Постанова

від 01.11.2011 по справі 42/215

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.11.2011                                                                                           № 42/215

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Остапенка  О.М.

суддів:             

при секретарі:            

за участю представників сторін:

від позивача:      ОСОБА_1 – довіреність № 319 від 30.09.2011 року;

від відповідача: Рибицький О.М. – керівник;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” на рішення господарського суду міста Києва від 06.09.2011 року

у справі          № 42/215 ( суддя Паламар П.І.)

за позовом          Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал”, м. Київ,

до          Житлово-будівельного кооперативу „Індикатор-3”, м. Київ,

про          стягнення 167 708,73 грн., –

ВСТАНОВИВ:

У липні 2011 року Публічне акціонерне товариство „Акціонерна компанія „Київводоканал” звернулося до господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу „Індикатор-3” на свою користь суму основного боргу за період з 01.04.2008 року по 01.03.2011 року за договором № 8199/4-11 від 20.06.2000 року на послуги водопостачання та водовідведення у розмірі 139 481,88 грн., 17319,23 грн. – інфляційних витрат, три проценти річних з простроченої суми в розмірі 4 628,89 грн. та 6 278,73 грн. пені.

Рішенням господарського суду м. Києва від 06.09.2011 року позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 2 511,70 грн. основного боргу, 1 825,52 грн. інфляційних збитків, 602,44 грн. 3% річних та 721,41 грн. пені. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство „Акціонерна компанія „Київводоканал” звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати дане рішення в частині відмови в позові, та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2011 року вищезазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Представник позивача в судовому засіданні 01.11.2011 року вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити з підстав викладених вище.

Представники відповідача в судовому засіданні 01.11.2011 року заперечували проти доводів позивача викладених в апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу                                            ПАТ „АК „Київводоканал” залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 06.09.2011 року – без змін.

У судовому засіданні, яке відбулось 01.11.2011 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.

          Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги ПАТ „АК „Київводоканал” слід відмовити, а рішення господарського суду міста Києва від 06.09.2011 року – залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається із матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом між Державним комунальним об’єднанням „Київводоканал” (правонаступником якого є ПАТ „АК „Київводоканал”) (постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом „Індикатор-3” (абонент) було укладено Договір № 8199/4-11 від 20.06.2000 року на послуги водопостачання та водовідведення (далі – Договір), згідно з позивач він зобов’язався постачати відповідачу питну воду, приймати каналізаційні стоки, а останній – оплачувати надані послуги.

За умовами договору позивач зобов’язався постачати відповідачу питну воду, приймати каналізаційні стоки, які не перевищують граничнодопустимі концентрації шкідливих речовин, а останній –оплачувати надані послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України.

Кількість поданої води згідно п.п. 3.1, 3.2 Договору передбачено визначати за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента. Якщо водолічильники тимчасово знято представником постачальника або їх зіпсовано не з вини абонента, кількість використаної води визначається за середньодобовою витратою за останні два розрахункові місяці за показниками водолічильників. У разі роботи водолічильників менше 2-х місяців кількість води визначається за середньодобовою витратою роботи водолічильника, але не менше 10-ти днів. Такий порядок зберігається до установки нового водолічильника і перерахунок за попередній час не проводиться.

Кількість стічних вод згідно п. 3.4 Договору визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника та інших способів визначення об’ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію у відповідності з п. 21.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України.

Строк оплати за Договором відповідно до умов п. 3.6 встановлений п’ять днів з дня представлення позивачем платіжних документів до банківської установи.

Відповідно до розділу 5 договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання. Доказів припинення договору в установленому порядку суду не надано.

Із розрахунку до позовних вимог вбачається, що позивачем на виконання умов Договору було надано відповідачу за період з 01.04.2008 року по 01.03.2011 року послуги з постачання питної води та приймання стічних вод на загальну суму 225 541,11 грн.

У зв’язку із неналежним виконанням відповідачем обов’язків за Договором щодо оплати таких послуг, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 139 481,88 грн. заборгованості за вказаний період.

При цьому в розрахунок суми заборгованості позивачем включено вартість питної води, яка була поставлена позивачем на теплові пункти для підігріву в сумі 137 088,62 грн.

Умовами Договору не передбачається постачання води для підігріву обладнанням іншого виконавця цих послуг, відсутній обов’язок відповідача оплачувати обсяги холодної води, яка використовується для гарячого водопостачання та опалення, а інших договорів суду не надано, а відтак включення позивачем до суми боргу вартості послуг з постачання холодної води, що йде на підігрів, не ґрунтуються на умовах Договору та є безпідставними.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України № 33/31 від 31.08.2011 року.

Крім того, відповідно до вимог п. 3.13 чинних з жовтня 2008 року Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27 червня 2008 р., розрахунки з виробником послуг центрального водопостачання і водовідведення на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, здійснюють суб’єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію.

Згідно з наявними в матеріалах справи доказами тепловий пункт, з якого здійснюється постачання гарячої води на балансі, в управлінні, віданні, користуванні відповідача не перебуває.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 137 088,62 грн. боргу по оплаті вартості питної води для потреб гарячого водопостачання, наданих протягом жовтня 2008-лютого 2011 років є необґрунтованими, безпідставними та не підлягають задоволенню.

Вищевикладене узгоджується із позицією Вищого господарського суду України, викладеною в постановах від 30.09.2010 року у справі № 42/83, від 08.11.2010 року № 42/75 та від 21.10.2010 року у справі № 42/48.

Поданим позивачем розгорнутим розрахунком до позовних вимог, який в частині визначення вартості питної води для потреб холодного водопостачання та послуг водовідведення за період жовтня 2008-лютого 2011 років, а також вартості питної води для потреб гарячого водопостачання за період квітня-вересня 2008 року відповідає вимогам чинного законодавства, умовам договору, проведений на підставі даних маршрутних листів і розшифровок рахунків абонента, актів про зняття показань водолічильника, підтверджується факт постачання позивачем відповідачу у вказані вище періоди питної води для потреб холодного водопостачання та послуг водовідведення вартістю                68 068,32 грн., питної води для потреб гарячого водопостачання вартістю 17 590,48 грн. з урахуванням знижки, а загалом – 85 658,80 грн.

Згідно з поясненнями позивача та вищевказаним розрахунком розмір проведених відповідачем платежів за надані протягом позовного періоду послуги за договором становить 83 147,10 грн.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що оплати у розмірі 13 750,00 грн. були зараховані позивачем в рахунок оплати питної води, використаної відповідачем після жовтня 2008 року для потреб гарячого водопостачання, хоча обов’язок проводити оплату цих обсягів у нього був відсутній.

Тому вірним є висновок суду першої інстанції, що кошти у розмірі 13 750,00 грн. повинні бути зараховані в рахунок оплати послуг водопостачання і водовідведення за Договором.

Таким чином, загальний розмір проведених відповідачем протягом позовного періоду платежів за договором становить 83 147,10 грн., а відтак заборгованість відповідача за Договором становить 2 511,70 грн.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно статей 525, 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено що, коли у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов'язання, строк виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З огляду на вищевикладене, враховуючи порушення відповідачем умов Договору щодо оплати наданих йому послуг з постачання питної води та водовідведення колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення суми основного боргу підлягають частковому задоволенню в розмірі 2 511,70 грн.

Крім того, позивач просив стягнути на свою користь з відповідача 17 319,23 грн. – інфляційних витрат, три проценти річних з простроченої суми в розмірі 4 628,89 грн. та 6 278,73 грн. пені.

Стаття 611 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Згідно п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Згідно п. 2 ст. 343 ГК України та п. 4.2 Договору боржник у разі прострочення ним виконання грошового зобов’язання , на вимогу кредитора сплачує суму боргу з урахуванням пені розмірі подвійної облікової ставки НБК за кожен день прострочення платежу.

Провівши відповідні розрахунки, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що оскільки фактична суму основного боргу становить 2 511,70 грн., відповідні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме 1 825,52 грн. інфляційних збитків, 602,44 грн. 3% річних та 721,41 грн. пені.

Відповідно до положень частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Позивачем, всупереч статей 33, 34 ГПК України не надано суду жодних належних доказів на підтвердження доводів, викладених в апеляційній скарзі та не доведено правомірності та законності нарахування відповідачу вартості послуг з постачання питної води, яка використовувалась для виготовлення гарячої води.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 06.09.2011 року у справі № 42/215 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” на рішення господарського суду міста Києва від 06.09.2011 року у справі № 42/215 залишити без задоволення.

2.          Рішення господарського суду міста Києва від 06.09.2011 року у справі № 42/215  залишити без змін.

3.          Копію постанови суду надіслати учасникам апеляційного провадження.

4.          Справу № 42/215 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді