Постанова

від 03.08.2011 по справі 14/21/5022-556/2011

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

14/21/5022-556/2011

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.08.11                                                                       Справа  № 14/21/5022-556/2011

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого - судді                                                  Кордюк Г.Т.

суддів:                                                                      Гриців В.М.

Мурська Х.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Орвіс»№ 120 від 01.06.2011 року

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 18.05.2011 року

у справі № 14/21/5022-556/2011

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Поллі-Вінниця», м. Вінниця

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Орвіс», м. Тернопіль

про стягнення 238 034, 00 грн.

за участю представників:

від позивача: Станчук А.Ю., Куций В.В.

від відповідача: не з'явився

Права та обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід суддів не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходило, тому протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст. 81-1 ГПК України без забезпечення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розпорядженням в.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 02.08.2011 року у справі № 14/21/5022-556/2011 змінено склад колегії, замість судді Давид Л.Л., введено суддю Гриців В.М..

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 18.05.2011 року у справі № 14/21/5022-556/2011 (суддя Руденко О.В.) позовні вимоги ТзОВ «Поллі-Вінниця»задоволено повністю: стягнуто з ТзОВ «Орвіс»на користь ТзОВ «Поллі-Вінниця»–229 695,74 грн. основної заборгованості, 830,68 грн. три відсотки річних, 3 215,74 грн. інфляційних втрат, 4 291,84 грн. пені., 2 380,34 грн. державного мита та 236,00 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

При винесенні рішення, суд першої інстанції керувався нормами ст.ст. 509, 525, 526, 530, 549, 550, 610, 612, 625, 629, 651, 712 Цивільного кодексу України та ст.ст. 173, 193, 232 Господарського кодексу України, а також, зазначив, що факт поставки товару позивачем на суму 229 695,74 грн. підтверджується договором, видатковими накладними за період з 22.11.2010 року по 11.02.2011 року, та ТзОВ «Орвіс»не оплачена; пеня за прострочення виконання зобов'язання за період з 26.02.2011р. по 10.04.2011р. в сумі 4 291,84 грн. передбачена п. 5.1 договору, розрахована позивачем у відповідності з вимогами ст. 232 ГК України та ст.ст. 549, 550 ЦК України, а відтак заявлена позивачем сума пені підлягає до задоволення; інфляційні втрати за прострочення виконання зобов'язання за березень 2011 р. в сумі 3 215,74 грн. та три проценти річних від простроченої суми за період з 26.02.2011р. по 10.04.2011р. в сумі 830,68 грн., підлягають до задоволення як такі, що доведені позивачем у відповідності із ст.ст. 33, 34 ГПК України належними і допустимими доказами та не заперечені у встановленому порядку відповідачем.

ТзОВ «Орвіс»не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду подало апеляційну скаргу № 120 від 01.06.2011 року, в якій просить скасувати рішення господарського суду Тернопільської області від 18.05.2011 року у даній справі та прийняти нове, яким у задоволені позовних відмовити повністю, оскільки рішення винесене з неповним з'ясуванням обставин справи та висновки господарського суду першої інстанції не відповідають обставинам справи. Зокрема, скаржник зазначає, що на момент розгляду справи відповідачем часткового погашена заборгованість за поставлений товар в сумі 4 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1018 від 03.03.2011р. та № 1096 від 10.03.2011р.; копії накладних, які надані позивачем господарському суду складені з порушенням Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в Україні, затв. Постановою КМУ від 03.04.1993р. № 250 та Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерського обліку», затв. Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р., зареєстрованого в Мінюсті України 05.06.1995 р. за № 168/704, а саме в них відсутній номер та дата господарського договору, на підставі якого було оформлено товарну накладну, тому вказані накладні не є належним доказом у справі, що підтверджують факт поставки позивачем товару саме на виконання умов договору.

Представник позивача в судовому засіданні та у поданому відзиві на апеляційну скаргу, просить апеляційну скаргу задовольнити частково та змінити рішення господарського суду, стягнувши з ТзОВ «Орвіс»на користь ТзОВ «Поллі-Вінниця»заборгованість в сумі 233 915,00 грн., в т.ч. 225 695,74 грн. – основного боргу, 4 234,93 грн. –пені, 824,59 грн. –3% річних, 3 159,74 грн. –інфляційних втрат, 2 339,15 грн. –державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу,  оскільки, позивач зазначає, що на момент підготовки позову за бухгалтерським обліком ТзОВ «Поллі-Вінниця»рахувалася кредиторська заборгованість в сумі 229 695,74 грн. Про факт часткової оплати ТзОВ «Орвіс»за поставлений товар 4000 грн. платіжним дорученням № 1018 від 03.03.2011 р. та № 1096 від 10.03.2011 р. став відомий керівництву ТзОВ «Поллі-Вінниця»лише після отримання апеляційної скарги, а тому враховуючи викладене позивач зазначений довод апеляційної скарги приймає без заперечень.

Щодо посилання апелянта на порушення норм Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в Україні, затв. Постановою КМУ від 03.04.1993р. № 250 та Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерського обліку», затв. Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р., зареєстрованого в Мінюсті України 05.06.1995 р. за № 168/704, позивач зазначив, що Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в Україні втратило чинність на підставі постанови КМУ № 419 від 28.02.2000р. та Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерського обліку»не містить твердження про те, що первинні документи, в яких не вказано номер та дата господарського договору, не мають юридичної сили та доказовості. Крім цього, позивач зазначає, що одночасно з товарними накладними останнім оформлялись та передавались відповідачу податкові накладні, в яких саме вказувались реквізити договору від 26.08.2010 року.

Відповідач у справі в судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, вимоги ухвали суду від 20.07.2011 року в частині подання податкових накладних без поважних причин не виконав. Про причини неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги.

Судом апеляційної інстанції встановлено наступне:

26 серпня 2010 року між ТзОВ «Поллі»(продавець), правонаступником якого є ТзОВ «Поллі-Вінниця»(відповідно до п. 3 Протоколу № 7 Зборів учасників ТзОВ «Поллі» від 17.02.2011 року змінено назву ТзОВ «Поллі»на ТзОВ «Поллі-Вінниця»у зв'язку з необхідністю визначення територіальної приналежності підприємства) та ТзОВ «Орвіс»(покупець), укладено договір № 26/08.10, відповідно до умов якого, продавець зобов'язується відпустити на взаємовигідних умовах товар, необхідний для покупця, відвантаження якого проводиться партіями, після повного розрахунку за попередню партію товару. Термін дії Договору визначено до 31.12.2011 року (п. 7.3 Договору).

Пунктом 3.1 Договору визначено, що оплата за товар проводиться по мірі відвантаження по перерахуванню на розрахунковий рахунок продавця чи готівкою в касу не пізніше 14 календарних днів з часу відвантаження.

Приймання товару за кількістю та якістю здійснюється сторонами в момент фактичної передачі партії товару, що підтверджується відповідно оформленими накладними (п. 4.1 Договору).

За період з 22.11.2010 року по 11.02.2011 року на підставі видаткових накладних позивач здійснив поставку товару ТзОВ «Орвіс»на суму 229 695,74 грн., яка останнім не оплачена, в зв'язку з чим позивач і звернувся до господарського суду з позовом про її стягнення.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ТзОВ «Орвіс»підлягає до задоволення частково, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом, у справі між сторонами  укладено договір № 26/08.10 від 26.08.2010 року, відповідно до розділу І якого «Предмет договору», «продавець»- ТзОВ  «Поллі»зобов'язується відпустити на взаємовигідних умовах товар, необхідний для «покупця»- ТзОВ «Орвіс».

Згідно п. 3.1 договору, відпуск товару проводиться партіями. Відгрузка наступної партії товару проводиться після повного розрахунку за попередню партію.

Додатком № 1, № 2 до договору, сторони узгодили взірець печатки (штампу), яким матеріально –відповідальні особи відповідача засвідчують про отримання матеріальних цінностей.

По видаткових накладних (а.с. 22-113), оригінали яких оглянуто в судовому засіданні, позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 229 695,74 грн.

Відтиск штампу ТзОВ «Орвіс»який відповідає взірцям, зазначеним в додатках № 1 та № 2 до договору № 26/08.10 від 26.08.2010 року, на вищевказаних накладних свідчить про отримання матеріальних цінностей відповідальними особами відповідача.

Відповідач, розрахунки провів частково, в сумі 2000,00 грн. платіжним дорученням № 1096 від 10.03.2011 року та 2000,00 грн. платіжним дорученням № 1018 від 03.03.2011 року, всього –4000,00 грн. Таким чином, на момент подання позовної заяви, сума заборгованості відповідача становила 225 695,74 грн. (229 695,74 грн. –4000,00 грн.).

Проплату в сумі 4000,00 грн. позивач при поданні позову не врахував, а тому його вимоги в частині стягнення 4000,00 грн. безпідставні.

Для з'ясування обставин виникнення у сторін зобов'язань із договору № 26/08.10 від 26.08.2010 року, апеляційний господарський суд зобов'язав позивача і відповідача подати суду податкові накладні.

З наданих позивачем податкових накладних (а.с. 184-192), вбачається, що поставка продукції відбувалась на виконання вищевказаного договору, укладеного 26.08.2010 року між сторонами, про що зазначено в рядку «вид цивільно-правового договору на підставі якого здійснювалась поставка продукції», а саме № 26 від 26.08.2010 року.

Податкові накладні заповненні відповідачем та оформлені відповідно до наказу Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 року № 969 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення»та відповідно до ст. 34 ГПК України є належними та допустимим доказом у справі.

Відповідач, вимоги ухвали суду апеляційної інстанції не виконав, податкових накладних виданих йому продавцем, які б засвідчували відпуск товару на інших підставах, не на виконання умов договору № 26 від 26.08.2010 року не подав, таким чином не спростував та не довів у встановленому законом порядку свої доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Доводи відповідача, що видаткові накладні не містять посилання на господарський договір, судом апеляційної інстанції до уваги не береться, оскільки Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в Україні, затверджене Постановою КМУ від 03.04.1993р. № 250, на яке покликається відповідач втратило чинність, а п. 2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерського обліку», затверджене Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р., в редакції наказу № 1327 від 08.11.2010р., зареєстрованого в Мінюсті України 05.06.1995 р. за № 168/704, не містить вимоги про те, що первинні документи, в яких не вказано одного із передбачених у цьому пункті реквізитів, не мають юридичної сили та доказовості. Чинна редакція п. 2.4 Положення не передбачає серед переліку обов'язкових реквізитів документів первинного обліку посилання на господарський договір, на підставі якого вчинення господарську операцію. Крім цього, абзац 3 п. 2.4 Положення, зазначає, що залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Крім того, оскільки передача товару здійснювалась позивачем на торгових точках відповідача, зразки штампів та підписів відповідальних осіб на накладних свідчать, що сторони діяли відповідно до додатку № 1 та № 2 до договору.

Відповідно до Наказу МВС України № 17 від 11.01.1999 року «Про затвердження Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та затвердження умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності.

Відповідач не довів, що штампи засвідчені на накладних не відповідають взірцям, які проставлені в додатку № 1 та № 2 до договору.

Враховуючи в сукупності вищезазначені докази, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про виникнення у відповідача зобов'язання по оплаті за поставлену продукцію відповідно до договору № 26/08.10 від 26.08.2010 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 3 ст. 509 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

За договором купівлі –продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Обов'язок покупця прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу, встановлено ст. 689 ЦК України та умовами укладеного договору.

Пунктом 3.1 договору визначено, що оплата за товар проводиться по мірі відвантаження по перерахуванню на розрахунковий рахунок продавця чи готівкою в касу не пізніше 14 календарних днів з часу відвантаження.

Матеріали справи свідчать, що покупець оплату боргу в сумі 225 695,74 грн. не здійснив, відтак в силу ст. 612 ЦК України, боржник є таким, що прострочив виконання зобов'язання, а тому, позивачем нараховано пеню на підставі п. 5.1 договору.

Однак, відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Ухвалою суду від 20.07.2011 року апеляційна інстанція зобов'язала позивача подати обґрунтований розрахунок пені відповідно до вимог закону, оскільки термін виконання зобов'язання по кожній накладній з врахуванням п. 3.1 договору є різний.

Позивач, без поважних причин, вимоги ухвали суду не виконав, розрахунку пені не подав, в судовому засіданні пояснив, що він вважає, що розрахунок пені повинен бути проведений враховуючи дату останньої накладної від 11.02.2011 року, по якій отримано продукцію та по спливу 14 днів, а саме з 25.02.2011 року.

Таке твердження позивача не узгоджується з вимогами ч. 6 ст. 232 ГК України. Господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати замість позивача перерахунок розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону. (п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.04.2005 р. № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році»).

Враховуючи, що позивач без поважних причин вимоги ухвали суду щодо подання обґрунтованого розрахунку пені у відповідності до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України не подав, позовні вимоги в цій частині стягнення 4 291,84 грн. пені, залишаються без розгляду (п. 5 ст. 81 ГПК України). Місцевий господарський суд не звернув увагу, що розрахунок пені здійснено позивачем не у відповідності до вимог закону, прийняв рішення в цій частині вимог з порушенням ч. 6 ст. 232 ГК України.

За несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, на підставі ст. 625 ЦК України, з відповідача підлягає стягненню інфляційні за березень місяць 2011 року в сумі 3 159,74 грн. згідно розрахунку позивача з врахуванням проплати відповідачем 4000,00 грн. боргу, та 824,59 грн. –3% річних за період з 25.02. по 10.03.2011 року (а.с. 177). Місцевим господарським судом зайво стягнено з відповідача 6,09 грн. річних (830,68 грн. -824,59 грн.) та зайво 56,00 грн. інфляційних втрат (3 215,74 грн. –3 159,74 грн.), та в цій частині судових витрат.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу відповідача слід задоволити частково та скасувати рішення господарського суду частково, яке прийнято при неповному з'ясуванні обставин справи та невідповідності висновків господарського суду обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Орвіс» задоволити частково.

2.          Рішення господарського суду Тернопільської області від 18.05.2011 року в частині стягнення з ТзОВ «Орвіс» на користь ТзОВ «Поллі-Вінниця»4000,00 грн. боргу, 4291,00 грн. пені, 6,09 грн. 3% річних, 56,00 грн. інфляційних втрат, 83,53 грн. державного мита та 7,10 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судових витрат –скасувати. В цій частині позову прийняти нове рішення.

3.          В позові ТзОВ «Поллі-Вінниця»про стягнення з ТзОВ «Орвіс»- 4000,00 грн. боргу, 4291,00 грн. пені, 6,09 грн. 3% річних, 56,00 грн. інфляційних втрат, 83,53 грн. державного мита та 7,10 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судових витрат – відмовити.

4.          Позов ТзОВ «Поллі-Вінниця»про стягнення з ТзОВ «Орвіс»4291,00 грн. пені –залишити без розгляду.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

5.          Стягнути з ТзОВ «Поллі-Вінниця»(вул. Чехова, 7-г, м. Вінниця, Вінницька область, ідентифікаційний код 34721981) на користь ТзОВ  «Орвіс»(вул. С. Будного, 3а, м. Тернопіль, ідентифікаційний код 31490840) –41,77 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

          6.          Доручити місцевому господарському суду видати відповідний наказ.

7.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки, встановлені ст.ст. 109, 110 ГПК України.

Головуючий - суддя                                                            Кордюк Г.Т..

суддя                                                                                          Гриців В.М.

суддя                                                                                          Мурська Х.В.