Рішення

від 28.09.2011 по справі 3/210

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  3/210

28.09.11

За позовом   Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк»

До                  Товариства з обмеженою відповідальністю «Сан Ремо»                      

Про                визнання договору оренди № 27/01-08 від 01.01.2008 недійсним

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача           ОСОБА_1. –по дов. № 947 від 01.09.2011  

Від відповідача       ОСОБА_2. –по дов. № б/н від 24.06.2011

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сан Ремо»про визнання договору оренди № 27/01-08 від 01.01.2008 недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2011 було порушено провадження у справі № 3/210 та призначено її до розгляду на 18.08.2011.

Позовні вимоги мотивовані наступним. В преамбулі договору оренди № 27/01-08 від 01.01.2008 визначено, що позивач уклав даний договір в особі Голови Правління  ОСОБА_3, який діє на підставі статуту. Згідно пп. 4.17 п. 4 ст. 7 статуту в редакції чинній на момент укладення договору оренди Правління Банку вирішує всі питання діяльності банку, крім питань, які відносяться до компетенції загальних зборів акціонерів банку і спостереженої ради банку, зокрема забезпечує здійснення операцій банку, укладення міжбанківських та інших договорів, облік, звітність, внутрішній контроль. Тому прийняття рішення щодо укладення договору оренди частини приміщення мало бути прийнято Правлінням банку, а не особисто головою Правління банку. Рішення правління банку про укладення між банком та відповідачем договору оренди приміщення не приймалось. Тому на думку позивача голова Правління банку не мав належних повноважень на укладення договору оренди. Отже, при укладенні договору порушено цивільну дієздатність позивача як юридичної особи при здійснені правочину. Також позивач вказує на те, що договір підписано 01.01.2008, тоді як відповідно до ст. 73 Кодексу законів про працю України 1 січня є святковим днем, робота у який не проводиться. Крім того, згідно внутрішнього наказу позивача № 491 від 10.12.2007 встановлено регламент роботи банку у період святкування Нового Року та Різдва Христова з 1 та 7 січня 2008 року є святковими та неробочими днями. Також даним наказом встановлено чергування керівництвом банку у святкові дні, так 01.01.2008 черговим було призначено заступника голови Правління Лакусту О.І. Із зазначеного випливає, що голова Правління банку ОСОБА_3. 01.01.2008 не перебував на робочому місці та відповідно не мав можливостей та повноважень на підписання спірного договору. Позивач також вказує на те, що державна реєстрація права користування (оренди) частини приміщення не здійснювалась, договір не є укладеним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 3/210 від 18.08.2011, в зв‘язку з нез’явленням представника позивача в засідання суду та невиконанням сторонами вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 08.08.2011, розгляд справи було відкладено на 28.09.2011.

09.09.2011 до відділу діловодства суду Закритим акціонерним товариством  «Ламітекс-Укрізоліт»подано клопотання про залучення останнього до участі у справі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Розглянувши дане клопотання та заслухавши думку представників сторін, суд вважає  що клопотання не підлягає задоволенню виходячи з наступного

Відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права та обов’язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або за ініціативи господарського суду.

Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.

Враховуючи те, що Закритим акціонерним товариством  «Ламітекс-Укрізоліт»в поданому клопотанні не зазначено яким чином рішення з даного спору може вплинути на права та обов’язки Закритого акціонерного товариство  «Ламітекс-Укрізоліт»у суду відсутні правові підстави для залучення останнього до участі у розгляді справи третьою особою,  яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Відповідачем в судовому засіданні 28.09.2011 подано заяву про застосування строку позовної давності. Заява мотивована тим, що договір укладений 01.01.2008, позивач користувався приміщенням протягом усього строку дії договору, підписував додаткову угоду та акти здачі прийняття робіт (надання послуг), сплачував орендну плату. Та лише 04.08.2011 складає позовну заяву про визнання договору недійсним. Строк позовної давності для звернення до суду про визнання договору недійсним сплив 01.01.2011, що відповідно до ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови у позові.

Представник позивача в усних поясненнях зазначив, що на його думку строк позовної давності не пропущений, оскільки ліквідатору, що діє від імені банку на даний час стало відомо про порушення законодавства при укладанні договору оренди перед подачею позову до суду.

Позивач в судовому засіданні 28.09.2011 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач у поданому в судовому засіданні 28.09.2011 відзиві просить відмовити в задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.   На думку відповідача оспорюваний договір підписано уповноваженою особою, оскільки відповідно до п. п. 4.10  п. 14 ст. 7 статуту банку, голова Правління банку та перший заступник голови правління банку  мають право: укладати від імені банку договори (контракти, угоди), включаючи зовнішньоекономічні, та/або  вчиняти правочини, окрім тих, що згідно цього статуту від імені банку укладають інші особи. Укладення від імені банку договору  (контракту, угоди) та/або  вчинення  правочину на суму, що перевищує 25% статутного капіталу банку, можливе лише після прийняття Правлінням банку відповідного рішення. Договір підписувався головою Правління банку та укладено на суму, що не перевищує 25% статутного капіталу банку, відповідно для укладення банком цього договору не потрібно прийняття відповідного рішення Правління банку та голова Правління банку діяв в межах повноважень наданих йому статутом. Стосовно дати укладення договору зазначає, що посилання позивача на норми Кодексу законів про працю України є неправомірними, оскільки предметом даного спору не є трудові відносини. Зазначає, що позивачем не наведено норми діючого законодавства України, що регулює господарські відносини, відповідно до якої повноваження особи, що здійснює правочини від імені юридичної особи  послабляються або втрачають у вихідний день. З приводу реєстрації договору зазначає, що оскільки договір оренди укладено менше ніж на три роки, то у відповідності до ст. 794 Цивільного кодексу України він не підлягає державній реєстрації.

В судовому засіданні 28.09.2011, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов‘язків, зокрема, є договори та інші правочини.

01.01.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сан Ремо»(орендодавець) та Публічним акціонерним товариством «Родовід Банк»(орендар) було укладено договір № 27/01-08 оренди частини приміщення (далі – договір оренди).

Відповідно до п. 1.1. договору оренди за цим договором орендодавець зобов'язується передати орендареві у строкове платне користування, а саме - в оренду, частину приміщення № 1, частину приміщення № 25, частину приміщення № 19, частину приміщення № 20, частину приміщення № 22, частину приміщення № 14, частину приміщення № 15, частину приміщення № 16, частину приміщення № 11, частину приміщення № 12, частину приміщення № 13, частину приміщення № 27, частину приміщення № 2, частину приміщення № 3, частину приміщення № 4, частину приміщення № 26, частину приміщення № 8, частину приміщення № 10, частину приміщення № 24, що знаходяться в приміщенні № 8 на третьому поверсі у нежилому будинку (літера «А»), який розташований за адресою: м. Київ, вул. Суворова, буд. 4 (далі - приміщення), а орендар зобов'язується прийняти від орендодавця приміщення у строкове платне користування, а саме - в оренду, і сплачувати орендодавцеві плату за оренду приміщення в порядку і розмірі, визначених цим договором.

Загальна площа орендованих приміщень складає 1 757,65 кв. м. Схема приміщення наводиться у додатку 1 до цього договору. Додаток 1 до цього договору є невід'ємною частиною останнього.

Спір виник внаслідок того, що на думку позивача договір оренди частини приміщення № 27/01-08 від 01.01.2008 укладено з порушенням норм чинного законодавства України, що є підставою для визнання договору недійсним на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 Цивільного кодексу України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України).

Загальна позовна давність, згідно ст. 257 Цивільного кодексу України, встановлюється тривалістю у три роки.

Таким чином, перебіг позовної давності по визнанню договору № 27/01-08 оренди частини приміщення від 01.01.2008, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сан Ремо»(орендодавець) та Публічним акціонерним товариством «Родовід Банк»сплинув 01.01.2011, в той час як позивач звернулася з позовом до суду лише 05.08.2011 (штамп вхідної кореспонденції Господарського суду міста Києва).

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Сплив позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 Цивільного кодексу України), незалежно від того, чи має місце порушення  прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Заперечення позивача проти застосування строків позовної давності  судом до уваги не приймаються, оскільки позивачем належними засобами доказування не доведено коли саме стало відомо про порушення на моменту укладення договору законодавства України та за яких обставин.

Клопотання про поновлення пропущеного строку позовної давності позивачем не заявлялось, поважності причин його пропуску та мотивів поновлення позивачем не заявлено, не надано та не доведено.

За вказаних обставин, враховуючи подану відповідачем  заяву про застосування позовної давності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Родовід банк»про визнання недійсним договору оренди № 27/01-08 від 01.01.2008, задоволенню не підлягають.

Витрат по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись  ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Суддя

                                               Сівакова В.В.

Рішення підписано 29.09.2011.