Постанова

від 13.10.2011 по справі 36/204

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2011                                                                                           № 36/204

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Тищенко  А.І.

суддів:             

       За участю представників:

 Від позивача: ОСОБА_1 - юрист

 Від відповідача: ОСОБА_2 – юрист

 розглянувши апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю

 на рішення Господарського суду міста Києва

 від 29.08.2009

 у справі № 36/204 (Трофименко Т.Ю.)

 за позовом           Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю

 до           Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»

 про          визнання частково недійсним договору фінансового лізингу

ВСТАНОВИВ:

Фірма «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» про визнання недійсними пунктів 7.1.2., 13.4., 13.5., 13.6., 13.8. Договору фінансового лізингу № 694/03/2007 від 15.03.2007, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» та Фірмою «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.08.2011 у справі № 36/204 у позові відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначає, що у спірному Договорі фінансового лізингу відсутня така істотна умова договору, як ціна.

Крім того, апелянт стверджує, що сплачуючи лізинговий платіж, який розраховується як добуток Графи 3 (що включає в себе Графу 4 – вартість майна) на Курс 2, Позивач сплачує збільшену вартість предмету лізингу, яка потім вираховується з цього ж лізингового платежу, але по Курсу 1, отже коригування лізингодавцем лізингових платежів з урахуванням всієї суми платежу, яка охоплює відшкодування частини вартості майна та винагороду лізингодавця, є безпідставним.

В апеляційній скарзі міститься твердження, що положення пункту 7.1.2. Договору порушують майнові права та інтереси позивача, так як лізингоодержувача зобов’язано сплачувати грошові кошти – винагороду, яка виникає у відповідача виключно внаслідок збільшення курсу долара США по відношенню до гривні, що не передбачено законом.

Позивач зазначає, що умови спірного договору в частині положень про неповернення всіх раніше сплачених лізингоодержувачем лізингових платежів, які відшкодовують частину вартості предмета лізингу, суперечать вимогам статті 1212 Цивільного кодексу України, яка визначає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте зовсім відпала, а відповідно пункти 13.4., 13.5., 13.6., 13.8., не відповідають вимогам законодавства, та порушують права позивача.

Представник позивача 12.10.2011 через відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив залишити її без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2011 у справі № 36/204 без змін.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

15.03.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (лізингодавець) та Фірмою «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю (лізингоодержувач) було укладено Договір фінансового лізингу № 694/034/07 (надалі – Договір).

Як зазначено в пункті 1. Договору лізингодавець зобов’язується придбати у свою власність транспортний засіб (майно) у відповідності до встановленої лізингоодержувачем специфікації:

Тип: вантажний автомобіль;

Марка, модель: Автокран КС-45717А-1 (2 одиниці);

№ шасі: буде встановлено актом здачі-приймання майна;

Рік випуску: 2007;

Загальний пробіг на момент придбання: до 2 000 км;

Специфікації продавця: Додаток до договору купівлі-продажу від 15.03.2007.

Лізингодавець зобов’язується передати майно без надання послуг по керуванню та технічній експлуатації лізингоотримувачу як предмет лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоотримувач зобов’язується прийняти його на умовах Договору.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, які виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей встановлених цим Законом.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з частинами 1, 2 та 3 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу (стаття 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

Нормами статті 806 Цивільного кодексу України закріплено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

Як зазначено в статті 203 Цивільного Кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони, тощо.

Спростовуючи доводи апелянта, про відсутність в Договорі такої істотної умови як ціна, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього закону.

Статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

У відповідності до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони у пункті 2.3. Договору погодили, що вартість майна, яке передається лізингодавцем лізингоотримувачу складає суму еквівалентну 267 736,00 умовних одиниць, з урахуванням ПДВ в розмірі 20 % - 44 622,67 умовних одиниць, виражених в гривнях України.

Вартість майна , яке передається лізингодавцем лізингоотримувачу в гривнях становить суму авансу, який внесено у відповідності з пунктом 7.4. Договору, загальну суму платежів в погашення вартості майна, вказану в «Графі 4» графіку внесення платежів по «Курсу 1» і викупну вартість, вказану в графіку внесення платежів по Договору по «Курсу 1».

Згідно з ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом (стаття 632 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Статтею 1 Закону України «Про Національний банк України» визначено, що офіційним курсом валюти вважається курс валюти, офіційно встановлений Національним банком України як уповноваженим органом держави.

Нормами частин 1 -3 ст. 189 Господарського кодексу України закріплено, що ціна (тариф) у цьому кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається у договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

У відповідності до ст. 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Як закріплено нормами статті 191 Господарського кодексу України державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін. А також на продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення. Перелік зазначених ресурсів, продукції, послуг затверджує Кабінет Міністрів України. Відповідно до закону державні ціни встановлюються також на продукцію (послуги) суб'єктів господарювання - природних монополістів. Переліки видів продукції (послуг) зазначених суб'єктів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Державні ціни встановлюються на імпортні товари, придбані за рахунок коштів Державного бюджету України. Законом може бути передбачено встановлення комунальних цін на продукцію та послуги, виробництво яких здійснюється комунальними підприємствами. Державне регулювання цін здійснюється шляхом встановлення фіксованих державних та комунальних цін, граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницьких винагород, граничних нормативів рентабельності або шляхом запровадження обов'язкового декларування зміни цін. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування при встановленні фіксованих цін, застосування яких унеможливлює одержання прибутку суб'єктами підприємництва, зобов'язані надати цим суб'єктам дотацію відповідно до закону.

Відповідно до частини 2 статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу.

Нормами частини 1 статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Згідно з пунктом 7.1. Договору, валютою Договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, яка відображена в гривнях та дорівнює одному Євро по курсу відповідно пункту 7.1.1. Договору.

Пунктом 7.1.1. Договору визначені такі поняття:

-  «Курс 1» - курс, встановлений НБУ для одного Долара США станом на 28.09.2007;

- «Курс 2» - курс, встановлений НБУ для одного Долара США на дату, визначену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів (Додаток № 1) до даного Договору.

Пунктом 7.1.2. Договору сторони погодили, що поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як добуток суми лізингового платежу відображеної в умовних одиницях («у.о.»), згідно «Графи 3» Додатку № 1 на відповідну дату проведення платежу та «Курсу 2». При цьому в погашення вартості майна відноситься сума, відображена в гривнях та розрахована як добуток відповідної суми в «у.о.», зазначеної в «Графі 4» Додатка № 1 та «Курсу 1».

Різниця загальної суми поточного лізингового платежу, вираженого у гривнях та суми платежу, який відноситься в погашення вартості майна, вираженого в гривнях, вважається комісією лізингодавця.

В разі якщо сума поточного лізингового платежу, розрахована у відповідності до абзацу першого цього пункту, менша або дорівнює добутку відповідної суми в «у.о.» вказаної в «Графі 4» Додатку № 1 на відповідну дату та «Курсу 1», то поточний лізинговий платіж, що підлягає оплаті в гривнях, розраховується як добуток відповідної суми в «у.о.» зазначеної в «Графі 4» Додатку № 1 на відповідну дату і «Курсу 1» та 20,00 грн. При цьому в погашення вартості майна відноситься сума, що виражена в гривнях та розрахована як добуток відповідної суми в «у.о.», зазначеної в «Графі 4» Додатку № 1 і «Курсу 1», а різниця – в комісію лізингодавця.

Сторони домовились, що комісія лізингодавця розрахована у відповідності з правилами, зазначеними вище, протягом 4 періоду (-ів), починаючи з 1 періоду збільшується на 1/4 грошової суми, яка у відповідності з умовами даного Договору повинна бути внесена лізингоодержувачем як аванс комісії.

Комісія лізингодавця за кожний період лізингу, розрахована у відповідності з даним пунктом договору, нараховується на відповідну дату, зазначену в «Графі 2» Додатку № 1 даного Договору.

Пунктом 7.1.2. Договору передбачено, що сума, зазначена у «Графі 4» Додатку № 1, виражена у гривнях розраховується на «Курс 1» - станом на 28.09.2007, та є сума що сплачується в погашення вартості майна, а отже є незмінною і не свідчить про зростання вартості майна. Отже, посилання позивача на зростання вартості майна, переданого в лізинг не підтверджується фактичними обставинами справи.

Таким чином, судом встановлено, що згідно умов спірного договору сторонами було погоджено певний порядок розрахунків, який передбачає проведення коригування усіх лізингових платежів, які будуть перераховані позивачем саме на час здійснення відповідних розрахунків, таким чином момент коригування лізингового платежу пов'язаний з моментом фактичного перерахування відповідачем грошових коштів на рахунок відповідача.

Твердження апелянта, що здійснення конвертації на умовах пункту 7.1.2. Договору сум відшкодування вартості предмета лізингу виражених в умовних одиницях по «Курсу 2» в гривню у відповідності до курсових коливань призводить до зміни вартості предмета лізингу за Договором не відповідає фактичним обставинам справи, а отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підстави для визнання недійсним пункту 7.1.2. Договору фінансового лізингу № 694/03/2007 від 15.03.2007, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» та Фірмою «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю, відсутні.

Що стосується пунктів 13.4., 13.5., 13.6., 13.8. Договору, то колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції в цій частині та вважає, що зазначені пункти Договору підлягають визнанню недійсними, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Розділ 13 Договору має назву: одностороннє припинення прав володіння і користування майном, розірвання Договору з ініціативи лізингодавця, вилучення та продаж майна.

Згідно пункту 13.4. Договору вилучення майна із володіння та користування лізингоодержувача не тягне за собою припинення платіжних зобов‘язань лізингоодержувача, визначених умовами Договору.

Відповідно до пункту 13.5. Договору якщо порушення зобов‘язань, що стали підставою для вилучення майна, не усуваються в строк, встановлений лізингодавцем, або у визначений строк лізингоодержувач не передав майно лізингодавцю, то лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір, в письмовому вигляді повідомивши про це лізингоодержувача, продати майно за розумною ціною. Протягом 15 календарних днів з моменту розірвання договору лізингоодержувач має переважне право придбання майна.

Пунктом 13.6. Договору встановлено, що отримана від продажу майна грошова сума направляється в погашення суми припинення договору, що включає поточний борг лізингоодержувача, несплачені лізингові платежі, строк оплати яких згідно графіку внесення платежів настав, штрафи та/або пені, що підлягають оплаті лізингоодержувачем на умовах договору станом на день розірвання договору, а також суми необхідної для покриття витрат та збитків лізингодавця, пов‘язаних з вилученням та реалізацією майна та погашенням можливих зобов‘язань лізингодавця перед третіми особами, що виникли внаслідок виконання договору. У разі якщо отримана від продажу майна грошова сума менше ніж сума припинення договору, то лізингодавець вправі вимагати від лізингоодержувача відшкодування цієї різниці.

Як передбачено пунктом 13.8. Договору в разі якщо договір порушується лізингоодержувачем, в тому числі у випадках, зазначених у пункті 13.1. Договору, лізингодавець має право в односторонньому порядку припинити права володіння та користування будь-яким майном, переданим лізингоодержувачу за будь-яким з договорів, укладених сторонами без виплати яких-небудь компенсацій.

У відповідності до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 2 статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» закріплено, що за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

З наведеного слідує, що основним зобов’язанням лізингодавця є передача предмету лізингу у лізинг лізингоодержувачу, а основним зобов’язанням лізингоодержувача є сплачувати лізингові платежі за користування предметом лізингу.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України закріплено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Нормами статті 615 Цивільного кодексу України закріплено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

Згідно з частиною 2 статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Відповідне положення сторони закріпили в пункті 13.1.9. Договору лізингу.

Згідно статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (стаття 653 Цивільного кодексу України).

Пунктами 3, 4 статті 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» закріплено, що лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

Відповідно до частини 2 статті 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець зобов'язаний: прийняти предмет лізингу, зокрема, в разі дострокового розірвання договору лізингу (пункт 5).

У відповідності до частини 2 статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов'язаний у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором (пункт 7).

Згідно пункту 13.2. Договору лізингоодержувач зобов’язаний повернути предмет лізингу в строк, вказаний у вимозі лізингодавця, передати лізингодавцю майно, а також документи і приналежності, що є невід’ємною частиною майна. За неповернення предмету лізингу сторони встановили штрафні санкції (пункт 13.3 Договору).

Крім того, відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України передбачено як наслідок невиконання зобов’язання сплату неустойки та відшкодування збитків.

Частиною 3 статті 615 та частиною 2 статті 653 Цивільного кодексу України встановлено, що внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Таким чином, пункт 13.4. Договору про сплату лізингових платежів після повернення предмету лізингу, який можливий внаслідок відмови від договору або розірвання договору, що тягне за собою припинення зобов’язання, суперечить нормам закону, оскільки сплата лізингових платежів як основне зобов’язання лізингоодержувача за користування предметом лізингу, припиняється з припиненням дії договору та повернення предмету лізингу лізингодавцю. Таким чином, передбачене пунктом 13.4. Договору продовження платіжних зобов’язань за користування предметом лізингу за відсутністю такого користування суперечить природі лізингових платежів.

Натомість, норми Цивільного кодексу України, зокрема, статті 611, частина 2 статті 615, частина 5 статті 653 Цивільного кодексу, норми глав 24, 25, 26 Господарського кодексу України передбачають відповідні наслідки невиконання зобов’язань.

Відповідно статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною 2 статті 546 Цивільного кодексу України договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Отже, санкції встановлюються за невиконання зобов’язання.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у разі набуття права господарського відання на предмет договору лізингу, регулюються за правилами, встановленими для регулювання відносин, що виникають у разі набуття права власності на предмет договору лізингу, крім права розпорядження предметом лізингу.

Стаття 321 Цивільного кодексу України встановлює, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Наслідком порушення зобов’язання, що тягне за собою повернення предмету лізингу, є встановлене законом право лізингодавця розірвати договір лізингу, або відмовитися від нього з відповідними наслідками такого розірвання або відмови.

Відповідно, предмет лізингу внаслідок невиконання зобов’язань з боку лізингоодержувача може бути повернутий лізингоодержувачем лізингодавцю у разі розірвання договору лізингу або у разі відмови від договору лізингу у передбачених законом випадках, що тягне за собою припинення зобов’язань сторін, а тому пункти договору, які передбачають вилучення предмету лізингу, припинення володіння або користування та наслідки такого вилучення в інший спосіб, ніж передбачено законом, суперечить вищенаведеним нормам законодавства.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не погоджується з запереченнями відповідача про те, що пункти 13.4., 13.5., 13.6., 13.8. Договору не порушують норми чинного законодавства, за своєю правовою природою умови закріплені у вказаних пунктах є засобами забезпечення зобов’язань за Договором, право сторін встановлювати які передбачено частиною 2 статті 546 Цивільного кодексу України, оскільки положення цих пунктів суперечать правовій природі зобов’язань за договором лізингу та санкцій за їх невиконання.  

Відповідно до ст. 49 Господарського кодексу України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2011 у справі № 36/204 підлягає зміні, позовні вимоги в частині визнання недійсним пункту 7.1.2. Договору не підлягають задоволенню, позовні вимоги в частині визнання недійсними пунктів 13.4., 13.5., 13.6., 13.8. Договору фінансового лізингу № 694/03/2007 від 15.03.2007 підлягають задоволенню, апеляційна позивача - Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю підлягає частковому задоволенню.

Керуючись  статтями 49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.»- Товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2011 у справі № 36/204 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2011 у справі № 36/204 змінити.

3. Позов задовольнити частково.

4. Визнати недійсним пункти 13.4., 13.5., 13.6., 13.8. Договору фінансового лізингу № 694/03/2007 від 15.03.2007.

5. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2011 у справі № 36/204 залишити без змін.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (03150, м. Київ, вул. Димитрова, 5, корп. 2, код ЄДРПОУ 33104543) на користь Фірми «Т.М.М.» – Товариства з обмеженою відповідальністю (03146, м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-Б) 68 (шістдесят вісім) грн. державного мита за подання позовної заяви, 188,80 (сто вісімдесят вісім грн. 80 коп.) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 34 (тридцять чотири) грн. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

7. Видати наказ.

8. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

9.  Матеріали справи № 36/204 повернути Господарському суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді