Постанова

від 27.05.2008 по справі 21/74-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ 

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

 27 травня 2008 р.                                                                                   

№

21/74-07 

Вищий 

господарський суд  України у

складі колегії  суддів:

Рогач

Л.І. -головуючого, Волковицької Н.О., Бакуліної С.в.

за

участю представників:

позивача

Омельченко

Ю.К., дов. від 21.05.08р. № 4

відповідача

не

з'явився (про час та місце судового засідання повідомлено належним чином)

розглянувши

у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу 

приватного

підприємця ОСОБА_1

на

рішення

господарського

суду Дніпропетровської області від 09.10.2007р.

у

справі

№

21/74-07

господарського

суду

Дніпропетровської

області

за

позовом

товариства

з обмеженою відповідальністю "КоМелія"

до

приватного

підприємця ОСОБА_1

про

стягнення

3823, 33 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство

з обмеженою відповідальністю "КоМелія" звернулося до господарського

суду з позовом до приватного підприємця ОСОБА_1 про стягнення 3823, 33 грн.

заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань

щодо сплати поставленого товару, посилаючись на приписи статей 525, 526

Цивільного кодексу України.

Відповідач

відзив на позов не надав; вирішуючи спір місцевий господарський суд зазначив,

що його повідомлено про час та місце слухання справи належно, оскільки

відповідно повідомлення "Укрпошти" ухвалу про порушення провадження у

справі отримано відповідачем 02.10.2007р..

Рішенням

господарського суду м. Києва від 09.10.2007р. (суддя Алмазова І.В.) позов

задоволено; стягнено з приватного підприємця ОСОБА_1 3 823, 33 грн. боргу, 102,

00 грн. витрат по сплаті державного мита, 118, 00 грн. витрат на

інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Судове рішення вмотивовано,

тим що відповідачем свої зобов'язання з оплати крейдованого паперу,

поставленого позивачем на суму 3 823, 33 грн., не виконав; доказів оплати не

надав.

Апеляційний

перегляд справи не здійснювався.

Не

погоджуючись з судовим рішенням, приватний підприємець ОСОБА_1 звернулась до

Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить його

скасувати та  ухвалити нове рішення про

відмову у задоволенні позовних вимог.

В

обґрунтування касаційної скарги скаржник послався на порушення судом, норм

матеріального та процесуального права, а саме статті 530 Цивільного кодексу

України, оскільки за відсутності у матеріалах справи доказів отримання

відповідачем претензії позивача не можна вважати таким, що настав, строк

виконання зобов'язання;  суд прийняв

рішення, що стосується прав і обов'язків відповідача, хоча фактично він не

залучений до участі у справі; справу розглянуто за відсутністю відповідача, не

повідомленого належним чином про час та місце засідання суду.

Позивач

відзив на касаційну скаргу не надав; усно в судовому засіданні відхилив її

доводи, посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення.

Заслухавши

доповідь судді -доповідача та пояснення представника позивача, присутнього в

судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності

юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях,

колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з

таких підстав.

Відповідно

до частин 1 та 2 статті 1117  Господарського

процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові

рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи

перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального

і процесуального права.

Касаційна

інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не

були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним,

вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних

доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як

вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції,

29.09.2004р.  товариством з обмеженою

відповідальністю "КоМелія" поставлено приватному підприємцю ОСОБА_1,

без укладання договору, крейдовий папір на загальну суму 3 823, 33 грн., що

підтверджується видатковою накладною № РН-0000378 від 28.09.2004р., яка

підписана та завірена печаткою в графі "отримала"   приватним підприємцем ОСОБА_1, тобто, між

сторонами виникли правовідносини, що відповідають правовідносинам за договором

поставки.

Статтею

11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки

виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також

із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують

цивільні права та обов'язки.

Згідно

зі статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в

письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не

встановлено законом. При цьому недотримання сторонами письмової форми правочину

не має наслідком його недійсність, якщо про це прямо не вказано у законі.

За

змістом статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна

сторона -постачальник зобов'язується поставити у зумовлені строки другій

стороні -покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити

за нього обумовлену суму.

Таким

чином, правовідносини за договором поставки передбачають зустрічний характер

виконання зобов'язань сторін, що підпадає під регулювання статті 538 Цивільного

кодексу України.

При

зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки

одночасно, якщо інше не встановлено договором, чи не випливає зі суті

зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Відповідно

до статей  525, 526 Цивільного кодексу

України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов

не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання

має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього

Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та

вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно

ставляться.

Таким

чином доводи скаржника про неправильне застосування судом норм матеріального

права не ґрунтуються на чинному законодавстві та встановлених судом обставинах

справи.

Водночас

відповідно до частини 2 статті 11110 Господарського процесуального

кодексу України безумовною підставою скасування судового рішення розгляд судом

справи за відсутності будь-якої зі сторін, не повідомленої належним чином про

час та місце засідання суду.

Відповідно

до статті 64 Господарського процесуального кодексу України суддя, прийнявши

позовну заяву, не пізніше п'яти днів з дня її надходження виносить і надсилає

сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення  провадження у справі, в якій вказується про

прийняття позовної заяви, призначення 

справи  до розгляду в засіданні

господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо

підготовки справи до розгляду в засіданні.

Статтею

87 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що  рішення та ухвали розсилаються сторонам,

прокурору, який брав участь  в  судовому 

процесі,  третім особам не пізніше

п'яти днів після  їх  прийняття 

або вручаються їм під розписку, якщо інше не передбачено цим Кодексом;

належним повідомленням сторони є надіслання ухвали за адресою, яка вказана

особою, що бере участь у справі, за місцезнаходженням юридичної особи, за

місцем проживання фізичної особи.

Повідомлення

"Укрпошти" про вручення ухвали про порушення провадження у

справі  від 02.10.2007р. свідчить про

направлення ухвали на адресу  49038, вул.

Ленінградська, 33, м. Дніпропетровськ.

Однак,

як свідчать матеріали справи (довідка з Єдиного державного реєстру юридичних та

фізичних осіб-підприємців), відповідач ОСОБА_1 проживає АДРЕСА_1; вказана

адреса зазначалась позивачем у позовній заяві, натомість докази направлення

судом ухвали про порушення провадження у справі 

за вказаною адресою відсутні.

Відповідно

до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від

29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями,

рішення є законним  тоді,  коли 

суд,  виконавши  всі вимоги процесуального законодавства і

всебічно перевіривши обставини,  вирішив

справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають

застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому

повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду

про встановлені обставини і   правові

наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними

доказами, дослідженими в судовому засіданні.

         Разом з тим рішення місцевого суду

вказаним вимогам не відповідає за вище вказаних підстав.

         З огляду на межі повноважень

касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського

процесуального кодексу України, рішення місцевого суду підлягає скасуванню, а

справа - направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.

         Під час нового розгляду справи

господарським судам слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у

відповідності до вимог чинного законодавства.

          Керуючись статтями 43, 1117,

пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111,

11112 Господарського 

процесуального кодексу України, 

Вищий  господарський  суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну

приватного підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення

господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2007 р. у справі №

21/74-07 господарського суду Дніпропетровської області скасувати.

Справу

передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Головуючий                                                           

Л. Рогач

Судді:                                                                                         

Н. Волковицька

С. Бакуліна