Рішення

від 05.10.2011 по справі 51/57

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

51/57

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  51/57

05.10.11

За позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю “Хілті (Україна) ЛТД”

до  Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “ГЕОТОН”     

про стягнення 22 221, 85 грн.

                                                                                                                 Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Кузенкова О.С.

від відповідача: не з'явились

Обставини справи :

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар у розмірі 16 323, 48 грн., 4 733, 81 грн. –інфляційних втрат та 1 164, 56 грн. –3% річних від простроченої суми. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов?язання щодо оплати отриманого ним товару за накладними № 61059680 від 27.06.2008 р. та № 61060212 від 08.07.2008 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 09.03.2011 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд справи неодноразово відкладався у зв'язку з неявкою у судове засідання представника відповідача та неналежним виконанням сторонами вимог суду.

З метою всебічного, повного і об'єктивного вирішення даного спору, зокрема з метою встановлення чи був Товариством з обмеженою відповідальністю «Хілті (Україна) ЛТД»поставлений, а Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «ГЕОТОН»прийнятий товар, а також чи відображено в бухгалтерському обліку фінансово-господарських операцій  Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Геотон» здійснення операцій з прийняття товару від Товариства з обмеженою відповідальністю «Хілті (Україна) ЛТД», ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2011 р. призначено у даній справі судову експертизу, виконання якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз та на час її проведення зупинено провадження у справі № 51/57.

20.05.2011 р.  матеріали справи № 51/57 надіслано до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

06.09.2011 р. матеріали справи № 51/57 повернуто до Господарського суду міста Києва разом з експертним висновком № 4836/11-19 від 25.08.2011 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2011 р. провадження у справі № 51/57 поновлено та призначено розгляд у судовому засіданні на 05.10.2011 р.

У судовому засіданні 05.10.2011 р. представник позивача підтримав заявлені вимоги.

Представники відповідача у дане судове засідання не з'явилися, причини неявки суду не повідомили.

Суд відзначає, що відповідач повідомлявся ухвалою суду про час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву та жодного іншого витребуваного судом доказу не подав, в судове засідання своїх представників не направляв. Заявлені позовні вимоги не заперечив.

Частиною 2  ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців» визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи про місцезнаходження юридичної особи.

З поданого позивачем витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 08.04.2011 р. та станом на 04.10.2011 р. вбачається наступне місцезнаходження  відповідача: 03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, буд.11.

Ухвали Господарського суду міста Києва від 10.02.2011 р., від 09.03.2011 р., від 28.03.2011 р., від 11.04.2011 р. та від 26.09.2011 р. судом направлено на зазначену у позовній заяві та у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців адресу відповідача, що підтверджується відміткою відділу діловодства Господарського суду міста Києва на зворотній стороні вказаних ухвал.

          Конверти з ухвалами Господарського суду міста Києва від 10.02.2011 р., від 09.03.2011 р. та від 28.03.2011 р., що направлялися судом, на зазначену в позовній заяві та у витязі Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців юридичну адресу відповідача, були повернуті до Господарського суду міста Києва з приміткою пошти «за зазначеною адресою не числиться»та «за зазначеною адресою не проживає».

     Разом з тим, відомостей щодо отримання відповідачем ухвал Господарського суду міста Києва 11.04.2011 р. та від 26.09.2011 р. станом на день розгляду справи не отримано, конверти із зазначеними ухвалами з поштового відділення зв'язку до суду не повертались.

          Відповідно до ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

          Згідно п. 15 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 р." у разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно із законом і дана особа своєчасно не повідомила про це господарський суд, інших учасників процесу, то всі наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

          При цьому суд зазначає, що Вищий господарський суд України у п. 11 інформаційного листа від 15.03.2007 р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" на запитання чи повинен господарський суд з'ясовувати фактичне місцезнаходження сторін у справі з метою повідомлення їх про час і місце судового засідання, зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

     З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений належним чином про дату та час розгляду справи № 51/57.

          Враховуючи те, що нез'явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на надання відзиву та направлення представника для участі в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

          Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

           У судовому засіданні 05.10.2011 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

     Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, ?

Встановив:

Позивач стверджує, що Товариством з обмеженою відповідальністю “Хілті (Україна) ЛТД” було поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “ГЕОТОН” –прийнято товар на загальну суму 16 323,48 грн., що підтверджується накладними № 61059680 від 27.06.2008 р. та № 61060212 від 08.07.2008 р., підписаними повноважними особами сторін (копії - у матеріалах справи).

          Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначає, що відповідач не виконав зобов'язання щодо оплати за поставлений йому товар Товариством з обмеженою відповідальністю “Хілті (Україна) ЛТД”, у зв'язку у Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “ГЕОТОН”  виникла заборгованість у розмірі 16 323,48, яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

          Крім того, позивач просить стягнути з відповідача  4 733,81 грн. –інфляційних втрат та 3 %  річних в сумі 1 164,56 грн. за прострочення виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати отриманого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України  правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

          З аналізу наведених норм та вищевикладених обставин, суд вважає, що між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб, передбачений ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України.

          Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

     До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

     Відповідно до ч.1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

     Положенням ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

  Положенням ст. 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

  Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

          Згідно з ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 Цивільного кодексу.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 4836/11-19 від 25.08.2011 р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Хілті (Україна) ЛТД»був поставлений, а Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «ГЕОТОН»прийнятий товар, а саме: бензопилка DS-HS80-40 CAS.S в кількості 1 шт., набір для подачі води в кількості 1 шт., диск для пилки DS-BH 350 C1 в кількості 1 шт., напільний адаптер DS FS1 в кількості 1 шт. (накладні  № 61059680 від 27.06.2008 р., № 61060212 від 08.07.2008 р.) на суму 16 323,48 грн. з ПДВ. Здійснення операцій відпуску підтверджується первинними документами та відображено в бухгалтерському обліку ТОВ «Хілті (Україна) ЛТД».

Також у зазначеному висновку зазначається, що встановити, чи відображено в бухгалтерському обліку фінансово-господарських операцій  Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Геотон»здійснення операцій з прийняття товару, що вказується в накладних  № 61059680 від 27.06.2008 р., № 61060212 від 08.07.2008 р. від Товариства з обмеженою відповідальністю «Хілті (Україна) ЛТД», не видається за можливе.

Згідно з ч. 1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання. Висновок подається господарському суду в письмовій формі, і копія його надсилається сторонам.

Частиною 5 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин суд оцінює висновок судового експерта № 4836/11-19 від 25.08.2011 р. в сукупності з іншими доказами, які містяться в матеріалах справи відповідно до положень чинного законодавства.

Тож, наявні у матеріалах справи докази, суд оцінює за правилами ст.ст. 32, 33, 34, 41-43 Господарського процесуального кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач надіслав на адресу позивача лист-зобов'язання № 14/06-08 від 27.06.2008 р. та лист зобов'язання № 14/06-08 від 27.06.2008 р., якими підтверджує факт виникнення заборгованості перед позивачем та зобов'язується погасити борг на загальну суму 16 323,48 грн. в термін до  31.07.2008 р. Вказані листи містять  підписи директора та бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “ГЕОТОН”, які скріплені печаткою підприємства.    

Відповідно до ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.  

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України  порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно  до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно  до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи та зазначається у  висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 4836/11-19 від 25.08.2011 р. заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “ГЕОТОН”  перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Хілті (Україна) ЛТД»у розмірі 16 323,48 грн. підтверджується даними регістрів бухгалтерського обліку ТОВ «Хілті (Україна) ЛТД», а саме карткою рахунку № 281, де відображено господарські операції відпуску товарно-матеріальних цінностей за накладними від 27.06.2008 р. № 61059680 та від 08.07.2008 р. № 61060212.Також, відповідно до оборотно-сальдової відомості по рахунку № 361 за ТОВ  “Будівельна компанія “ГЕОТОН”  рахується борг у сумі 16 323,48 грн.

В силу вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна із сторін повинна довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару згідно з договором поставки, укладеного між сторонами. Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку чим суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача 16 323,48 грн. обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача за період з 01.08.2008 р. до 15.12.2010 р. суму інфляційних втрат у розмірі 4 733,81 грн. та 3 % річних в сумі 1 164,56 грн.  

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача за період з 01.08.2008 р. до 15.12.2010 р. сума інфляційних втрат  становить 4 733,81 грн.

Приймаючи до уваги наведене, зважаючи на те, що відповідач не виконував належним чином свої зобов'язання щодо сплати за поставлену продукцю відповідно до договору поставки укладено між сторонами, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача  інфляційних втрат в сумі 4 733,81 грн. є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

У відповідності до розрахунку позивача розмір 3 % річних становить 1 164,56 грн.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок, суд встановив, що позивачем допущено помилку в методиці розрахунку. Так, згідно розрахунку суду розмір 3% річних становить 1 163,22 грн. грн.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Підсумовуючи вищенаведене, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі:16 323,48 грн. –заборгованість за поставлений товар,  4 733,81 грн. –інфляційні втрати за період з 01.08.2008 р. до 15.12.2010 р. та 3 % річних за період з 01.08.2008 р. до 15.12.2010 р. у сумі 1 163,22  грн.

Враховуючи, що відповідно до ст. 44 ГПК України позивачем понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процессу, сплати державного мита та витрати за проведення судової експертизи, то зазначені витрати відшкодовуються за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 49 ГПК України).

     Керуючись ст. 44 ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

  1. Позовні вимоги задовольнити частково.

  2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “ГЕОТОН” (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, буд. 11, ідентифікаційний код – 34617950)  з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Хілті (Україна) ЛТД” (01033, м. Київ, вул. Боженко, буд. 86, оф. 10, ідентифікаційний код – 23162194) 16 323,48 (шістнадцять тисяч триста двадцять три) грн. 48 грн. ––заборгованості, 4 733(чотири тисячі сімсот тридцять три) грн. 81 коп. –інфляційні втрати, 1 163 (одна тисяча сто шістдесят три) 22 коп. –3 % річних, 222 (двісті двадцять дві) грн. 21 коп. -  державного мита та 235 (двісті тридцять п'ять) грн. 99 коп.–витрат на інформаційно-технічного забезпечення судового процесу та 2 470 (дві тисячі чотириста сімдесят) 05  коп. –витрати за проведення судової експертизи

  3. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

     4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

          Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Суддя                                                                                                            Пригунова А.Б.

Повне рішення складено: 10.10.2011 р.