Постанова

від 11.04.2007 по справі 20-12/299

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

20-12/299

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

справа № 20-12/299

ПОСТАНОВА

і м е н е м     У к р а ї н и

"11" квітня 2007 р.  17:20                                                                                          м. Севастополь

“Адміралтейська” (99001, м. Севастополь, вул. Брестська, 21)

до  Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя (99001, м. Севастополь, вул. Гер. Севастополя, 74)

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ у Нахімовському районі м. Севастополя №0000023500/0 від 10.04.06, №0000023500/1 від 19.06.2006, №0000023500/2 від 22.08.2006,

Суддя Харченко І.А.,

при секретарі Єрмолаєвої О.Ю.,

Представники сторін

позивача  –Черемухіна Т.Б., довіреність  б/н від 15.01.2007, представник;

відповідача –Кочкаренко В.О. –старший державний податковий інспектор юридичного відділу, за довіреністю;            

Суть спору:  

Позивач звернувся в порядку  статей 104, 105  Кодексу адміністративного судочинства України, статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, статі 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” до господарського суду до Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя  з позовної заявою про  визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ у Нахімовському районі м. Севастополя №0000023500/0 від 10.04.06, №0000023500/1 від 19.06.2006, №0000023500/2 від 22.08.2006 про визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 273304,50 грн., посилаючись на те, що посилання відповідача на пункту 4.2. Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” при обґрунтуванні заниження податкових зобов'язань та застосування штрафних санкцій є невірним, висновки акту не підтверджені ні одним первинним документом позивача і засновані виключно на припущеннях та домислах, що є порушенням наказу ДПАУ від 10.08.2005 №327, статті 13 Закону України “Про державну податкову службу в України”, статті 19 Конституції України.

У зв'язку з наведеним позивач просить позов задовольнити.

Ухвалою від 17.11.2006 відкрито провадження у адміністративної справі № 20-12/299, призначено попереднє судове засідання.

Ухвалою від 12.12.06 закінчено підготовче провадження і призначена адміністративна справа до судового розгляду.

Відповідач позовні вимоги не визнав, надав суду письмові заперечення, основні з них складаються у тому, що доводи позивача, викладені у позові не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать вимогам пунктів 4.2, 4.9 статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Згідно  статей 27-32, 49, 51 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні представникам сторін роз'яснені  процесуальні права та обов'язки.  

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухав представників сторін,  суд,

в с т а н о в и в :

Державною податковою інспекцією у Нахімовському районі міста Севастополя (Надалі - Інспекція), на підставі постанови слідчого ОВС СЧ СВ УМВСУ у місті Севастополі від 02.02.2006, було проведено виїзну позапланову документальну перевірку з питання дотримання вимог податкового і валютного законодавства Закритого акціонерного Товариства „Фінансово-страхова компанія „Адміралтейська” (Надалі ЗАТ „ФСК „Адміралтейська”) за період з 01.07.2004  по 31.12.2005, про що складено акт від 29 березня 2006 року №513/10/35-004/25137094 (Надалі Акт). На підставі Акту перевірки, Інспекцією були винесені податкові повідомлення-рішення №0000023500/0 від 10.04.2006, №0000023500/1 від 19.06.2006, №0000023500/2 від 22.08.2006 про визначення податкового зобов'язання у вигляді податку на додану вартість в сумі 182203 грн., та  штрафних санкцій в сумі 91101,50 грн., а всього на загальну суму 273304,5 грн.

Як вбачається з Акту перевірки, необхідність нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість (Надалі ПДВ) Інспекція мотивує тим, що компанією за договором міни від 13.12.2004. було придбано будівлю спортзалу вартістю 1 073 160,00 грн., зокрема ПДВ 178 860 грн., а також три гаражі по вул. Щербака, 48, витрати на придбання яких в грудні 2004 р. необґрунтовано були віднесені компанією до складу податкового кредиту, виходячи з того, що придбані підприємством об'єкти нерухомості не брали участь в господарській діяльності ЗАТ „ФСК „Адміралтейська”, а відтак розглядаються в податковому обліку як невиробничі фонди.

Згідно підпункту 8.1.4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” (далі - Закон про прибуток) під терміном "невиробничі фонди" слід розуміти капітальні активи, які не використовуються в господарській діяльності платника податку.

На підставі підпункту 1.32 статті 1 Закону про прибуток „Господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою”.

Таким чином, невиробничі фонди - це активи, які платник податків, не планує використовувати з метою отримання доходу. Тобто основоположним принципом віднесення об'єкту основних фондів до виробничих є призначення таких основних фондів для господарської діяльності підприємства, зокрема, для мети отримання доходу від здачі в оренду.

Таке призначення зафіксоване при придбанні будівлі у наказі Голови правління Позивача Цьовх С.О. від 01 грудня 2004 р. № 45.

Пунктом 7.4.1 Закону України „Про податок на додану вартість”, закріплено, що право на нарахування податкового кредиту „виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду”.

Аналогічну думку виклав і Верховний Суд України у своїй Постанові від 20 квітня 2004 р. у справі N23/53 про правомірність включення в податковий кредит суми податку, сплаченого у зв'язку з придбанням основних фондів до введення таких основних фондів в експлуатацію. Зокрема: „Оскільки Закон не зв'язує право па включення до складу податкового кредиту такого звітного періоду сум податку з тим, чи введені основні фонди в експлуатацію, то позивач мав правові підстави на включення сплачених їм сум податку в податковий кредит звітного періоду, оскільки придбані їм основні фонди підлягали амортизації”.

Відповідну правову позицію виклав і Вищий господарський суд України від 9 лютого 2005 року по справі № 17/236.

Відповідно до пункту 4.9 Закону України „Про податок на додану вартість”, - у разі переводу основних фондів до складу невиробничих фондів такий перевід розглядається стосовно оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, діючими на момент такої поставки.

            Таким чином, вказана норма права, зв'язує виникнення бази оподаткування з фактом переводу основних фондів з виробничих в невиробничі.

Як встановлено в судовому засіданні, факту переводу основних фондів платника податків з виробничих в невиробничі не було. Тобто, внутрішньогосподарча операція платника податків в межах свого балансу була відсутня.

Посилання Інспекції на пункт 4.2. Закону України „Про податок на додану вартість” при обґрунтуванні заниження податкових зобов'язань та застосуванні штрафних санкцій, суд вважає необґрунтованим, тому що їх висновки не підкріплені ні одним первинним документом позивача, і засновані виключно на припущеннях і домислах.

Згідно пункту 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна доводити ті обставини, на яких ґрунтуються  її вимоги і заперечення, окрім випадків встановлених статтею 72 справжнього Кодексу. При цьому, відповідно до вимог пункту 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, обов'язок по доведенню правомірності рішень суб'єкта владних повноважень покладається на Інспекцію, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

 Інспекція, як суб'єкт владних повноважень не представив суду яких-небудь доказів тих обставин, на підставі яких він засновує свої заперечення проти адміністративного позову. В матеріалах справи, в Акті перевірки також відсутній докази, які б свідчили на наявність фактів, які послужили для Відповідача підставою для застосування до Позивача, як платнику податків штрафних санкцій шляхом ухвалення податкового повідомлення-рішення.

В звязку з викладеним, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання недійсним податкового повідомлення - рішення ДПІ у Нахімовському районі м. Севастополя №0000023500/2 від 22.08.2006 про визначення ЗАТ „ФСК „Адміралтейська” податкового зобов'язання по ПДВ на суму 273304,50 грн.

Щодо вимог позивача про визнання недійсними податкових  повідомлень-рішень       ДПІ у Нахімовському районі м. Севастополя  №0000023500/0 від 10.04.06, №0000023500/1 від 19.06.2006  суд відмовляє в їх задоволені з наступних підстав:

Підпунктом 5.3. пункту 5 Порядку  направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України 21.06.2001 N 253 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 червня 2003 р. за N 467/7788, встановлено, що з  метою  доведення  до  платника  податків граничного строку сплати  податкового зобов'язання, зазначеного в раніше надісланому податковому   повідомленні   (у   разі,   якщо   сума  податкового зобов'язання  за  результатами  розгляду  скарги  збільшується або залишається без змін, а раніше надіслане податкове повідомлення не відкликається),  податковим  органом  складається  та надсилається (вручається)  платнику  податків  податкове  повідомлення, яке має номер  первинного  податкового  повідомлення, при цьому через дріб проставляється  номер  скарги,  щодо  якої  воно складене (1 –для першої,   2   -  для  другої  тощо),  крім  того,  таке  податкове повідомлення  містить  новий  граничний  термін сплати податкового зобов'язання.

Виходячи з викладеного, суд прийшов до висновку, що повідомлення-рішення ДПІ у Нахімовському районі м. Севастополя  №0000023500/0 від 10.04.2006, №0000023500/1 від 19.06.2006 не породжують певних правових наслідків для ЗАТ „ФСК „Адміралтейська”, тобто не порушують охоронюваних інтересів позивача.

Відповідно до статей 94, 98 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати, здійснені позивачем та документально підтверджені, присуджуються йому  в сумі 03,40 грн.

Керуючись ст. 69, 70, 71, 72, 79, 94, 98, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

П о с т а н о в и в :

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя №0000023500/2 від 22.08.2006 про визначення Закритому акціонерному товариству “Фінансова-страхова компанія “Адміралтейська” податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 273304,50 грн.

3.          У визнані недійсними податкових повідомлень-рішень №0000023500/0 від 10.04.2006, №0000023500/1 від 19.06.2006 - відмовити.  

4.          Стягнути з Державного бюджету України (п/р 31113095700007 в УДК у м. Севастополі, одержувач Держбюджет, Ленінський район 22090200, МФО 824509, ЄДРПОУ 24035598) на користь Закритого акціонерного товариства “Фінансова-страхова компанія “Адміралтейська” (99001, м. Севастополь, вул. Брестська, 21, ідентифікаційний код 25137094) 03,40 грн. – судовий збір.

Постанова набуває законної сили через в десять днів з дня її оголошення або з дня складання в повному обсязі. Оскарження постанови подається протягом десяти днів відповідно до розділу 4 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                                                             І.А. Харченко

Постанова складена та підписана

в порядку ч. 3 ст. 160 КАС України

16.04.2007.