Постанова

від 02.11.2011 по справі 56/115

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.2011                                                                                           № 56/115

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Смірнової  Л.Г.

суддів:             

при секретарі:            

За участю представників:

від  позивача: не з’явився;

від відповідача: не з’явився;

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Інтелбуд”

на  рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2011

у справі № 56/115 (суддя  Джарти В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Едем і К”

до  Товариства з обмеженою відповідальністю „Інтелбуд”

про  стягнення 21948,26 грн.

Суть спору та апеляційної скарги:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Едем і К” (далі – позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Інтелбуд” (далі – відповідач) про стягнення заборгованості  на загальну суму 21948,26 грн., у тому числі 19725,87 грн. – основного боргу, 240,29 грн. – 3% річних, 1235,92 грн. - пені, 719,18 грн. –інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва  від 29.06.2011 року у справі № 56/115 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтелбуд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Едем і К" основну суму заборгованості у розмірі 19725грн. 87коп.,  3% річних у розмірі 240грн. 29коп., інфляційні втрати у розмірі 719грн. 18коп., витрати по сплаті державного мита у розмірі 206грн.85 коп. та 222грн. 42коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, витрати по сплаті послуг адвоката у розмірі 1000 грн. 00 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариства з обмеженою відповідальністю „Інтелбуд” звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2011 у справі № 56/115 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає його необґрунтованим та таким, що суперечить вимогам чинного законодавства.

На підставі апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „Інтелбуд” на рішення  Господарського суду міста Києва від 29.06.2011, згідно зі статтями 53, 93, 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом, ухвалою від 09.09.2011 відновлено строк подання апеляційної скарги та порушено апеляційне провадження, судове засідання призначено на 05.10.2011.

Від позивача надійшли письмові пояснення, в яких останній просить рішення  Господарського суду міста Києва від 29.06.2011 залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Представники відповідача у судове засідання не з’явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

На підставі статті 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 02.11.2011.

     Розпорядженням  Секретаря судової палати з розгляду справ між господарюючими суб’єктами від 01.11.2011 у зв’язку з відпусткою судді Тищенко О.В., розгляд апеляційної скарги у справі № 56/115 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді – Смірнової Л.Г., суддів Чорної Л.В., Шапрана В.В. відповідно до приписів статті 46 ГПК України та статті 29 Закону України „Про судоустрій і статус суддів”.

В судове засідання 02.11.2011 представники позивача та відповідача не з’явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Про час і місце розгляду справи апеляційною інстанцією  сторони були повідомлені належним чином відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75.

Зокрема, про належне повідомлення учасників судового процесу про час і місце розгляду справи свідчить відбиток штампу та підпис працівника суду, зроблені на звороті ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження та відкладення розгляду справи.

Відповідно до листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 № 01-8/482 “Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України (ГПК України), порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року” дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Відповідно до п. 3.6 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 №02-5/289 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи ненадходження від відповідача та позивача заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи, Київський апеляційний господарський суд визнав за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників сторін.

Відповідно до статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали, заслухавши представників сторін, Київський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

15.11.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтелбуд", як покупцем  та Товариством з обмеженою відповідальністю "Едем і К", як постачальником (позивач) укладений договір №17.

Відповідно до пункту 1.1. договору постачальник зобов’язується поставити товар, а покупець зобов‘язується прийняти його та оплатити вартість товару протягом 30 календарних днів з дати отримання товару.

На виконання умов договору, позивачем поставлено товар згідно видаткових накладних, а саме: від 21.06.2010 № РН-0001597 на загальну суму 5784,05 грн., від 02.07.2010 № РН-0001766 на загальну суму 1743,54 грн., від 06.07.2010 № РН-0001800 на загальну суму 1674,42 грн., від 12.07.2010 № РН-0001859 на загальну суму 2133,18 грн., від 30.07.2010 № РН-0002091 на загальну суму 3039,62 грн., від 10.08.2010 № РН-0002182 на загальну суму 1432,55 грн., від 17.08.2010 №РН-0002255 на загальну суму 4023,86 грн., від 26.08.2010 № РН-0002354 на загальну суму 1212,94 грн., від 10.09.2010 № РН-0002541 на загальну суму 477,55 грн., від 16.09.2010             №РН-0002612 на загальну суму 5588,83 грн., від 24.09.2010 № РН-0002696 на загальну суму 5684,28 грн., від 12.10.2010 № РН-0002880 на загальну суму 4667,62 грн., від 22.10.2010          №РН-0002985 на загальну суму 1153,60 грн., від 10.11.2010 № РН-0003209 на загальну суму 2487,34 грн., від 18.11.2010 № РН-0003303 на загальну суму 2061,50 грн., від 25.11.2010           №РН-0003375 на загальну суму 2459,93 грн. Всього на загальну суму 51524,06 грн.

Відповідач за поставлений товар розрахувався частково, а саме на суму 31798,19 грн., внаслідок чого утворилась заборгованість за поставлений товар у розмірі 19725,87 грн.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний    передати покупцеві   товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром  передати  покупцеві його  приналежності  та  документи (технічний паспорт,  сертифікат якості тощо),  що стосуються товару та підлягають переданню  разом із   товаром   відповідно   до договору   або  актів  цивільного законодавства.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець  зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або  прийняття  товаророзпорядчих  документів   на   нього, якщо договором  або  актами  цивільного  законодавства  не встановлений інший строк оплати товару. Покупець  зобов'язаний  сплатити  продавцеві  повну   ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення  оплати товару  продавець  має  право вимагати  оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні  встановлений  строк  (термін)  його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем вартості товару у повному обсязі. Отже, факт порушення відповідачем договірних зобов’язань вірно встановлений судом першої інстанції.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що він намагався повернути позивачу товар, судовою колегією відхиляються оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження вказаних обставин. В матеріалах справи наявна накладна на загальну суму 19734,35 грн. на повернення товару, яка була надіслана позивачу тільки 25.05.2011, тобто вже після порушення провадження у справі.

Крім того, судова колегія зазначає, що позивачем поставлялись відповідачу продукти харчування, зокрема масло вершкове, сири  тверді, сичужні, плавлені, які мають відповідний термін зберігання. Також, слід зазначити, що відповідачем не надано жодного доказу обліку у нього залишків товарів, які він отримав від позивача по договору № 17.  Відповідачем не надано жодних доказів поставки позивачем неякісного чи з будь – якими іншими недоліками товару. Навпаки, в матеріалах справи містяться посвідчення про якість товару, який поставлявся позивачем.  

Обов’язок доказування відповідно до пункту  4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують  його вимоги та заперечення. Це стосується і відповідача, який повинен був довести  належними засобами доказування факт відсутності порушення зобов‘язання.

Враховуючи те, що відповідачем не надано жодних доказів щодо погашення заборгованості по договору  № 17, то судова колегія приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується заборгованість відповідача  на загальну суму 19725,87 грн., яка підлягає стягненню.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 1235,92 грн., 3% річних  у розмірі 240,29 грн. та інфляційні втрати у розмірі 719,18 грн.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що  штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Як вбачається зі змісту договору від 15.05.2010 № 17 сторони відповідальність  у вигляді пені не погодили.

В матеріалах справи міститься додаткова угода № 1 до договору від 15.05.2010 № 17, в якій не зазначено дату її підписання та в якій сторони домовились внести зміни до договору додавши пункт 6.7 договору, а саме за несвоєчасну оплату товару покупець  сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Судова колегія погоджується з судом першої інстанції, що, оскільки, додаткова угода №1, в якій сторонами погоджена відповідальність відповідача у вигляді пені за несвоєчасно проведені розрахунки за отриманий товар, не містить дати підписання, то у суду відсутні правові підстави застосовувати таку відповідальність з наступної дати за датою зазначеною у пункті 1.1 договору № 17.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення пені  у розмірі 1235,92 грн. не підлягають задоволенню.

Заперечуючи проти задоволення позову в частині стягнення інфляційних  витрат та 3% річних апелянт посилається на частину 5 статті 694 Цивільного кодексу України.

Частиною 5 статті 694 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Стаття 536 Цивільного кодексу України встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини 3 статті 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення оплати товару  продавець  має  право вимагати  оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Тобто, законом закріплено право особи на сплату процентів за користування чужими грошовими коштами, яким вона може як скористатись, так і ні.  

Стаття 625 Цивільного кодексу України закріпила право особи вимагати сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних  від  простроченої  суми.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач скористався вищезазначеним правом та просив суд стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник   не   звільняється   від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних  від  простроченої  суми,  якщо  інший  розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача, судова колегія дійшла висновку, що місцевий господарський суд вірно задовольнив вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 240 грн. 29 коп., інфляційні втрати у розмірі 719  грн. 18 коп.

Судова колегія приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат за послуги адвоката у розмірі 2000,00 грн., задоволенню підлягають частково на суму 1000,00 грн., оскільки участь адвоката підтверджується тільки у складенні позовної заяви, участь у судових засіданнях приймав ОСОБА_1, який діяв на підставі довіреності від позивача.

Посилання апелянта на відсутність доказів надання послуг адвокатом не приймається судовою колегією до уваги, оскільки в матеріалах справи наявний догорів № 2 про надання правової допомоги від 17.03.2011, згідно з яким виконавцем визначений адвокат ОСОБА_2

Згідно із статтею 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Враховуючи вищезазначене, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва у даній справі, в зв’язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю „Інтелбуд”  задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, 103, 104, 105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

     1.          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Інтелбуд” на рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2011 у справі №56/115 залишити без задоволення.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2011 у справі №56/115   залишити без змін.

3.          Матеріали справи №56/115 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.          

Головуючий суддя                                                                      

Судді