Рішення

від 08.11.2011 по справі 13/145

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

13/145

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

08.11.11 р.                                                                                 Справа № 13/145                               

             Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Харькіної К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Високовольтний союз –Україна”, м. Рівне

до відповідача Науково–виробничого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Елекон”, м. Донецьк

про стягнення 1'421'269грн.23коп.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Високовольтний союз –Україна”, м. Рівне (далі – позивач) звернулося до господарського суду Донецької області із позовною заявою до Науково–виробничого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Елекон”, м. Донецьк (далі – відповідач) про стягнення грошових коштів у сумі 1'421'269грн.23коп., що складається з суми основного боргу в розмірі 1308998грн.00коп., пені в сумі 112271грн.23коп.

Одночасно з заявленими вимогами позивач звернувся до суду з заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти в розмірі 1421269грн.23коп., що належать відповідачу.

Ухвалою від 29.09.2011р. порушено провадження по справі, призначено до розгляду на 13.10.2011р., сторони зобов'язані надати документи та вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару за договором поставки № ВС-У-146-10 від 19.08.2010р.

Заявою № 1007/2юр від 07.10.2011р. позивач зменшив позовні вимоги, у зв'язку з тим, що після подачі позову 04.10.2011р. відповідачем частково в сумі 120000грн.00коп. погашена заборгованість за отримане обладнання, внаслідок чого просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 1188998грн.00коп. та пеню в сумі 112271грн.23коп.

 У зв'язку з неявкою відповідача, поданим останнім клопотанням про відкладення розгляду справи та з метою надання відповідачу права на захист, справа слуханням відкладалась на 08.11.2011р., але відповідач до жодного судового засідання не з'явився, витребуваних документів не надав, про поважність причин відсутності суд не повідомлений.

        Судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судових засідання. В матеріалах справи містяться витяг з ЄДР за електронним  запитом станом на 08.11.2011р. з якого вбачається, що місцезнаходження Науково –виробничого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Елекон” значиться за адресою: 83052, м. Донецьк, вул. 50ї Гвардійської дивізії, будинок 17. Саме така адреса відповідача вказана позивачем у позовній заяві в якості юридичної та за цією адресою суд направляв відповідачу ухвали у даній справі. Факт отримання ухвал суду відповідачем підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленнями про отримання рекомендованих поштових відправлень з ухвалами господарського суду.

Під час судових засідань представник позивача підтримав позовні вимоги.

В судове засідання 08.11.2011р. позивач своїх представників не направив, проте через канцелярію суду направив клопотання відкласти розгляд справи у зв'язку із перебуванням представника на лікарняному.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, неявка сторін істотним чином не впливає на таку кваліфікацію та не є перешкодою для вирішення спору.

Відповідно ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи викладене, суд розглядає остаточні вимоги позивача в редакції поданої позивачем  заяви № 1007/2юр від 07.10.2011р. про зменшення позовних вимог.

Вислухавши в попередньому судовому засіданні представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

19.08.2010р. між позивачем (продавцем) та відповідачем (покупцем) був укладений договір № ВС – 146-10, згідно з яким в порядку та на умовах даного договору продавець зобов'язується передати у власність покупця електротехнічне обладнання, а покупець в порядку і на умовах даного договору, зобов'язується прийняти та оплатити обладнання.          

Зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним та за своєю правовою природою є договором поставки, підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

Відповідно п. 1.2 договору типи обладнання, асортимент, комплектність, технічні характеристики, кількість і ціни, зазначені в додатках до цього договору (специфікаціях та в опитувальних листах), що є невід'ємними частинами даного договору.

Згідно п. 2.1 договору загальна вартість цього договору на день його підписання на умовах поставки, визначених у розділі 4, становить 4820838грн.00коп. в тому числі ПДВ, що складає 803 473грн.00коп.

Відповідно п. 3.2 договору розрахунки за обладнання здійснюються в наступному порядку:

3.2.1 50% вартості обладнання – аванс з врахуванням положень розділу 2 Договору, на підставі виставленого продавцем рахунку – фактури, протягом 5 календарних днів з дати підписання Договору;

3.2.2 договору: 50% вартості обладнання з врахуванням положень розділу 2 даного договору – протягом 5 календарних днів після отримання рахунку – фактури і повідомлення від продавця про готовність обладнання до відвантаження.

Пунктом 4.5 договору сторони встановили, що разом з обладнанням продавець передає покупцю наступні документи: рахунок – фактура, податкова накладна, наказ – накладна на відпуск готової продукції.

Відповідно п. 11.7 даний договір набирає чинності після його підписання і діє до повного виконання зобов'язань сторонами.

Специфікаціями № 1, 2, 3 сторони конкретизували предмет договору, визначений в п. 1.1 договору, встановши кількість, ціну за одиницю та загальну вартість обладнання.

Додатковою угодою № 2 про внесення змін до договору № ВС –У - 146 -10 від 19.08.2010р. від 18.11.2010р. сторони внесли зміни в п. 2.1 договору та виклали його в наступній редакції: загальна вартість цього договору на день його підписання на умовах поставки, визначених у розділі 4, становить 5053395грн.60коп., в тому числі ПДВ, що складає 842232грн.60коп.

На виконання п. 3.2.1 договору позивач вистав відповідачу рахунок ВС – У- 146-10 від 09.02.2011р. та як стверджує позивач направив факсом лист № ОК -89-10 від 25.11.2010р. про готовність до відвантаження продукції.

Відповідач платіжними дорученнями № 25 від 30.08.2010р. на суму 921421грн.00коп. та № 4 від 02.02.2011р. на суму 2642976грн.60коп. перерахував на рахунок позивача, відповідно умовам договору, передоплату за електрообладнання, всього відповідачем було сплачено 3564397грн.60коп. та листом № 048 від 07.02.2011р. просив здійснити відвантаження обладнання.

Позивач здійснив поставку обумовленого сторонами в додатковій угоді № 2 від 18.11.2010р. до договору  товару за видатковими накладними № НВС_038 від 09.02.2011р., № НВС_039 від 09.02.2011р., № НВС_040 від 09.02.2011р., № НВС_041 від 09.02.2011р., № НВС_043 від 09.02.2011р., № НВС_047 від 10.02.2011р., всього позивачем був поставлений товар загальною вартістю 5053395грн.60коп.

За змістом позову вбачається, що відповідач, отримавши товар, здійснив лише часткову його в розмірі 300000грн.00коп., про що свідчить наявна в матеріалах справи банківська виписка Сбербанку Росії № 794/54-2 від 07.10.2011р.

Таким чином, станом на час розгляду справи, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання за договором, внаслідок чого сума заборгованості в розмірі 1188998грн.00коп. не погашена, що підтверджується наданою позивачем довідкою № 1006юр від 06.10.2011р. за підписом директора та головного бухгалтера.

Претензією № 603юр від 03.06.2011р. позивач просив відповідача погасити суму заборгованості в розмірі 3564397грн.60коп., без врахування часткових оплат, протягом 5  банківських днів з моменту отримання претензії, попереджаючи про необхідність звернення до господарського суду.

Однак, позивач посилається на те, що станом на день прийняття рішення сума заборгованості в розмірі 1188998грн.00коп. не погашена, товар на зазначену суму не поставлений.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають  задоволенню в повному обсязі, враховуючи наступне:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як вбачається із змісту позовної заяви предметом даного позову є стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 1188998грн.00коп. у зв'язку з неналежним виконанням умов договору № ВС – У-146 -10 від 19.08.2010р., що стало підставою для нарахування  пені в розмірі 112271грн.23коп.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу Україниза договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, на підставі укладеного між сторонами договору № ВС – У-146 -10 від 19.08.2010р. у позивача виник обов'язок передати товар, а у покупця прийняти та оплатити його вартість.

Як зазначалося, на виконання умов договору позивачем (постачальником) була здійснена поставка електротехнічної продукції в асортименті та вартістю, обумовленими сторонами в додатковій угоді  № 2 від 18.11.2010р. про внесення змін до договору.

Поставлений згідно зазначеної накладної товар на підставі довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей № 357 від 01.02.2011р. прийнято уповноваженою особою відповідача, що підтверджується підписом останньої на вказаній накладній.

Висновок стосовно того, що товар за вищевказаними накладними був поставлений відповідачу позивачем саме на виконання договору № ВС – У-146 -10 від 19.08.2010р. суд робить виходячи з того, що товар, поставлений за видатковими накладними, його найменування, характеристики, ціна та загальна вартість, повністю співпадає з товаром, погодженим сторонами в додатковій угоді № 2 від 18.11.2010р. до договору, що є невід'ємною частиною договору; безпосередньо в видаткових накладних в якості підстави здійснення господарської операції значиться договір № ВС – У-146 -10 від 19.08.2010р.  Тобто, з цього питання спір відсутній.

Виходячи зі змісту статей 688 та 690 Цивільного кодексу України, поставлені без згоди Покупця товари, від яких Покупець відмовився, повинні прийматися ним за відповідальне зберігання. Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе згідно Договору зобов'язань, не надано доказів відмови від цього Товару та прийняття його у встановленому порядку на відповідальне зберігання, суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав у відповідності з умовами договору ВС – У-146 -10 від 19.08.2010р.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений  інший строк оплати товару.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як вже зазначалося, сторони в п. 3.2 договору встановили, що розрахунки за обладнання здійснюються в наступному порядку:

3.2.1 50% вартості обладнання – аванс з врахуванням положень розділу 2 Договору, на підставі виставленого продавцем рахунку – фактури, протягом 5 календарних днів з дати підписання Договору;

3.2.2 договору: 50% вартості обладнання з врахуванням положень розділу 2 даного договору – протягом 5 календарних днів після отримання рахунку – фактури і повідомлення від продавця про готовність обладнання до відвантаження.

Сторони пунктом 4.5 договору сторони встановили, що разом з обладнанням продавець передає покупцю наступні документи: рахунок-фактура, податкова накладна, наказ – накладна на відпуск готової продукції.

Зобов'язання, передбачені п. 3.2.1 договору відповідач виконав належним чином, сплативши платіжними дорученнями № 25 від 30.08.2010р. на суму 921421грн.00коп. та № 4 від 02.02.2011р. на суму 2642976грн.60коп. передоплату за електрообладнання в розмірі 3564397грн.60коп.

Суд вважає, що строк оплати залишку вартості товару, передбачений п. 3.2.2 договору наступив з огляду на наступне.

Як вбачається з умов договору сторони пов'язали момент настання строку оплати залишкової 50% вартості обладнання з отриманням рахунку – фактури та повідомлення від продавця про готовність обладнання до відвантаження.

Позивач  клопотанням № 1007юр від 07.10.2011р. надав суду письмові пояснення, якими повідомив суд, що у виконання п. 4.5 договору рахунок-фактуру було передано разом з обладнанням, а повідомлення про готовність обладнання до відвантаження направлялося позивачу по факсу.

       Своїми конклюдентними діями шляхом направлення листа № 048 від 07.02.2011р. позивачу з проханням здійснити відвантаження обладнання за договором ВСУ-146-10, видачі своєму працівнику довіреності № 357 від 01.02.2011р. на отримання від позивача матеріальних цінностей за договором та отримання товару, відповідач визнав факт отримання повідомлення про готовність обладнання до відвантаження.

Відповідно п. 12 „Інструкції П-6 про порядок приймання продукції виробничо – технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю” відповідно до якої, приймання продукції за кількістю здійснюється по транспортним та супровідним документам (рахунку – фактурі, специфікації). У випадку відсутності супровідних документів складається акт про фактичну наявність продукції і в акті зазначається, які саме документи відсутні.

Згідно ст. 666 Цивільного кодексу України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

        Факт отримання рахунку разом з товаром не спростований належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи отримання представником відповідача товару без усяких заперечень та зауважень, то рахунок-фактура, з отриманням якого сторони пов'язали момент виникнення у відповідача обов'язку здійснити оплату, був переданий позивачем разом з поставкою товару за видатковими накладними.

Так, з урахуванням п. 3.2.2 договору строк оплати вартості товару по накладним: № НВС_038 від 09.02.2011р., № НВС_039 від 09.02.2011р., № НВС_040 від 09.02.2011р., № НВС_041 від 09.02.2011р., № НВС_043 від 09.02.2011р. наступив 14.02.2011р., а вже з 15.02.2011р. почалося прострочення виконання грошового зобов'язання; по накладній № НВС_047 від 10.02.2011р. строк оплати наступив 15.02.2011р., а вже з 16.02.2011р. почалося прострочення виконання зобов'язання зі сплати отриманого товару.

Як зазначалось, позивач платіжними дорученнями № 379 від 08.07.2011р. на суму 25000грн.00коп., № 387 від 12.07.2011р. на суму 25000грн.00коп., № 449 від 29.07.2011р. на суму 25000грн.00коп., № 512 від 19.08.2011р. на суму 25000грн.00коп., № 572 від 13.09.2011р. на суму 80000грн.00коп., № 632 від 04.10.2011р. на суму 120000грн.00коп. частково погасив виниклу суму заборгованість, внаслідок чого залишилась неоплаченої сума отриманого товару в розмірі 1188998грн.00коп.

Зазначена сума боргу підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, в тому числі довідкою № 1006юр від 06.10.2011р. за підписом головного бухгалтера та генерального директора та довідкою Сбербанка Росії № 794/54-2 від 07.10.2011р.

Доказів погашення боргу в сумі 1188998грн.00коп. суду не представлені, у зв'язку з чим суд вважає, що на момент прийняття рішення грошове зобов'язання відповідача всупереч нормам законодавства та умовам договору перед позивачем залишилося в повному обсязі невиконаним, в результаті чого позовні вимоги підлягають задоволенню.

 Посилаючись на несвоєчасне виконання грошового зобов'язання відповідачем щодо оплати поставленої продукції позивач на підставі п. 3.2.2, п. 8.2 договору просить суд стягнути з відповідача пеню у сумі 112271грн.23коп., яка заявлена до стягнення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу та нарахована наступним чином: за період з 16.02.2011р. по 07.07.2011р. на суму боргу 1488998грн.00коп., за період з 08.07.2011р. по 11.07.2011р. на суму боргу 1463998грн.00коп., з урахуванням здійсненої 08.07.2011р. часткової оплати в розмірі 25000грн.00коп., за період з 12.07.2011р. по 28.07.2011р. на суму боргу 1438 998грн.00коп., з урахуванням здійсненої 12.07.2011р. часткової оплати в сумі 25000грн.00коп., за період з 29.07.2011р. по 13.08.2011р. на суму боргу 1413998грн.00коп., з урахуванням оплати 29.07.2011р. на суму 25000грн.00коп.

Оскільки заявлений період не суперечить моменту настання права вимоги виконання зобов'язання по всім накладним, суд розглядає вимоги позивача в рамках заявленого періоду.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися в т.ч. неустойкою.

Нарахування позивачем пені здійснюється з врахуванням граничного строку та розміру пені, що передбачено ст. 1,3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” та ч.6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим суд вважає розрахунок позивача обґрунтованим, задовольняє вимоги в цій частині в повному обсязі.

Як зазначалося, позивачем подана заява про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти в розмірі 1421269грн.23коп., що належать відповідачу.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу  України господарський суд за заявою сторони, яка подала позов, має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь–якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

З огляду на позицію Вищого господарського суду України, викладену в Інформаційному листі „Про деякі питання практики забезпечення позову” від 12.12.2006р. № 01-8/2776 у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване позивачем припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Процесуальним законодавством передбачено, що господарське судочинство здійснюється шляхом письмового провадження, а тому факт наявності визначених обставин має підтверджуватись певними доказами, як це встановлено положеннями ст. ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, Господарський процесуальний кодекс України покладає обов'язок доказування на сторони, а тому кожна сторона повинна довести наявність тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Однак позивачем не надано жодного доказу в обґрунтування необхідності вжиття заходу забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти відповідача в розмірі 1 421 269грн.23коп., не доведено існування ймовірності утруднення або унеможливлення виконання рішення суду без застосування таких заходів у разі дійсного задоволення позовних вимог.

        Оскільки, позивач не довів суду такого обґрунтування, господарський суд відмовляє у задоволені заяви про вжиття запобіжних заходів для забезпечення позову.

        Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд відзначає, відповідно підпункту “а” пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 року № 7-93  сума державного мита складає 1% від заявленої суми позовних вимог, тобто по даній справі дорівнює 14212грн. 69коп., натомість позивачем платіжним дорученням № 1853 від 06.09.2011р. сплачено 20718грн. 07коп. Отже, сума у розмірі 6505грн.38коп. зайво сплачена позивачем і підлягає поверненню.

       Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при повному задоволенні позову покладаються на відповідача. У зв'язку зі сплатою частини суми боргу відповідачем у розмірі 120000грн. після подачі позову (що було підставою зменшення позовних вимог), в цій частині судові витрати в тому числі покладаються на відповідача.

       На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 509, 526, 548, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

                                                               ВИРІШИВ:

         Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Високовольтний союз –Україна”, м. Рівне до Науково–виробничого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Елекон”, м. Донецьк про стягнення суми основного боргу в розмірі 1188998грн.00коп. та пені в сумі 112271грн.23коп. задовольнити в повному обсязі.

        Стягнути з Науково–виробничого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Елекон” (83052, м. Донецьк, вул. 50ї Гвардійської дивізії, будинок 17, код ЄДРПОУ 20357313) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Високовольтний союз –Україна” (33001, м. Рівне, вул. Біла, будинок 16, код ЄДРПОУ 33334990) суму основного боргу в розмірі 1188998грн.00коп., пені у розмірі 112271грн.23коп., витрати на оплату державного мита в сумі 14212грн.69коп., інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 236грн.00коп.

         Видати довідку на повернення зайво сплаченого державного мита у розмірі 6505грн.37коп.

         У судовому засіданні 08.11.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.   

         Видати наказ після набрання рішення законної сили.

         Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

                                                                      Повний текст рішення складено та підписано 11.11.2011р.

Суддя                                                               Макарова Ю.В.           

< Список >                                                                  < Довідник >     

< Список >                                                                  < Довідник >    

< Текст >