Постанова

від 10.07.2008 по справі 20/217-07-7996

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

20/217-07-7996

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 10 липня 2008 р.                                                                                    № 20/217-07-7996  

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючого:Першикова Є.В.,

суддів:Данилової Т.Б.,

Ходаківської І.П.,

розглянувши

касаційну скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю "Аметиста"

(далі Товариство)

на постановуОдеського апеляційного господарського суду

від20.03.08

у справі№ 20/217-07-7996

господарського судуОдеської області

за позовомТовариства

доприватного підприємства "Ареон" (далі Підприємство)

простягнення 100 578,45 грн.,

та за зустрічним позовом

Підприємства

доТовариства

простягнення 62 400,25 грн.

В засіданнях взяли участь представники:

- Товариства:

Корой В.Л. (за дов. № 7 від 04.06.09)- у судовому засіданні 19.06.08, 10.07.08;

- Підприємства:Онищенко І.П. (за дов. б/н від 01.07.08)- у судовому засіданні 10.07.08.

Ухвалою від 05.06.08 Вищого господарського суду України касаційна скарга Товариства № 20-02/04 від 21.04.08 була прийнята до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 19.06.08.

У зв'язку з неявкою у судове засідання представника Підприємства та необхідністю надання сторонами касаційних обґрунтувань та заперечень на них, ухвалою суду від 19.06.08 розгляд справи було відкладено на 10.07.08.

Про вказані обставини представників сторін було повідомлено на початку судових засідань 19.06.08, 10.07.08. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку, не заявлено.

За згодою представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 10.07.08 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 04.02.08 господарського суду Одеської області (суддя Щавинська Ю.М.) первісний позов Товариства задоволено частково.

Розірвано договір № 3/384 від 04.04.07, укладений між Товариством та Підприємством.

З Підприємства на користь Товариства стягнуто 64 022,42 грн. боргу та 725,22 грн. витрат по сплаті державного мита.

В решті первісного позову відмовлено.

Зустрічний позов задоволено частково.

З Товариства на користь Підприємства стягнуто 61 522,07 грн. пені за прострочення виконання зобов'язання та 615,22 грн. витрат по сплаті державного мита.

В задоволенні решти зустрічного позову Підприємству відмовлено.

Постановою від 20.03.08 Одеського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого –Поліщук Л.В., суддів –Бандури Л.І.,

Бойко Л.І.) апеляційну скаргу Товариства залишено без задоволення, а рішення від 04.02.08 господарського суду Одеської області – без змін.

Вказані судові рішення мотивовані тим, що 52 820,70 грн. були сплачені Товариством ще до дати укладення спірного договору, а тому підлягають поверненню як безпідставно набуті Підприємством. Щодо стягнення 61 522,07 грн. попередні судові інстанції виходили з того, що "партією продукції" згідно умов спірного договору є повна вартість всієї продукції згідно специфікації до договору (1 155 000,00 грн.), а тому Товариство мало сплатити повну вартість товару протягом 3-х банківських днів з моменту підтвердження замовлення, в той час, як Товариство сплачувало поставлений товар частинами, згідно наданих Підприємством рахунків-фактур, у зв'язку з зазначеним на прострочену суму Товариству нараховано пеню.

Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій, Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову від 20.03.08 Одеського апеляційного господарського суду скасувати, та прийняти по справі нове рішення, яким стягнути з Підприємства на користь Товариства заборгованість за договором поставки в сумі 52 820,70 грн.,

6 697,45 грн. та 11 201,72 грн. пені та 3 932,88 грн. оплати за товар неналежної якості.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 8, 129 Конституції України, ст.ст. 213, 526 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 42, 22, 43, 83 Господарського процесуального кодексу України.

На день розгляду справи у судовому засіданні 10.07.08 письмовий відзив на касаційну скаргу від Підприємства не надійшов, разом з тим згідно ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення, що оскаржується.

Присутній у судовому засіданні 10.07.08 представник Підприємства щодо доводів скаржника заперечував, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просив касаційну скаргу Товариства залишити без задоволення, а оскаржений судовий акт –без змін.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, 04.04.07 між Товариством (Покупець) та Підприємством (Продавець) було укладено договір № 3/384 (далі –Договір), за умовами якого Продавець зобов'язався передати у власність Покупця продукцію, а Покупець прийняти та оплатити цю продукцію. При цьому, сторони визначили, що асортимент, кількість та ціна продукції зазначаються у специфікаціях, які є невід'ємною частиною Договору.

Також, встановлено, що у п. 2.1 Договору сторони передбачили, що поставка продукції здійснюється на умовах, вказаних у специфікаціях, що складаються на кожну партію товару, при цьому, згідно п. 2.2 Договору Продавець зобов'язується поставити кожну окрему партію товару в строки, які вказані у специфікації, а відповідно до п. 2.3 Договору оплату кожної партії товару, яка визначена у специфікації, Покупець здійснює в порядку і строки вказані у специфікації шляхом перерахування ціни цієї партії товару на один вказаний у додатку /специфікації/ із рахунків Продавця.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що п. 2.6 Договору сторони визначили, що прийом продукції по кількості та якості здійснюється Покупцем в день її поставки, при цьому, прийнятий Покупцем об'єм можливого пошкодження (у т.ч. бою) продукції, який у будь-якому випадку не відшкодовується Продавцем, складає 3% загальної кількості поставленої по Договору продукції. Якщо в процесі прийому виявлено невідповідність якості чи властивостей продукції вимогам цього договору, Покупець вправі повернути Продавцю всю партію такої продукції чи її частину.

Разом з тим, встановлено, що п.п. 3.1, 3.2, 3.3 Договору сторони передбачили, що кожна із сторін за кожний день прострочення виконання зобов'язань по поставці чи оплаті продукції, сплачує іншій стороні неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла за весь час прострочення, а також окремо від сплачених штрафних санкцій, компенсує будь-які прямі чи непрямі збитки, які виникли внаслідок прострочення. Неустойка повинна бути самостійно розрахованою і виплаченою стороною, яка здійснила порушення впродовж 10 банківських днів з моменту порушення зобов'язання. Продавець має право зупинити поставку продукції у випадку невиконання Покупцем своїх зобов'язань по цьому договору. Продавець має право при постачанні наступної партії продукції зменшити кількість товару на суму зобов'язання Покупця по сплаті штрафних санкцій.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що у додатку № 1 від 04.04.07 до Договору сторонами визначено, що Продавець зобов'язується поставити флоат скло 4мм МО 2134*3300 кількістю 42 000,00 м2 на загальну суму 1 155 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ) у строки до 31.05.07 –10 000,00 м2, до 31.06.07 –32 000,00 м2. Також, сторони визначили порядок та строк розрахунків, а саме: 100% ціни поставленої продукції сплачується впродовж 3-х банківських днів з моменту підтвердження Продавцем замовлення Покупця.

На підставі наданих сторонами доказів по справі місцевим та апеляційним судами встановлено, що на виконання умов Договору Товариство перерахувало на рахунок Підприємства грошові кошти: 04.04.07 –5 801,87 грн.; 05.04.07 –

88 000,00 грн.; 08.05.07 –57 323,56 грн.; 10.05.07 –50 000,00 грн.; 11.05.07 –

7 323,56 грн.; 22.05.07 –12 800,73 грн.; 29.05.07 – 57 323,56 грн.; 05.06.07 –

57 323,56 грн.; 07.06.07 –57 400,00 грн.; 14.06.07 –55 000,00 грн.; 20.06.07 –

38 917,16 грн.; 02.11.07 –46 810,00 грн.; 07.11.07 –45 450,00 грн.; 30.11.07 –

40 790,00 грн.

Разом з тим, встановлено, що Підприємство поставило Покупцю (Товариству) продукцію за видатковими накладними: № РН-0000270 від 05.04.07 на суму 5801,87 грн.; № РН-1000249 від 10.05.07 на суму 57 323,48 грн.; № РН-1000250 від 10.05.07 на суму 57 323,48 грн.; № РН-1000294 від 17.05.07 на суму

12 800,74 грн.; № РН-1000356 від 29.05.07 на суму 57 323,48 грн.; № РН-1000389 від 07.06.07 на суму 52 675,65 грн.; № РН-1000398 від 08.06.07 на суму

52 675,65 грн.; № 10433 від 15.06.07 на суму 54 591,12 грн.; № 10451 від 20.06.07 на суму 51 717,91 грн.; № 11234 від 03.11.07 на суму 55 070,10 грн.; № 11272 від 09.11.07 на суму 55 070,10 грн.; № 11392 від 05.12.07 на суму 55 070,10 грн.

Вирішуючи спір попередні судові інстанції встановили, що 10.08.07 Товариство повернуло товар, поставлений за накладною від 17.05.07, згідно витратної накладної № ВП-0000002 від 10.08.07, кількістю 273,186 м2 на суму

11 201,72 грн. у зв'язку з його неналежною якістю.

Також, судами встановлено, що 11.12.07 під час проведення розбракування поставленого товару за участю представників сторін виявлено брак 170,6946 м2 скла на загальну суму 3 932,88 грн. та складено акт прийому скла, у зв'язку з чим згідно видаткової накладної № ВП-0000017 від 11.12.07 170,965 м2 скла на загальну суму 3 932,88 грн. було повернуто.

Під час вирішення спору по суті попередні судові інстанції прийшли до висновку про те, що протягом дії Договору сторони узгодили умови для поставки лише однієї партії продукції об'ємом 42 000 м2 та вартістю 1 155 000,00 грн., шляхом підписання додатку № 1 від 04.04.07 до Договору, у зв'язку з зазначили, що Товариство повинно було сплатити вартість партії продукції на загальну суму

1 155 000,00 грн. протягом 3-х банківських днів з моменту підтвердження замовлення, тобто до 09.04.07, всупереч чому до зазначеної дати Товариство перерахувало на поточний рахунок Підприємства лише частину зазначеної у додатку № 1 від 04.04.07 суми, а саме: 04.04.07 –5 801,87 грн. та 05.04.07 –

88 000,00 грн.

Щодо вимог за первісним позовом стосовно повернення 11 201,72 грн., сплачених за товар неналежної якості і без документів, то місцевий та апеляційний суд вказали про те, що згідно п. 1 додатку № 1 до Договору предметом поставки є флоат скло товщиною 4 мм та розміром 2134 X 3300 мм, а тому Підприємство помилково передало Товариству за накладною № РН-1000294 від 17.05.07 інше скло товщиною 6 мм, яке має зовсім інші властивості та сферу застосування, тому не може бути ототожнене з предметом спірного Договору, погодженим у додатку № 1, у зв'язку з чим було повернуто Підприємству за накладною № ВП-0000002 від 10.08.07, а тому така дія визначена судами як "повернення помилково поставленого товару", а не "неякісної продукції".

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 530 Цивільного кодексу України, передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.          

В той же час враховується, що відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом, особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх заходів для належного виконання зобов'язання.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що

ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що приписами ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Положеннями ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом ст.ст. 673, 675 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. Товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 611 вказаного Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України що по зустрічним позовним вимогам спір фактично зводиться до оцінки поняття "партія товару" в контексті спірних правовідносин.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що у відповідності з п. 5.1.6 Державного стандарту України "Товарознавство. Терміни та визначення" ДСТУ 3993-2000, затвердженого наказом Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 31.10.00 № 627, партія товарів –це визначена кількість товарів одного або декількох найменувань, закуплених, відвантажених або отриманих одночасно за одним товаросупровідним документом.

За визначенням, товаросупровідні документи –це документи, що прямують разом з товарами та містять дані про товари, що переміщуються транспортним засобом. До основних товаросупровідних документів, зокрема, належить рахунок-фактура. Крім того, з самого визначення поняття "рахунок-фактура" вбачається, що даний комерційний рахунок крім свого основного призначення як документа, в якому зазначено суму належного за товар платежу, на практиці використовується також як супровідний документ.

Правовий аналіз матеріалів справи свідчить, що у спірному Договорі сторони встановили визначення поняття "партія", проте попередніми судовими інстанціями не було надано цьому юридичної оцінки, зокрема, в контексті вимог п. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій не було встановлено відповідність додатку № 1 від 04.04.07 до Договору, визначенню "специфікація", що характеризується як документ, що додається до тексту договору поставки і є його невід'ємною частиною, зміст якої складається з даних, що характеризують предмет постачання, ціни, строків поставки та інших умов.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні рішень по суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було враховувати вказані норми в комплексі.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що спір було розглянуто місцевим та апеляційним судами без дослідження в повному обсязі обставин справи та норм чинного законодавства, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, що призвело до прийняття рішень з помилковим застосуванням норм права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що в касаційній скарзі стверджуються факти порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що оцінка доказів, не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховуючи вимоги

ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми судовим інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, всі судові рішення, ухвалені у справі, підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Аметиста"

№ 20-02/04 від 21.04.08 задовольнити частково.

Рішення від 04.02.08 господарського суду Одеської області та постанову від 20.03.08 Одеського апеляційного господарського суду у справі № 20/217-07-7996 господарського суду Одеської області скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий Є.Першиков

судді:Т.Данилова

І.Ходаківська