Рішення

від 11.01.2011 по справі 22ц-182/11

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц-182/11 (№ 22ц-

21643/10) Головуючий в 1

інстанції Руднєва О.Т.

Категорія

20

Доповідач Соломаха Л.І.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2011 року Апеляційний суд

Донецької області в складі:

головуючого - судді Пономарьової О.

М.

суддів Соломахи Л.І.,

Могутової Н.Г.

при секретарі Шуляк Я.

Г.

за участю:

представника

позивача ОСОБА_6.

третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3

представника органу опіки та піклування ОСОБА_6.

прокурора

Малютіна Д.А.

відповідача

ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом

Служби у справах дітей Дзержинської міської ради в інтересах малолітньої

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя

особа, яка заявляє самостійні вимоги - ОСОБА_3) про

позбавлення батьківських прав, за позовом третьої особи ОСОБА_3 до ОСОБА_2 (третя особа - Служба у справах

дітей Дзержинської міської ради) про встановлення місця мешкання малолітньої

дитини, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Служби у справах дітей Дзержинської міської ради про

встановлення способу участі у вихованні дитини з апеляційними скаргами

прокурора міста Дзержинська Донецької області, який діє в інтересах малолітньої

ОСОБА_1, Виконавчого комітету Дзержинської міської

Ради Донецької області, як органу опіки та піклування, третьої особи із

самостійними вимогами ОСОБА_3 на рішення Дзержинського

міського суду Донецької області від 27 жовтня 2010 року, -

В С Т А Н О В И В:

08 липня 2009 року Служба у справах дітей Дзержинської міської ради (далі

Служба у справах дітей) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про

позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів.

Зазначала, що ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження. Її вихованням не займається, станом її здоров'я не

цікавиться, проживає окремо та дитину за місцем її проживання та навчання не

відвідує.

Мати дитини ОСОБА_4. померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Вихованням та матеріальним забезпеченням дитини займаються її дідусь ОСОБА_5. та бабуся ОСОБА_3

Служба у справах дітей просила:

- позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь бабусі ОСОБА_3. аліменти

на утримання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження,

у розмірі ? частки з усіх видів прибутку (а.с. 1-2).

Під час розгляду справи Служба у справах дітей свої позовні вимоги уточнила.

Посилаючись на те, що на утримання дитини з відповідача вже стягуються

аліменти на користь дідуся ОСОБА_1., просила:

- позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження (а.с. 68-72).

Ухвалою Дзержинського міського суду Донецької області від 30 жовтня 2009 року

ОСОБА_3 залучена до участі у справі за позовом Служби у справах дітей

Дзержинської міської ради до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав

як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги (а.с. 86).

30 жовтня 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2. про визначення місця проживання дитини.

Зазначала, що з моменту народження вона та її чоловік ОСОБА_5 займаються

вихованням онуки ОСОБА_1, 1999 року народження. Шлюб

між їх донькою ОСОБА_4. та відповідачем був розірваний в 2003 році.

Після цього відповідач з липня 2004 року відбував покарання у місцях

позбавлення волі та звільнився з місць позбавлення волі в квітні 2008 року.

В 2009 році їх донька померла і після цього дитина постійно мешкає з нею.

В теперішній час виник спір щодо участі у вихованні ОСОБА_1 та

її місця проживання, в зв'язку з чим виникла необхідність в судовому порядку

визначити її місце проживання.

Вона з чоловіком мають відповідні житлові та матеріальні умови для виховання

дитини.

Відповідач дитиною не цікавиться, у зв'язку із інвалідністю 2 групи та втратою

працездатності на 70% через травму ноги він не зможе приділяти увагу дитині,

водити її на заняття до загальної та музикальної школи, він не має належних

житлових та матеріальних умов для виховання дитини, проживає в квартирі, яка

визнана непридатною для проживання.

Просила визначити місце проживання ОСОБА_1, 1999 року

народження, з нею в квартирі АДРЕСА_1 (а.с. 66-67).

Відповідач ОСОБА_2 05 жовтня 2010 року звернувся до суду із зустрічним

позовом до ОСОБА_3., Служби у справах дітей Дзержинської міської ради про

визначення способу участі у вихованні дитини.

Зазначав, що після звільнення в квітні 2008 року з місць позбавлення волі він

працевлаштувався, сплачував та до теперішнього часу сплачує на утримання дитини

аліменти. З часу звільнення він не допускає порушень громадського порядку та

правил співжиття.

12 вересня 2008 року з ним на виробництві стався нещасний випадок, внаслідок

якого він до теперішнього часу перебуває на лікуванні, лише в квітні 2009 року

почав пересуватися, його рух обмежений, він визнаний інвалідом 2 групи з

втратою професійної працездатності на 70%.

Він не зловживає спиртними напоями та не перебуває на обліку у нарколога та

психіатра.

В вересні 2009 року він звернувся до Служби у справах дітей з заявою про

надання йому можливості зустрічатися з донькою та дозволити йому участь у її

вихованні, проте до теперішнього часу відповідне рішення не прийнято.

Просив:

- встановити йому щотижневі систематичні побачення з дитиною не менш, ніж 24

години з можливістю забирати дитину з собою за місцем його проживання без

присутності інших осіб, дозволити йому відвідувати дитину за місцем її навчання

та проживання;

- зобов'язати осіб, у яких знаходиться дитина, не чинити йому перешкод в цих

правах (а.с. 129-130).

Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 27 жовтня 2010 року

Службі у справах дітей Дзержинської міської ради Донецької області відмовлено у

задоволенні позову до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав

відносно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження.

Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до

виховання дитини ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року

народження. Покладено на Орган опіки та піклування Дзержинської міської ради

Донецької області контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'

язків відносно доньки ОСОБА_1 та з урахуванням

інтересів дитини встановити періодичність побачень та спілкування з дитиною.

Неповнолітню ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, відібрано

у її батька ОСОБА_2 та передано Органу опіки та піклування

Дзержинської міської ради Донецької області та встановлено її постійне місце

проживання з рідною бабусею ОСОБА_3 (а.с. 165-169).

З таким рішенням суду не погодилися прокурор м. Дзержинська Донецької області,

Виконавчий комітет Дзержинської міської Ради Донецької області, як орган опіки

та піклування, третя особа із самостійними вимогами ОСОБА_3, які діють в

інтересах малолітньої ОСОБА_1, кожен з яких подав

апеляційну скаргу.

Прокурор м. Дзержинська Донецької області в апеляційній скарзі просить

скасувати рішення суду за позовом Служби у справах дітей про позбавлення

батьківських прав ОСОБА_2

Зазначає, що відмовляючи у задоволенні позову, суд не врахував, що на протязі

останніх трьох років відповідач школу, в якій навчається дитина, не відвідував,

з дитиною не спілкувався, участі у її вихованні не брав. Посилаючись на те, що

бачитися з дитиною йому не дозволяла його колишня дружина, відповідач за

вирішенням спору щодо участі у вихованні дитини до органу опіки та піклування

або до суду не звертався. Вихованням дитини займається бабуся ОСОБА_3, що

підтверджується клопотанням НВК «Художньо-естетична гімназія загальноосвітня

школа 1 ступеня», поясненнями свідків ОСОБА_1., ОСОБА_3. (а.с.

171-173).

Виконавчий комітет Дзержинської міської Ради Донецької області, як орган опіки

та піклування, в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду за позовом

Служби у справах дітей про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та

ухвалити нове про задоволення позову.

Зазначає, що відмовляючи у задоволенні позову, суд не врахував, що на протязі

останніх трьох років відповідач школу, в якій навчається дитина, не відвідував,

з дитиною не спілкувався, участі у її вихованні не брав.

Відповідач до теперішнього часу не звернувся до Пенсійного фонду для вирішення

питання щодо призначення пенсії дитині за померлу мати.

Житло, в якому мешкає відповідач, непридатне для проживання і він не може

забезпечити дитині належні умови для проживання, повноцінного виховання та

розвитку дитини.

Під час судового розгляду справи з травня 2009 року по жовтень 2010 року

відповідач не намагався налагодити спілкування з дитиною, не відвідував її за

місцем навчання та проживання (а.с. 180-182).

Третя особа із самостійними вимогами ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просить

змінити або скасувати рішення суду та ухвалити нове про позбавлення ОСОБА_2. батьківських прав та відмову йому в позові про визначення способів участі

у вихованні дитини, визначити місце проживання дитини з бабусеюОСОБА_3

Зазначає, що суду надано достатньо доказів щодо невиконання ОСОБА_2

своїх обов'язків по вихованню дитини. Крім того, просить врахувати, що 30

жовтня 2010 року ОСОБА_2 склав нотаріально посвідчену заяву про

відмову від своїх батьківських прав щодо доньки ОСОБА_1.

Ухвалюючи рішення про відібрання дитини від батька та передачу її органу опіки

та піклування, суд не врахував, що після смерті матері дитина постійно мешкає з

нею, а не з батьком (а.с. 176-178).

В судовому засіданні апеляційного суду прокурор Малютін Д.А. жодної з

апеляційних скарг не підтримав. Вважає, що рішення суду про відмову у

позбавленні батьківських прав ОСОБА_2 є законним та обгрунтованим.

Представник Органу опіки та піклування ОСОБА_6., яка діє на підставі

довіреностей виконавчого органу Дзержинської міської ради та Служби у справах

дітей, третя особа з самостійними вимогами ОСОБА_3 доводи апеляційних

скарг підтримали, просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 проти доводів апеляційних скарг заперечував, просив

їх відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Органу опіки та піклування

ОСОБА_6., третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3.,

відповідача ОСОБА_2, думку прокурора, дослідивши матеріали цивільної

справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що

апеляційні скарги прокурора, Органу опіки та піклування, третьої особи з

самостійними вимогами ОСОБА_3. щодо скасування рішення суду в частині

відмови у задоволенні позовних вимог Служби у справах дітей про позбавлення

ОСОБА_2 батьківських прав задоволенню не підлягають, апеляційна скарга

третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3. підлягає задоволенню в

частині скасування рішення суду про відібрання дитини від батька та визначення

її місця проживання з бабусею з наступних підстав:

При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що відповідач ОСОБА_2. є батьком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження

(а.с. 11).

Шлюб між батьками дитини - ОСОБА_2 та ОСОБА_4. розірвано 20

травня 2003 року (а.с. 9, а.с. 155).

Вироком Дзержинського міського суду Донецької області від 14 жовтня 2004 року

відповідач ОСОБА_2 був засуджений за ч. 2 ст. 121 КК України до 7

років позбавлення волі (а.с. 12- 13). Звільнився з місць позбавлення волі 23

квітня 2008 року умовно-достроково на 1 рік 8 місяців 7 днів позбавлення волі

(а.с. 53).

Після звільнення з місць позбавлення волі відповідач ОСОБА_2 20 травня

2008 року працевлаштувався на шахту «Торецька» ДП «Дзержинськвугілля» підземним

забійником, де 12 вересня 2008 року з ним стався нещасний випадок (а.с. 48-49),

внаслідок якого він втратив 70% професійної працездатності, визнаний інвалідом

2 групи за трудовим каліцтвом (а.с. 45, а.с. 124) та 26 травня 2009 року

звільнений з роботи у зв'язку із невідповідністю виконуваній роботі внаслідок

стану здоров'я за п. 2 ст. 40 КЗпП України (а.с. 52).

За місцем роботи відповідач ОСОБА_2 характеризується задовільно,

алкоголем та наркотиками не зловживає (а.с. 43-44, а.с 51).

Мати дитини ОСОБА_4. (до повторного шлюбу ОСОБА_4.) померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року (а.с. 10).

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, з дитинства

мешкає з бабусею ОСОБА_3 та дідусем ОСОБА_5., які є батьками її

матері та займаються її вихованням.

Відмовляючи Службі у справах дітей у задоволенні позову про позбавлення

ОСОБА_2 батьківських прав, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3.

про встановлення місця проживання дитини та частково задовольняючи позовні

вимоги ОСОБА_2 про визначення його участі у вихованні дитини, суд

першої інстанції виходив з того, що підстави для позбавлення ОСОБА_2

батьківських прав відсутні. Враховуючи висновок психологічного тестування від

15 жовтня 2009 року Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, згідно

якого своєю родиною дитина вважає бабусю та дідуся та бажає проживати разом з

ними, враховуючи пояснення дитини в судовому засіданні про те, що батька вона

не знає та не бажає з ним спілкуватися, що є доведеністю винної поведінки

відповідача, суд попередив відповідача про необхідність змінити своє ставлення

до виховання дитини та поклав на орган опіки та піклування контроль за

виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків, зобов'язав орган опіки та

піклування встановити періодичності побачень та спілкування батька з дитиною

та дійшов висновку про відібрання дитини від відповідача, передачу її органу

опіки та піклування та встановлення постійного місця проживання дитини з рідною

бабусею ОСОБА_3

Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи у

апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість

рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог,

заявлених у суді першої інстанції.

Висновок суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог Служби

у справах дітей про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав є законним

та обґрунтованим.

Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції правильно встановив, що

правовідносини, які виникли між сторонами регулюються ст. 164 Сімейного

кодексу України (далі СК України).

Відповідно до ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом

батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я

без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї

батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до

жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про

позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник,

особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або

інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування,

прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до частини 1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не

інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього

Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших

осіб, які беруть участь у справі.

З позовом про позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав щодо

доньки ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, до

суду звернулася Служба у справах дітей Дзержинської міської ради.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових

умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського

піклування» від 13.01.2005 року № 2342-IV органами опіки та піклування є

державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі

органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад.

Відповідно до п. 3 «Порядку провадження органами опіки та піклування

діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини», затвердженого постановою

Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року № 866 «Питання діяльності

органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини» органами опіки

та піклування є районні, районні у мм. Києві та Севастополі держадміністрації,

виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад, які

відповідно до законодавства провадять діяльність з надання статусу дитини-

сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, влаштування дітей-сиріт

та дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та

піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського

піклування, із захисту особистих, майнових та житлових прав дітей.

Безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно захисту прав

дітей, зокрема дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування,

покладаються на служби у справах дітей.

Відповідно до частини 1 ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в

Україні» від 21.05.1997 року № 280/97-ВР виконавчими органами сільських,

селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі

комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.2000 року по справі № 1-рп/2000

(справа про місцеве самоврядування) положення частини 1 ст. 11 Закону України

«Про місцеве самоврядування в Україні» визнано такими що відповідають

Конституції України (є конституційними).

Згідно п. 2.2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.2000 року по

справі № 1-рп/2000 виконавчий комітет є виконавчим органом загальної

компетенції сільської, селищної, міської ради. Відділи, управління та інші

виконавчі органи ради є її виконавчими органами галузевої та функціональної

компетенції, підзвітними і підконтрольними раді, яка їх утворила,

підпорядкованими її виконавчому комітету, а також сільському, селищному,

міському голові. Утворення виконавчого комітету ради, визначення його

чисельності, затвердження персонального складу, внесення змін до складу

виконавчого комітету та його розпуск, утворення інших виконавчих органів ради

та затвердження їх структури в цілому, загальної чисельності апарату ради та її

виконавчих органів, витрат на їх утримання, обрання секретаря ради віднесено до

виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.

Згідно «Положення про службу у справах дітей Дзержинської міської ради», яке

затверджене рішенням Дзержинської міської ради від 31 серпня 2007 року №

5/14-7, служба у справах дітей є виконавчим органом міської ради та

підпорядкована виконавчому комітету, міському голові, є самостійною юридичною

особою (а.с. 195-200).

Враховуючи зазначене, Служба у справах дітей є належним позивачем по справі про

позбавлення батьківських прав.

Звертаючись до суду з позовом про позбавлення відповідача ОСОБА_2

батьківських прав, Служба у справах дітей, як на підставу позову, посилалася на

ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Відповідно до п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня

2007р. № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ

про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення

батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про

фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного

життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду,

лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову

виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального

самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних

цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють

інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як

ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого

нехтування ними своїми обов'язками.

Відповідно до п. 17 зазначеної постанови не можна позбавити батьківських прав

особу, яка не виконує своїх батьківських обов'язків унаслідок душевної хвороби,

недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи

наркоманії) або з інших не залежних від неї причин.

З матеріалів справи встановлено, що з 2003 року в зв'язку із розірванням шлюбу

з матір'ю дитини відповідач ОСОБА_2 від дитини мешкає окремо.

Проте докази щодо свідомого нехтування відповідачем ОСОБА_2 своїми

обов'язками на протязі 7 років позивачем суду не надано. Як вбачається з

матеріалів справи, в певній мірі відповідач про доньку піклується.

З матеріалів справи встановлено, що з 01 липня 2004 року по 23 квітня 2008 року

відповідач відбував покарання в місцях позбавлення волі, що перешкоджало йому в

спілкуванні з дитиною.

Та обставина, що відповідач був засуджений, на що особливу увагу звертають

представник Служби у справах дітей ОСОБА_6. та третя особа з самостійними

вимогами ОСОБА_3, не є підставою для позбавлення відповідача батьківських

прав та не свідчить про його негативний вплив на дитину.

Після звільнення 23 квітня 2008 року з місць позбавлення волі відповідач на

протязі одного місяця, а саме, 20 травня 2008 року працевлаштувався на шахту

«Торецька» Державного підприємства «Дзержинськвугілля» підземним забійником, де

12 вересня 2008 року з ним стався нещасний випадок (а.с. 48-49), внаслідок

якого він втратив 70% професійної працездатності, визнаний інвалідом 2 групи за

трудовим каліцтвом (а.с. 45, а.с. 124) та 26 травня 2009 року звільнений з

роботи у зв'язку із невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я

за п. 2 ст. 40 КЗпП України (а.с. 52).

В теперішній час відповідач за станом здоров'я не працює, отримує пенсію по

інвалідності за трудовим каліцтвом та страхові виплати у зв'язку із ушкодженням

здоров'я на виробництві.

Як вбачається з матеріалів справи, після звільнення з місць позбавлення волі

відповідач надає дитини матеріальну допомогу (а.с. 41, а.с. 50), щомісячний

розмір аліментів в середньому під час його роботи складав 1000 грн., в

теперішній час - близько 800 грн., в вересні 2009 року у зв'язку із отриманням

одноразової допомоги у зв'язку із ушкодженням здоров'я на виробництві сплачено

аліментів 10 663 грн. Згідно довідки відділу державної виконавчої служби

Дзержинського міського управління юстиції від 29 жовтня 2009 року № 23990

відповідач заборгованості із сплати аліментів не має (а.с. 75).

За місцем роботи відповідач характеризується задовільно (а.с. 51).

Щодо громадської характеристики від 05 травня 2009 року, згідно якої

ОСОБА_2 зі слів сусідки ОСОБА_7 часто вживав спиртні напої,

вихованням дитини не займався, був засуджений, то з неї вбачається, що вона

стосується минулого часу (а.с. 5), а не теперішнього - після звільнення

відповідача з місць позбавлення волі.

На обліку у лікарів нарколога та психіатра відповідач не перебуває (а.с.

43-44), а тому зазначення в громадській характеристиці про те, що відповідач

зловживав спиртними напоями суперечить висновкам фахівців.

Згідно акту обстеження умов проживання від 05 січня 2011 року відповідач

проживає в фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_8., 1968 року народження.

Згідно пояснень відповідача ОСОБА_8. працює вихователем в дитячому садку.

Третя особа ОСОБА_3 негативно цю жінку охарактеризувати не може.

Як вбачається з матеріалів справи внаслідок нещасного випадку на виробництві 12

вересня 2008 року відповідач отримав травму ноги, в зв'язку з чим в період з 12

вересня 2008 року по травень 2010 року йому було проведено декілька операцій і

до теперішнього часу він періодично перебуває на стаціонарному та амбулаторному

лікуванні (а.с. 42, а.с. 46-47, а.с. 114-115), що в певній мірі через

обмеження його пересування також перешкоджало виконанню відповідачем

ОСОБА_2 своїх батьківських обов'язків.

Згідно пояснень відповідача після травми ноги він почав пересуватися в березні

2009 року лише на милицях, а без них - лише з травня 2010 року.

Згідно письмового висновку Органу опіки та піклування Дзержинської міської ради

від 11 січня 2011 року є доцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських

прав відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_1 у зв'язку із його

відмовою 30 жовтня 2010 року від батьківських прав.

Проте апеляційний суд з таким висновком органу опіки та піклування не

погоджується.

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня

2007р. № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ

про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення

батьківських прав є крайнім заходом. У виняткових випадках при доведеності

винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру,

особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи суд може

відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши

відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і

поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських

обов'язків.

Саме з цього виходив суд першої інстанції, відмовляючи позивачу у задоволенні

позову.

Представник Органу опіки та піклування в судовому засіданні апеляційного суду

визнав, що до звернення до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_2

батьківських прав орган опіки та піклування взагалі не спілкувався з

відповідачем та будь-яких заходів реагування до нього не застосовував.

Посилання органу опіки та піклування, як на підставу доцільності позбавлення

батьківських прав, на заяву ОСОБА_2 від 30 жовтня 2010 року про

відмову від батьківських прав стосовно доньки ОСОБА_1, не

заслуговує на увагу.

По-перше, така заява відповідача відповідно до частини 3 ст. 155 СК України є

неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не є безумовною

підставою для позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав,

оскільки суперечить конституційному принципу державної охорони дитинства;

по-друге, як пояснив відповідач така заява ним написана на вимогу ОСОБА_3, але він і в теперішній час бажає встановити контакт з дитиною та приймати

участь у її вихованні.

З матеріалів справи встановлено, що відповідач ОСОБА_2 намагається

спілкуватися з донькою, але проти цього заперечують бабуся та дідусь ОСОБА_3, з

якими в теперішній час проживає дитина. В певній мірі відповідачу створюються

перешкоди в спілкуванні з дитиною навіть органом опіки та піклування, який на

протязі року не розглянув заяву батька щодо його участі у вихованні дитини.

Матеріалами справи доведено, що відповідач виконує свій батьківський обов'язок

щодо утримання дитини, сплачуючи на її утримання аліменти.

Доводи апеляційних скарг про те, що відповідач мешкає в непридатному для

мешкання жилому приміщенні та не може забезпечити належні умови для проживання

та повноцінного виховання доньки, не заслуговують на увагу.

Згідно акту обстеження умов проживання відповідача ОСОБА_2, який

наданий органом опіки та піклування до суду апеляційної інстанції, відповідач

мешкає у будинку, який має пічне опалення та воду на дворі.

Проте факт проживання відповідача у невпорядкованому житлі відповідно до ст.

164 СК України не є підставою для позбавлення його батьківських прав.

Доводи апеляційних скарг про те, що відповідач до теперішнього часу не

звернувся до органів Пенсійного Фонду України за оформленням дитині пенсії у зв'

язку із смертю її матері, також не спростовують висновків суду. В судовому

засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 пояснив, що він не

знав, що лише він може оформити пенсію на дитину у зв'язку із смертю матері,

бабуся ОСОБА_3 або орган опіки та піклування з цього приводу до нього не

зверталися. Третя особа ОСОБА_3 визнає той факт, що всі документи для

оформлення пенсії знаходяться у неї, що до відповідача ОСОБА_2 з

приводу оформлення пенсії на дитину вона не зверталася.

Відповідно до ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою

батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її

особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути

вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання,

місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських

прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

В судовому засіданні першої інстанції дитина висловила свою думку, що бажає

мешкати з бабусею, що судом враховано та не є підставою для позбавлення

відповідача батьківських прав. Що стосується позбавлення відповідача

батьківських прав, будь-яких думок з цього приводу дитина не висловлювала і

чому вона не бажає мешкати з батьком суду відповісти не змогла. Згідно

технічного запису судового засідання з пояснень дитини не вбачається, що до

батька вона налаштована негативно (а.с. 134-136).

Відповідно до ст. 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч

їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим

рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке

розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

З матеріалів справи не встановлено, що позбавлення відповідача ОСОБА_2

батьківських прав сприятиме інтересам дитини.

Дійшовши обгрунтованого висновку про відсутність підстав для позбавлення

відповідача батьківських прав та попередивши відповідача про необхідність

змінити своє ставлення до виховання дитини, суд ухвалив рішення про відібрання

дитини ОСОБА_1 у її батька ОСОБА_2 та її передачу

органу опіки та піклування. При цьому суд не врахував, що фактично дитина з

батьком не мешкає і вимоги про її відібрання від батька ніким не заявлялися.

Оскільки рішення суду в частині про відібрання дитини ОСОБА_1 у

її батька ОСОБА_2 та її передачу органу опіки та піклування не

відповідає обставинам справи, воно відповідно до п. 3 частини 1 ст. 309 ЦПК

України в цій частині підлягає скасуванню.

Як вбачається з апеляційних скарг прокурора м. Дзержинська Донецької області,

Виконавчого комітету Дзержинської міської Ради Донецької області, як органу

опіки та піклування, третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_3., які

діють в інтересах малолітньої ОСОБА_1, рішення суду

щодо позовних вимог ОСОБА_3. та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2

фактично оскаржується лише третьою особою із самостійними вимогами ОСОБА_3

З висновком суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_3. про встановлення

місця проживання дитини, погодитися не можливо. До такого висновку суд першої

інстанції дійшов внаслідок порушення норм матеріального та процесуального

права.

Відповідно до пункту 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України порушення норм

матеріального та процесуального права є підставами для скасування рішення суду

і ухвалення нового рішення.

Встановлюючи місце проживання дитини ОСОБА_1 з бабусею ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок винної поведінки батька

ОСОБА_2 дитину слід відібрати від батька та передати органу опіки та

піклування, визначивши її місце проживання з бабусею ОСОБА_3

Апеляційній суд дійшов висновку про помилкове ухвалення судом першої інстанції

рішення про відібрання дитини від батька, оскільки дитина з батьком не проживає.

Звертаючись до суду з позовом про визначення місця проживання онуки ОСОБА_3 посилалася на те, що відповідач ОСОБА_2 не виконує своїх обов'язків

щодо виховання дитини. Крім того, вона зазначала, що через стан свого здоров'я

відповідач, як інвалід 2 групи, якому встановлена 70% втрати професійної

працездатності через травму ноги, не зможе приділяти дитині достатньо уваги,

водити її до загальної та музичної школи (а.с. 66-67).

Відповідно до частини 3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у

віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків

(усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або

місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому

вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною

та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї

функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти

років визначається органом опіки та піклування або судом.

Відповідно до ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не

дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між

ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення

спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення

батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність

дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що

мають істотне значення.

Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може

створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда

або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана

комусь із них.

Відповідно до частини 2 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла

десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до ст. 258 СК України баба і дід мають право на самозахист внуків.

Баба і дід мають право звернутися за захистом прав та інтересів малолітніх,

неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних внуків до органу опіки та

піклування або до суду без спеціальних на те повноважень.

З матеріалів справи встановлено, що в теперішній час виник спір щодо місяця

проживання ОСОБА_1, оскільки після смерті матері дитина проживає

в сім'ї бабусі.

Безумовно батько ОСОБА_2 відповідно до ст. 151 СК України має

переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Проте відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, частини 7, 8 ст. 7

СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен керуватися

максимальним забезпеченням інтересів дітей.

З матеріалів справи встановлено, що дитина ОСОБА_1 проживає з

бабусею ОСОБА_3 та дідусем ОСОБА_5., які мають належні умови для її

виховання, мають постійне місце роботи та постійні доходи, характеризуються

позитивно та дитина має прихільність та почуття любові до них. Батько дитини

ОСОБА_2 фактично з 2003 року з дитиною не спілкується і дитина не

знає його як свого батька.

В теперішній час батько дитини ОСОБА_2 через стан свого здоров'я не

може створити їй належних умов для виховання та розвитку, оскільки 12 вересня

2008 року з ним трапився нещасний випадок на виробництві, внаслідок якого він

отримав травму ноги, у зв'язку із чим визнаний інвалідом 2 групи до 01 липня

2011 року та йому встановлена втрата професійної працездатності 70% (а.с.

48-49, а.с. 124).

Відповідно до частини 2 ст. 160 СК України дитина, яка досягла десяти років,

має право не лише бути вислуханою і почутою, а й має право брати активну участь

у вирішенні питання про її місце проживання.

В судовому засіданні суду першої інстанції 27 жовтня 2010 року ОСОБА_1 висловила своє бажання проживати з бабусею ОСОБА_3 (а.с.

134-136).

Згідно письмового висновку органу опіки та піклування від 11 січня 2011 року є

доцільним встановити місце проживання ОСОБА_1 з бабусею ОСОБА_3

Враховуючи зазначене, а також те, що зміна звичних для дитини умов життя та

кола оточуючих близьких людей за відсутності у батька дитини належного

контакту з донькою та відсутності її прихільності до батька може стати

психотравмуючим фактором, апеляційний суд вважає, що відповідач ОСОБА_2. в теперішній час через стан свого здоров'я не може створити дитині належних

умов для виховання та розвитку, мати дитини ОСОБА_4. померла, і відповідно

до частини 3 ст. 161 СК України дитина може бути передана бабусі ОСОБА_3.,

з якою вона фактично мешкає з часу смерті матері. Визначення місця проживання

дитини з бабусею ОСОБА_3 за відсутності материнського піклування буде

відповідати інтересам дитини.

Враховуючи зазначене рішення суду першої інстанції в частині визначення місця

проживання дитини підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення

про визначення місця проживання ОСОБА_1 з бабусею ОСОБА_3,

але з інших правових підстав, ніж зазначені судом першої інстанції.

Задовольняючи частково зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про визначення

способу його участі у вихованні дитини, суд зобов'язав орган опіки та

піклування встановити періодичність побачень та спілкування з дитиною.

Рішення суду в цій частині оскаржується лише третьою особою ОСОБА_3, яка

вимагає ухвалити в цій частині нове рішення про відмову ОСОБА_2 в його

позові про визначення способу участі у вихованні дитини.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 157 СК України той із батьків, хто проживає

окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на

особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права

перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та

брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному

розвиткові дитини.

Відповідно до частини 5 ст. 150 СК України передача дитини на виховання іншим

особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.

Відповідно до ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на

безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене

законом.

Судом не встановлено, що спілкування батька з дитиною перешкоджає її

нормальному розвиткові, а тому підстави для відмови ОСОБА_2 у

задоволенні позову про встановлення його участі у вихованні дитини відсутні.

Згідно письмового висновку органу опіки та піклування від 11 січня 2011 року є

недоцільним участь ОСОБА_2 у вихованні доньки у зв'язку із відмовою

його від батьківських прав відносно дитини.

Проте з таким висновком органу опіки та піклування апеляційний суд не

погоджується, оскільки він суперечить вимогам ст. 153, ст. 157 СК України.

Навіть позбавлені батьківських прав мати та батько мають право на побачення з

дитиною.

Посилання апелянта ОСОБА_3. на наявність заяви відповідача про його

відмову від батьківських прав не спростовує висновків суду, оскільки від позову

щодо визначення участі у вихованні дитини ОСОБА_2 не відмовився і його

бажання на спілкування з дитиною ґрунтується на законі.

Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в

апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість

рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог,

заявлених у суді першої інстанції.

Відповідач ОСОБА_2 рішення суду за його позовом про визначення способу

його участі у вихованні дитини не оскаржує. Орган опіки та піклування, який за

рішенням суду зобов'язаний встановити періодичність побачень та спілкування з

дитиною, рішення суду в цій частині також не оскаржує. Враховуючи зазначене та

вимоги частини 1 ст. 303 ЦПК України, у апеляційного суду відсутні підстави для

визначення кількості та тривалості, місця побачень батька з дитиною.

Підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3. та скасування рішення

суду в частині часткового задоволення зустрічного позову ОСОБА_2

відсутні.

Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, Апеляційний суд

Донецької області, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційні скарги прокурора міста Дзержинська Донецької області, який діє в

інтересах малолітньої ОСОБА_1, Виконавчого комітету

Дзержинської міської Ради Донецької області, як органу опіки та піклування,

відхилити.

Апеляційну скаргу третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 27 жовтня 2010 року в

частині відібрання дитини ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1

року народження, у її батька ОСОБА_2 та її передачі

Органу опіки та піклування Дзержинської міської ради Донецької області

скасувати.

Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 27 жовтня 2010 року в

частині встановлення місця проживання дитини ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, з рідною бабусею ОСОБА_3

скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини задовольнити.

Визначити місце проживання дитини ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, з бабусею ОСОБА_3.

В решті рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 27 жовтня

2010 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня

набрання ним законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

О.М. Пономарьова

Судді:

Л.І. Соломаха

Н.Г. Могутова