Постанова

від 24.07.2008 по справі 12/9-08

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

12/9-08

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65  тел.(8-0412) 48-16-02

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 "24" липня 2008 р.                                                           Справа № 12/9-08

Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого   судді                                                  

суддів:                                                                        

при секретарі                                                             ,

за участю представників сторін:

від позивача : Степаненка А.В. - керівника,

від відповідача : Махновського А.А. - представника за довіреністю №110208                    від 11.02.2008р.,  

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мізяківські

хутори", с. Мізяківські Хутори Вінницького району Вінницької області  

на рішення господарського суду Вінницької області

від "13" травня 2008 р. у справі № 12/9-08 (суддя Кожухар М.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми"Степ-ап", м. Вінниця

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мізяківські хутори", с. Мізяківські

Хутори Вінницького району Вінницької області

про стягнення 126911,16 грн.

з оголошеною в судовому засіданні 15.07.2008 р. перервою до 24.07.2008 р. згідно зі    

ст. 77 ГПК України,   

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 13.05.2008р. у справі №12/9-08  позов Товариства з обмеженою відповідальністю  виробничо-комерційної  фірми "Степ-ап" (м.Вінниця)  до Товариства з обмеженою відповідальністю  "Мізяківські хутори" (с.Мізяківські Хутори Вінницького району Вінницької області) про стягнення 126911,16 грн. - задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мізяківські хутори" (Вінницька обл., Вінницький р-н, с. Мізяківські Хутори) на користь  Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо - комерційної фірми "Степ-ап" ( м. Вінниця)  77011,44 грн. боргу; до Державного бюджету 200 грн. штрафу за ухилення від вчинення дій, покладених судом на сторону; в задоволенні позову в частині стягнення  38505,72 грн. збитків, 4304,4 грн. пені, 7089,6 грн. –28% річних -  відмовлено. Вказаним рішення  стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо - комерційної фірми "Степ-ап" (м. Вінниця)  до Державного бюджету 200 грн. штрафу за ухилення від вчинення дій, покладених судом на сторону.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням в частині задоволення позову про стягнення 77 011,44 грн. основного боргу та стягнення штрафу в сумі 200,00 грн., відповідач у справі подав апеляційну скаргу, в які просить оскаржене рішення скасувати та прийняти нове про відмову в задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю  виробничо-комерційної  фірми "Степ-ап".

Апеляційну скаргу мотивовано, зокрема тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права, а саме:

- судом неправильно застосовано до спірних правовідносин положення ч.2 ст.530 ЦК України;

- місцевий суд помилково зазначив, що позовна заява є вимогою в розумінні ч.2 ст.530 ЦК України, оскільки факт звернення до суду підтверджує порушення права відповідачем, а пред"явлення вимоги - це лише одностороннє встановлення строку виконання зобов"язань без наявності порушеного права;

- у відповідача не настав строк для виконання зобов"язань і, як наслідок, право позивача не було порушено;

- вірним є висновок суду першої інстанції про те, що відносини між сторонами виникли не на підставі договору купівлі-продажу, а мають місце позадоговірні господарські відносини.

У судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.

Позивач у письмовому відзиві б/н ( вх.№02-01/4873/08 від 24.07.2008 р.) на апеляційну скаргу та його представник у засіданні суду проти доводів й вимог скарги заперечив, вважаючи оскаржене рішення законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін, а скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм  матеріального й процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що відсутні підстави для її задоволення з огляду на таке.

Матеріали справи свідчать, що в січні 2008 р. ТОВ ВКФ "Степ-ап" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з ТзОВ "Мізяківські хутори" ( вказану особу зазначено в якості відповідача ) 77 011,44 грн. боргу за отриманий товар; 38 505,72 грн. - збитків ; 4 304, 40 грн. - пені; 7 089,60 грн. - 28% річних  (а. спр. 4, т.1).  

Позовні вимоги мотивовані наступним.

Згідно з договором № 0123 купівлі-продажу від 23 січня 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма „Степ-ап" (Продавець) зобов'язалось поставити запасні частини до автотракторної техніки Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю „Мізяківські хутори" (Покупець), яке, в свою чергу, зобов'язалось прийняти та оплатити вказані запасні частини в асортименті і по цінах відповідно до накладних виписаних Продавцем. 25 січня 2007 р. до Договору була укладена Додаткова угода, якою були внесені зміни до Договору, відповідно до яких сторони погодили п. 4.1. Договору викласти в новій редакції та встановили, що розрахунок за отриманий товар проводиться протягом трьох банківських днів з моменту виставлення рахунку або прийняття Покупцем товару шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Продавця.

Протягом 2007 року Відповідач отримав запасних частин на загальну суму 186 666,98 грн., що підтверджується видатковими накладними, перерахованими у Додатку №1 до позовної заяви, та дорученням на Ройко М.О. Розрахунок за отриманий товар Відповідач проводив поступово, частинами та розрахувався на загальну суму 109 655,54 грн. Отже, борг становить 77 011,44 грн.

Згідно з пунктами 5.1, 5.2 та 5.3 договору покупець за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті вартості товару має сплатити на користь продавця також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від боргу за кожен день прострочення, що складає 4 304,40 грн., збитки - у розмірі 50 відсотків від суми боргу, а саме: 38505,72 грн., та відсотки за неправомірне користування коштами продавця в сумі 7089,6 грн.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 25.01.2008 року порушено провадження у справі №12/9-08 і прийнято позовну заяву до розгляду (а.спр.1, т.1).

Розглянувши позовні вимоги по суті, місцевий суд своїм рішенням від 13.05.2008 р., як вже зазначалось,  позов Товариства з обмеженою відповідальністю  виробничо-комерційної  фірми "Степ-ап"  до Товариства з обмеженою відповідальністю  "Мізяківські хутори" задовольнив частково. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мізяківські хутори" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо - комерційної фірми "Степ-ап" 77011,44 грн. боргу; до Державного бюджету 200 грн. штрафу за ухилення від вчинення дій, покладених судом на сторону; в задоволенні позову в частині стягнення  38505,72 грн. збитків,                4304,4 грн. пені, 7089,6 грн. -28% річних  відмовив (а.спр.151,152, т.1).

При цьому, суд першої інстанції посилався на те, що правовідносини, сума боргу за якими становить 77011,44 грн., виникли не з договору, а згідно з видатковими накладними.

Апеляційний суд погоджується з рішенням місцевого суду, зважаючи на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.01.2007 р. ТОВ ВКФ "Степ-ап" (Продавець) та СТОВ "Мізяківські Хутори" (Покупець) ( на даний час правильна назва  ТзОВ "Мізяківські хутори") укладено договір №0123 від 23.01.2007 р. купівлі-продажу запасних частин до автотракторної техніки на 480000 грн. з ПДВ. Порядок поставки - самовивіз Покупцем.

25.01.2007 р. між сторонами укладено додаткову угоду до договору №0123 від 23.01.2007 р.

Як вже було зазначено, позивач вважає, що заборгованість виникла у відповідача саме у зв"язку з неналежним виконанням умов вказаного договору.

Судова колегія погоджується з судом першої інстанції, що відсутні правові підстави вважати, що спірні правовідносини виникли з договору купівлі-продажу №0123 від 23.01.2007р., зважаючи на наступне.

Пунктом 1.1 договору купівлі-продажу №0123 від 23.01.2007 р. передбачено, що Продавець приймає на себе зобов"язання поставити протягом терміна дії договору, а Покупець прийняти й оплатити запасні частини до автотракторної техніки у кількості, асортименті і по цінах відповідно до накладних, виписаних Продавцем.

Отже, в договорі не вказано найменування товару та його ціну.

Згідно з видатковими накладними ( їх копії містяться на а.спр.24-93, т.1 ) позивач передав відповідачу через його представника Ройко М.О. запасні частини на загальну суму 186666,98 грн., які оплачені відповідачем на суму 109655,54 грн.

Наведене стверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст. 1 Закону України № 996-ХІV від 16.07.1999р. „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ бухгалтерського обліку - це документ,  який  містить  відомості  про господарську операцію та підтверджує її здійснення і згідно з вимогами ч. 2 ст. 9 цього Закону повинен мати, зокрема, такі обов'язкові реквізити як  зміст та обсяг господарської операції.

Згідно з п. 6 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, яка затверджена Наказом Мінфіну № 99 від 16.05.1996р., довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей. Тобто у довіреності має бути зазначено підставу отримання товару (наряд, рахунок, замовлення, угода тощо).

Судова колегія наголошує, що з первинних документів на відпуск товару: видаткових накладних та довіреностей, - не вбачається, що зазначені у них господарські операції здійснені на підставі договору купівлі-продажу №0123 від 23.01.2007р. У видаткових накладних та довіреностях підстави відпуску (отримання) товару не вказані. Відсутнє посилання на договір також у банківських виписках на перерахування відповідачем за отриманий товар коштів.

З пояснень представника відповідача випливає, що рахунки на оплату товару позивачем не виставлялись.

Позивач не надав такі рахунки або пояснення щодо їх вручення відповідачу.

Підсумовуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що відносини між сторонами виникли не на підставі договору купівлі-продажу №0123 від23.01.2007 р., а відтак, позовні вимоги в частині стягнення  нарахованих згідно з умовами цього договору пені, збитків та 28% річних задоволенню не підлягають.  

Разом з тим, між сторонами існують правовідносини з купівлі-продажу запасних частин, які оформлені видатковими накладними, сума боргу за якими становить 77011,44 грн., що стверджується матеріалами справи та поясненнями представника відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності з ч.1, п.1 ч.2 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У даному випадку сторонами  інший строк оплати товару не визначений.

Матеріали справи свідчать, що відповідач прийняв товар (представник  відповідача Махновський А.А. в засіданні апеляційного суду 24.07.2008 р. вказав, що відповідач по видаткових накладних дійсно отримував від позивача запасні частини на загальну суму 186666,98 грн. ), а, отже, у нього виникло зобов"язання його оплатити.

Часткову оплату проведено, однак повну ціну переданого товару відповідач не сплатив.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів,  необхідних  для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Слід зазначити, що фактично відповідач своє зобов"язання належним чином не виконав (в матеріалах справи відсутні докази, що свідчать про протилежне).

За таких обставин позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення з відповідача 77011,44 грн. основного боргу ( позовна вимога у цій частині є обґрунтованою ), а судом першої інстанції правомірно її задоволено.

Разом з тим, на думку апеляційного суду, місцевий суд неправомірно застосував положення ст. 530 ЦК України, згідно з якою, якщо  строк  (термін)  виконання  боржником  обов'язку  не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В даному випадку вимога взагалі не потрібна, оскільки товар підлягає оплаті в строк, встановлений ч.1 ст.692 ЦК України.

Помилковою є позиція господарського суду Вінницької області про те, що вимогою у розумінні ст.530 ЦК України може вважатись і позовна заява № 44 від 24.01.2008 р., що розглядається у даній справі, з посиланням на відсутність у законодавстві положень стосовно форми вимоги про виконання зобов'язання.

Згідно з п.11 Інформаційного листа ВГСУ від 11.04.2005 р. №01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" надіслання сторонам копії позовної заяви і доданих до неї документів є виконанням позивачем, прокурором чи його заступником процесуального обов"язку, покладеного на них статтею 56 ГПК, а не пред"явленням вимоги боржникові.

Апеляційний суд погоджується з доводом скарги про те, що місцевий суд помилково визнав позовну заяву вимогою в розумінні ч.2 ст.530 ЦК України, проте вказане не є підставою для скасування оскарженого рішення, оскільки такий висновок суду не призвів до прийняття неправильного рішення.

Інші доводи скарги не є переконливими, спростовуються матеріалами справи.

Суд першої інстанції правомірно розглянув справу за наявними в ній документами, відповідно до приписів ст.75 ГПК України, а також правомірно застосував положення п.5 ст. 83 ГПК України, стягнувши зі сторін  по 200 грн. штрафу до державного бюджету за невиконання без пояснення причин вимог суду щодо надання необхідних документів.

Апеляційний господарський суд погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат.

Місцевий суд правильно зазначив, що зайво перераховане позивачем до державного бюджету  державне мито у сумі 48,27 грн. підлягає поверненню на підставі ст. 47 ГПК України.

З огляду на викладене підстави для скасування рішення відсутні, а тому його слід залишити без змін, а скаргу - без задоволення.      

Керуючись ст.ст.  101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд                                               

                                      ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Вінницької області від 13.05.2008р. усправі №12/9-08 залишити без змін, а апеляційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальністю  "Мізяківські хутори", с. Мізяківські Хутори Вінницького району Вінницької області - без задоволення.

2. Справу №12/9-08 повернути до  господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя                                                                  

судді:

Віддрук. 4 прим.:

-----------------------

1 - до справи

2,3 - сторонам

4 - в наряд