Постанова

від 30.08.2011 по справі 5020-220/2011

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5020-220/2011

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 серпня 2011 року Справа № 5020-220/2011

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Волкова К.В.,

суддів                                                                      Гонтаря В.І.,

                                                                                          Дмитрієва В.Є.,

за участю представників сторін:

позивача: не з`явився, фонд комунального майна Севастопольської міської ради;

відповідача: не з`явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Фирма "Триумвират";

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фирма "Триумвират" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Погребняк О.С.) від 26 липня 2011 року у справі № 5020-220/2011

за позовом           Фонду комунального майна Севастопольської міської ради (вул. Луначарського, 5,Севастополь,99011)  

до           товариства з обмеженою відповідальністю "Фирма "Триумвират" (вул. В. Морська, 28,Севастополь,99011)  

про стягнення неустойки за користування майном у розмірі 60679,62 грн. та спонукання повернути (звільнити) майно                                                            

                                                            ВСТАНОВИВ:

Позивач, Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, звернувся до господарського суду міста Севастополя із позовною  заявою до відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма Тріумвірат” про стягнення неустойки за користування майном у розмірі 60 679,62 грн. та спонукання повернути (звільнити) майно частину вбудованих нежитлових приміщень, загальною площею 103,94 кв.м, що розташовані в підвалі житлового трьохповерхової будівлі за адресою: місто Севастополь, вул. В.Морська, 28 (а.с. 2-4).

Позовні вимоги, з посиланням на норми статті 785 Цивільного кодексу України, обґрунтовані неповерненням орендованого майна відповідачем після закінчення строку дії договору оренди нерухомого майна.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 26 липня 2011 року у справі №5020-220/2011 (суддя Погребняк О.С.) позов Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма "Тріумвірат" на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради суму неустойки в розмірі 60 679,62 грн., з яких 97% - 58 859,24 грн. на п/р, а 3% - 1 820,38 грн. на п/р.

Зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю „Фірма "Тріумвірат" звільнити частину вбудованих не житлових приміщень, розташованих за адресою: місто Севастополь, вул.. В. Морська, 28, загальною площею 103,94 кв.м. та передати Фонду комунального майна Севастопольської міської  Ради.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю „Фірма "Тріумвірат" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, а також неповним дослідженням обставин, які мають значення для справи.

Так, заявник апеляційної скарги зазначає, що 28 вересня 2010 року комісія Севастопольської міської Ради по оренді комунального майна рішенням №11-10 продовжила на 2 роки дію договору оренди спірного нерухомого майна, крім того, заяви про припинення дії договору оренди на які посилався позивач, відповідачем не були отримані

Також, товариство з обмеженою відповідальністю „Фірма „Тріумвірат” зазначає, що лист за №4033 від 18 жовтня 2010 року на який суд першої інстанції посилається у своєму рішення, є належним доказом повідомлення відповідача про припинення орендних правовідносин.

У судове засідання, призначене на 30 серпня 2011 року, представники сторін не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином  рекомендованою кореспонденцією.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -  це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, статтею 28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представниками сторін у справі можуть бути як керівники підприємств та організацій так і інші особи, повноваження яких  визначені  законодавством або установчими документами, тобто коло осіб, які можуть здійснювати представництво в суді, чинним законодавством не обмежується.

Враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія визнала можливим розглянути скаргу за відсутності нез'явившихся  представників сторін.

Повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

14 жовтня 1997 року між Управлінням з питань майна комунальної власності міської державної адміністрації (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю „Фірма Тріумвірат” (орендар) був укладений договір №2305 оренди (а.с. 10-11).

Відповідно до пункту 1.1. цього договору орендодавець передав, а орендар - прийняв в строкове платне користування - вбудоване приміщення загальною площею 103,94 кв. м., розташоване за адресою: місто Севастополь, вул. В. Морська, 28, яке перебуває на балансі РЕП-17 (об'єкт оренди), вартість якого складає, згідно Акту оцінки вартості від 05 грудня 1997 року -40 810,00 грн., для використання під магазин продтоварів.

Пунктом 3.1 вищевказаного договору передбачено, що орендна плата визначається на підставі методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України та складає 1 224,30 грн. у рік та 102,05 грн. (20%) за перший місяць оренди та перераховується орендарем орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця на рахунок орендаря.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається орендарем шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції по поточний місяць. Розрахунок орендної плати здійснюється орендарем самостійно, орендодавцем рахунки не виставляються.

Відповідно до пункту 3.2 договору оренди №2305 від 14 жовтня 1997 року у випадку зміни цін, тарифів, методики розрахунку орендної плати та в інших випадках, передбачених діючим законодавством України, розмір орендної плати може бути переглянутий за вимогою однієї із сторін.

За змістом пункту 3.5 вказаного договору орендар також сплачує експлуатаційні витрати у розмірі 40,53 грн.

Згідно з розділом 5 Договору орендар зобов'язаний, зокрема, при припиненні дії договору повернути орендодавцеві орендоване майно в належному стані, не гіршому чим в час передачі його в оренду, з урахуванням фізичного зносу.

Відповідно до пункту 7.1 Договору, спори, що виникають при виконанні договору, зокрема, стосовно стягнення неустойки, розглядаються в арбітражному суді, у порядку, передбаченому діючим законодавством.

Згідно з пунктом 9.1, Договір діє з 15 жовтня 1997 року по 14 жовтня 2002 року (5 років).

Відповідно до пункту 9.3 Договору зміна його умов та пролонгація договору (продовження строку) здійснюється за наявністю згоди обох сторін та оформлюється угодою, яка підписується сторонами та є невід'ємною частиною договору оренди.

До спливу строку дії договору оренди орендар має право звернутися у місячний строк з письмовою заявою про продовження (пролонгацію) договору. За згодою орендодавцеві договір продовжується на строк, визначений орендодавцем у вказаному виші порядку.

За змістом пункту 9.4, Договір припиняє свою дію у випадках: спливу строку, на якій він був укладений та відсутності згоди сторін на його продовження; загибелі об'єкта оренди; приватизації об'єкта оренди; достроково за згодою сторін або за рішенням арбітражного суду; за іншими умовами, передбаченими діючим законодавством України.

Відповідно до пункту 9.7 Договору у випадках припинення договору або його розірвання орендар зобов'язаний передати майно за актом прийому-передачі.

Актом прийому передачі майна від 14 жовтня 1997 року, укладеному між сторонами підтверджується передача в оренду нерухомого майна, площею 103,94 кв.м., яке розташоване за адресою: місто Севастополя, вул. В. Морська, 28 (а.с. 13).

Протоколом змін до договору від 18 березня 1999 року сторонами був змінений розмір орендної плати та встановлений у розмірі 170,00 грн. за місяць, а також продовжений строк дії договору до 14 жовтня 2007 року (а.с. 14).

Відповідно до протоколу узгодження змін до договору оренди від 29 квітня 2005 року розмір орендної плати був встановлений сторонами у розмірі 2 986,9 грн. (пункт 3.1, а.с. 16).

Повноваження щодо управління комунальним майном відповідно до рішення Севастопольської міської Ради від 31 січня 2006 року №4657 передані Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, який, у свою чергу, є правонаступником Управління з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації.

Протоколом від 01 листопада 2007 року сторонами встановлена орендна плата у розмірі 10 099,85 грн. з 01 січня 2007 року (пункт 3.1 Договору).

Відповідно до рішення Севастопольської міської Ради №1617 від 13 березня 2007 року розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому.

Також сторонами було продовжено строк дії договору оренди до 09 жовтня 2010 року (пункт 9.1 Договору).

Листом від 18 жовтня 2010 року №4033 Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради повідомив відповідача про припинення договору оренди №2305 від 14 жовтня 1997 року (а.с. 20) у зв'язку із закінченням строку його дії.

Судом першої інстанції було встановлено, що за даними протоколу засідання міської комісії по оренді комунального майна від 28 вересня 2010 року №11(11)-10 було вирішено продовжити строк дії договору оренди нежитлового приміщення по вул. Б. Морська, 28, площею 103,94 кв.м, укладеного позивачем з відповідачем - строком на 2 роки (а.с. 61).

Наказом Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради від 29 вересня 2010 року №1565 було продовжено договір оренди №2305 від 14 жовтня 1997 року строком на 2 роки (а.с. 62).

Відповідно до Положення про порядок передачі в оренду майна, яке є власністю територіальної громади міста Севастополя, яке затверджено Рішенням V сесії Севастопольської міської Ради від 13 лютого 2007 року №1464, зазначено, що рішення по передачі в оренду нерухомого майна приймається міською комісією по оренді комунального майна. Протягом 15 днів після прийняття комісією позитивного рішення, орендодавець укладає з заявником договору оренди нерухомого майна (пункти 25, 26 Положення) (а.с. 63-67).

Відповідно до витягу з наказу голови Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради від 24 червня 2011 року №01-03/763, згідно з яким було скасовано пункту 1.9 наказу Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради від 29 вересня 2010 року №1565 про продовження договору оренди №2305 від 14 жовтня 1997 року, як не реалізованій (а.с. 80).

Вищевикладені обставини і стали підставою для звернення позивача до господарського суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача суму неустойки у розмірі 60 679,62 грн. за неповернення об'єкту оренди, а також зобов'язання відповідача звільнити спірне нерухоме майно.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не погоджується з доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим дійшла висновку про відмову у її задоволенні, виходячи з наступного.

Оскільки спірні правовідносини виниклі з приводу оренди майна, вони регулюються положеннями § 1 глави 58 Цивільного кодексу України та § 5 глави 30 Господарського кодексу України .

Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України та статтею 283 Господарського кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк для здійснення господарської діяльності.

Стаття 509 Цивільного кодексу України та стаття 173 Господарського кодексу України визначають зобов'язання (в тому числі господарське зобов'язання) як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

З наведеною нормою узгоджується стаття 283 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Частиною 6 статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України, одна особа (наймодавець) передає або зобов'язується передати іншій особі (наймачеві) майно у користування за плату на певний строк за договором найму (оренди).

Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами укладено договір оренди нерухомого майна, тобто виникли орендні правовідносини.

Закон України „Про оренду державного та комунального майна” є актом цивільного законодавства, що регулює відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій та майна, що перебуває у комунальній власності.

В статті 10 вказаного Закону вказані істотні умови договору оренди і зазначено, що за згодою сторін у договору оренди можуть бути передбачені й інші істотні умови. Термін договору оренди є одним з істотних умов договору і він визначається за погодженням сторін.

Виходячи із змісту розділу 9 договору оренди №2305 від 14 жовтня 1997 року, він вважається припиненим у зв'язку з закінченням строку на який його було укладено або сторони повинні в порядку статті 11 Господарського процесуального кодексу України узгодити зміни до договору. Законом України „Про оренду державного та комунального майна” не передбачено іншого порядку продовження договору.

Колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції стосовно того, що строк дії договору був встановлений сторонами до 09 жовтня 2010 року (пункт 9.1 Протоколу від 01 листопада 2007 року узгодження змін до договору оренди №2305 від 14 жовтня 1997 року) (а.с. 18).

Відповідно до пункту 9.3 вказаного договору оренди зміна його умов та пролонгація договору (продовження строку) здійснюється за наявністю згоди обох сторін та оформлюється угодою, яка підписується сторонами та є невід'ємною частиною договору оренди.

Між тим, як вбачається із встановлених господарським судом обставин справи, підставою позову у даній справі є те, що договір оренди нерухомого майна припинив свою дію.

Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди безпосередньо передбачені статтею 764 Цивільного кодексу України, статтею 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” та опосередковано нормою частини четвертої статті 291 Господарського кодексу України, згідно з якою правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Аналогічна норма міститься в частині другій статті 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, відповідно до якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Зі змісту зазначених правових норм випливає, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. При цьому такі заперечення мають бути висловлені ним протягом одного місяця після закінчення строку договору.

Згідно з статтею 763 Цивільного кодексу України договір припиняється після спливу строку його дії.

Частиною 4 статті 284 Господарського кодексу України, статтею 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на той самий термін і на тих самих умовах на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує жодна із сторін договору.

Докази продовження строку дії спірного договору, оформлені відповідно до вимог пункту 9.3 Договору оренди сторонами представлено не було.

За приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що факт прийняття рішення міською комісією по оренді комунального майна від 28 вересня 2010 року - не є належним доказом продовження договору оренди та вимог Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, враховуючи необхідність двостороннього погодження угоди про продовження строку.

Відповідно до Положення про порядок передачі в оренду майна, яке є власністю територіальної громади міста Севастополя, яке затверджено Рішенням V сесії Севастопольської міської Ради від 13 лютого 2007 року №1464, зазначено, що рішення по передачі в оренду нерухомого майна приймається міською комісією по оренді комунального майна. Протягом 15 днів після прийняття комісією позитивного рішення, орендодавець укладає з заявником договору оренди нерухомого майна (пункти 25, 26 Положення) (а.с. 63-67).

Відповідно до витягу з наказу голови Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради від 24 червня 2011 року №01-03/763, згідно з яким було скасовано пункту 1.9 наказу Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради від 29 вересня 2010 року №1565 про продовження договору оренди №2305 від 14 жовтня 1997 року, як не реалізованій (а.с. 80).

Судом першої інстанції було встановлено, що 21 жовтня 2011 року позивачем скеровано на адресу відповідача лист за №4033 від 18 жовтня 2010 року (а.с. 20), тобто після спливу 15 денного строку, встановленого пунктом 26 Положення про порядок передачі в оренду майна, яке є власністю територіальної громади міста Севастополя для укладення сторонами угоди про продовження дії договору оренди.

У означеному листі позивач повідомив відповідача про закінчення строку дії договору та про необхідність повернення орендованого майна, в строк, встановлений договором.

Відповідно статті 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” у разі припинення дії договору оренди орендар зобов'язаний повернути об'єкт оренди на умовах, визначених у договорі оренди.

На підставі викладеного колегія суддів не погоджується з твердженням заявника апеляційної скарги стосовно того, що вищевказаний лист не є належним доказом повідомлення відповідача про припинення орендних правовідносин та вважає, що суд першої інстанції цілком обґрунтовано дійшов висновку, що на дату прийняття судового рішення об'єкт орендодавцю не повернений.

Згідно зі частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до приписів частини 3 статті 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” у разі припинення договору оренди орендар окремого індивідуально визначеного майна зобов'язаний повернути це майно відповідному підприємству, або його правонаступнику.

За приписами пункту 2 статті 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за весь час прострочення.

За порушення умов договору оренди за неповернення орендованого майна позивачем нараховано неустойку в розмірі 60 679,62 грн.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до статей 546, 549 , пункту 3 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Отже, зважаючи на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що нарахування неустойки позивачем є обґрунтованим, а вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення у розмірі 60 679,62 грн. - такими, що підлягають задоволенню.

Також позивачем були заявлені вимоги про зобов'язання відповідача звільнити орендоване майно.

Колегія суддів також вважає означені вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Як вже було зазначено приписами пункту 1 статті 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, статті 291 Господарського кодексу України та статті 785 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі закінчення строку договору оренди, на який його було укладено, орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Враховуючи, що дія договору оренди закінчилася 09 жовтня 2010 року, а доказів досягнення домовленості щодо умов нового договору сторонами не надано, а також не представлено підписаного сторонами акта приймання-передачі об'єкта оренди, господарський суд дійшов висновку про безпідставне утримання позивачем спірного нежилого приміщення, тобто незважаючи на заяву позивача про припинення договору оренди, відповідач об'єкт оренди не повернув.

Відповідно до пункту 6 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 2 квітня 1994 року №02-5/225 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності” державні та комунальні підприємства мають право звертатися з позовом про усунення будь-яких порушень свого права.

Частиною першою статті 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” визначено, що у разі розірвання договору оренди орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Згідно з розділом 5 вищевказаного договору оренди, орендар зобов'язаний, зокрема, при припиненні дії договору повернути орендодавцеві орендоване майно в належному стані, не гіршому чим в час передачі його в оренду, з урахуванням фізичного зносу.

Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

На підставі викладеного та керуючись вказаними правовими нормами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що є всі підстави для усунення перешкод Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради у користуванні спірним майном шляхом звільнення спірного приміщення відповідачем, а тому позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача звільнити об'єкт оренди та повернути його позивачеві підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доводи заявника апеляційної скарги неспроможними, з огляду на вимоги статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу  України, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, з дослідженням всіх  обставин у справі, у зв'язку з чим підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105  Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Фирма „Триумвират” залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 26 липня 2011 року у справі № 5020-220/2011 залишити без змін.

Головуючий суддя                              < Підпис >                    К.В. Волков

Судді                                                            < Підпис >                    В.І. Гонтар

                                                            < Підпис >                    В.Є. Дмитрієв

Розсилка:  

1.  Фонд комунального майна Севастопольської міської ради (вул. Луначарського, 5,Севастополь,99011)

2.  Товариство з обмеженою відповідальністю "Фирма "Триумвират" (вул. В. Морська, 28,Севастополь,99011)

3. Господарський суд міста Севастополя (вул.. Л.Павліченко, 5, Севастополь, 99011)