Постанова

від 02.08.2011 по справі 9/29

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

9/29

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

                                                                                                                                            02.08.11                                                                                           Справа  № 9/29-3/89

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді                              Юрченка Я.О.

суддів                                                  Зварич О.В.

                                                            Якімець Г.Г.

розглянув апеляційну cкаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фалько-ІФ», м.Івано-Франківськ

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.05.2011р.

у справі № 9/29-3/89

за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Золоті ворота», м.Харків в особі філії АТ «Банк Золоті ворота», м.Івано-Франківськ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фалько-ІФ», м.Івано-Франківськ

про стягнення 446753,17 грн. заборгованості

За участю представників:

позивача: не з'явився

відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 17.05.2011р. у справі № 9/29-3/89 задоволено позов Публічного акціонерного товариством «Банк золоті ворота»в особі філії АТ «Банк золоті ворота»в м.Івано-Франківську до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фалько-ІФ»про стягнення 446753,17 грн. заборгованості та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фалько-ІФ»(вул.Чубинського, 13/1, м.Івано-Франківськ; ідентифікаційний код 34078881) на користь Публічного акціонерного товариства «Банк золоті ворота»в особі філії АТ «Банк золоті ворота»в м.Івано-Франківську (вул.Галицька, 31, м.Івано-Франківсь; ідентифікаційний код 34330981) 284832,45 грн. простроченої заборгованості за кредитом (основного боргу), 130232,12 грн. прострочених процентів за користування кредитом, 31689,31 грн. пені за несвоєчасно погашену заборгованість за кредитом, 4467,53 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

При прийнятті рішення місцевий господарський суд виходив з приписів ст.ст.8, 124 Конституції України, ст.ст.526, 536, 549, 625, 629, 1048, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст.193, 216, 230-233 Господарського кодексу України.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, у позові відмовити, з мотивів у ній наведених.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу –без змін.

Сторони не забезпечили участі уповноважених представників в судовому засіданні, про причини неявки не повідомив.

Виходячи з приписів ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами за відсутності представників сторін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши обставини справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення вимог апелянта, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої і апеляційної інстанцій, 11.09.2006р. між сторонами у справі було укладено договір на кредитну лінію (відновлювальну) № 02/02ю від 11.09.2006р. (далі - Договір) із додатковою угодою № 1 від 16.11.2009р., додатковою угодою № 2 від 11.09.2007р.

Згідно з п.1.1 Договору у період з 11.09.2006р. по 25.09.2007р. позивач зобов'язувався надати відповідачу кредит у рамках відновлювальної кредитної лінії з максимальною сумою заборгованості за нею 40000 євро (ліміт) у будь-який день зазначеного періоду, а відповідач зобов'язувався повернути кредит у строк до 10.09.2008р. та сплачувати проценти за користування ним за ставкою 14,8% річних на визначених кредитним Договором умовах.

Згідно з п.2.1 Договору Банк надає кредит на поточні потреби шляхом оплати платіжних документів з позичкового рахунку № 20620302181 (або шляхом перерахування на поточних рахунок позичальника № 26001301181 в філії АКБ «Золоті ворота «у м.Івано-Франківську).

Однак, оскільки тип валюти рахунку, зазначеного в п.2.1 Договору, не співпадає з типом валюти кредиту, позивач не мав змоги перераховувати кредитні кошти на даний рахунок безпосередньо з свого позичкового рахунку. Тому, за згодою сторін та за ініціативою відповідача, кредитні кошти на даний рахунок були зараховані в два етапи:

1. - перерахування з позичкового рахунку позивача № 20620302181 суми кредиту в євро на валютний поточний рахунок відповідача № 26009303181, що підтверджується меморіальними ордерами від 12.09.2006р. та 27.11.2006р.

Відповідно до п.5 ст.22 Закону України «Про платіжні системи та перекази коштів в Україні»визначено, що ініціювання переказу за допомогою розрахункових документів здійснюється, зокрема, меморіальним ордером. Пунктом 1.19-1 ст.1 цього ж закону встановлено, що меморіальний ордер - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України. Відтак, меморіальний ордер, у відповідності до вимог ч.2 ст.34 та ст.36 ГПК України, є належним та допустимим доказом у справі.

Згідно з меморіальним ордером № 1 від 12.09.2006р. на виконання умов Договору позивачем перераховано на поточний рахунок відповідача 15000,00 євро. А відповідно до меморіального ордеру № 1 від 27.11.2006р. на виконання умов Договору (в чинній тоді редакції від 11.09.2006р.) позивачем перераховано на поточний рахунок відповідача 10000,00 євро.

2. - за письмовими заявами відповідача здійснювався обмін (купівля-продаж) позивачем валюти євро на гривню за курсом, визначеним заявником у заявці про продаж, шляхом списання суми в євро з рахунку відповідача № 26009303181, її конвертації та зарахування суми в гривні на поточний рахунок відповідача № 20620302181, що підтверджується виписками з особового рахунку відповідача, а також його заявами на продаж валюти.

Крім того, факт надання позивачем спірних коштів відповідачу підтверджується також наявними у матеріалах справи копіями первинних бухгалтерських документів - меморіальних ордерів, заяв про продаж іноземної валюти, свідоцтва по операціях на міжбанківському валютному ринку, заяви про купівлю валюти та інші.

Факт отримання спірних коштів та заборгованість перед позивачем відповідач підтвердив у листі вих.№ 5 від 14.11.2008р. адресованому позивачу.

Отже, позивачем виконано його зобов'язання відповідно до умов Договору та дійсно перераховано відповідачу 25000,00 євро кредиту.

Відповідно до п.3.1-3.2 Договору проценти є платою за користування кредитом і сплачуються за весь час користування кредитом до дня його фактичного повернення, у тому числі і після закінчення строку, на який було надано кредит. За користування кредитом банк нараховує проценти, а позичальник в останній робочий місяць поточного місяця, а також на день закінчення строку дії договору сплачує проценти банку за період з 1 календарного дня поточного місяця (або з дня надання кредиту) по останній календарний день поточного місяця включно (або по день, що передує дню повного погашення кредиту).

Пункт 3.3 Договору встановлює, що за користування кредитом після закінчення строку, на який було надано кредит (з урахуванням додаткових угод до договору), проценти сплачуються позичальником за ставкою на 5 процентних пунктів вищою, ніж та яка визначена у п.1.1 Договору.

У відповідності до п.5.2.1 Договору відповідач зобов'язався здійснити погашення кредиту та сплату процентів в повному обсязі в порядку та на умовах, передбачених Договором.

Всупереч взятих на себе зобов'язань за Договором відповідач прострочив погашення кредиту, в зв'язку з чим, з метою досудового врегулювання спору позивач направив йому свою вимогу (претензію) від 05.11.2008р. № 01/1159 на суму 27652,87 євро та 8729,82 грн. У відповідь відповідач листом від 14.11.2008р. № 5 повідомив, що повністю визнає свій борг і запевняв, що вживатиме всіх заходів для якнайшвидшого повернення кредитних коштів, відсотків за користування та сплатить неустойку. Однак, своїх зобов'язань так і не виконав. Також у зазначеному листі відповідач повідомив про зміну власників, а саме, що станом на 30.10.2008р. власником відповідача є Яцевич Надія Василівна, якій належить 100% статутного капіталу, що підтверджується статутом відповідача та протоколом № 4 загальних зборів засновників відповідача від 28.09.2008р.

Згідно з абз.1 п.5.2.5 Договору відповідач зобов'язаний повністю повернути кредит, сплатити нараховані проценти та неустойку, незалежно від настання строку виконання зобов'язання у випадках: зокрема, невиконання своїх зобов'язань з повернення кредиту або сплати процентів.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсність кредитного договору прямо законом не встановлена, недійсним в судовому порядку він визнаний не був, отже є чинним.

Згідно з ч.2 ст.11 ЦК України та ч.1 ст.174 ГК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (господарських зобов'язань)

Відповідно до ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У силу ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідні приписи містить ч.1 ст.193 Господарського кодексу України. Також, вказаною нормою передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як передбачено ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України, за  кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.2 ст.1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Положеннями ч.2 ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Доказів сплати 284832,45 грн. суми основного боргу чи іншого спростування позовних вимог в цій частині відповідачем суду не подано.

В силу ст.536 Цивільного кодексу України, Договором встановлено, що проценти є платою за користування кредитом і сплачуються за весь час користування кредитом до дня фактичного його  повернення, у тому числі і після закінчення строку, на який було надано кредит.

За невиконання умов Договору позивачем нараховано відповідачу 130232,12 грн. прострочених процентів за користування кредитом в період з жовтня 2006р. по травень 2011р., що відповідає умовам Договору та є правомірним.

Згідно із ч.2 ст.193 Господарського кодексу України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до ч.1 ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно із ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 зазначеної статті).

Стаття 231 Господарського кодексу України визначає, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (ч.4) та штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч.6).

Пунктом 6.3.1 Договору передбачено, що у випадку порушення строку повернення кредиту, передбаченого п.1.1 Договору, та/або строків сплати процентів, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочки на рахунок № 63977901206102.

Виходячи з обставини прострочення виконання відповідачем зобов'язань за Договором, позивачем нараховано відповідачу пеню за несвоєчасну сплату сум кредиту у розмірі 31689,31 грн. за період з 01.02.2007р. по 10.03.2009р., що відповідає умовам Договору та вимогам законодавства, а отже є правомірним.

Відтак, виходячи з того, що відповідачем належними доказами не спростовано факту отримання ним кредитних коштів та порушення договірних зобов'язань перед позивачем, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 446753,17 грн., з яких: 284832,45 грн. простроченої заборгованості за кредитом (основного боргу), 130232,12 грн. прострочених процентів за користування кредитом, 31689,31 грн. пені за несвоєчасно погашену заборгованість за кредитом правомірно задоволені судом першої інстанції правомірно, як законні та обґрунтовані.

Тому, з огляду на викладене в сукупності та враховуючи, що доводами апеляційної скарги правомірності висновків суду першої інстанції не спростовано, обставин, які відповідно до статті 104 ГПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції в порядку статей 33, 34 ГПК України апелянтом не доведено, а оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, таким, що прийнято у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, фактичними обставинами та матеріалами справи, апеляційний господарський суд підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачає.

Отже, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.05.2011р. у справі № 9/29-3/89 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фалько-ІФ», м.Івано-Франківськ - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути до місцевого господарського суду.

Головуючий суддя                                                                      Юрченко Я.О.

Суддя                                                                                          Зварич О.В.

Суддя                                                                                Якімець Г.Г.