Ухвала

від 04.10.2011 по справі 20-12/299

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

  

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

"04" жовтня 2011 р.                               м. Київ                                        К-15793/07

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого – Шипуліної Т.М.,

суддів: Голубєвої Г.К., Карася О.В.,  Костенка М.І., Маринчак Н.Є.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя на постанову Господарського суду м. Севастополя від 11.04.2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.06.2007 року  у справі № 20-12/299  за позовом  Закритого акціонерного товариства «Фінансово –страхова компанія «Адміралтейська»до Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

На розгляд суду передано вимоги Закритого акціонерного товариства «Фінансово –страхова компанія «Адміралтейська»(далі-ЗАТ «Фінансово –страхова компанія «Адміралтейська», позивач) до Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя (далі-ДПІ у Нахімовському районі м. Севастополя, відповідач) про   визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0000023500/0 від 10.04.2006, №0000023500/1 від 19.06.2006, №0000023500/2 від 22.08.2006 про визначення позивачу суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 273304,50 грн., в т.ч. 182203,00грн. - основний платіж та 91101,50грн.- штрафні фінансові санкції.

Постановою Господарського суду м. Севастополя від 11.04.2007 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.06.2007 року, позовні вимоги–задовольнити частково. Визнано недійсним  податкове повідомлення-рішення №0000023500/2 від 22.08.2006. В іншій частині  в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з  судовими рішеннями попередніх інстанцій, відповідач 19.07.2007 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України,    який своєю ухвалою від  13.10.2008  року прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач  просить скасувати постанову Господарського суду м. Севастополя від 11.04.2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.06.2007 року, в задоволенні позовних вимог  відмовити.

В обгрунтування своїх вимог  скаржник  посилаються  на  порушення судом норм матеріального права, зокрема, вимог п.4.2, 4.9 ст. 4, п.п.6.1.1 п.6.1 ст. 6, п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про  податок на додану вартість», п.п.8.1.4 п.8.1, 8.2.1, 8.2.2  п.8.2 ст. 8  Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», положення  (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 27.04.2000, № 92.   

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі  доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

На підставі належних та допустимих доказів, досліджених з дотриманням норм процесуального права, судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі  акту №513/10/35-004/25137094  від 29.03.2006, складеного за результатом виїзної  позапланової   документальної  перевірки з питань дотримання  вимог податкового  і валютного законодавства ЗАТ «Фінансово –страхова компанія «Адміралтейська»,  податковим органом  прийнято податкове повідомлення-рішення №0000023500/0 від 10.04.2006 про донарахування податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 273304,50 грн., в т.ч. 182203,00грн. - основний платіж та 91101,50грн.- штрафні фінансові санкції.

За результатом  апеляційного оскарження відповідачем прийнято нові податкові повідомлення-рішення №0000023500/1 від 19.06.2006, №0000023500/2 від 22.08.2006, аналогічні за змістом попередньому.

Зі змісту  вищезазначеного акту вбачається, що за результатами перевірки  податковим органом було встановлено порушення  п.4.2 ст. Закону  України «Про  податок на додану вартість», а саме: не включено  у базу оподаткування вартість придбаних у грудні 2004 капітальних активів на суму 911000грн., які  позивач не використовував у своїй господарській діяльності.  

          Відповідно до пункту 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

          За змістом  п. 4.9 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості.

          Під терміном «невиробничі фонди»слід розуміти капітальні активи, які не використовуються у господарській діяльності платника податку. До таких невиробничих фондів відносяться капітальні активи, які вилучені з місця ведення господарської діяльності платника податку та передані у безоплатне користування особам, які не є платниками цього податку.

          Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

          Відповідно до ч. 1 ст. 401 Цивільного кодексу України  право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

          При цьому, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередач, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо (ст. 404 ЦК).

          Інших обставин безоплатного користування чужим майном діючим законодавством не передбачено.

          В той же час, відповідно до ст. 793 Цивільного кодексу України  договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.

          Передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

          За результатом  розгляду справи,  не було встановлено факту  здійснення господарських операцій  щодо  передачі у безоплатне користування придбаного позивачем майна, зокрема  будівлі спортивного майданчика та факту переводу  основних фондів платника податків з виробничих у невиробничі.

          Таким чином, суди попередніх інстанцій  дійшли правильного висновку, щодо безпідставного застосування п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»та донарахування податкових зобов'язань.

          Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій  при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

          Згідно ч.1 ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення –без змін, якщо визнає, що судом не допущено порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

          Керуючись ст. ст. 210, 2201,  223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

У Х В А Л И Л А :

Касаційну  скаргу Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя залишити без задоволення, а постанову Господарського суду м. Севастополя від 11.04.2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.06.2007 року  у справі № 20-12/299 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута  Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 –238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

Т.М.Шипуліна

Судді:

Г.К. Голубєва

О.В. Карась

М.І. Костенко

Н.Є. Маринчак

Суддя                                                                         Т.М. Шипуліна