Постанова

від 03.11.2011 по справі 13/569-22/172

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "03" листопада 2011 р.                                                                                    

Справа № 13/569-22/172  

               Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:

Добролюбової Т.В.

суддів

Гоголь Т.Г., Швеця В.О.

розглянувши  матеріали касаційної скарги

Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна"

на  постанову

Київського апеляційного господарського суду від 27.07.11

у справі

№13/569-22/172

за позовом

Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна"

до

Товариства з обмеженою відповідальністю "Ініс ЛТД"

про

стягнення 555 993,61 грн

          В судовому засіданні 13.10.11 оголошувалась перерва до 03.11.11.

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: ОСОБА_1 –за дов. від 31.12.10;

від відповідача: ОСОБА_2 –за дов. від 27.12.10; Шайманов О.М. –керівник.  

          Приватним акціонерним товариством "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" у листопаді 2010 року заявлений позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ініс ЛТД" 555 993, 61 грн –на відшкодування виплаченої суми страхового відшкодування. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що ним на виконання умов договору страхування вантажу №200208478 від 29.10.09 виплачено Товариству з обмеженою відповідальністю "СОТ БІ", вантажовідправнику, страхове відшкодування через нестачу вантажу внаслідок крадіжки, перевезення якого здійснювалось Товариством з обмеженою відповідальністю "Ініс ЛТД" на підставі договору перевезення №01-2005 від 10.01.05. На думку позивача, оскільки крадіжка сталась внаслідок неналежного виконання водієм відповідача умов договору перевезення, то позивач як особа, яка виплатила страхове відшкодування, має право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. При цьому, позивач посилався на приписи статей 4, 9, 17 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів від 19.05.56, статей 9, 27 Закону України "Про страхування", статей 533, 625, 925, 1191 Цивільного кодексу України.   

Доповідач: Добролюбова Т.В.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.01.11 (суддя: Курдельчук І.Д.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.03.11 (судді: Пашкіна С.А. - головуючий, Калантай Н.Ф., Синиця О.Ф.), позовні вимоги задоволено.

          Вищий господарський суд України постановою від 27.04.11, ухваленою у складі колегії суддів: Божок В.С. – головуючого, Костенко Т.Ф., Сибіга О.М., перевірені судові рішення у справі скасував, а справу направив на новий розгляд до господарського суду міста Києва. Суд касаційної інстанції вмотивовуючи постанову виходив з того, що судами попередніх інстанцій не було з'ясовано як впливає відсутність водія на території митного комплексу, який знаходиться під цілодобовою охороною на крадіжку і яким чином відбувається охорона транспортного засобу з вантажем залишеним на цій території.

          Після нового розгляду справи, господарський суд міста Києва рішенням від 17.06.11, ухваленим суддею Самсіним Р.І., у задоволенні позову відмовив. Вмотивовуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що нестача вантажу не є наслідком протиправних дій або бездіяльності відповідача, відтак визнав, що відповідач не є особою, відповідальною за спричинені збитки.

          Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Разіної Т.І. –головуючого, Шипка В.В., Остапенка О.М., постановою від 27.07.11, перевірене рішення у справі залишив без змін, а апеляційну скаргу позивача залишив без задоволення.

          Приватне акціонерне товариство "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Обґрунтовуючи свої вимоги  скаржник вказує на наявність в діях відповідача усіх складових цивільного правопорушення та вважає, що умови договору перевезення покладають саме на відповідача обов'язок зі збереження вантажу і встановлює матеріальну відповідальність за його втрату. На думку скаржника, апеляційним судом невірно застосовано положення Постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.03 №476 "Про затвердження вимог, яким повинен відповідати вантажний митний комплекс, автопорт, автотермінал",  статті 146, 156, 337 Митного кодексу України та порушено приписи статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.                                                                      Від  Товариства з обмеженою відповідальністю "Ініс ЛТД" отримано відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить судові рішення у справі залишити без змін, а касаційну скаргу залишити без задоволення.            

          Вищий господарський суд України заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства,  відзначає наступне.

          Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що  10.01.05 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СОТ Бі" –замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ініс ЛТД"  - перевізником, укладено договір на транспортне обслуговування перевезення вантажів в міжнародному сполученні №01-2005, за умовами якого перевізник зобов'язався за винагороду організувати та провести перевезення вантажів замовника автомобільним транспортом у відповідності із заявкою замовника та за його рахунок. Водночас, судами установлено, що 29.10.09 Товариство з обмеженою відповідальністю "С.О.Т. Бі" застрахувало свої майнові інтереси, пов’язані з перевезенням вантажу, шляхом укладення із Закритим акціонерним товариством "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна" (правонаступником якого є позивач) договору страхування № 200208478. Установлено судами і те, що 06.11.09 під час прийому вантажоотримувачем вантажу, перевезення якого здійснено відповідачем на підставі договору від 10.01.05, виявлено нестачу товару і за фактом викрадення майна порушено кримінальну справу постановою слідчого СВ Святошинського РУ ГУМУС України в м. Києві від 13.11.09. Судами також установлено, що Приватне акціонерне товариство "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" визнало крадіжку вантажу страховим випадком, і на виконання умов договору страхування від 29.10.09 № 200208478, виплатило Товариству з обмеженою відповідальністю "С.О.Т. Бі" страхове відшкодування у розмірі 555 993, 61 грн. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ініс ЛТД" 555 993, 61 грн –виплаченого страхового відшкодування.  Відповідно до статті 9 Закону України “Про страхування" страхове відшкодування – це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. За приписами статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Аналогічні положення містить і стаття 993 Цивільного кодексу України. Визначення особи, відповідальної за завдання збитків, здійснюється відповідно до норм глави 82 Цивільного Кодексу України про відшкодування позадоговірної шкоди. За приписами статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Вказана стаття унормовує загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов’язань. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди. Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є вчинення особою правопорушення. При цьому, юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв’язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина. Відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно зі статтею 34 цього ж Кодексу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об‘єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. За приписами частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Дослідивши, при новому розгляді справи, усі обставини та надавши оцінку наявним в матеріалах справи доказам, суди установили відсутність вини Товариства з обмеженою відповідальністю "Ініс ЛТД" у частковій втраті вантажу (крадіжки). Тобто, судами попередніх інстанцій установлено, що нестача вантажу не є наслідком протиправних дій або бездіяльності відповідача, що унеможливлює висновок про задоволення позову. Доводи, викладені в касаційній скарзі не можуть бути підставою для скасування переглянутої постанови у справі, оскільки не спростовують установленого апеляційним судом та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка згідно з приписами частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами суду касаційної інстанції. Відповідно до статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. З огляду на те, що порушень чи неправильного застосування апеляційним судом норм законодавства не виявлено, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування постанови суду апеляційної інстанції не вбачається.

          Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -          

                                                                   ПОСТАНОВИВ:

          Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.07.11 у справі №13/569-22/172   залишити без змін.

    Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" залишити без задоволення.

Головуючий                                                                                     Т.Добролюбова

       Судді                                                                                           Т.Гоголь

                                                                                                         В.Швець