Постанова

від 06.09.2011 по справі 47/208

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.09.2011                                                                                           № 47/208

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Дзюбка П.О.

суддів:             

при секретарі:            

за участю секретаря:                    Дяченко Р.Г.

за участю представників сторін:

від позивача:          ОСОБА_1 ( довіреність від 05.09.2011р.),

від відповідача:          не з’явився ;

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «Граніт-Київ»

на рішення

Господарського суду                     міста Києва

від                                                  13.07.2011р.

у справі                                        № 47/208 (суддя: Станік С.Р.)

за позовом                                             Приватного підприємства  «Талан-комплекс»

до          Товариства з обмеженою відповідальністю «Граніт-Київ»

про          стягнення 40 000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.07.2011 року у справі № 47/208 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з винесеним рішенням, ТОВ «Граніт-Київ»  звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 13.07.2011 року у справі № 47/208 повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.08.2011 року відкрито апеляційне провадження у справі № 47/208 та призначено до розгляду на 06.09.2011 р.  

06.09.2011р.  у судове засідання  представник відповідача не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, як свідчать матеріали справи про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.09.2010 р. відповідач, виставив позивачу  рахунок –фактуру № СФ-0000033 на оплату товару (пісок річковий) на загальну суму 40 000,00 грн. (з ПДВ).     

Відповідно до виставленого відповідачем рахунку –фактури № СФ-0000033 від 29.09.2010 р. позивач 29.09.2010 р. перерахував відповідачу суму за поставку товару (пісок річковий) загалом  в розмірі 40 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 0000000374 від 29.09.2010 р. на суму 1 200,00 грн. та № 0000000378 від 29.09.2010 р. на суму 38 800,00 грн.

Як стверджує позивач у позовній заяві, відповідач не здійснив поставку товару згідно рахунку –фактурі № СФ-0000033 від 29.09.2010 р. на загальну суму 40 000,00 грн.

Відповідно до пояснень представника позивача, в зв’язку з простроченням виконання зобов’язання  відповідачем, позивач звернувся до останнього з Претензією № 22 від 06.04.2011 р., відповідно до якої запропонував повернути сплачені грошові кошти за непоставлений товар у сумі 40 000,00 грн.

Оскільки відповідач відповіді на наведену Претензію не надав, свого обов’язку щодо поставки оплаченого позивачем товару не виконав, грошові кошти у сумі 40 000,00 грн. не повернув, то позивач просив стягнути з відповідача перераховані грошових коштів за непоставлений товар у розмірі 40 000,00  грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 вказаної статті ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони  (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Частиною 2 ст. 638 ЦК України визначено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною;

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь –якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом

Згідно ст. 181 Господарського кодексу України (надалі –ГК України) допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції, що поданий позивачем рахунок –фактура відповідача № СФ-0000033 від 29.09.2010 р. на суму 40 000,00 грн., вважається  пропозицією відповідача позивачу укласти договір (оферта), а здійснені позивачем перерахування грошових коштів у сумі 40 000,00 грн. платіжними дорученнями № 0000000374 від 29.09.2010 р. на суму 1 200,00 грн. та № 0000000378 від 29.09.2010 р. на суму 38 800,00 грн. - прийняттям такої пропозиції (акцепт) позивачем.

Отже, зібрані у справі докази, а саме: рахунок –фактура № СФ-0000033 від 29.09.2010 р., платіжні доручення № 0000000374 від 29.09.2010 р. та № 0000000378 від 29.09.2010 р., свідчать про виникнення між сторонами правовідносин поставки, що в свою чергу, свідчить про наявність між сторонами цивільних прав і обов‘язків відповідно до ст. 11 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 265 ГК України  за договором поставки одна сторона - постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог ст. 665 ЦК України  у разі відмови продавця передати проданий  товар  покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Статтею 670 ЦК України встановлено, що якщо  продавець  передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу,  покупець має  право вимагати   передання  кількості  товару,  якої  не  вистачає,  або відмовитися від переданого товару  та  його  оплати,  а  якщо  він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обов‘язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України). Одностороння відмова від зобов‘язання, в силу ст. 525 Цивільного кодексу України, не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем, як покупцем, згідно рахунку –фактури № СФ-0000033 від 29.09.2010 р. було перераховано відповідачу грошові кошти за поставку товару на загальну суму 40 000,00 грн., натомість відповідач, як постачальник, свого обов’язку щодо поставки замовленого позивачем товару  на суму 40 000,00 - не виконав, а відтак позивач на підставі ст.. 670 ЦК України, якою передбачено право покупця  вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми, на яку товар поставлено не було, у претензії № 22 від 06.04.2011 заявив відповідачу про повернення останнім 40 000,00 грн., на які товар поставлений відповідачем не був. Але відповідачем сума у розмірі 40 000,00 грн., на яку товар поставлений відповідачем не була повернута позивачу.

Посилання апелянта на те, що позивачем було отримано товар у повному обсязі на суму 40 000,00 грн. на підтвердження чого представником надано видаткову накладну № РН-0000041 від 29.09.2010 на суму 40 000,00 грн. –судом першої інстанції правомірно було відхилено як необґрунтоване та безпідставне, оскільки зазначена видаткова накладна, яка є первинним бухгалтерським документом, представниками позивача –не підписана, печаткою позивача не посвідчена і будь-яких довіреності на отримання товару в матеріалах справи відсутні.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача 40 000,00 грн. перерахованих коштів за непоставлений товар – є законно, обґрунтованою і правомірно була задоволена судом першої інстанції у повному обсязі.   

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яка відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Виходячи з вище сказаного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 13.07.2011 року у справі № 47/208, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,–

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Граніт-Київ» на рішення господарського суду  міста Києва від 13.07.2011 року у справі № 47/208 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду  міста Києва від 13.07.2011 року у справі № 47/208 залишити без змін.

Матеріали справи № 47/208 повернути господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя                                                                      

Судді