Рішення

від 07.09.2011 по справі 51/309

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

51/309

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  51/309

07.09.11

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗС –Трейд»

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Діамар”

про стягнення 16 035, 91 грн.  

Суддя Пригунова А.Б.

Представники сторін:

від позивача: Стратілатов К.Г.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою про стягнення з відповідача 16 035,91 грн. за поставлений товар відповідно до договору №24/01/11 від 24.01.2011 р., з яких: прострочена заборгованість –14 521,60 грн., пеня у розмірі 763,33 грн., індекс інфляції –603,25 грн. та 147,73 грн. –3 %. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати за поставлений товар відповідно до умов вищезазначеного договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 17.08.2011 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд справи відкладався у зв'язку з неявкою повноважних представників відповідача та неналежним виконанням сторонами вимог суду.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Суд відзначає, що відповідач повідомлявся ухвалою суду про час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву не подав, в судове засідання своїх представників не направляв; заявлені позовні вимоги не заперечив.

Частиною 4  ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців» визначено, що в Єдиному державному реєстрі повинні міститися  відомості щодо місця проживання фізичної особи –підприємця.

З поданого позивачем витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 25.08.2011 р. вбачається, що місцем проживання відповідача є 01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, буд. 26

Ухвалу про порушення провадження у справі від 21.07.2011 р. судом направлено на зазначену у позовній заяві та у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців адресу відповідача, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Приймаючи до уваги, що учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 07.09.2011 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, ?

Встановив:

24.01.2011 р. між сторонами був укладений договір №24/01/11, за умовами якого позивач зобов'язався поставити за замовленням відповідача смажене насіння соняшника ТМ «Дід Лузай», а відповідач зобов'язався прийняти й оплатити товар у порядку і на умовах, передбачених договором.

Згідно п. 2.3. договору асортимент, найменування, кількість, ціна за одиницю, вартість партії товару, що поставляється, визначаються згідно затвердженої сторонами специфікації. Накладні на товар, відвантажений у період дії договору, є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 3.2. договору поставка товару здійснюється партіями. На кожну партію товари сторонами оформляється окрема накладна, в двох екземплярах –по одній для кожної із сторін. Місцем поставки (доставки) є фактична адреса відповідача: його офісу, складу, магазину.

Пунктом 3.6. договору встановлено, що відповідач повинен забезпечити вивантаження та прийняти товар, оформити накладну на товар, інші документи, пов'язані з доставленою партією товару не пізніше 2- х годин з моменту прибуття товару у місце доставки.

Згідно п. 3.9. договору сторони погодилися, що достатнім підтвердженням передачі права власності на товар відповідачу та прийняття товару відповідачем за відповідним асортиментом, найменуванням, кількістю, ціною за одиницю, вартістю партії товару є накладна (видаткова або товарно-транспортна) на товар, завірена з боку відповідача його печаткою (штампом) та підписом відповідальної особи, або з наданням довіреності ТМЦ.

У п. 3.13. договору зазначено, що відповідач неправомірний відмовитися від отриманого товару та/або його оплати, а також не вправі вимагати повернення оплачених сум за раніше поставлений товар.

Відповідно до п. 4.2. договору фактична ціна договору складається із сум, зазначених у накладних на товар, який поставлено протягом дії цього договору.

Пунктом 4.3. договору встановлено, що оплата вартості кожної поставленої партії товару здійснюється відповідачем на умовах відстрочки платежу 30 (тридцять) календарних днів з моменту переходу права власності на поставлений товар шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок позивача. Допускається повна або часткова передплата товару.

У п. 6.4.2 договору встановлено, що відповідач зобов'язаний оплатити отриманий від позивача товар, поставлений згідно накладних в строки передбачені пунктом 4.3 даного договору.

Обов'язок покупця прийняти товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму передбачений положеннями ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України.

Відповідно до п. 7.3. договору, у випадку несвоєчасної оплати поставленого товару, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості поставленого, але не оплаченого товару за кожний день прострочення, нарахування якої не обмежено часом. При цьому позивач має право без будь-яких попереджень зупинити постачання товару до повного погашення заборгованості, яка виникла у відповідача за отриманий, але не оплачений товар , із звільненням позивача від відповідальності за зупинення поставок та від застосування до нього господарський санкцій.

Пунктом 8.9. договору встановлено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє протягом року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань зо договором. Якщо жодна зі сторін не пізніше ніж за за один тиждень до закінчення терміну дії даного договору не заявить про своє бажання його розірвати чи змінити, договір продовжується на кожен наступний рік на тих же умовах.

Судом встановлено, що позивачем була здійснена поставка товару згідно договору № 24/01/11 від 24.01.2011 р. на суму 18521,60 грн., що підтверджується  видатковими накладними № 15 від 15.01.2011 р. та № 35 від 11.02.2011 р. (копії - у матеріалах справи).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує зобов'язання щодо сплати за поставлений товар за договором № 24/01/11 від 24.01.2011 р., у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 14521, 60грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору  № 24/01/11 від 24.01.2011 р. суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Відповідно до ч.1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про  купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положенням ст. 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

 Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання  та  інші  учасники  господарських відносин  повинні  виконувати  господарські  зобов'язання належним чином відповідно до закону,  інших правових актів,  договору, а за відсутності   конкретних   вимог  щодо  виконання  зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських   договорів   застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

 Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Матеріалами справи підтверджено, що внаслідок неналежного виконання зобов'язань по оплаті поставленого позивачем товару за Товариством з обмеженою відповідальністю “Діамар” утворилась заборгованість в розмірі 14521,60 грн.

Вказана заборгованість відображена сторонами у акті звірки взаєморозрахунків станом на 31.05.2011 р., підписаному посадовими особами сторін та скріпленому печатками підприємств.

Таким чином, позивач свої зобов'язання за договором поставки № 24/01/11 від 24/01/11 р. виконав в повному обсязі, а відповідач вчасно не розрахувавшись по договору за отриманий товар, порушив взяті на себе договірні зобов'язання, в результаті чого заборгував перед позивачем 14521,60 грн.

Станом на час вирішення спору відповідач оплати суми заборгованості за договором поставки № 24/01/11 від 24/01/11 р. не здійснив.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України  порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно  до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно  до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч. 2 ст. 612 ЦК України).

В ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

В силу вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна із сторін повинна довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару згідно з договором поставки. Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку чим, суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача 14521,60 грн. обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 763,33  грн. за період з 13.03.2011 р. до 06.07.2011 р.

Виходячи зі змісту ч.2 ст.193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок та встановлено факт прострочення відповідачем грошового зобов'язання, тому підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 763,33 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 147,73 грн. за період з 13.03.2011 р. до 06.07.2011 р.  та 603,25 грн. - інфляційних нарахувань за період з 01.03.2011 р. до 01.06.2011 р.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наданий позивачем розрахунок перевірено судом та відповідає положенням чинного законодавства України.

Таким чином, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 147,73 грн. та інфляційних нарахувань в сумі 603,25 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Підсумовуючи вищенаведене, вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме прострочена заборгованість –14 521,60 грн., пеня у розмірі 763,33 грн., індекс інфляції –603,25 грн. та 147,73 грн. – 3 % річних.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

           1. Позов задовольнити.

           2. Стягнути з     Товариства з обмеженою відповідальністю “ Діамар” (01103, м Київ, вул. Кіквідзе, буд. 26, код - 34693607)  з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗС –Трейд»(18000, м. Черкаси, вул. Гайдара буд. 2, кв. 102, код - 36949822) 14521 (чотирнадцять тисяч п'ятсот двадцять одна) грн. 60 коп. ––заборгованості, 763 (сімсот шістдесят три) грн. 33 коп. –пені, 603 (шістсот три) грн. 25 коп. –індекс інфляції, 147 (сто сорок сім) грн. 73 коп. - 3 % річних, 160 (сто шістдесят) грн. 36 коп. - державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

           3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

            Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Суддя                                                                                                                      Пригунова А.Б.