Рішення

від 07.11.2011 по справі 11/270

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

11/270

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  11/270

07.11.11

За позовомПриватного сільськогосподарського підприємства «Деметра»

Допро   Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль»визнання п. 5.8 договору фінансового лізингу недійсним

Суддя Смирнова Ю.М.

Представники:

від позивачавід відповідача Дятленко З.П., Загонка Ю.В. - представники Студенніков Д.М. - представник

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного сільськогосподарського підприємства «Деметра»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль» про визнання недійсним п. 5.8 загальних умов (додаток № 4) договору фінансового лізингу  L 2935-09/08 від 02.09.2008.

Позовні вимоги мотивовані тим, що  спірний пункт договору суперечить нормам статті 41 Конституції України, статті 321 Цивільного кодексу України про непорушність права власності в Україні, а також Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей», оскільки право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, з чого слідує, що самостійно перерозподіляти отримані від лізингоодержувача кошти лізингодавець не вправі. Крім того, позивач зазначає, що при укладенні договору він був позбавлений можливості приймати участь у розробці його умов, так як договір фінансового лізингу є типовим договором фінансового лізингу для всіх лізингоодержувачів Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль».

Відповідач проти позову заперечує, вказуючи на те, що договір фінансового лізингу укладений між сторонами відповідно до вимог чинного законодавства, всі істотні умови були погоджені і жодних протоколів розбіжностей, узгодження розбіжностей, листів, телеграм, телетайпограм з приводу проекту договору до дати його підписання позивачем не було надано. Щодо зарахування відповідачем отриманих від позивача платежів відповідно до умов п. 5.8 договору, то відповідач стверджує, що позивачем не визначено жодної норми закону, яка забороняє одержувачу платежу зараховувати отриманий платіж відповідно до визначеної в договорі черговості.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

В С Т А Н О В И В:

          02.09.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль»та Приватним сільськогосподарським підприємством «Деметра»укладено договір фінансового лізингу № L2935-09/08 (далі –Договір). Відповідно до умов Договору лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язується придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого зазначаються в специфікації (додаток 2 до Договору), а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього Договору.

          Як вбачається з наявного в матеріалах справи акту приймання-передачі предмета лізингу від 17.10.2008 лізингоодержувачем було прийнято предмет лізингу, а саме дисколапову борону Gregoire-Besson DXRV-HD 666-32, 4,2 м., 2007-2008 року випуску, серійного номеру 601340.

          Згідно з п. 4 Договору лізингові платежі складаються з авансового платежу та поточних лізингових платежів, що включають: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, та комісію лізингодавця. Розмір лізингового платежу за певний період лізингу зазначається в графіку (додаток № 1).

          Порядок сплати лізингових платежів визначений п. 5 Загальних умов фінансового лізингу, які є Додатком № 4 до Договору і його невід'ємною частиною (як це передбачено п. 9.4 Договору).

          Пунктом 5.8 Загальних умов визначено, що зарахування отриманих лізингодавцем від лізингоодержувача грошових коштів здійснюється в такому порядку: 1) відшкодування витрат лізингодавця, які виникли в період дії цього Договору та пов'язані з ним; 2) сплата нарахованих штрафних санкцій за порушення лізингоодержувачем Договору; 3) сплата простроченої заборгованості з нарахованої комісії лізингодавця; 4) сплата суми поточної заборгованості з нарахованої комісії лізингодовця; 5) сплата простроченої заборгованосі з відшкодування вартості предмета лізингу; 6) сплата поточної заборгованості з відшкодування вартості предмета лізингу. Лізингодавець має право зарахувати сплачений  лізингоодержувачем авансовий платіж, а також інші передбачені за цим договором платежі в рахунок погашення заборгованості за укладеними договорами фінансового лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем та договорами фінансового лізингу, які будуть укладені сторонами в майбутньому.

          В позовній заяві позивач зазначає, що вказаний пункт Договору суперечить нормам чинного законодавства України, обмежує право власника на розпорядження своїми коштами. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на законодавство, яке регулює порядок здійснення безготівкових розрахунків між учасниками господарських відносин, зокрема на Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджену постановою правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/89/76. Відповідно до вказаних актів кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученням власників цих рахунків. Реквізит «Призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. На думку позивача, з норм, закріплених у вказаних актах, випливає, що визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, а отже, відповідач не мав права самостійно перерозподіляти отримані від лізингодавця кошти.

          Проте з вказаною позицією позивача суд не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом (ч. 1 ст. 2 вказаного Закону).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами(стаття 629 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином та відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Одним із обов'язків лізингоодержувача, передбаченим статтею 11 Закону, а також п. 5.1. Загальних умов,  є обов'язок своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Стаття 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»визначає, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Відповідно до статті 534 Цивільного кодексу України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Таким чином, можливість встановлення в договорі черговості погашення вимог кредитора у зобов'язанні прямо передбачена законодавством.

Законодавчі акти, на які посилається позивач (Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті тощо), регулюють загальний порядок здійснення розрахунків між учасниками господарських відносин через банківські установи. Вказані положення є нормами, які регулюють лише порядок (процедуру) перерахування через установи банку на рахунок отримувача коштів, що надходять на виконання конкретного зобов'язання. Саме із цього зобов'язання (в даному випадку –зобов'язання за договором фінансового лізингу № L2935-09/08 від 02.09.2008) виникають права та обов'язки сторін по справі, в тому числі і право відповідача на зарахування отриманих коштів в певній черговості.

Отже, встановлення черговості зарахування отриманих лізингодавцем від лізингоодержувача грошових коштів аж ніяк не суперечить нормам законодавства України.

Також в позовній заяві позивач вказує, що підписав договір, не погоджуючись з умовами п. 5.8 Загальних умов, оскільки при укладенні договору був позбавлений можливості приймати участь у розробці його умов; договір, додатки до договору складались самим відповідачем, тому позивач не мав можливості погодити повністю умови договору, так як договір фінансового лізингу є типовим договором фінансового лізингу для всіх лізингоодержувачів Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль».

          В статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

          Статтею 627 Цивільного кодексу України, яка має назву свобода договору, закріплено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. З даної норми вбачається, що свобода договору означає, перш за все, право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини.

          Отже, у відповідача не існувало обов'язку укладати з відповідачем Договір фінансового лізингу в редакції, запропонованій відповідачем. У разі непогодження з окремими умовами Договору, позивач мав право відмовитись від його підписання.

          У відповідності до ст. 33 ГПК України  кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Позивачем не доведено обставин, які могли б слугувати підставами визнання недійсним п. 5.8 загальних умов (додаток № 4) договору фінансового лізингу № L 2935-09/08 від 02.09.2008. З огляду на викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва          

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

     Суддя                                                                                                    Ю.М. Смирнова

                                                                                                      Дата підписання рішення: 14.11.2011