Рішення

від 07.09.2011 по справі 51/305

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

51/305

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  51/305

07.09.11

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Овен"

до  Приватного підприємство "Сі Айрлайд Україна"      

про стягнення 43 512,00 грн.

Суддя  Пригунова А.Б.  

Представники :

Від позивача: Синюшкевич О.В.

Від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

           Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Овен" звернулось до суду з позовом до  Приватного підприємство "Сі Айрлайд Україна" про стягнення 42 000,00 грн. збитків та  1 512,00 грн. пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 10.08.2011 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2011 р. розгляд справи відкладено у зв'язку з неявкою у судове засідання представників відповідача та невиконання сторонами вимог суду.

У судовому засіданні 07.09.2011 р. представник позивача підтримав заявлені ним вимоги.

Представник відповідача у дане судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Суд відзначає, що відповідач повідомлявся ухвалою суду про час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву не подав, в судове засідання своїх представників не направляв; заявлені позовні вимоги не заперечив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2011 р. позивача зобов'язано надати суду довідки (витяг, виписки) від органу статистики або державного реєстратора про знаходження відповідача в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на серпень 2011 року.

Частиною 2  ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців» визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи про місцезнаходження юридичної особи.

З поданого позивачем витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та  фізичних осіб-підприємців станом на 09.08.2011 р. вбачається наступне місцезнаходження  відповідача: 03083, м. Київ, проспект Науки, буд. 94/5, оф. 69/70.

Ухвали Господарського суду міста Києва від 21.07.2011 р. та від 10.08.2011 р. судом направлено на зазначену у позовній заяві та у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців юридичну адресу відповідача, що підтверджується відмітками відділу діловодства Господарського суду міста Києва на зворотній стороні вказаних ухвал.

Конверти, що направлялися судом, на зазначену в позовній заяві та у витязі Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців юридичну адресу відповідача, були повернуті до Господарського суду міста Києва з приміткою пошти "за зазначеною адресою не проживає".

Відповідно до ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Згідно п. 15 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 р." у разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно із законом і дана особа своєчасно не повідомила про це господарський суд, інших учасників процесу, то всі наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому суд зазначає, що Вищий господарський суд України у п. 11 інформаційного листа від 15.03.2007 р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" на запитання чи повинен господарський суд з'ясовувати фактичне місцезнаходження сторін у справі з метою повідомлення їх про час і місце судового засідання, зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Клопотання про відкладення розгляду справи від відповідача до Господарського суду міста Києва не надходили.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений належним чином про дату та час розгляду справи № 51/305.

Враховуючи те, що нез'явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на надання відзиву та направлення представника для участі в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

           Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 07.09.2011 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, ?

Встановив:

17.02.2010 р. між приватним підприємством «Сі Айрлайд Україна»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Овен» укладено договір № 5-УБ від 17.02.2010 р., за умовами якого відповідач (постачальник) зобов'язався поставити та передати покупцю товар, а позивач (покупець) взяв на себе зобов'язання прийняти товар та оплатити на умовах вказаного договору.

Проаналізувавши зміст укладеного договору, суд дійшов висновку, що за цивільно-правовими ознаками він є договором поставки.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічні положення містяться і в ст. 265 Господарського кодексу України.

           Частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору відповідно до п. 1.1 договору № 5-УБ від 17.02.2010 р. постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язався прийняти товар і оплатити  на умовах даного договору.

Ціна на товар визначається сторонами і вказується в заявках на поставку товару, а також в товаротранспортних накладних (п. 2.1 договору). Загальна вартість договору визначається сумою, яка підлягає оплаті позивачем за поставлений товар, вказаної в товарних накладних, а також у всіх виконаних заявках позивача(п. 2.2 договору). Ціна на товар складає 0,06 грн. за 1 штуку є фіксованою та діє до 31 грудня 2010 р. (п. 2.3. договору).

Згідно з п. 4.3. договору № 5-УБ від 17.02.2010 р. строк поставки кожної партії товару протягом двох календарних днів з моменту подачі заявки позивачем та підписанням її відповідачем.

Відповідно до п. 4.6. договору № 5-УБ від 17.02.2010 р. поставка вважається завершеною  з моменту передачі товару позивачу на складі останнього

Пунктом 4.7. договору № 5-УБ від 17.02.2010 р. встановлено, що передача товару оформлюється шляхом відмітки  про отримання товару на екземплярі товарної накладної методом підпису представника позивача, повноваження якого закріплені в довіреності, оформленої згідно з діючим законодавством України. Підтвердженням передачі товару є підписана є підписана представником позивача товарна накладна. При передачі товару відповідач зобов'язаний передати позивачу належним чином оформлені наступні документи: товарну накладну на товар; податкову накладну; документи, що підтверджують якість товару.

Згідно з п. 5.1. договору № 5-УБ від 17.02.2010 р. оплата за поставлений товар здійснюється позивачем на 31 день з моменту отримання кожної партії товару.

Пунктом 8.1. договору № 5-УБ від 17.02.2010 р. сторони погодили, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2010 р.

Відповідно до п. 8.2. договору № 5-УБ від 17.02.2010 р. у випадку, якщо жодна із сторін у письмовому вигляді не заявить про свої наміри припинити даний договір за один календарний місяць до припинення його строку дії, договір вважається пролонгованим на один рік на тих же умовах.

Оскільки суду не надано відомостей про розірвання договору № 5-УБ від 17.02.2010 р. в порядку п. 8.2. даного договору, суд приходить до висновку, що він є чинним на день прийняття рішення у даній справі.  

Судом встановлено, що  16.02.2010 р. Приватне підприємство "Сі Айрлайд Україна"      виставило позивачу рахунок № 4 на оплату товару, на суму 60 000,00 грн., який сплачений останнім 17.02.2010 р., що підтверджується платіжним дорученням № 8518, копія якого долучена до матеріалів справи, а оригінал оглянутий у судовому засіданні.

Як встановлено матеріалами справи, оплачений позивачем за рахунком № 4 від 17.02.2010 р. товар  поставлений частково на суму 18 000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 16 від 22.03.2010 р., підписаною уповноваженими представниками сторін та скріпленою печатками підприємств.

  З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з вимогою № 2 від 02.06.2011 р. у якій просив допоставити товар на суму 42 000,00 грн. у строк 2 календарні дні з моменту отримання вказаної вимоги.

 16.06.2011 р. позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою № 1 у якій просив відшкодувати збитки в розмірі 42 000,00 грн.

  Однак, відповідач залишив зазначені вимоги без відповіді та задоволення.

  Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує зобов'язання щодо поставки товару за договором № 5-УБ від 17.02.2010 р. у зв'язку з чим позивач просить стягнути в судовому порядку з відповідача збитки в сумі 42 000,00 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вказана позовна вимога не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

  Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання  та  інші  учасники  господарських відносин  повинні  виконувати  господарські  зобов'язання належним чином відповідно до закону,  інших правових актів,  договору, а за відсутності   конкретних   вимог  щодо  виконання  зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських   договорів   застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

  Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

  Відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 2 ст. 22 Цивільного кодексу України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Так, у вказаній статті зазначено, що особа, якій завдано збитків у результаті  порушення  її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у  меншому  або  більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у  зв'язку  з  цим доходи,  то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від  доходів,  одержаних особою, яка порушила право.

  При цьому. відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;  матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

  Застосування відповідальності у вигляді відшкодування заподіяних невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань, збитків, що встановлена вказаною нормою можливе лише за наявності складу правопорушення, до якого входять наступні елементи: протиправна поведінка, наявність збитків, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та спричиненням збитків, а також вина.

  Отже, однією з необхідних умов настання відповідальності є наявність безпосереднього причинного зв'язку між протиправною поведінкою правопорушника та збитками потерпілої сторони. Мається на увазі, що протиправна дія або бездіяльність правопорушника є причиною, а збитки, що виникли у потерпілої сторони, - наслідком протиправної поведінки правопорушника.

  Такої ж позиції дотримується і Вищий господарський суд України, що викладена ним у постановах № 32/543 від 04.04.2006 р. та № 14/116 від 16.05.2007 р.

  Однак,  заявлена позивачем сума 42 000,00 грн., не є збитками у розумінні вищезазначених норм.

  Відповідну до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Разом з тим,  вимог про стягнення з відповідача попередньої оплати позивачем не заявлено.

    При цьому суд звертає увагу на те, що нормами чинного процесуального законодавства України не передбачено права суду самостійно змінювати підстави позову, а інших підстав суду не заявлено.

        З огляду на вищевикладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 42000 грн. збитків визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 1 512,00  грн. за період з 06.06.2011 р. до 11.07.2011 р.

Виходячи зі змісту ч.2 ст.193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Пунктом 6.2. договору № 5-УБ від 17.02.2010 р. встановлено, що в разі недопоставки, прострочення поставки погодженої партії товару відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню в розмірі 0,1 % від вартості непоставленої або недопоставленої партії товару за кожний день прострочення.

  Згідно з Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 р. зі змінами та доповненнями, розмір пені не може перевищувати  подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня.

  Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

  У відповідності до розрахунку позивача розмір пені становить 1 512,00 грн.

  Судом перевірено наданий позивачем розрахунок та встановлено, що сума пені, заявлена до стягнення,  не відповідає наданому розрахунку і відповідно до норм Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” становить 812,39 грн.

  З огляду на викладене, вищезазначену вимогу суд задовольняє частково, в сумі 812,39 грн.

  Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

  Згідно з ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

  Підсумовуючи вищенаведене, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі: пеня за період від 06.06.2011 р. до 11.07.2011 р.  в сумі 812,39 грн.

  Враховуючи, що відповідно до ст. 44 ГПК України позивачем понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу та сплати державного мита, то зазначені витрати відшкодовуються за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 49 ГПК України).

  Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, ?

ВИРІШИВ:

           1. Позовні вимоги задовольнити частково.

           2. Стягнути з Приватного підприємство "Сі Айрлайд Україна"  (03083, м. Київ, проспект Науки, буд. 94/5, оф. 69/70, ідентифікаційний код - 36791996)  з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Овен»(51105, Дніпропетровська обл., Магдалинівський р-н., с. Оленівка,  ідентифікаційний код - 25522107) 812 (вісімсот дванадцять) грн. 39 коп. –– пені,  8 (вісім) грн. 12 коп. - державного мита, 4(чотири) грн. 41 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

           3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

           4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

                   Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Суддя                                                                                                                 Пригунова А.Б.

Повне рішення складено: 12.09.2011 р.