Постанова

від 14.10.2011 по справі 5023/3563/11

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

 ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2011 р.                                                           Справа № 5023/3563/11  

          Колегія суддів у складі: головуючий суддя Погребняк В.Я., суддя Гончар Т. В. , суддя  Слободін М.М.

при секретарі Зозулі О.М.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 за довіреністю №33 від 03.01.2011р.,

відповідача -  не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 3228Х/3-11) на рішення господарського суду Харківської області від 20.06.11 р. у справі № 5023/3563/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика будівельних сумішей "БудМайстер", м. Павлоград, Дніпропетровська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсила", м. Харків

про стягнення 10 478,94 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2011 року позивач –Товариство з обмеженою відповідальністю "Фабрика будівельних сумішей "БудМайстер", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просив стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю  "БудМайстер", на свою користь 7 992,00 грн. заборгованості за договором постачання № 222 від 01.04.2010р., 799,20 грн. неустойки (штраф) за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, 203,63 грн. 3% річних, 1 484,11 грн. індексу інфляції; крім того,  просив судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 20 червня 2011 року у справі № 5023/3563/11 (суддя Ковальчук Л.В.) у задоволенні позову відмовлено, з посиланням на те, що позивачем не надано належних доказів поставки товару на спірну суму та отримання його відповідачем саме за договором поставки № 222 від 01.04.2010 р.

Позивач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 20 червня 2011 року у даній справі  скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю, крім того, додатково стягнути з відповідача судові витрати, а саме - державне мито у розмірі 52,40 грн. Заявник апеляційної скарги посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими. Крім того, судом порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення, і як наслідок, є підставою для його скасування.

Відповідач  відзиву на апеляційну скаргу суду не надав,  у судове засідання свого уповноваженого представника не направив, хоча про час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, про що свідчить відповідне повідомлення про вручення поштового відправлення наявне в матеріалах справи. Враховуючи, що явка сторін у судове засідання не була визнана обов‘язковою, суд реалізує своє право в межах статті 75 ГПК України, а відповідач саме таким чином використав своє диспозитивне право щодо участі у судовому процесі. Враховуючи належне повідомлення сторін, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноваженого представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню зважаючи на таке.

Звертаючись до господарського суду Харківської області з позовною вимогою про стягнення з відповідача заборгованості, позивач посилався на те, що  01.04.2010 р. між сторонами було укладено договір поставки № 222  (далі договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставити товар у кількості та в термін, зазначений у замовленні відповідача, яке погоджується з позивачем в письмовому вигляді, а відповідач - сплатити та прийняти товар в асортименті і за цінами, зазначеними в специфікаціях. Специфікація та замовлення є невід'ємними частинами даного договору.

Відповідно до п.5.1 договору відповідач зобов'язався здійснювати оплату за отриманий товар з відстрочкою оплати, яка становить 30 календарних днів з моменту передачі товару відповідно до накладної на передачу товару. Відповідач також може здійснювати оплату за отриманий товар шляхом 100% передоплати.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем до позовної заяви було надано видаткову накладну № 1073 від 07.05.2010 р.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача, місцевий господарський суд виходив з того, що зазначена накладна не може бути прийнята судом як належний доказ щодо поставки товару та отримання його відповідачем, оскільки в ній відсутній підпис відповідача в графі "прийняв". Окрім того, позивач не надав суду довіреності на отримання товару, за якою відповідач повинен був його отримати.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до  Постанови Пленуму Верховного суду України  від 18.12.2009 р. № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник з приводу порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки № 222 від 01.04.2010р. в частині здійснення своєчасного та повного розрахунку за поставлений йому товар.

Дослідивши обставини справи та надані додаткові докази, колегія суддів не погоджується з доводами суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному рішенні щодо невідповідності видаткової накладної № 1073 від 07.05.2010 р., а також те, що позивач не надав суду довіреності на отримання товару та не може визнати їх обґрунтованими, оскільки в оскаржуваному рішенні не було зазначено той факт, що на накладній стоїть печатка товариства відповідача. Доказів того, що дана печатка втрачена та у передбаченому законодавством порядку визнана недійсною, відповідачем не надано.

Крім того, у відповідності до ч. 4 ст. 62 ГК України однією із ознак підприємства як юридичної особи є наявність печатки зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Видаткова накладна згідно з бухгалтерським обліком відноситься до первинних бухгалтерських документів. У відповідності до п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", первинні документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

-     назва документа (форми);

-     дата і місце складання;

-     назва підприємства, від імені якого складено документ;

-  зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської                                                   операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції правильність її оформлення;

  -   особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи викладене, колегія суддів відзначає, що дійсно - у видатковій накладній №1073 від 07.05.2010 року немає особистого підпису особи, яка брала участь у господарській операції, але є печатка як "інші дані", що дають змогу ідентифікувати юридичну особу ТОВ "Будсила", яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У п. 10.5 договору сторонами правочину визначено, що сторони несуть повну відповідальність за надання повноважень особі, яка підписує витратні накладні, якщо на них існує відтиск печатки сторони. Таким чином позивач та відповідач у вказаному договорі, не порушуючи норм господарського та цивільного законодавства України, обумовили, що основними даними у первинних документах, які дають змогу здійснити ідентифікацію особи, яка бере участь у здійсненні господарської операції є саме печатка підприємства.

Що стосується довіреності, то у відповідності до листа №053-2930 від 05.03.2002р. Міністерства фінансів України між позивачем та відповідачем, за умовами договору поставки №222 від 01.04.2010 року, здійснювалися централізовано-кільцеві перевезення товару, за якими вантажовідправником (товаровиробником) здійснюється систематичне завезення товарно-матеріальних цінностей за узгодженими на певний період параметрами (згідно з замовленнями) на адресу замовника.

У відповідності до п. 13 "Інструкції про порядок реєстрації видачі, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей" затвердженою Наказом Міністерства фінансів України №99 від 16.05.1996 року, при централізовано-кільцевих перевезеннях цінностей підприємствам їх відпуск може здійснюватись без довіреності, якщо одержувач цінностей за підписом керівника або інших осіб, які уповноважені підписувати довіреності, повідомив постачальника про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній) свій підпис про одержання цінностей.

Отже, в даному випадку, чинним законодавством України, а також договором поставки не передбачалось обов'язкове складання довіреності за замовленням покупця, а відпуск товару здійснювався лише на підставі відтиску печатки отримувача товару на видатковій накладній, яка  і ідентифікує юридичну особу, а також і підпис будь-якої особи, уповноваженої покупцем на отримання товару.

У відповідності до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Повнота оцінки доказів означає, що суд зобов'язаний дослідити й оцінити всі зібрані у справі докази. Зважаючи на ту обставину, що судом не вимагалось в Ухвалах суду від позивача надання додаткових доказів підтвердження здійснення поставки за видатковою накладною №1073 від 07.05.2010 року, можна дійти висновку, що судом не було виконано всі необхідні дії спрямовані на повне та всебічне дослідження обставин справи.

Разом з цим, обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач стверджує, що відповідачем у судовому засіданні суду першої інстанції було визнано факт отримання товару за видатковою накладною №1073 від 07.05.2010 року, даний факт був прийнятий судом, а  позивач будучи введеним в оману такими діями, не зміг в подальшому скористатися правом, передбаченим ст.  38  ГПК України,  за якою  встановлено  право  на звернення з  клопотанням до господарського суду на витребування додаткових доказів, які мали б значення по справі. Так як відповідач є платником податку на додану вартість у відповідності із свідоцтвом №100158988 виданим 10.01.2009 року Державною податковою інспекцією в Московському районі м. Харків (копія додається до матеріалів скарги), то до доказів, які підтверджують факт отримання відповідачем товару за видатковою накладною №1073 від 07.05.2010 року можна віднести реєстр виданих та отриманих податкових накладних, який повинен подаватися відповідачем до вказаного податкового органу за відповідний період, в якому була проведена та зазначена податкова накладна №846 від 07.05.2010р. видана позивачем разом із видатковою накладною №1073 від 07.05.2010 року. Даний факт є беззаперечним доказом отримання відповідачем товару та повинен був бути витребуваним судом у Державної податкової інспекції в Московському районі м. Харків для повного та всебічного розгляду справи.

У зв’язку з зазначеним, позивачем у суді апеляційної інстанції 21.09.2011р. було заявлене клопотання (вх.№9209) про витребування у Державної податкової інспекції в Московському районі м. Харків додаткових доказів, а саме - реєстр отриманих податкових накладних поданого відповідачем за відповідний період, в якому була проведена та зазначена податкова накладна № 846 від 07.05.2010 року або довідка про отримання податкового кредиту на суму ПДВ в 1332,00 грн. за вказаною податковою накладною.

Дане клопотання колегією суддів було відхилено, з посиланням на те, що сам позивач не позбавлений права на звернення до Державної податкової інспекції з відповідним клопотанням.

27.09.2011р. (вих.№2259) на підставі ст.ст. 19, 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації" позивач звернувся із запитом до Західно-Донбаської об’єднаної Державної податкової інспекції у Дніпропетровській області на інформацію:  чи існують розбіжності за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні ДПА України між контрагентами ТОВ "Фабрика будівельних сумішей "Будмайстер" та ТОВ „Будсила" за   відповідний період "травень" 2010 року, (податкова накладна №846 від 07.05.2010 року) та надати інформацію чи існує завищення або заниження податкового кредиту  ТОВ „Будсила" за відповідний період

У відповіді Західно-Донбаської об’єднаної Державної податкової інспекції у Дніпропетровській області від 03.10.2011р. №28265/10/15/2 було зазначено, що відповідно до бази автоматизованого співставлення даних податкових зобов'язань ТОВ „Фабрика будівельних сумішей „Будмайстер"  та податкового кредиту ТОВ „Будсила"  задекларованих відповідно до декларації з податку на додану вартість та уточнюючих розрахунків за травень 2010 року розбіжності відсутні.

Таким чином даною відповіддю Західно-Донбаської об’єднаної Державної податкової інспекції у Дніпропетровській області підтверджено факт поставки позивачем товару на  суму 7 992,00 грн. та отримання його відповідачем за договором поставки № 222 від 01.04.2010 р. на підставі видаткової накладної №1073 від 07.05.2010 року.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідач не виконав свої зобов‘язання за договором, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача, що обумовило його звернення з позовом до суду.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином і у встановлений строк. Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що вимога позивача в сумі 7 992,00 грн. є обґрунтованою та підтвердженою відповідними доказами.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України одна сторона (боржник) зобов'язаний вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, як то: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Підставою для виникнення обов'язку є договір постачання № 222 від 01.04.2010 року.

Згідно зі статтями 193,198 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Відповідно до вимог ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

У   зв'язку   з   тим   що,   умовами   договору передбачена сплата  за отриманий товар з відстрочкою  оплати,  яка становить  30 календарних днів з моменту передачі товару , то строк для розрахунку трьох відсотків річних настає з 06.06.2010 року і складає 310 днів.

Правові наслідки порушення зобов’язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань",    пеня    обчислюється  від  суми простроченого платежу та не може перевищувати  подвійної  облікової  ставки   Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

На підставі ст. 509 Цивільного кодексу України та р.1 п.1.1, р.5 п.5.1 Договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Фабрика будівельних сумішей «БудМайстер»має право вимагати від ТОВ «БУДСИЛА»належного виконання обов'язків покладених Договором.

Також згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею).

На підставі статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких передбачено законом або визначається у договорі.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені п.10.2. договору, а саме - застосування неустойки у вигляді штрафу у розмірі 10% від суми постачання, згідно з якою здійснювалася поставка товару.

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість відповідача перед позивачем вчасно та у повному обсязі погашена не була, тому враховуючи доведеність факту порушення відповідачем умов договору, колегія суддів вважає правомірним задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань у сумі 1 484,11 грн., 799,20 грн. неустойки (штрафу) та 3% річних в сумі 203,63 грн.

В наданих позивачем розрахунках цих сум зазначено –за який період нараховано штрафні санкції і розмір ставки НБУ, який діяв на період виникнення заборгованості. Суд не ставить під сумнів обґрунтованості цього розрахунку, який не спростовано належними доказами відповідачем у справі.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача у зв’язку з її юридичною та фактичною обґрунтованістю і наявністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з‘ясуванні обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 99,101,102, п.2 ст. 103, п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу  України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 20 червня 2011 року у справі № 5023/3563/11скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсила" (61129, м. Харків, вул. Уборевича, буд. 44, корп. А, кв. 121 р/р 26009301900043 ін.362244920345, МФО 350631, код 36224496) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика будівельних сумішей "БудМайстер", (51400, м. Павлоград, Дніпропетровська область, вул. Терьошкіна, 9/2, р/р 2600730140571 в філії відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Дніпропетровськ, МФО 305437, код ЄДРПОУ 33892784) 7 992,00 грн. заборгованості, 799,20 грн. неустойки (штрафу) інфляційних нарахувань у сумі 1 484,11 грн., 3% річних в сумі 203,63 грн., 104,79 грн. державного мита, 236 на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 52,40 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя                                                                    Погребняк В.Я.

Суддя                                                                                           Гончар Т. В.  

Суддя                                                                                           Слободін М.М.  

Повний текст постанови підписано   17.10.2011 р.