Постанова

від 27.10.2011 по справі 2а-5828/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД



ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018,  м. Львів,  вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2011 р.                                                                                    № 2а-5828/11/1370  

Львівський окружний  адміністративний суд в складі:

головуючого –судді   Сакалоша В.М.,

суддів Сподарик Н.І. та Крутько О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кавки Н.І.,

представників позивача Михайлишин Л.М. та Ясиновського А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Колордрукпостач»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова про скасування податкових повідомлень-рішень –

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Колордрукпостач»(далі- ТзОВ «Колордрукпостач») звернулось до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова (далі - ДПІ у Шевченківському районі м. Львова) №0001032300/10522 від 21.04.2011 року.

Ухвалою суду від 18.10.2011 року по справі №2а-10607/11/1370 об’єднано в одне провадження позовні вимоги в адміністративній справі №2а-10607/11/1370 із вимогами у справі №2а-5828/11/1370, із присвоєнням номеру останньої.

З урахуванням об’єднаних позовних вимог, позивач просить суд визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Львова, зокрема:

- податкове повідомлення-рішення №0001032300/10522 від 21.04.2011 року, яким визначено податкове зобов’язання за платежем податок на додану вартість в сумі 5 187 718 грн.;

- податкове повідомлення-рішення №0002452300/21567 від 29.08.2011 року, яким визначено податкове зобов’язання за платежем податок на прибуток підприємств в сумі 6 484 647,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки ДПІ у Шевченківському районі м.Львова, викладені в Актах перевірок господарської діяльності позивача,  прийняті за їх результатами оспорюванні податкові повідомлення-рішення не відповідають фактичним обставинам справи, є необ’єктивними та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України

В судовому засіданні 27.10.2011 року відповідно до вимог ч.3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Представники позивача позовні вимоги підтримали повністю з підстав, викладених у адміністративному позові.

Представники відповідача проти позову заперечили з підстав наведених у письмових запереченнях проти позову, зазначили, що оспорюванні податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими та законними, прийнятими на підставі дійсних обставин, з’ясованих в ході проведення перевірок позивача та його контрагентів.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, проаналізувавши законодавство, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин,  суд приходить до наступних висновків.

ДПІ у Шевченківському районі м. Львова проведено позапланову невиїзну перевірку ТзОВ «Колордрукпостач»з питань взаєморозрахунків з ПП «Тумор»(ЄДРПОУ 36803807), ПП «Креаре»(ЄДРПОУ 36571583) та ТзОВ «Суперпак» (ЄДРПОУ 36571612) за 2010 рік, результати якої відображені в Акті перевірки №618/23-121/36501186 від 07.04.2011 року.

Податковим органом встановлено заниження ТзОВ «Колордрукпостач» податку на додану вартість в періоді, що перевірявся на суму 4 150 175,00 грн., в тому числі за січень 2010 року у сумі 228 167,00 грн., за лютий 2010 року у сумі 105 333,00 грн., за березень 2010 року у сумі 173 816,00 грн., за квітень 2010 року у сумі 500,00 грн., за травень 2010 року у сумі 990 589,00 грн., за червень 2010 року у сумі 1611963,00 грн., за липень 2010 року у сумі 252041,00 грн., за серпень 2010 року у сумі 117148,00 грн., за вересень 2010 року у сумі 514 805,00 грн., за жовтень 2010 року у сумі 114477,00 грн., за листопад 2010 року у сумі 41 336,00 грн., чим порушено вимоги п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Так, в Акті перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Львова зазначено, що ТзОВ «Колордрукпостач»штучно сформовано податковий кредит за перевіряємий період за рахунок придбання товарів, послуг у платників податків, по яких неможливо проведення перевірок з питань правових взаємовідносин з контрагентами та підтвердження сплати податку на додану вартість по ланцюгу постачання до виробника чи імпортера. Такими контрагентами є ПП «Тумор», ТзОВ «Суперпак»та ПП «Креаре».

На підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Львова винесено податкове повідомлення-рішення №0001032300/10522 від 21.04.2011 року, яким визначено податкове зобов’язання за платежем податок на додану вартість в сумі 5 187 718 грн.

В подальшому, податковим органом проведено повторну позапланову невиїзну документальну перевірку ТзОВ «Колордрукпостач»з питань взаєморозрахунків з ПП «Тумор»(ЄДРПОУ 36803807), ПП «Креаре»(ЄДРПОУ 36571583) та ТзОВ «Суперпак»(ЄДРПОУ 36571612) за 2010 рік, результати якої відображені в Акті перевірки №1495/23-121/36501186 від 08.08.2011 року.

Податковим органом встановлено порушення ТзОВ «Колордрукпостач» вимог п.5.1, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижено податок на прибуток за 2010 рік в загальній сумі 5 187 718 грн., у тому числі за 1 квартал 2010 року в сумі 634 145 грн., за І півріччя 2010 року в сумі 3 887 559 грн., за 9 місяців 2010 року в сумі 4 992 952 грн., за 2010 рік в сумі 5 187 718 грн.

ТзОВ «Колордрукпостач»було включено до складу валових витрат та відображено в декларації з податку на прибуток суми витрат, пов’язані з придбанням товарів, робіт, послуг за 2010 рік по контрагентам - ПП «Тумор», ПП «Креаре»та ТзОВ «Суперпак».

На підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Львова винесено податкове повідомлення-рішення №0002452300/21567 від 29.08.2011 року, яким визначено податкове зобов’язання за платежем податок на прибуток підприємств в сумі 6 484 647,50 грн.

Таким чином, викладені у вищевказаних Актах перевірок факти виявлених порушень стосуються одного періоду господарського діяльності позивача та одних і тих самих правовідносин ТзОВ «Колордрукпостач»із ПП «Тумор», ПП «Креаре»та ТзОВ «Суперпак».

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховував наступні обставини справи та норми діючого на момент виникнення спірних правовідносин законодавства.

Судом встановлено, що орган державної податкової служби вважає нікчемними правочини, вчинені ТзОВ «Колордрукпостач»із ПП «Тумор», ПП «Креаре»та ТзОВ «Суперпак». Такий висновок податкового органу обумовлений інформацією отриманою з бази даних Системи автоматизованого співставлення податкових зобов’язань та податкового органу з податку на додану вартість в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, листів Бориспільської ОДПІ №522/7/26-30 від 01.02.2011 року та №503/7/26-30 від 01.02.2011 року, Акту перевірки Переяслав-Хмельницької ОДПІ №512/7/23-0 від 19.05.2011 року. Зокрема, проведеним аналізом зібраної інформації, податковий орган вважає, що ПП «Тумор», ПП «Креаре»та ТзОВ «Суперпак»мають ознаки «фіктивності».

Спірні правовідносини виникли у зв’язку з виконання Договорів поставки, а саме:

-  №10/04/28-1 від 28.04.2010 року та №09/12/01-1 від 01.12.2009 року, укладених між ТзОВ «Суперпак»(Постачальник) та ТзОВ «Колордрукпостач»(Покупець), на поставку матеріалів для поліграфії;

- №10/04/01-1 від 01.04.2010 року, укладеного між ПП «Креаре»(Постачальник) та ТзОВ «Колордрукпостач»(Покупець), на поставку матеріалів для поліграфії;

- №10/04/28-2 від 28.04.2010 року, укладеного між ПП «Тумор»(Постачальник) та ТзОВ «Колордрукпостач»(Покупець), на поставку матеріалів для поліграфії.

Для того, щоб визначити суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті в бюджет, або відшкодуванню з бюджету, платник податків зобов’язаний обчислити суму податкових зобов’язань та податкового кредиту відповідного звітного (податкового) періоду, згідно із вимогами діючого на момент виникнення спірних правовідносин Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР право на нарахування податку та складання податкових, накладних надається особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Підпунктом 7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платниками податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ТзОВ «Колордрукпостач»було включено в податковий кредит та задекларовано ДПІ у Шевченківському районі м. Львова суми податку на додану вартість за 2010 рік по податкових накладних, виписаних ПП «Тумор»в сумі 572 736,66 грн., ПП «Креаре» в сумі 1 552 792,20 грн. та ТзОВ «Суперпак»в сумі 2 024 645,51 грн.

Згідно п.п.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми  сплаченого  (нарахованого)  податку  у  зв'язку з придбанням товарів (послуг),  не  підтверджені  податковими  накладними  чи митними   деклараціями  (іншими  подібними  документами  згідно  з підпунктом  7.2.6  цього  пункту). У  разі  коли  на  момент  перевірки платника податку органом державної  податкової  служби суми податку, попередньо включені до складу   податкового    кредиту,   залишаються   не підтвердженими зазначеними  цим  підпунктом  документами,  платник  податку  несе відповідальність   у   вигляді  фінансових  санкцій,  установлених законодавством,   нарахованих  на  суму  податкового  кредиту,  не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як вбачається з п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова  накладна  складається  у  момент виникнення податкових  зобов'язань  продавця  у  двох  примірниках.  Оригінал податкової  накладної  надається  покупцю,  копія  залишається   у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна   є   звітним   податковим   документом  і одночасно розрахунковим документом.

Таким чином, податкова накладна є первинним звітним документом та згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, яка підтверджує її здійснення.

Спору щодо наявності та належності податкових накладних, на підставі яких  позивачем було сформовано спірні податкові кредити, немає.

Аналізом норм вищевказаного законодавства встановлено, що законодавець не пов’язує право платника податків із наявністю чи відсутністю документального підтвердження сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання товару. Також законодавець не покладає обов’язку на платника податку перевіряти дотримання законодавства своїми контрагентами.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, отже позивач не може нести відповідальності за податкові зобов’язання своїх контрагентів. При придбанні товару позивач, як покупець, зобов’язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість продавцю в ціні товару, який в свою чергу зобов’язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у випадку невиконання свого обов’язку понести за це встановлену законом відповідальність.

А відтак, несплата податку продавцем товару (робіт, послуг), в разі реального здійснення господарської операції, не може впливати на формування податкового кредиту покупця і не може бути підставою для позбавлення його такого права. Суд приходить до висновку, що позивач правомірно сформував податковий кредит по податку на додану вартість згідно податкових накладних, отриманих від постачальників, оскільки він сплатив відповідну суму податку на додану вартість в ціні отриманого товару та отримав від них оригінали податкових накладних.

Згідно п.5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР вiд 28.12.1994 року, валові витрати виробництва та обігу  - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1. п.5.2. цього ж Закону, до складу валових витрат включаються  суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Таким  чином,  як випливає  з приписів даної правової норми до складу валових витрат включаються  витрати,  що  саме  сплачені  (нараховані)  платником податку   протягом  звітного  періоду  у  зв'язку  з  підготовкою, організацією,  веденням виробництва,  продажем  продукції  (робіт, послуг) і охороною праці.

Згідно із пп. 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валових витрат будь-які витрати, не підтвердженні відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Правомірність включення позивачем витрат, понесених на придбання товару, до складу валових витрат підтверджується первинними бухгалтерськими та розрахунковими документами (договорами, видатковими накладними, платіжними дорученнями та виписками з банку, тощо), які долучені до матеріалів справи.

Суд не бере до уваги твердження відповідача щодо вчинення ТзОВ «Колордрукпостач»при проведенні фінансово-господарської діяльності нікчемних правочинів із згаданими контрагентами виходячи з наступного.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватись на підставі даних бухгалтерського та податкового обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним розгляду у судовому порядку не підлягають, оскільки визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.  Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об’єктами права власності українського народу-землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об’єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об’єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Дана позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

У ст. 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Цей обов‘язок є частиною публічного порядку. Тому правочини, що вчиняються з метою порушення цього обов‘язку, спрямовані на незаконне збільшення валових витрат та, відповідно, незаконне зменшення податкових зобов‘язань, є такими, що порушують публічний порядок.

Суд зазначає, що господарські операції позивача з вищевказаними контрагентами  не суперечать актам цивільного законодавства,  не встановлено фактів, які свідчили б про те, що проведення таких не відповідає дійсним намірам сторін і, що спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами. Суб’єктом владних повноважень не представлено суду доказів відсутності повноважень у посадових осіб позивача та його контрагентів на здійснення господарських операцій, притягнення їх до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків та зборів тощо.

Судом  оглянуто первині бухгалтерські документи (договори на поставку товарів, видаткові та податкові накладні, реєстри отриманих податкових накладних, банківські виписки про перерахування коштів за отриманий товар, податкові декларації) та встановлено, що такі документи підтверджують здійснення фінансово-господарських операцій ТзОВ «Колордрукпостач»з вищевказаними контрагентами.

Оскільки, фінансово-господарські операції ТзОВ «Колордрукпостач»з вищевказаними контрагентами документально підтверджені відповідними первинними документами, сплачено у зв‘язку з цим відповідні суми податків за цей період, то суд вважає помилковими висновки органу державної податкової служби про безтоварність та нікчемність таких операцій.

Крім того, на момент  здійснення оспорюваних господарських операцій контрагенти позивача  були зареєстровані як юридичні особи та взяті на податковий облік як платники податків, в тому числі податку на додану вартість.

Виходячи з принципу індивідуальної відповідальності позивач не повинен нести відповідальність за господарську діяльність своїх контрагентів, зокрема несплату податків  чи недостовірність його відомостей.

Крім того, «фіктивність»діяльності постачальників позивача (яка не доведена податковим органом документально), не може бути підставою для висновку про нікчемність  правочинів укладених з контрагентами.

Перевіряючи дотримання відповідачем вимог ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що  оскаржувані висновки та результати перевірки прийняті необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із вимогами ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. В порушення зазначеної норми відповідач не надав суду доказів правомірності прийняття ним оскаржуваного акту (його положень), що є підставою для задоволення позовних вимог в цій частині.

При розгляді даних спірних правовідносин суд виходить з того, що згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте, податковим органом не надано суду жодних доказів на підтвердження висновків, викладених в актах перевірок.

При цьому, одним з основних принципів розгляду податкових спорів є принцип презумпції добросовісності платника, у зв’язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.  Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Аналізуючи діюче на момент спірних правовідносин законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що висновки органу державної податкової служби, викладені в актах перевірок є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому, у суду відсутні правові підстави вважати їх та оскаржувані податкові повідомлення-рішення правомірними.

Таким чином, сукупність вищенаведених, підтверджених документально та встановлених обставин дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі належить присудити на користь позивача пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 94, 160-163 КАС України, суд –

п о с т а н о в и в :

1.          Адміністративний позов задовольнити повністю.  

2.          Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення  Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова №0001032300/10522 від 21 квітня 2011 року та №0002452300/21567 від 29 серпня 2011 року.

3.          Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Колордрукпостач»(ЄДРПОУ 36501186) 6 (шість) гривень 80 (вісімдесят)  копійок судового збору.

Постанова  може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії  постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова виготовлена в повному обсязі 01 листопада 2011 року.

  Головуючий суддя            В.М. Сакалош

Суддя                                                                         О.В. Крутько

Суддя                                                                         Н.І. Сподарик