Постанова

від 20.05.2008 по справі 2/562-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ 

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

 20 травня 2008 р.                                                                                   

№

2/562-07 

Вищий господарський

суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:

Панової

І.Ю., Заріцької А.О., Продаєвич Л.В.

розглянувши

у відкритому судовому засіданні

касаційну

скаргу  та касаційне подання

Сумської

міської ради  Заступника прокурора

Сумської області

на

постанову  

Харківського  апеляційного господарського суду від

25.02.2008

у

справі

№

2/562-07 господарського

суду Сумської області

за

позовом

Прокурора

Ковпаківського району м. Суми в інтересах держави в особі Сумської міської

ради

до

1.Підприємства

Сумської облспоживспілки житлово-експлуатаційної дільниці, м. Суми 2.

Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1, м. Суми

про

визнання

недійсним договору купівлі-продажу

за

участю прокурора           Савицька О.В., посвідчення від

20.07.2005 №231 та представників сторін:

від

позивача:                від відповідачів:        І:                                      ІІ:     

ОСОБА_2

за дов. від 30.08.2007  №993/05-26 не

з'явилися  не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Прокурором

Ковпаківського району м. Суми у жовтні 2007 до господарського суду Сумської

області заявлено позов в інтересах держави в особі Сумської міської ради до

Підприємства Сумської облспоживспілки

Доповідач:

Продаєвич Л.В.

житлово-експлуатаційної

дільниці (надалі - Підприємство Сумської ОСС ЖЕД), до Суб'єкта підприємницької

діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 (надалі -СПД ОСОБА_1) про визнання недійсним

на підставі статей 286, 291 Господарського кодексу України, статті 782

Цивільного кодексу України договору купівлі-продажу нерухомого майна від

28.02.2007, укладеного між Підприємством Сумської ОСС ЖЕД в особі арбітражного

керуючого та СПД ОСОБА_1

Позов

вмотивовано тим, що спірний договір укладено в порушення рішення Сумської

міської ради від 30.11.2005 №1467-МР та статті 26 Закону України "Про

відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом",

порушує права мешканців гуртожитку на користування об'єктами купівлі-продажу,

якими є душові, комори, коридори тощо в будівлі гуртожитку.

Заявою

від 12.12.2007 №23-59/2 прокурором змінені позовні вимоги, згідно з якими

прокурор просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 28.02.2007,

застосувати правила статті 216 Цивільного кодексу України щодо повернення

другій стороні у натурі все, що інша сторона одержала на виконання цього

правочину.

Рішенням

господарського суду Сумської області від 13.12.2007 (суддя Соп'яненко О.Ю.)

позов задоволено частково: визнано недійсним договір купівлі-продажу від

28.02.2007 з моменту його вчинення, в іншій частині позову відмовлено.

Судове

рішення в частині задоволення позовної вимоги про визнання договору недійсним

вмотивоване приписами пунктів 6, 16 Примірного положення про гуртожитки,

затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986 № 208 (надалі

-Примірне положення про гуртожитки), статті 203 Цивільного кодексу України,

рішенням Сумської міської ради від 30.11.2005 №1467-МР "Про надання згоди

на прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Суми

гуртожитків за адресами: вул. Прокоф'єва, 10, вул. Лесі Українки, 14, пр. Лесі

Українки, 2А".

За

апеляційною скаргою СПД ОСОБА_1 вказане рішення переглянуто в апеляційному

порядку і постановою Харківського апеляційного господарського суду від

25.02.2008 (судді: Карбань І.С. -головуючий, Бабакова Л.М., Гончар Т.В.)

скасоване з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанова

суду апеляційної інстанції вмотивована тим, що згідно з витягом про реєстрацію

права власності нерухомого майна нерухоме майно -будівля гуртожитку,

розташована в м. Суми по вул. Лесі Українки, 14, належить на праві власності

Підприємству Сумської облспоживспілки ЖЕД; прийняте Сумською міською радою

30.11.2005 за №1467-МР рішення не було виконано, що встановлено постановою

Вищого господарського суду України від 12.06.2007 у справі №7/116-04; відчужені

за спірним договором приміщення є нежитловими, використовувалися

виробничо-курсовим комбінатом облспоживспілки як навчальні класи, до них є

окремий від гуртожитку вхід та вони відокремлені від житлової зони гуртожитку,

а відтак на них не поширюється дія статті 26 Закону України "Про

відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Судом

апеляційної інстанції також визнано, що оскільки територіальною громадою м.

Суми не доведено набуття нею права власності на будівлю гуртожитку, то її права

не порушені.

У

касаційній скарзі Сумська міська рада просить скасувати постанову Харківського

апеляційного господарського суду, посилається на неправильне застосування судом

норм статті 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника

або визнання його банкрутом", неврахування приписів Закону України

"Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" щодо

передачі разом з житловим фондом вбудованих і прибудованих приміщень, пунктів

6, 16 Примірного положення про гуртожитки.

У

касаційному поданні заступник прокурора Сумської області просить скасувати

постанову апеляційної інстанції, залишити в силі рішення місцевого

господарського суду, обґрунтовуючи подання тим, що відчужені за спірним

договором нежитлові приміщення є частиною гуртожитку; з часу прийняття

постанови господарським судом Сумської області 19.04.2005 у справі №7/116-04

про визнання Підприємства Сумської облспоживспілки ЖЕД банкрутом та відкриття

ліквідаційної процедури у ліквідатора виник обов'язок виконати вимоги статті 26

Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання

його банкрутом" щодо передачі гуртожитку до комунальної власності.

У

судовому засіданні касаційної інстанції представник позивача на підставі статті

22 Господарського процесуального кодексу України уточнив вимоги за касаційною

скаргою, просив скасувати постанову апеляційної інстанції, а рішення місцевого

господарського суду залишити в силі.

Відповідно

до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України

учасники судового процесу належним чином повідомлені про час і місце засідання

суду (ухвала Вищого господарського суду України від 18.04.2008, надіслана

сторонам у справі -21.04.2008), проте, відповідачі не скористалися правом,

наданим їм статтею 22 Господарського процесуального кодексу України щодо участі

у засіданні суду касаційної інстанції.

Колегія

суддів Вищого господарського суду України, перевіривши матеріали справи,

проаналізувавши правильність застосування апеляційним господарським судом норм

матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги та

касаційного подання, дійшла висновку про наявність підстав для їх часткового

задоволення з огляду на наступне.

Як

встановлено господарськими судами під час розгляду даної справи, постановою

господарського суду Сумської області від 19.04.2005 у справі №7/116-04

Підприємство Сумської облспоживспілки ЖЕД визнано банкрутом, відкрито

ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора арбітражного керуючого ОСОБА_3,

ухвалою цього ж суду від 31.10.2005 призначено ліквідатором боржника

-арбітражного керуючого ОСОБА_4.

Судами

також встановлено і підтверджується матеріалами справи, що спірний договір

купівлі-продажу нерухомого майна від 28.02.2007, а саме: нежитлових приміщень

(тамбур, душова, умивальники, туалети, коридори,

комори,

архів, майстерня, кабінет, склад) -всього 331,5 

кв.м., що складають 6/100 частин нерухомого майна (гуртожитку) під літ

"А-5", розташованого за адресою м. Суми, вул. Лесі Українки, 14,

укладено продавцем -Підприємством Сумської облспоживспілки ЖЕД з посиланням,

зокрема, на ухвалу господарського суду Сумської області від 26.02.2007 у

справі         №7/116-04 з фізичною

особою -підприємцем, яка придбала майно з публічних торгів (протокол відкритих

торгів від 29.01.2007 року).

Рішенням

господарського суду від 13.12.2007 зазначений договір визнано недійсним з

посиланням, зокрема, на приписи статті 26 Закону України "Про відновлення

платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Скасовуючи

рішення місцевого господарського суду та відмовляючи у задоволенні позову,

апеляційний господарський суд виходив із того, що на приміщення, які є

предметом договору купівлі-продажу, не розповсюджується дія статті 26 Закону

України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його

банкрутом", а позивачем не доведено, що продані приміщення є житловими і

використовуються всіма мешканцями гуртожитку.

Згідно  зі статтею 41 Господарського

процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про

банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням

особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення

платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно

до статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника

або визнання його банкрутом" з дня прийняття господарським судом постанови

про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури

припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом

та розпорядження його майном.

Ліквідатор

з дня свого призначення виконує функції з управління та розпорядження майном

банкрута (стаття 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності

боржника або визнання його банкрутом").

Згідно

з частиною 1 статті 26 вказаного Закону усі види майнових активів (майно та майнові

права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного

господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в

ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за

винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних

закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства

підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до

комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і

фінансуються в установленому порядку.

Відповідно

до частини 9 статті 8 Закону України "Про приватизацію державного

житлового фонду" в разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або

ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні

яких перебуває державний житловий фонд, останній

(у

тому числі гуртожитки) одночасно передається у комунальну власність відповідних

міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Отже,

чинним на час здійснення у справі про банкрутство ліквідаційної процедури

законодавством встановлено обов'язок ліквідатора банкрута передати до

комунальної власності об'єкти житлового фонду.

Судами

попередніх інстанцій не з'ясовано, чи був такий обов'язок ліквідатором банкрута

виконаний у встановленому порядку.

Як

було зазначено вище, вказане у спірному договорі нерухоме майно було продано з

відкритих торгів, проте, судами попередніх інстанцій не були з'ясовані правові

підстави укладення спірної угоди та не досліджено правомірність процедури реалізації

майна з торгів.

У

порушення вимог закону справу розглянуто без урахування, зокрема, статті 30

Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання

його банкрутом", якою передбачено, що після проведення інвентаризації та

оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих

торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна

банкрута; при цьому продаж майна підприємств-банкрутів, заснованих на державній

власності, здійснюється з урахуванням вимог Закону України "Про

приватизацію державного майна" та інших нормативно-правових актів з питань

приватизації.

Зважаючи

на те, що суди при розгляді даної справи дійшли протилежних висновків щодо

статусу об'єкта купівлі-продажу за спірним договором (судом першої інстанції

визнано, що предметом договору є приміщення, розташовані у гуртожитку, якими

мають право користуватися всі мешканці гуртожитку, а судом апеляційної

інстанції визнано, що відчужені за спірним договором нежитлові приміщення не входять

до житлового фонду), колегія суддів вважає, що господарським судам належало

визначити правовий статус спірного об'єкта та з'ясувати до якої категорії

відносяться продані приміщення з дослідженням технічного паспорту на будинок по

вул. Лесі Українки, 14, у м. Суми та технічної характеристики будинку.

Судова

колегія зазначає, що до предмету доказування у даній справі входить

встановлення факту віднесення приміщень за спірним договором до житлових або

нежитлових. З'ясування обставин, в якому фонді перебував гуртожиток, має

істотне значення для встановлення правового статусу гуртожитку, а відтак і

правильного застосування законодавства, яке підлягає застосуванню в розрізі

даного спору, оскільки статтею 26 Закону України "Про відновлення

платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що в

разі визнання підприємства банкрутом до комунальної власності територіальних

громад передаються об'єкти державного житлового фонду, в тому числі гуртожитки.

Згідно

зі статтею 4 Житлового кодексу та статтею 1 Закону України "Про

приватизацію державного житлового фонду" державний житловий фонд (житлові

будинки і житлові приміщення в інших будівлях) -це житловий фонд місцевих Рад

народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському

віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Згідно

з пунктом 2  Положення про порядок

передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебуває у

повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств,

установ та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від

06.11.1995 № 891, передачі в комунальну власність підлягають житлові будинки

відомчого житлового фонду, у тому числі гуртожитки.

Таким

чином, відповідно до вимог 

законодавства, об'єкти житлового фонду не підлягають відчуженню у

ліквідаційній процедурі, повинні бути передані до комунальної власності

відповідної територіальної громади міста і 

під час здійснення ліквідаційної процедури ліквідатор банкрута зобов'язаний

передати до комунальної власності об'єкти житлового фонду.

Разом

з тим, статтею 7 Житлового кодексу встановлено, що  непридатні для проживання житлові будинки і

житлові приміщення можуть переобладнуватися для використання в інших цілях за

рішенням виконавчого комітету обласної, міської ради.

Виходячи

зі змісту норм статей 4-8 Житлового кодексу, використання житлових приміщень в

інших цілях, ніж проживання громадян, дозволяється тільки у разі визнання їх

непридатними для проживання з подальшим переведенням в нежитлові приміщення на

підставі рішення виконавчого комітету відповідної ради.

Колегія

суддів відмічає, що матеріали справи не містять доказів реєстрації гуртожитку у

виконавчому комітеті відповідної ради, а також доказів того, що він на даний час

функціонує за призначенням.

Судами

також належним чином не перевірені доводи сторони щодо того, як впливає на

права та охоронювані законом інтереси фізичних осіб -мешканців гуртожитку

спірний договір купівлі-продажу.

Крім

того, судами попередніх інстанцій не прийнято до уваги, що за спірним

договором у даній справі мають місце правовідносини між боржником в

особі ліквідатора, як продавцем, та суб'єктом господарювання, як покупцем, які

регулюються, зокрема, нормами цивільного законодавства, але після прийняття

постанови про визнання боржника банкрутом визнання угод недійсними здійснюється

в межах провадження у справі про банкрутство.

Отже,

господарськими судами не встановлені обставини, що мають значення для

правильного вирішення спору, висновки господарських судів не є такими, що

ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, на

всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин

справи у їх сукупності, як-то передбачено статтею 43 Господарського

процесуального кодексу України.

Відповідно

до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 постанови

"Про судове рішення" від 29.12.1976 №11, рішення є законним тоді,

коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно

перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами

матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

У

зв'язку з наведеним та з урахуванням меж повноважень касаційної інстанції,

встановлених частинами 2 статей 1115, 1117 Господарського

процесуального кодексу України, постановлені у справі судові рішення підлягають

скасуванню, а справа -передачі на новий розгляд до господарського суду першої

інстанції.

Під

час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене

у зазначеній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством засоби для

всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та

обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з

вимогами закону вирішити спір.

Керуючись

ст. ст. 1115, 1117, 1119-11112

Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну

скаргу Сумської міської ради 

-задовольнити частково.

Касаційне

подання заступника прокурора Сумської області -задовольнити частково.

Постанову

Харківського  апеляційного господарського

суду від 25.02.2008 у справі № 2/562-07 та рішення господарського суду

Сумської області від 13.12.2007 у цій справі -скасувати.

Справу

передати до господарського суду Сумської області на новий розгляд.

Головуючий:                                                                                   

І.Панова

Судді:                                                                                        

А. Заріцька

Л. Продаєвич