Рішення

від 07.09.2011 по справі 51/279

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

51/279

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  51/279

07.09.11

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " Торговий Дім - Фрегат"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Продсервіс груп"          

про  стягнення 5 437,78 грн.               

Суддя  Пригунова А.Б.  

Представники :

від позивача: Дружинський А.С.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 5 437,78 грн. за поставлений товар відповідно до договору поставки №79ф-10, з яких: основний борг –5 178,84 грн. та штраф за несвоєчасну оплату товару 5%  у розмірі 258,94 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за поставлений позивачем товар вдповідно до умов вищезазначеного договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 01.08.2011 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд справи неодноразово відкладався у зв'язку з неявкою у судове засідання повноважних представників сторін та невиконання ними вимог суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2011 р. строк вирішення спору у даній справі продовжено на п'ятнадцять днів.

У судовому засіданні 07.09.2011 р. представник позивача подав клопотання про зменшення позовних вимог у якому просить стягнути з відповідача 4 678,84 грн. основного боргу та штраф у розмірі 233,94 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

З огляду на вищенаведене суд приймає до розгляду подане позивачем клопотання.

Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з урахуванням поданого ним клопотання про зменшення позовних вимог.

Представники відповідача в судове засідання не з'явилися, причин неявки суду не повідомили.

Суд відзначає, що відповідач повідомлявся ухвалою суду про час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву не подав, в судове засідання своїх представників не направляв; заявлені позовні вимоги не заперечив.

Частиною 2  ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців» визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи про місцезнаходження юридичної особи.

З поданого позивачем витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України вбачається, що відповідач знаходиться за адресою: 01025, м. Київ, вул. Велика Житомирська, буд. 25/2.

Ухвали Господарського суду міста Києва від 14.07.2011 р., від 01.08.2011 р. та від 15.08.2011 р. судом направлено на зазначену у позовній заяві та у витязі з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України юридичну адресу відповідача, що підтверджується відмітками відділу діловодства Господарського суду міста Києва на зворотній стороні вказаних ухвал.

Ухвали Господарського суду міста Києва від 14.07.2011 р., від 01.08.2011 р. та 15.08.2011 р. відповідачем отримано 21.07.2011 р., 09.08.2011р. та 26.08.2011 р. відповідно, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення рекомендованого відправлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Згідно п. 15 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 р." у разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно із законом і дана особа своєчасно не повідомила про це господарський суд, інших учасників процесу, то всі наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому суд зазначає, що Вищий господарський суд України у п. 11 інформаційного листа від 15.03.2007 р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" на запитання чи повинен господарський суд з'ясовувати фактичне місцезнаходження сторін у справі з метою повідомлення їх про час і місце судового засідання, зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Клопотання про відкладення розгляду справи від відповідача до Господарського суду міста Києва не надходили.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений належним чином про дату та час розгляду справи № 51/279.

Враховуючи те, що нез'явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на надання відзиву та направлення представника для участі в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

           Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 07.09.2011 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, ?

Встановив:

27.01.2010 року між сторонами був укладений договір поставки № 79ф-10, за умовами якого позивач зобов'язався поставити та передати у власність відповідачу товар, а відповідач зобов'язався прийняти товар та оплатити на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 1.3. договору  поставки № 79ф-10 від 27.01.2010 р. загальна вартість даного договору визначається вартістю товару, отриманого протягом дії цього договору згідно накладних, що є невід'ємними частинами даного договору.

Згідно з п. 2.1. договору  поставки № 79ф-10 від 27.01.2010 р. асортимент та ціна на товар, що поставляється визначається на підставі специфікації  позивача, погодженої відповідачем, яка є невід'ємною частиною даного договору.

Пунктом 4.4. договору  поставки № 79ф-10 від 27.01.2010 р. обумовлено, що момент здійснення поставки товарів є їх отримання відповідачем з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (товарно-транспортна накладна, видаткова накладна).

Відповідно до п. 4.5. договору  поставки № 79ф-10 від 27.01.2010 р. право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі товару, переходять до відповідача в момент підписання відповідальною особою відповідача видаткової та/або товарно-транспортної накладної.

Згідно з п. 5.1. договору  поставки № 79ф-10 від 27.01.2010 р. відповідач оплачує поставлені товари за цінами, вказаними у замовленні то товаросупроводжувальній документації, на умовах даного договору в порядку і формах, які не суперечать чинному законодавству України.

Пунктом 5.2. договору  поставки № 79ф-10 від 27.01.2010 р. встановлено, що розрахунки за поставлений позивачем товар здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару або у інший строк, попередньо домовлений сторонами.

Відповідно до п. 5.3. договору  поставки № 79ф-10 від 27.01.2010 р. розрахунок здійснюється в безготівковій формі в національній грошовій одиниці України.

Згідно з п. 8.1. договору  поставки № 79ф-10 від 27.01.2010 р. договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2010 р.

Пунктом 8.2. договору  поставки № 79ф-10 від 27.01.2010 р. сторонами погоджено, що в разі, якщо за тридцять днів до закінчення строку дії договору жодна сторона не виявить бажання розірвати його, то дія договору автоматично продовжується на один рік на тих же умовах.

          Оскільки суду не надано відомостей про розірвання договору  поставки № 79ф-10 від 27.01.2010 р. в порядку п. 8.2. даного договору, суд приходить до висновку, що він є чинним на день прийняття рішення у даній справі.  

Судом встановлено, що на виконання умов договору  поставки № 79ф-10 від 27.01.2010 р. позивачем була здійснена відповідачу поставка товару на загальну суму 26 435,94 грн., що підтверджується видатковими накладними на суму 26 435,94 грн., підписаними повноважними особами сторін та скріпленими печатками підприємств (копії - у матеріалах справи).

 Однак відповідач свої зобов'язання за договором поставки № 79ф-10 від 27.01.2010 р. виконав частково, перерахувавши на банківський рахунок  позивача грошові кошти на загальну суму 15 372,56 грн., що підтверджується банківськими виписками, копії яких містяться в матеріалах справи.

 Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснив повернення товару позивачу на загальну суму 1 084,50 грн.

 Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач не виконує зобов'язання щодо сплати за поставлений товар за договором поставки № 79ф-10 від 27.01.2010 р., у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 4 678,84 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вказана вимога позивача підлягає  задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір № 79ф-10 від 27.01.2010 р. є договором поставки.

Відповідно до ч.1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про  купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положенням ст. 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

          Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання  та  інші  учасники  господарських відносин  повинні  виконувати  господарські  зобов'язання належним чином відповідно до закону,  інших правових актів,  договору, а за відсутності   конкретних   вимог  щодо  виконання  зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських   договорів   застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

            Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

          Матеріалами справи підтверджується, що внаслідок неналежного виконання зобов'язань по оплаті поставленого позивачем товару за Товариства з обмеженою відповідальністю "Продсервісгруп"   утворилась заборгованість в розмірі 4 678,84 грн.

Станом на час вирішення спору відповідач оплати суми заборгованості за договором поставки № 79ф-10 від 27.01.2010 р. не здійснив.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України  порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно  до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно  до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч. 2 ст. 612 ЦК України).

В ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

В силу вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна із сторін повинна довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару згідно з договором поставки. Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку чим, суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача 4 678,84 грн. обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача штраф в сумі 233,94 грн.

Виходячи зі змісту ч. 2 ст.193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Пунктом 7.3. договору поставки № 79ф-10 від 27.01.2010 р. встановлено, що крім пені, передбачені у випадку несвоєчасної оплати товару, відповідач зобов'язаний сплатити штраф в розмірі 5 % від вартості неоплаченого товару, а у випадку повторного порушення –штраф у розмірі 10 % від вартості неоплаченого товару.

У відповідності до розрахунку позивача розмір штрафу  становить 233,94 грн.

Приймаючи до уваги наведене, зважаючи на те, що відповідач невчасно виконував свої зобов'язання щодо сплати за поставлену продукцію відповідно до договору поставки № 79ф-10 від 27.01.2010 р., суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача  штрафу в сумі 233,94 грн. є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

                  1. Позов задовольнити.

           2. Стягнути  з  Товариства  з   обмеженою    відповідальністю  "Продсервіс  груп"          (01025, м. Київ, вул. Велика Житомирська, буд. 25/2,  ідентифікаційний код –36469064) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " Торговий Дім - Фрегат" (02660, м. Київ, вул. Магнітогорська, буд. 1,  ідентифікаційний код –36100206) 4 678,84 (чотири тисячі шістсот сімдесят вісім грн. 84 коп.) грн. –основного боргу, 233,94(двісті тридцять три грн. 94 коп.) грн. –штрафу, 102,00 (сто дві грн. 00 коп.) грн. –державного мита та 236,00 (двісті тридцять шість грн. 00 коп.) –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                                                     Пригунова А.Б.

Дата підписання  12.09.2011 р.