Постанова

від 07.07.2011 по справі 2а-5825/11/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01014, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 07 липня 2011 року                     № 2а-5825/11/2670

      Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді  Келеберди В.І. при секретарі судового засідання  Віруцькій О. В.  розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом

 Товариства з обмеженою відповідальністю "Порто Плюс"

до

 Державної податкової інспекції в Оболонському районі м.Києві

про

 скасування повідомлень - рішень

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач –ТОВ «Порто Плюс»звернулось з позовом до ДПІ в Оболонському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішеннь №0000450720/1, №0000460720/1 від 08.11.2010 року.

В обґрунтування своїх вимог Позивач посилається на Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР,  «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№2181-ІІІ, Наказ ДПА «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання»,   та зазначає, що ним було нараховано податковий кредит по операція з придбання приміщень, які використовуються ним у господарській діяльності, а саме здаються в оренду.

Відповідач –ДПІ у Оболонському районі м. Києва, надав суду письмові заперечення, які долучені до матеріалів справи та зазначив, що Позивач, в порушення п.п. 7.7.1,-7.7.3, п.п. 7.7.7  п. 7.7, п.п 7.8, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№167/97-ВР, , п. 2.2 ст. 2, п.п 5.11, п. 5.12 ст. 5, п.п. 5.12.2, 5.12.3, 5.12.4, 5.12.6 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого Наказом ДПА №166 від 30.05.1997р. зі змінами та доповненням, завищив від’ємне значення за березень 2008 року, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 26 декларації за квітень 2008 року).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

                                            ВСТАНОВИВ:

ДПІ в Оболонському районі м. Києва було проведено позапланову виїзну перевірку Позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов’язань з ПДВ наступних податкових періодів за квітень 2010 року, яка виникла за рахунок від’ємного значення з ПДВ, що декларувались в період  з 01.03.2010 по 31.03.2010 року.

Проведеною перевіркою було встановлено, порушення п.п. 7.7.1,-7.7.3, п.п. 7.7.7  п. 7.7, п.п 7.8, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№167/97-ВР, , п. 2.2 ст. 2, п.п 5.11, п. 5.12 ст. 5, п.п. 5.12.2, 5.12.3, 5.12.4, 5.12.6 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого Наказом ДПА №166 від 30.05.1997р. зі змінами та доповненням, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 216 172грн., в тому числі за квітень 2010 року на суму 216 172грн.

За результатами перевірки був складений Акт №579-07-2-35736363 від 17.09.2010 року. На підставі вказаного Акту винесено:

-          податкове повідомлення-рішення №0000460720/1 від 08.11.2010 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування у розмірі 1243653,00 грн. та зобов’язано сплатити штрафні фінансові санкції в розмірі 8951,00грн.;

-          податкове повідомлення-рішення №0000450720/1 від 08.11.2010 року, яким визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 846492, 00 (у тому числі за основним платежем 564328,00 грн,  штрафні (фінансові) санкції 282164,00 грн.).    

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволенні позовних вимог, зважаючи на наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.   

Судом встановлено, що між Позивачем та ТОВ «Радос»(код за ЄДРПОУ 32437201) укладено ряд договорів , саме:

-          договір купівлі-продажу від 18.03.2008 року нежитлових приміщень цокольного поверху №3,9,12, 14-:-22, що знаходяться у житловому будинку літ. «А-19», за адресою: м. Харків, вул.. Яроша Отокара, 24-Б, загальною площею 256,5 кв.м.;

          -          договір купівлі-продажу від 19.03.2008 року нежитлових приміщень, що знаходяться в будинку літ. «А-19»та розташовані на 1-ому поверсі №4-:-8, 50-:-54, площею 202 кв.м., 14-:16, 36-:43, 55,56,57 площею 176,2 кв.м. 17-:-22, 26-:-29, 58, 59 площею 216,7 кв.м., загальною площею594,9 кв.м., за адресою: м. Харків, вул.. Яроша Отокара, 24-Б.;

-          договір купівлі-продажу від 19.03.2008 року нежитлових приміщень цокольного поверху №4,5,6,7,8, 36-:39, що знаходяться у житловому будинку літ. «А-19», за адресою: м. Харків, вул.. Яроша Отокара, 24-Б, загальною площею 125,4 кв.м.;

Як вбачається з Акту перевірки, на виконання умов вказаних договорів, Позивач перерахував на розрахунковий рахунок ТОВ «Родос» грошові  кошти в розмірі 10843758,12 грн., в т.ч. ПДВ 1807293,02 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, сума податкового кредиту за березень 2008 року по контрагенту ТОВ «Радос»підтверджена податковими накладними:  №164 від 18.03.2008 року, №179 від 19.03.2008 року, №180 від 19.03.2008 року.

          Таким чином, судом встановлено, що податковий кредит задекларований Позивачем у деклараціях за березень 2008 року по взаємовідносинах з ТОВ «Родос»нараховувався на підставі вищевказаних податкових накладних.

Підпунктом 7.2.3. пункту 7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість ” від 03.04.97р. № 168/97-ВР  встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 ст. 7 цього ж Закону визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) відповідно до п.п 7.4.5. п. 7.4. ст..7 Закону України “Про податок на додану вартість ” від 03.04.97р. № 168/97-ВР, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з п.п. 7.4.1. п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) –в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, виходячи з викладеного, судом встановлено правомірність нарахування податкового кредиту Позивачем.

Відповідно до п.п. 7.7.1. п. 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»сума податку,  що підлягає сплаті  (перерахуванню)  до бюджету або бюджетному відшкодуванню,  визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання  звітного  податкового  періоду  та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному   значенні   суми,   розрахованої   згідно  з підпунктом 7.7.1  цього  пункту,  така   сума   підлягає   сплаті (перерахуванню)  до  бюджету  у  строки,  встановлені  законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному   значенні   суми,   розрахованої   згідно   з підпунктом 7.7.1 цього пункту,  така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з відстроченого відповідно до закону),  а при його  відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо    у   наступному   податковому   періоді   сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту,  має  від'ємне значення, залишок від'ємного значення, за яким не проведено розрахунків

з постачальниками відображається в податковій декларації з податку на додану вартість окремим рядком для визначення суми податку, яка може  підлягати  відшкодуванню  в  частині сплачених сум податку в наступних звітних періодах.

          Як вбачається з 7.7.3. п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку може прийняти самостійне  рішення  про зарахування  належної  йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення  податкових  зобов'язань  з  цього   податку   наступних

податкових  періодів.  Зазначене  рішення відображається платником податку у податковій  декларації,  яку  він  подає  за  наслідками звітного  періоду,  в  якому  виникає  право  на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами  цієї  статті. При  прийнятті  такого  рішення зазначена сума не враховується при розрахунку  сум  бюджетного  відшкодування  наступних   податкових періодів.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про правомірність визначення суми заявленої до бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов’язань з ПДВ наступних податкових періодів за квітень 2010 року.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач є платником ПДВ, відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №100104106 від 12.03.2008 року. Придбані Позивачем приміщення використовуються у господарській діяльності, а саме здаються в оренду.

          Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що Позивач не підпадає під дію п. 7.7.11 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яким визначено коло осіб, які не мають  права  на  отримання  бюджетного відшкодування, оскільки Позивачем було нараховано податковий кредит внаслідок придбання основних  фондів.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивачем було подано декларацію з ПДВ за березень 2008 року, в якій було задекларовано від’ємне значення.

Як вбачається з Акуту перевірки, зазначена податкова декларація не була визнана Відповідачем, на підставі п.4.6 Наказу ДПА у м. Києві №220 від 19.04.2006 року «Про виконання методичних рекомендацій щодо приймання та комп’ютерної обробки податкової звітності платників податку».

Відповідно до п. Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№2181-ІІІ від 21.12.2000 року,   податкова  декларація,  заповнена  всупереч  правилам,  зазначеним   у   затвердженому   порядку   її заповнення,  може  бути  не  визнана таким контролюючим органом як податкова  декларація,  якщо  в  ній  не  зазначено   обов'язкових реквізитів,  її  не підписано відповідними посадовими особами,  не скріплено  печаткою  платника  податків.  У  цьому  випадку,  якщо контролюючий  орган  звертається  до платника податків з письмовою пропозицією  надати  нову  податкову  декларацію  з   виправленими показниками  (із зазначенням підстав неприйняття попередньої),  то такий платник податків має право:  надати таку нову декларацію  разом  зі  сплатою  відповідного штрафу; оскаржити рішення  податкового  органу в порядку апеляційного узгодження.

Даних щодо звернення Відповідача до Позивача з письмовою пропозицією  надати  нову  податкову  декларацію  з   виправленими показниками, матеріали справи не  містять.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, про безпідставність твердження Відповідача про неприйняття податкової звітності Позивача за березень 2008 року.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Державною податковою інспекцією в Оболонському районі м. Києва не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття податкового повідомлення-рішення №№0000450720/1 від 08.11.2010 року та податкового повідомлення-рішення №0000460720/1 від 08.11.2010 року з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачем доведено факт правомірного формування податкового кредиту в період за березень 2010 року по взаємовідносинам з ТОВ  «Радос», а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Порто Плюс»підлягають задоволенню у повному обсязі.    

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). У зв’язку з тим, що позивачами не заявлено вимогу про стягнення з бюджету судового збору, суд не присуджує понесені ними судові витрати.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94,  160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

            1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Порто Плюс»задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000450720/1 від 08.11.2010 року та податкове повідомлення-рішення №0000460720/1 від 08.11.2010 року.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції  за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, та набирає законної сили у порядку і строки, що визначені ч.1 ст.254 КАС України.

Суддя                                                                                                          В.І. Келеберда