Постанова

від 11.07.2011 по справі 2а-2509/11/1070

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД



КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

11 липня 2011 року                                                                                2а-2509/11/1070                                                                                                          

          Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді                          Колеснікової І.С., при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю., за участю представників сторін

від позивача:      Горкуша В.В.,

від відповідача:  Мацюк М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу          

за позовом  

товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс-1»

до

Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області

про

скасування  податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Технополіс-1» (надалі - позивач) звернулося  до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.05.2011 № 0000082301/0, за яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 5606835, 38 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки відповідача про порушення вимог пункту  1.8 статті 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»  від 03.04.1997 № 168/97-ВР, є не обґрунтованими, оскільки                          ТОВ «Технополіс -1» у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених податкових накладних сформовано податковий кредит, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладених між позивачем та контрагентом угод та неправомірно встановив завищення суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представник позивача у судовому засіданні 11.07.2011 підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у його задоволені відмовити. В обґрунтування заперечень пояснив, що договір поставки, укладений між позивачем та ТОВ «Глобалтехно»  є нікчемним, оскільки контрагент позивача ТОВ «Глобалтехно» здійснював поставку товару без мети реального настання правових наслідків, а саме з метою заниження об’єкту оподаткування та несплати податків. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийняте ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні 11.07.2011 заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

           Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов  підлягає задоволенню з огляду на таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Технополіс-1» є юридичною особою, що зареєстровано 18.04.2003 державним реєстратором Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області. Як платник податків перебуває на обліку у Державній податковій інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, у період з 08.04.2011 по 11.04.2011 посадовими особами Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області проведено документальну невиїзну перевірку фінансово-господарської діяльності ТОВ «Технополіс-1» (код ЄДРПОУ 32498133) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при взаємовідносинах з                              ТОВ «Глобалтехно» (код ЄДРПОУ 35761557) по ланцюгу формування податкового кредиту за період з березня 2010 року по січень 2011 року.

У ході перевірки перевіряючими встановлено порушення позивачем положень   пункту 1.8  статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), що виявилось у завищенні позивачем суми бюджетного відшкодування за липень  2010 року у розмірі 370210, 28 грн. та у серпні 2010 року у розмірі 5236625, 10 грн. Загалом - на суму 5606835,38 грн.

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочин, укладений між ТОВ «Технополіс-1»  та ТОВ «Глобалтехно»  є нікчемним і в силу статей  215, 216 Цивільного кодексу України  не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з їх недійсністю.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних матеріалах документальної невиїзної перевірки  ТОВ «Глобалтехно»  з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.03.2010 по 31.12.2010, а саме акту перевірки  Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 29.03.2010                                     № 305/23-3/35761557 в частині аналізу господарської діяльності ТОВ «Глобалтехно».

Висновки вказаного  Акту перевірки ТОВ «Глобалтехно» викладені у відповідному акті перевірки позивача (ст. 16-24 акту, або а.с. 30-38, том І). Так Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва  встановлено, що за період з березня 2010 року  по січень  2011 року  ТОВ «Глобалтехно» задекларовано податок на додану вартість, що підлягає сплаті у розмірі 153351, 00 грн. Оскільки ТОВ «Глобалтехно» не надало до перевірки первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують постачання товарів контрагентам, податковим органом зроблено висновок про те, що перевіркою не підтверджуються операції ТОВ «Глобалтехно» стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, яке економічно необхідне для виконання такого постачання,  що, на думку податкового органу,  свідчить про відсутність необхідних умов для настання  результатів відповідної господарської діяльності.   

Актом перевірки встановлено, що посадові особи ТОВ «Глобалтехно» не могли фактично здійснювати господарські операції, тому такі правочини  укладені без мети реального настання правових наслідків, укладалися  з метою заниження об’єкту оподаткування і несплати податків, а отже, є нікчемними.

З огляду на ту обставину, що правочин, укладений між позивачем та                                      ТОВ «Глобалтехно», на думку відповідача, є нікчемним, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не прийняті до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за  господарським договором поставки від 02.03.2009 № 02/0309/1, та, як наслідок,  призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем  суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість.

За результатами перевірки відповідачем складений акт від 11.04.2011                                      № 382/23-3/32498133 (надалі – Акт перевірки).

На підставі висновків Акта перевірки ТОВ «Технополіс - 1» відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.05.2011 № 0000082301/0, за яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 5606835, 38 грн.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, позивач надав до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області заперечення на акт перевірки, за наслідками розгляду якого акт перевірки залишено без змін.

Розглянувши матеріали справи судом встановлено, що між ТОВ «Технополіс-1»  та               ТОВ «Глобалтехно» був укладений господарський договір поставки від 02.03.2009 № 02/0309/1.

         За змістом  зазначеного договору постачальник  (ТОВ «Глобалтехно») зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки  товар, а  покупець (ТОВ «Технополіс- 1»)  прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вже зазначалось судом, за наслідками розгляду матеріалів перевірки, Державна податкова інспекція у Києво-Святошинському районі Київської області дійшла висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ  «Глобалтехно» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними.

Висновок податкового органу про нікчемність укладених правочинів між позивачем та ТОВ  «Глобалтехно» ґрунтується виключно на висновках  акта документальної невиїзної перевірки ТОВ «Глобалтехно»  з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.03.2010 по 31.12.2010, складеного Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва 29.03.2010  № 305/23-3/35761557.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин  має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті  204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідачем  не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та контрагентом –ТОВ  «Глобалтехно» недійсними у судовому порядку.

Водночас, суд звертає увагу на наступне. Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Судом, у сукупності із наданими сторонами доказами по справі досліджено твердження відповідача щодо нікчемності господарської операції між позивачем та ТОВ «Глобалтехно» та встановлено наступне.

У матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії податкових накладних, видаткових накладних, виписаних ТОВ «Глобалтехно» та отриманих позивачем та належним чином засвідчені копії платіжних доручень, що підтверджують факт перерахування коштів за отриманий товар.

Зазначені документи були використані і податковим органом під час здійснення перевірки, що відображено в Акті перевірки (сторінка 24).

Таким чином, позивачем надано усі первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо поставки товару.

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг та їх придбання  з метою  подальшого використання у власній господарській діяльності, суд зазначає таке.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За даними довідки АА № 3283159 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців , основним видом діяльності позивача за КВЕД є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту, інші види оптової торгівлі (а.с. 47, том XIV ).

За поясненнями представника позивача, ним здійснюється роздрібна торгівля непродовольчими товарами, а саме аудіо-, відео-,  побутовою та комп’ютерною технікою. Дана діяльність проводиться  ТОВ «Технополіс-1» через мережу магазинів роздрібної торгівлі «Технополіс», що розташовані по всій території України. При цьому, представником відповідача даний факт не заперечувався.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Враховуючи договір поставки, предметом якого, зокрема, є поставка товарів та беручи до уваги надані позивачем документи, що свідчать про придбання позивачем, саме, аудіо-, відео-,  побутової та комп’ютерної техніки, ураховуючи вид діяльності позивача, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ «Глобалтехно»  підтверджуються всіма необхідними документами, а зазначені вище товари позивачем були використанні у власній господарській діяльності.  

У ході судового розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось представником відповідача, що на час укладання та виконання правочинів, контрагент позивача був зареєстрований юридичною особою та  платником податку на додану вартість. Крім того, в Акті перевірки та в запереченнях відповідача немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість                    ТОВ «Глобалтехно» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.

Суд вважає за необхідне також зазначити, що відповідно до частини четвертої статті                  91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Матеріалами справи встановлено, що,  як на дату виникнення господарських відносин із контрагентом позивача, так і на час розгляду спору  ТОВ «Глобалтехнол» було і є  наділене повною цивільною правоздатністю, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 15.06.2011 (а.с. 149, том XIV ).

Отже, за змістом зазначеної норми, державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На підтвердження своєї позиції відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв’язку  з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Посилання відповідача на відсутність мети у ТОВ «Глобалтехно» та                                      ТОВ «Технополіс -1» щодо реального настання правових наслідків та укладення угоди задля заниження об’єкту оподаткування і несплати податків при постачанні товару судом не приймається  до уваги з таких підстав.

Згідно визначеному статтею 228 Цивільного кодексу України переліку правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, до таких правочинів відносяться: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як вбачається з Акта перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду даної справи,  відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили з приводу незаконних дій посадових осіб  ТОВ «Глобалтехно», пов’язаних з порушенням податкового законодавства.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб’єкт владних повноважень, на якого покладено обов’язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки,  суд приходить до висновку, що правочин, укладений між позивачем та ТОВ «Глобалтехно», відповідає нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об’єктивно засвідчують здійснення зазначеної господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Глобалтехно», що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов’язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договорів недійсними, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочинів є безпідставними.

Щодо зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 5606835, 38 грн., суд зазначає наступне.

На момент виникнення спірних правовідносин законом, що визначає платників податку на додану вартість, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету,  був Закон України «Про податок на додану вартість».

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлені пунктами 7.4, 7.5, 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Визначення  термінів «податкове зобов'язання», «податковий кредит» та «бюджетне відшкодування», наведені  у пунктах 1.6, 1.7, 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість». Так, податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом; бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею                9 цього Закону.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим підпунктом    7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Водночас, підпунктом 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», передбачено, що платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку.

Відтак, норми Закону України «Про податок на додану вартість» не пов'язують виникнення права на податковий кредит з особливостями оподаткування постачальника позивача по ланцюгу. Діючим законодавством, в тому числі Законом України "Про податок на додану вартість", не передбачений і не визначений обов'язок підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації.

Із системного аналізу положень пункту 1.7 статті 1, підпунктів 7.2.3, 7.2.8, 7.4.1,  та 7.4.5 статті 7 Закону України « Про податок на додану вартість» вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Таким чином, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік  та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на  даних бухгалтерського обліку,  що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є  первинні документи, які згідно з Законом є  документами, що містять  відомості про господарські операції  та підтверджують їх здійснення.

Відтак,  відсутність обов‘язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб’єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.

Позивачем, як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду належним чином засвідчені копії податкових, видаткових накладних, а також належним чином засвідчені копії платіжних доручень. Указані видаткові накладні містять посилання на номер та дату договору, відповідно до якого складено ці накладні, містять назву постачальника та покупця, їх посади,  перелік проданого товару,  підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік  та фінансову звітність в Україні» і  фіксують факт здійснення господарської операції.

Відтак, усі наявні до договору видаткові накладні дають змогу визначити, які саме товари були продані, згідно якого договору, за якою ціною, між якими контрагентами.

Що стосується надмірної сплати податку, яка повинна існувати для проведення бюджетного відшкодування, необхідно зауважити, що така надмірна сплата є наслідком  сплати покупцем товарів (робіт, послуг) податку на додану вартість у складі ціни таких  товарів (робіт, послуг) їх продавцю.           

Тобто, покупець таких товарів - позивач, сплачуючи у складі ціни ПДВ їх продавцю, фактично і здійснює надмірну сплату податку. За своєю суттю, податковий кредит з податку на додану вартість - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду та яка визначається згідно  Законом.

Проте, а ні стаття 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ані жодна інша норма цього Закону не містить в собі положень, відповідно до яких правомірність включення платником податків до складу податкового кредиту залежала б від надмірної сплати податку на додану вартість продавцем товару.

Натомість, матеріалами перевірки Державної податкової інспекції у Печерському районі  м. Києва  ТОВ «Глобалтехно», встановлено, що за період з березня 2010 року  по січень 2011 року, підприємством задекларовано податок на додану вартість, що підлягає сплаті, у розмірі 153351, 00 грн.

Вказане свідчить про здійснення ТОВ «Глобалтехно» господарської діяльності у перевіряємому періоді та ведення відповідного податкового обліку. Висновки акта перевірки ТОВ «Глобалтехно» взагалі не містять посилання на певні види господарських операцій із зазначенням контрагентів даного підприємства або інших відомостей, що дають можливість дослідити певну господарську операцію або підтвердити  твердження відповідача про відсутність надмірної сплати ним податку на додану вартість, саме за договором поставки               від 02.03.2009 № 02/0309/1 укладеного між позивачем та ТОВ «Глобалтехно».

Таким чином, твердження відповідача щодо того, що умисел позивача полягає в незаконному отриманні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість шляхом складання звітів на виконання укладеної угоди є необґрунтованим.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Водночас, відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства  України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, законодавець в адміністративному процесі, як виняток із загального правила,  у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, покладає саме на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності, спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів та довести його недобросовісність.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень,  не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

Податковим органом не доведено, що господарські операції з поставки товарів є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача, без аргументовано побудовано свою позицію про нікчемність правочину, що  ґрунтується виключно на висновках Акта перевірки господарських операцій контрагента позивача. Відтак, висновки податкового витікають з  припущень, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області  від 12.05.2011 № 0000082301/0, за яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 5606835, 38 грн., прийнято безпідставно та підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 157-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1.   Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області  від 12.05.2011                              № 0000082301/0, за яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 5606835, 38 грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс-1» судовий збір у розмірі 3 (три) грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                                    Колеснікова І.С.

Постанова у повному обсязі виготовлена  11 липня 2011 року.