Рішення

від 29.08.2011 по справі 48/263

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

48/263

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  48/263

29.08.11

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Логістик"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Тісіт"

простягнення 89 750,18 грн.

Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

від позивача:Черняк О.О.

від відповідача:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест Логістик" (надалі –ТОВ "Інвест Логістик") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тісіт" (надалі –ТОВ "Тісіт") про стягнення 89 750,18 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору суборенди №01/902-1К від 06.09.2010 р. позивач передав у платне строкове користування нерухоме майно, а відповідач належним чином грошове зобов'язання по внесенню орендної плати не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 39 073,18 грн. Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача штрафу за дострокове розірвання договору у розміру 30 847,50 грн., штрафу у розмірі 20% від суми прострочених платежів по сплаті орендної плати та гарантійного внеску у розмірі 13 984,13 грн., 3% річних у розмірі 947,90 грн. та пені у розмірі 4 897,47 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.06.2011 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 27.07.2011 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.07.2011 р. у зв'язку із неявкою представника відповідача розгляд справи відкладено до 15.08.2011 р.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, проти позову заперечує, в його задоволенні просить відмовити повністю.

В судовому засіданні 15.08.2011 р. оголошено перерву до 29.08.2011 р.

Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити їх повністю.

Відповідач, повідомлений про час і місце судового засідання належним чином, що підтверджується підписом його представника в розписці в повідомленні про перерву від 15.08.2011 р., в судове засідання своїх повноважних представників не направив, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, а пояснення його представника стосовно суті спору були заслухані у попередньому судовому засіданні, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

06.09.2010 р. між ТОВ "Інвест Логістик" (орендар) та ТОВ "Тісіт" (суборендар) було укладено договір суборенди №01/902-1К (надалі –"Договір").

Відповідно до п. 1.1 Договору орендар надає, а суборендар приймає у платне строкове користування (в суборенду) нерухоме майно, а саме: нежитлове складське приміщення загальною площею 902 кв.м. (приміщення 1), розташоване за адресою: Київська обл., м. Вишневе, вул. Промислова, 10; нежитлове офісне приміщення загальною площею 129,87 кв.м. (приміщення 2), розташоване за адресою: Київська обл., м. Вишневе, вул. Промислова, 10 (надалі за текстом разом іменуються –об'єкт суборенди).

Згідно із п.п. 3.1.1, 3.1.2 Договору термін користування об'єктом суборенди (строк/термін дії договору) починається з моменту підписання договору та акту приймання-передачі об'єкту суборенди, як це передбачено в п. 2.1 цього договору, та закінчується 31.12.2011 р., крім випадків, зазначених у п. 3.1.2 цього договору.

У відповідності до п. 3.1.2 Договору термін користування об'єктом суборенди припиняється: 1) у разі спливу строку користування об'єктом оренди; 2) раніше спливу строку користування об'єктом суборенди, у випадку: повної конструктивної загибелі об'єкту суборенди до або після його приймання; за погодженням між сторонами; одностороннього розірвання договору; в інших випадках, передбачених законодавством.

Положеннями п.п. 8.6.1.1 –8.6.1.3 Договору встановлено, що суборендар повинен перераховувати орендарю протягом 3 (трьох) банківських днів від дати набуття чинності цим договором авансом перший платіж у розмірі плати за суборенду за перший місяць суборенди. Зазначений в п. 8.6.1.1 цього договору платіж покриває плату за суборенду за перший місяць суборенди. Крім того, суборендар зобов'язаний протягом 7 (семи) календарних днів від дати набуття чинності цим договором перерахувати орендарю додаткову суму, що дорівнює платі за суборенду за один місяць, у якості попередньої оплати за останній місяць суборенди (надалі за текстом –гарантійна сума). Починаючи з другого місяця суборенди, плата за суборенду за кожний наступний місяць перераховується суборендарем орендарю авансовим платежем не пізніше 7-го числа кожного календарного місяця, за який здійснюється оплата.

Додатком до Договору від 06.09.2010 р. сторонами погоджено розрахунок суборендної плати за Договором, відповідно до якого розмір плати за суборенду за кожен календарний місяць становить 30 847,50 грн.

На виконання умов Договору 06.09.2010 р. позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування об'єкт суборенди, що підтверджується актом прийому-передачі приміщення в суборенду від 06.09.2010 р.

У період з 21.09.2010 р. по 29.09.2010 р. відповідачем було перераховано на користь позивача грошові кошти у розмірі 25 706,25 грн. в якості сплати суборендної плати за Договором, що підтверджується довідкою з рахунку позивача.

Листом №07/10/10 від 07.10.2010 р. відповідач повідомив позивача про дострокове розірвання Договору з 07.10.2010 р.

03.11.2010 р. позивач листом №11/10-4 звернувся до відповідача з вимогою звільнити об'єкт суборенди від його майна, погасити заборгованість зі сплати суборендної плати за період з 01.10.2010 р. по дату фактичного звільнення об'єкту суборенди та сплатити штраф за дострокове розірвання договору в односторонньому порядку у розмірі 30 847,50 грн.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним виконанням, на думку позивача, відповідачем грошового зобов'язання за Договором, у зв'язку з чим позивач вказує на існування підстав для стягнення заборгованості по сплаті суборендної плати та нарахувань за прострочення по її сплаті, а також, вказує на наявність підстав для стягнення з відповідача штрафу за дострокове розірвання Договору.

Договір є договором суборенди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до п. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У відповідності до ст. 774 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами факт передачі позивачем в суборенду, прийняття відповідачем та користування ним спірними приміщеннями за Договором у період з 06.09.2010 р. по 08.11.2010 р.

Наявний в матеріалах справи лист відповідача №07/10/10 від 07.10.2010 р., з огляду на положення п.п. 11.5 –11.7 Договору, не може свідчити про припинення дії Договору з 07.10.2010 р., оскільки в будь-якому випадку, сторонами погоджена можливість одностороннього розірвання Договору за умови повідомлення іншої сторони за 60 календарних днів до дати розірвання такого договору.

Отже, за вказаним листом Договір згідно п.п. 11.5-11.7 не міг бути розірваним до 07.12.2010 р. Крім того, пунктом 11.5 Договору сторонами погоджено, що розірвання Договору протягом першого року його дії за ініціативи суборендаря не допускається.

Відтак, матеріалами справи належним чином підтверджується чинність Договору у період, за який позивачем здійснюється нарахування суборендної плати (з 01.10.2010 р. по 08.11.2010 р.), та як наслідок обов'язковість його до виконання сторонами у вказаний період.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 8.6 Договору строк виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті суборендних платежів за Договором (в т.ч. гарантійного платежу) на момент звернення з позовом до суду настав.

Згідно із додатком до Договору (розрахунок суборендної плати) розмір суборендної плати за період користування відповідачем спірними приміщенням з 06.09.2010 р. по 08.11.2010 р. становить 64 779,68 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем в якості сплати суборендної плати було перераховано на користь позивача грошові кошти у розмірі 25 706,25 грн., а відтак заборгованість відповідача перед позивачем по сплаті суборендних платежів становить 39 073,43 грн.

Суд відзначає, що гарантійний платіж згідно п. 8.6.1.2 Договору є платою за останній місяць користування суборендарем об'єктом суборенди, а відтак, у випадку розірвання Договору за умови стягнення судом заборгованості по сплаті суборендної плати за весь час користування спірним майном (в т.ч. за останній місяць) окремому стягненню не підлягає.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 39 073,43 грн. на підставі Договору. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

ТОВ "Тісіт" обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги ТОВ "Інвест Логістик" про стягнення з ТОВ "Тісіт" заборгованості у розмірі 39 073,18 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Суд відзначає, що не зважаючи на встановлення існування заборгованості відповідача по сплаті суборендних платежів у розмірі, який є більшим на 0,25 грн., ніж заявлено позивачем до стягнення в цій частині, у зв'язку із відсутністю у суду правових підстав для виходу за межі позовних вимог, такі вимоги задовольняються у розмірі, заявленому позивачем до стягнення

Також, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 13 984,13 грн., нарахованого на підставі п. 10.1.1 Договору у розмірі 20% від суми простроченої заборгованості по сплаті суборендних платежів у розмірі 39 073,18 грн. та гарантійного платежу у розмірі 30 847,50 грн., пені у розмірі 4 897,47 грн. та 3% річних у розмірі 947,90 грн., нарахованих за прострочення виконання грошового зобов'язання по сплаті 69 920,43 грн. (гарантійний платіж у розмірі 30 847,25 грн. + заборгованість по сплаті суборендних платежів у розмірі 39 073,18 грн.) у період з 14.09.2010 р. по 14.03.2011 р.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Положеннями п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За змістом п. 10.1 Договору у випадку затримок з боку суборендаря в перерахуванні будь-яких платежів, передбачених цим договором, на користь орендаря, суборендар сплачує пеню в розмірі офіційно встановленої подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, за кожний день прострочення від суми заборгованості, але в будь-якому випадку не більше встановленої чинним законодавством. У випадку затримки платежів на 12 календарних днів суборендар крім пені додатково зобов'язаний сплатити орендарю штраф у розмірі 20 відсотків від простроченої суми грошового зобов'язання (п. 10.1.1.2).

Суд здійснює перерахунок заявленої до стягнення пені від суми прострочення у розмірі 39 073,18 грн. (заявлена до стягнення позивачем заборгованість по сплаті суборендної плати за користування спірним приміщеннями у період з жовтня по 08 листопада 2010 року) з урахуванням положень ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, а саме: відповідач є таким, що прострочив сплату 8 225,93 грн. (суборендна плата за 01-08.11.2010 р.) не з 08.11.2010 р., як вказує позивач, а з 09.11.2010 р., оскільки останній день виконання вказаного грошового зобов'язання припадає на неділю (07.11.2010 р.).

За перерахунком суду з огляду на викладене та з урахуванням наданого позивачем розрахунку, розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача, становить 2 509,86 грн.

Враховуючи, що судом встановлено факт порушення відповідачем строків сплати суборендних платежів у розмірі 39 073,18 грн., прострочення виконання грошового зобов'язання більше 12 днів, то за перерахунком суду правомірним є стягнення з відповідача штрафу у розмірі 7 814,64 грн. (39 073,18 грн.*20%).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За перерахунком суду, здійсненого з урахуванням наведених при розрахунку пені обставин в частині застосування положень ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, розмір 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача, становить 485,78 грн.

Одночасне нарахування неустойки та санкцій, встановлених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, на суму гарантійного платежу та суборендної плати за останній місяць користування майном з огляду на тотожність призначень таких платежів суперечить положенням ст. 61 Конституції України.

В іншій частині заявлених до стягнення пені (2 387,61 грн.), штрафу (6 169,49 грн.) та 3% річних (462,12 грн.) необхідно відмовити, оскільки вони обраховані невірно (за більший період та від суми заборгованості з урахуванням розміру гарантійного платежу, підстав для стягнення якого судом не встановлено).

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу за дострокове розірвання Договору у розмірі 30 847,50 грн. суд відзначає наступне.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно із ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Правовою підставою для стягнення з відповідача штрафу у розмірі місячної суборендної плати (гарантійного платежу) позивач вказує на дострокове розірвання Договору за ініціативою відповідача згідно п. 11.6.1.1 Договору, однак суд відзначає наступне.

Відповідно до п. 11.6.1.1 Договору у разі, якщо дострокове розірвання/припинення договору за ініціативи суборендаря за повідомленням орендаря за 60 (шістдесят) календарних днів до передбачуваної дати розірвання строку дії договору відбувається після закінчення першого календарного року дії цього договору, то орендар зараховує гарантійну суму як плату за суборенду за останній місяць суборенди, та суборендар сплачує орендареві неустойку за дострокове розірвання договору в розмірі гарантійної суми.

Тобто, вказаними положення Договору сторонами погоджено відповідальність відповідача у вигляді сплати неустойки (штрафу) у розмірі гарантійного платежу лише у випадку дострокового розірвання Договору за ініціативи відповідача після закінчення першого року дії Договору.

Як вбачається із матеріалів справи про прийняття рішення про дострокове розірвання Договору відповідачем повідомлено позивача 07.10.2010 р. (лист №07/10/10 від 07.10.2010 р.), тобто через місяць та 1 день після набрання чинності Договору.

При цьому, сторонами в п. 11.5 Договору погоджено, що розірвання Договору протягом першого року його дії за ініціативи суборендаря не допускається, а судом встановлено, що Договір не міг бути розірваний згідно листа відповідача №07/10/10 від 07.10.2010 р.

В той же час, із тексту позовної заяви вбачається, що підставою припинення дії Договору позивачем вказується на положення п. 10.1.1.2 Договору.

Відповідно до абз. 2 п. 10.1.1.2 Договору у випадку затримки платежів на 25 і більше календарних днів орендар буде мати право направити письмове повідомлення про дострокове закінчення терміну (строку) користування і припинення договору згідно з ст. 11 цього договору або розірвати договір в односторонньому порядку. В таку разі термін (строк) користування закінчується через три календарних дні після направлення такого повідомлення.

Тобто, вказаними положення Договору сторонами погоджено дострокове розірвання Договору за ініціативи позивача у випадку прострочення відповідача по сплаті встановлених таким договором платежів більше ніж на 25 днів, однак будь-якої відповідальності відповідача, в т.ч. у вигляді сплати неустойки у розмірі гарантійного платежу, такими положеннями Договору (п. 10.1.1.2) не встановлено.

З огляду на викладене, правові підстави для задоволення позову в частині стягнення штрафу за дострокове розірвання Договору у розмірі гарантійного платежу (30 847,50 грн.), з викладених у позовній заяві підстав, у суду відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ТОВ "Тісіт" на користь ТОВ "Інвест Логістик" заборгованості у розмірі 39 073,18 грн., штрафу у розмірі 7 814,64 грн., 3% річних у розмірі 485,78 грн. та пені у розмірі 2 509,86 грн.

В іншій частині заявлених позовних вимог необхідно відмовити з викладених підстав.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Логістик" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тісіт" (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 12; ідентифікаційний код 36385985) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Логістик" (02098, м. Київ, Дніпровська Набережна, 1-А; ідентифікаційний код 37117996) заборгованість у розмірі 39 073 (тридцять дев'ять тисяч сімдесят три) грн. 18 коп., штраф у розмірі 7 814 (сім тисяч вісімсот чотирнадцять) грн. 64 коп., 3% річних у розмірі 485 (чотириста вісімдесят п'ять) грн. 78 коп., пеню у розмірі 2 509 (дві тисячі п'ятсот дев'ять) грн. 86 коп., державне мито у розмірі 498 (чотириста дев'яносто вісім) грн. 83 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 131 (сто тридцять одна) грн. 17 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                                                               Р.В. Бойко

Дата підписання повного тексту рішення –31.08.2011 р.