ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"03" листопада 2011 р.
Справа № 5004/1046/11
Вищий господарський суд України в складі колегії
суддів:
Грейц К.В. - головуючого,
Бакуліної С.В.,
Сибіги О.М.,
розглянувши касаційну скаргу
Комунального підприємства "Інформаційно-аналітичний центр "Волиньенергософт"
на постанову
від 30.08.2011
Рівненського апеляційного господарського суду
у справі господарського суду Волинської області № 5004/1046/11
за позовом
Комунального підприємства "Інформаційно-аналітичний центр "Волиньенергософт"
до
Волинського обласного фонду підтримки підприємництва
про
стягнення 75474,85 грн.,
за участю представників: позивача -
Пархомук В.Л.
відповідача –
Старчук Ю.О.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Волинської області від 13.07.2011 у справі №5004/1046/11 (суддя Бондарєв С.В.) задоволені уточнені позовні вимоги Комунального підприємства “Інформаційно-аналітичний центр "Волиньенергософт" (далі –позивач) до Волинського обласного фонду підтримки підприємництва (далі - відповідач) про стягнення 69307,40 грн., в т.ч. 63072,40 грн. заборгованості з орендних платежів за період січень-жовтень 2010 р., 4237,04 грн. інфляційних втрат за жовтень 2010р. –квітень 2011р., 1997,96 грн. 3% річних з 03.10.2010 по 27.05.2011.
Рівненський апеляцій господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд в зв’язку зі скаргою відповідача, постановою від 30.08.2011 (колегія суддів у складі головуючого судді Грязнова В.В., суддів Тимошенко О.М., Савченко Г.І.) рішення у справі скасував та прийняв нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовив.
Позивач з постановою суду апеляційної інстанції не згоден, в поданій касаційній скарзі просить його скасувати, натомість, рішення місцевого господарського суду у справі залишити в силі.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що постанова суд апеляційної інстанції прийнята з порушенням норм матеріального (ст. ст. 526, 610, 61, 785 ЦК України, ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна") і процесуального (ст. ст. 42, 22, 32, 34, 36, 107 ГПК України) права, а викладені в ній висновки не відповідають дійсним обставинам справи.
Зокрема, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що проект договору оренди на 2009 рік відповідачем не підписаний, в зв’язку з чим відсутні підстави для сплати орендних платежів, адже, судом не враховано п. 3.7 договору на 2008 рік щодо обов’язку орендаря сплатити всі орендні платежі по день фактичного повернення майна по акту приймання-передачі; спірні правовідносини врегульовані положеннями Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а не Закону України "Про житлово-комунальні послуги", отже, позивач є орендодавцем, а не виробником, виконавцем чи управителем житлово-комунальних послуг, відтак, порядок оформлення рахунків на оплату таких послуг врегульований договором оренди та додатковими угодами до нього, а не Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
У поясненні на касаційну скаргу відповідач заперечив проти її задоволення.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 08.01.2008 між Комунальним підприємством "Інформаційно-аналітичний центр "Волиньенергософт" (орендодавець) та Волинським обласним фондом підтримки підприємництва (орендар) укладено договір №7/01-08 оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад Волинської області, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне володіння і користування нежитлові приміщення в інженерно-лабораторному корпусі загальною площею 181,2 м2, розташовані на 3-му поверсі будівлі №67 по вул. Вінніченка у м. Луцьку (п. 1.1 договору); місячна орендна плата, визначена станом на дату укладення договору, становить 231,94 грн. (без ПДВ) і підлягає в подальшому щомісячній індексації (п. 3.1 договору); орендар сплачує орендну плату щомісячно до 5 числа шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок орендодавця (п. 3.4 договору); крім орендної плати орендар сплачує в строки, передбачені п. 3.4 договору, витрати орендодавця на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг на умовах, передбачених угодою на обслуговування орендованого майна, яка є невід’ємною частиною договору (п.3.6 договору); в разі закінчення строку дії договору орендна плата, комунальні платежі та видатки на утримання орендованого майна сплачуються орендарем по день фактичної здачі майна орендодавцеві по акту приймання-передачі (п. 3.7 договору); строк дії договору з 01.01 до 31.12.2008 включно (п. 7.1 договору).
На виконання положень договору позивач за актом приймання - передачі від 08.01.2008 передав, а позивач прийняв нежитлові приміщення №№ 308, 309, 310, 311, 312, 313, 314, 315 та 315а загальною площею 181,2 м2.
В грудні 2008р. позивачем був підписаний і направлений на адресу відповідача проект договору № 7/01-09 від 31.12.2008 на 2009 рік, залишений останнім без реагування, втім, протягом 2009 року орендар використовував об’єкт оренди, а позивач проти цього не заперечував, однак, в зв’язку з систематичним порушенням відповідачем своїх зобов’язань по повному і своєчасному внесенню орендних платежів, позивач вирішив не продовжувати орендні правовідносини з відповідачем на 2010 рік, про що останнього повідомлено листом № 331 від 15.12.2009 з вимогою звільнити орендовані приміщення з 01.01.2010.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач продовжував фактично займати орендовані приміщення і в 2010 році, не сплачуючи при цьому орендну плату та інші орендні платежі і залишивши їх самовільно без оформлення і підписання акту повернення приміщень, а такий акт приймання-передачі був складений позивачем 15.09.2010 без участі відповідача в присутності представника Волинської облради.
Отже, наявність несплаченої заборгованості по орендним платежам за користування орендованим приміщенням з 01.01.2010 по 15.09.2010 обумовила звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом.
Вирішуючи спір у справі, суди попередніх інстанцій дійшли прямо протилежних висновків щодо підставності і ґрунтовності позовних вимог.
Так, місцевий господарський суд, задовольняючі уточнені позовні вимоги, визнав їх обґрунтованими і виходив з того, що надісланий позивачем підписаний примірник проекту договору оренди на 2009 рік відповідачем не повернений, що, на думку суду, свідчить про прийняття ним пропозиції на укладання договору оренди на 2009 рік на умовах, запропонованих позивачем, в силу статті 642 ЦК України; щодо зобов’язання відповідача з внесення орендних платежів за 2010 рік, місцевий господарський суд послався на норму частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Не погодившись з висновками суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції рішення у справі скасував та в позові відмовив з тих підстав, що договір оренди від 08.01.2008 припинив свою дію 31.12.2008, оскільки проект договору на 2009 рік був повернений орендарем без підпису, що, на думку суду апеляційної інстанції, свідчить про відсутність наміру продовжувати орендні правовідносини та відсутність правових підстав для нарахування орендних платежів у 2010 році.
Разом з тим, колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій суперечливими і передчасними, тобто, такими, що здійснені внаслідок порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору у справі.
Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За приписами ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" встановлено, що орендар зобов’язаний вносити орендну плату своєчасно і в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Згідно зі ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Аналогічна норма міститься в ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Таким чином, вирішуючи спір у справі, суди попередніх інстанцій мали встановити яким саме договором оренди врегульовані правовідносини сторін за справою і на умовах якого саме договору ґрунтуються позовні вимоги і здійснені розрахунки орендних платежів.
Так, встановивши, що надісланий позивачем примірник договору на 2009 рік не був підписаний відповідачем, суди дійшли прямо протилежних висновків щодо підставності позовних вимог.
При цьому, суд першої інстанції вирішив, що позовні вимоги ґрунтуються на умовах договору оренди від 31.12.2008 на 2009 рік, який в силу приписів ч. 8 ст. 181 ГК України, ст. 642 ЦК України є укладений шляхом акцепту оферти внаслідок вчинення дій з продовження користуватись орендованим майном і сплати орендних платежів, втім, місцевим господарським судом не враховано, що такі конклюдентні дії, які засвідчують акцепт пропозиції укласти договір на 2009 рік, за приписом ч. 2 ст. 642 ЦК України мають бути вчинені в межах строку для відповіді на оферту, однак, такі обставини, в т.ч. щодо сплати саме у цей строк орендних платежів і в розмірі, передбаченому проектом договору на 2009 рік, не були встановлені.
Натомість, суд апеляційної інстанції з висновком місцевого господарського суду про те, що договір оренди на 2009 рік є укладеним в запропонованій і надісланій позивачем редакції, не погодився, пославшись на те, що проект договору на 2009 рік був повернений відповідачем без підпису, що, на думку суду апеляційної інстанції, свідчить про відсутність наміру продовжувати орендні правовідносини та відсутність правових підстав для нарахування орендних платежів у 2010 році.
Однак, докази такого повернення відповідачем позивачеві не підписаного проекту договору на 2009 рік в матеріалах справи відсутні, при цьому, безпідставно відхилені посилання позивача в позовній заяві і суду першої інстанції в рішенні на норму ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та залишені не спростованими доводи щодо фактичного продовження користування відповідачем орендованими приміщеннями протягом 2009 рік та внесення орендних платежів за ставками, передбаченими договором оренди №7/01-08 від 08.01.2008, за відсутності заперечень позивача протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору на 2008 рік.
Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в зв’язку з припиненням дії договору оренди від 08.01.2008, суд апеляційної інстанції не врахував зміст пункту 3.7 цього договору, згідно з яким в разі закінчення строку дії цього договору, орендна плата, комунальні платежі та видатки на утримання орендованого майна сплачуються орендарем по день фактичної здачі майна орендодавцеві по акту приймання передачі.
Відповідно до ч. 1 ст. 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, такий акт прийому-передачі від 08.01.2008 було складено та підписано сторонами за справою, втім, відповідач, користуючись орендованим майном протягом 2009-2010р.р., в порушення умов договору та вимог норми ч. 2 ст. 795 ЦК України, у відповідності до якої повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору, з цього моменту договір найму припиняється, покинув орендоване приміщення, не повернувши його по акту прийому-передачі позивачеві.
Зазначені обставини також не були враховані судами попередніх інстанцій.
Щодо позовних вимог в частині сплати інших орендних платежів, то ці вимоги напряму залежать від визначення правового регулювання орендних правовідносин, адже, їх нарахування і сплата нерозривно пов’язані саме з договором оренди, зокрема, з додатком до нього, який є невід’ємною частиною договору, тобто, не є предметом окремого правового регулювання.
Таким чином, суди попередніх інстанцій в порушення вимог ст. ст. 36, 38, 43, 84 ГПК України не визначилися з предметом доказування у справі, не встановили наявність чи відсутність обставин, з якими закон та/або договір пов’язує настання певних правових наслідків, зокрема, за порушення передбаченого договором зобов’язання.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване та законне судове рішення.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України –
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Комунального підприємства "Інформаційно-аналітичний центр "Волиньенергософт" задовольнити частково.
Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 30.08.2011 та рішення господарського суду Волинської області від 13.07.2011 у справі № 5004/1046/11 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду Волинської області.
Головуючий суддя К.В. Грейц
Судді С.В. Бакуліна
О.М.Сибіга
Суд | Вищий господарський суд України |
Дата ухвалення рішення | 03.11.2011 |
Оприлюднено | 18.11.2011 |
Номер документу | 19173223 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Вищий господарський суд України
Гpeйц K.B.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні