Рішення

від 16.11.2011 по справі 13/352

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

Справа №  13/352

16.11.11

За позовом  Заступника прокурора  міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до   Приватного акціонерного товариства  "Укрпрофтур" м. Київ  

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Федерація професійних спілок України

про визнання права власності та витребування майна

Суддя Курдельчук І.Д.   

Представники учасників судового процесу:

прокурор Ткаченко В.В. –посв. № 270

від позивача  ОСОБА_1 –дов. № 329 від 10.08.2011 р.     

від відповідача ОСОБА_2 –дов. № 463 від 07.07.2011 р.

від третьої особи  ОСОБА_3 –дов. № 11/01-42/2246 від 16.11.2011 р.,

                              ОСОБА_4 –дов. № 11/01-42/1189 від 08.06.2011 р.    

в судовому засіданні 17.11.11 року, відповідно до ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ і СУТЬ СПОРУ

Заступники прокурора  міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до   Приватного акціонерного товариства  "Укрпрофтур" про визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на готельний комплекс «Турист»загальною площею 18270,80 кв.м. по який розташований у м. Києві за адресою вул. Окіпної Раїси, 2 літера А. та про витребування зазначеного майна у власність держави з незаконного володіння відповідача.

В ході розгляду справи до участі у справі залучена третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Федерація професійних спілок України.

Обґрунтовуючи позов, прокурор посилається на Закон України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", постанови  Верховної Ради УРСР №506 від 29.11.1990р. "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 04.02.1994р. №3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", відповідно до яких спірне майно є загальнодержавною власністю; введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна; майно та фінансові ресурси підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташовані на території України залишено у державній власності; тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

В процесі передачі майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, у володіння Федерації незалежних профспілок України на підставі укладеного 18.11.1990р. з Конфедерацією профспілок договору, до складу якого увійшов й спірний об'єкт, ФПУ безпідставно передала його в якості статутного внеску до створеного  нею і Фондом соціального страхування України акціонерного товариства "Укрпрофтур", який є правонаступником Української республіканської ради по туризму та екскурсіях, туристсько-екскурсійних підприємств, установ та організацій, а у подальшому на цей об’єкт видано свідоцтво на право власності від 12.06.2000.

Оскільки наслідком перелічених відчужень стала зміна форми власності  державного майна, а відповідно до ст.1 Тимчасового положення "Про Фонд державного майна України", прокурор в інтересах держави в особі Фонду, який  здійснює державну політику у сфері приватизації майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю, просить визнати право власності на об'єкт за державою в особі уповноваженого органу та вилучити його з володіння  відповідача.

Заява №05/2-4107-11 від 06.09.2011р. прокурора про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладання арешту на готельний комплекс «Турист»загальною площею 18270,80 кв.м. по який розташований у м. Києві за адресою вул. Окіпної Раїси, 2 літера А заборони відповідачу  вчиняти дії, спрямовані на відчуження вказаного майна, підлягає залишенню без задоволення, з огляду на таке:

Згідно із ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 Господарського процесуального кодексу України заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За приписами  ст.67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, в тому числі, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Відповідно до змісту Інформаційного листа №01-8/2776 від 12.12.2006р. Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики забезпечення позову” при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

За змістом ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

За приписами ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

Тобто, при зверненні до суду з заявою про вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно відповідача, заборони відповідачеві вчиняти певні дії заявником мають бути визначені підстави такого звернення, обставини, за наявності яких виконання імовірного позитивного рішення по справі може стати неможливим, докази того, що запропонований захід до забезпечення позову дійсно може виключити можливість невиконання або утруднення виконання судового рішення.

Проте, всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, прокурором не доведено наявності обставин, з якими Господарський процесуальний кодекс України пов’язує можливість вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно та встановлення відповідачу заборони вчиняти певні дії.

Зокрема, прокурором до матеріалів справи не представлено жодного доказу, з фактом існування якого прокурор пов’язує необхідність застосування заявлених заходів до забезпечення позову.

Тобто, враховуючи приписи ст.ст.4-3, 33, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, зміст Інформаційного листа №01-8/2776 від 12.12.2006р. Вищого господарського суду України, заява №05/2-11104-11 від 06.09.2011р. прокурора підлягає залишенню без задоволення.

Відповідачем заявлені клопотання про призначення судово-економічної експертизи, судової будівельно-технічної експертизи та судової науково-правової експертизи.

Заслухавши пояснення представників учасників судового процесу суд відхилив вказані клопотання з огляду на те, що заявником не доведено, що результати судово-економічної та судової будівельно-технічної експертиз стосуватимуться предмету позову чи доказування у справі. Суд відхилив клопотання про призначення судової науково-правової експертизи з огляду на те, що питання порушені заявником є правовими, втім не може  розглядатись як судова експертиза у розумінні ст.1 Закону України «Про судову експертизу» та  ст. 41 ГПК тлумачення вченими законодавчих актів,  пов'язане з наявністю у цих актах неясностей, неузгодженостей, протиріч чи інших недоліків. А відтак, документ, виданий за результатами  тлумачення  вченими   правової   норми,   доказового значення  не  має і посилатись на нього в обґрунтування рішення не можна.

У зв’язку з витребуванням документів та неявкою відповідача розгляд справи відкладався у судових засіданнях 11.10.11, 02.11.11,08.11.11 та  в судових засіданнях 15.11.11, 16.11.11 оголошувались перерви до 17.11.11.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Перед початком розгляду справи по суті представників учасників судового процесу ознайомлено з їх правами та обов’язками, відповідно до ст.ст. 20, 21, 22, 27, 29 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Прокурор та позивач повністю підтримали позовні вимоги з підстав, викладених прокурором.

Відповідач та третя особа позов не визнають, у наданих господарському суду відзив і і поясненнях зазначають, що позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними та недоведеними належними доказами.

У наданих запереченнях посилаються на те, що до функцій ВЦРПС у сфері туризму відносилось керівництво підпорядкованими профспілкам організаціями, що займались відпочинком трудящих, туристично-екскурсійною роботою.

В кожній з республік існувала власна профспілкова громадська організація, яка мала республіканський статус. Українська республіканська рада по туризму та екскурсіях координувала діяльність профспілок УРСР з розвитку та туризму. Загальносоюзний статус мали лише професійні спілки СРСР та органи їх управління. Профспілки УРСР мали республіканський статус та не відносилися до загальносоюзних громадських організацій.

Діючим в УРСР законодавством, зокрема ст.ст.87, 89 ЦК УРСР, 1963р., ст.10 Конституції, 1978р., профспілкова власність була визнана на рівні з державною (загальнонародною)  та захищалася законом. Статтею 20 Закону СРСР "Про професійні спілки, права та гарантії їхньої діяльності" встановлено, що профспілки та їх органи відповідно до законодавства володіють, користуються і розпоряджаються майном та коштами, що належать їм на правах власності.

Після утворення Федерації незалежних профспілок України 18.11.1990р. була прийнята постанова Президії Ради Загальної конфедерації професійних союзів СРСР №2-1а "Про затвердження договору про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном", згідно якої, з метою забезпечення статутних завдань загальної конфедерації профспілок СРСР було затверджено договір  по закріпленню прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном від 18.11.1991р., що був укладений між Загальною конфедерацією профспілок СРСР та Федерацією незалежних профспілок України.

Згідно переліку об'єктів профспілкового майна, закріпленого за Федерацією незалежних профспілок України на правах володіння за вказаним договором було передано в числі інших об'єктів також і туристичний готель.

Відтак спірний об'єкт правомірно набутий та переданий у власність ФНПУ.

Відповідачі та третя особа звертають увагу й на правомірність створення ЗАТ "Укрпрофтур", до статутного фонду якого внесено майно засновників - Федерації профспілок України та Фонду соціального страхування України. Зокрема, рішенням Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997р. у справі №138/7 за позовом ФДМУ до Федерації профспілок України, Фонду соцстрахування та АТ "Укрпрофтур" про визнання недійсними установчих документів, у задоволенні позову було відмовлено. Встановлені у зазначеному судовому акті факти за приписами ст.35 ГПК України не потребують доказування.

Таким чином, Українське АТ по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" не була організацією союзного підпорядкування, в зв'язку з чим її майно не набуло статусу загальнодержавного, отже на нього не можуть поширюватися норми права, на які посилається прокурор, обґрунтовуючи підстави позову.

ФПУ у наданих суду поясненнях зазначив, що створений відповідач 04.12.91 правомірно набув майно профспілок, яке ніколи не мало статут державного.

Відповідач звернув увагу суду на некоректність позиції прокурора щодо підстав відновлення строків позовної давності, в зв'язку з чим порушене право у випадку визнання судом обґрунтованими позовних вимог, не підлягає захисту.

Заяви мотивовано обізнаністю як прокурора, так і позивача в існуванні спорів щодо статусу профспілкового майна.

ФДМУ у 1996р. був ініційований позов про визнання недійсними установчих документів створеного ЗАТ "Укрпрофтур", підставою позовних вимог при цьому було те, що засновником, а саме  федерацією профспілок, до статутного фонду створеного ЗАТ було передане державне майно, яке не належало профспілкам.

Обізнаність прокуратури щодо наявності спору про статус майна підтверджується запитом прокуратури у 2000. Втім на підтвердження наведеного відповідач не надав доказів.

Звертає увагу господарського суду на той факт, що згідно нормативних актів, на які посилається прокурор і позивач, в обґрунтування позовних вимог, ФДМУ мав скласти переліки майна, яке є державною власністю, що знаходилось у віданні Федерації незалежних профспілок України (колишньої Укрпрофради) станом на 24.08.1991р., ще протягом 1996р.

Після початку розгляду справи та виступів учасників судового процесу відповідачем заявлені клопотання, колегіальний розгляд справи, надання всіх без виключення оригіналів документів, на які посилаються прокурор і позивач в обґрунтування позовних вимог, які господарським судом відхилено, зважаючи на безпідставність.

    Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судових засіданнях складені протоколи, які долучено до матеріалів справи.

    Дослідивши і з’ясувавши всі обставини та матеріали справи, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, господарський суд -    

ВСТАНОВИВ:

Статтею 121 Конституції України на прокуратуру України покладено представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру", підставою для представництва органами прокуратури України у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються між ними або з державою.

За змістом ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави;

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно з п.1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99, прокурори та їх заступники подають до арбітражного суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Прокурор чи його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і така заява, згідно ст. 2 ГПК України, є підставою для порушення справи в господарському суді.

Відповідно до ч.2 п.5 Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп\99, поняття "органом, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах", означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Заступник прокурора в своєму позові визначив інтереси держави, які зачіпає спір.

Прокурором пред’явлений позов про  визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на готельний комплекс «Турист»загальною площею 18270,80 кв.м. по який розташований у м. Києві за адресою вул. Окіпної Раїси, 2 літера А. та про витребування зазначеного майна у власність держави з незаконного володіння відповідача.

Постановою від 17.04.1936р. Центрального виконавчого комітету СРСР “Про ліквідацію Всесоюзного товариства пролетарського туризму та екскурсій" на Всесоюзну центральну раду професійних спілок (ВЦРПС) та її організації покладено керівництво роботою  в галузі туризму, що стало підставою  для створення мережі  туристично-екскурсійних закладів профспілок,  які в Українській РСР перебували у складі Української республіканської  ради по туризму та екскурсіям, підпорядкованої Укрпрофраді.

Постановою від 20.07.1962р. Президії ВЦРПС центральні, республіканські, краєві  і обласні туристично-екскурсійні  управління  реорганізовані  в Центральний, республіканські, краєві і обласні ради по туризму.

Відповідно до статуту професійних спілок СРСР, затвердженого постановою ХVІІІ з'їзду профспілок СРСР від 01.01.1987р., професійні спілки являлись загальносоюзною громадською організацією, до складу якої входили республіканські ради, у тому числі й Українська республіканська рада профспілок.

Після розпаду Союзу РСР правонаступником республіканської ради професійних спілок стала Федерація незалежних профспілок України (в подальшому Федерація професійних спілок України).

Відповідно до положення про Українську республіканську раду по туризму та екскурсіях, затвердженого постановою Президії Центральної ради по туризму і екскурсіях № 8-3 від 27.07.1982р., однією з основних задач Української республіканської Ради є організація робіт з подальшого розвитку та удосконалення туристично-екскурсійної справи у Українській РСР.

Після утворення Федерації незалежних профспілок України, Президією Ради Загальної конфедерації професійних союзів СРСР 18.11.1990р. була прийнята постанова за №2-1а "Про затвердження Договору про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном", якою був затверджений Договір про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню  профспілковим майном від 18.11.1991р. між конфедерацією  та Федерацією незалежних профспілок .

Відповідно до постанови Президії Ради Федерації незалежних профспілок України від 23.08.1991 №П7-7 створено на базі туристська - екскурсійних підприємств, об'єднань і організацій Української республіканської ради по туризму і екскурсіях Республіканське акціонерне товариство «Укрпрофтур».

Постановою Президії Ради Федерації незалежних профспілок України від 09.10.91 № П-9-5г внесено зміни до вказаної постанови, відповідно до яких п. 1 викладено в наступній редакції: створити на базі туристсько -екскурсійних підприємств, об'єднань і організацій та пайового внеску Фонду соціального страхування України Українське акціонерне товариство «Укрпрофтур»з акціонерним капіталом в сумі 391 206,00 тис. карбованців.

Відповідно до Статуту УЗАТ по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур», товариство створене відповідно до Установчого договору від 04.10.91, укладеного між Федерацією незалежних профспілок України та Фондом соціального страхування України.

Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 28.10.91 зареєстрований відповідач, який створений на майні засновників Федерації незалежних професійних спілок України та Фонду соціального страхування України. При цьому вкладом Федерації професійних спілок України до статутного фонду, є основні фонди та основні засоби туристично-екскурсійних підприємств, об'єднань та організацій профспілок України на суму 381 206,00 тис. руб.

Втім спірне майно було виникло в період 1970-1987рр.  

Згідно статті 10 Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки (прийнятої позачерговою сьомою сесією Верховної Ради Української РСР дев'ятого скликання 20 квітня 1978 року) встановлено, що основу економічної системи Української РСР становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Відповідно до статті 87 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року), соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна) власність; колгоспно-кооперативна власність; власність профспілкових та інших громадських організацій.

Статтею 89 ЦК УРСР визначено, що державна власність –основна форма соціалістичної власності. Держава є єдиним власником всього державного майна.

Правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої в свою чергу є Федерація професійних спілок України.

Згідно зі ст. 1 чинного Закону Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) «Про професійні спілки, права та гарантії їхньої діяльності" від 10.12.90р., професійна спілка (профспілка) є добровільною громадською  організацією, яка об'єднує трудящих, зв'язаних спільними інтересами за родом їхньої діяльності як у виробничій, так і в невиробничій сферах, для захисту трудових і соціально-економічних прав та інтересів своїх членів. Професійні спілки СРСР очолювались Всесоюзною центральною радою профспілок (ВЦРСП), яка обиралась на всесоюзному з’їзді, за участю делегатів від профсоюзів всіх союзних республік , у тому числі Української РСР.

Відповідно до постанови Верховної ради України від 10.04.1992р. № 2268 «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій  колишнього Союзу РСР, розташовані на території України», майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні  центральних органів цих  організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій  колишнього Союзу РСР вирішено тимчасово передати Фонду державного майна України.

Крім того, постановою Верховної ради України № 3943 від 04.02.1994р. «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР»встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно було визнане загальнодержавною власністю (п.1).

Згідно з п. 1 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого постановою Верховної Ради України № 2558 від 07.07.1992р., Фонд здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна і виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

Таким чином, Федерація незалежних профспілок України за відсутності згоди Фонду державного майна України неправомірно передала Українському закритому акціонерному товариству по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур»готельний комплекс «Турист», що є державною власністю.

Як зазначалось,  згідно постанови Президії Федерації №П-7-7 від 23.08.1991р. (зі змінами від 09.10.1991р.) було прийнято рішення про перетворення Української республіканської ради по туризму і екскурсіях в АТ "Укрпрофтур".

04.10.1991р. між Радою Федерації та Фондом соціального страхування України був укладений установчий договір про створення  на базі туристично-екскурсійних підприємств і організацій Української республіканської ради по туризму та екскурсіях - АТ "Укрпрофтур", затверджено його статут, що був зареєстрований Київським міськвиконкомом 28.10.1991р.

До статутного фонду створеного АТ був переданий, у числі іншого, також і спірний об'єкт, з огляду на що, та з врахуванням приписів ст.12 Закону України "Про господарські товариства", АТ "Укрпрофтур" стало власником цього майна.

На зазначений об'єкт на підставі наказу №304-В від 12.06.2000 видано свідоцтво про право власності.

Питання законності зміни правового статусу спірного майна є предметом вирішення даного спору.

06.10.1990р. установчим з’їздом незалежних професійних спілок України прийнято декларацію про утворення Федерації незалежних професійних спілок України.

Згідно із Положенням про Федерацію незалежних професійних спілок України (в наступному змінено найменування на Федерацію професійних спілок України), яке затверджено 06.10.1990р. установчим з’їздом незалежних професійних спілок України, перша є добровільним союзом республіканських галузевих та регіональних  міжгалузевих  профспілкових об’єднань, інших професійних організацій робітників.

За таких обставин, Федерацією незалежних профспілок України, правонаступником якої є Федерація професійних спілок України, було підтверджено, що спірне нерухоме майно також не знаходилось у власності третьої особи, а перебувало лише у віданні, що за висновками суду, виключає можливість розпорядження готелем, в тому числі, шляхом внесення до статутного фонду відповідача, оскільки вказане повноваження належить виключно власнику майна.

Водночас, за змістом Постанови від 27.10.1990р. ХІХ З’їзду профспілок СРСР “Про власність профспілок СРСР” профспілкові об’єкти є єдиною власністю профспілок СРСР. Правонаступником власності є Загальна конфедерація профспілок СРСР.

Згідно із Главою VI Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990р. Українська РСР самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах. Народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України. Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.

Відповідно до ст.4 Закону України “Про економічну самостійність Української РСР” основу економічної самостійності Української РСР утворює власність її народу на національне багатство. Власністю народу України є земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний, науковий і технічний потенціал, розташований на території республіки. До власності народу України належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті, зв'язку, банки, кредитні установи, майно торгових, комунальних та інших підприємств, а також житловий фонд та інше майно на території України.

Пунктом 1 постанови від 03.08.1990р. Верховної Ради Української РСР “Про реалізації Закону “Про економічну самостійність Української РСР” встановлено імперативне правило, що всі дії суб'єктів господарських відносин, які суперечать державному суверенітету та економічним інтересам Української РСР, визнаються недійсними і забороняються.

Пунктом 1 постанови від 03.08.1990р. Верховної Ради Української РСР “Про реалізації Закону “Про економічну самостійність Української РСР” встановлено імперативне правило, що всі дії суб'єктів господарських відносин, які суперечать державному суверенітету та економічним інтересам Української РСР, визнаються недійсними і забороняються.

Постановою Верховної Ради УРСР від 15.10.1990р. “Про управління державним майном Української РСР” встановлено, що з метою захисту майнових прав та інтересів республіки, ефективного використання й збереження державного майна в умовах переходу до ринкових відносин і різноманітності форм власності до прийняття Закону Української РСР про Раду Міністрів Української РСР покласти на Раду Міністрів УРСР здійснення функцій по управлінню державним майном Української РСР, що є у загальнореспубліканській власності.

Указом від 30.08.1991р. Президії Верховної ради України “Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави” встановлено, що підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України, з прийняттям цього Указу переходять у державну власність України. Одночасно, вказаним нормативно-правовим актом визнано недійсними майнові договори, якими змінено форму власності, укладені під час дії мораторію, встановленого постановою Верховної Ради України 29 листопада 1990 року, а також встановлено, що рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності після прийняття Постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року “Про проголошення незалежності України” без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

Статтею 1 Закону України від 10.09.1991р. “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України” встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України. Статтями 3, 4 вказаного Закону України визнано недійсними майнові договори, якими змінено форму власності, укладені під час дії мораторію, введеного постановою Верховної Ради Української РСР 29 листопада 1990 року,  та встановлено, що рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття Постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року “Про проголошення незалежності України” без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

На виконання Закону України від 10.09.1991р. “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України”  було прийнято постанову №227 від 24.09.1991р., відповідно до якої організацію роботи по переходу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, що розташовані на території України, у відання органів державного управління України покладено на Урядову комісію, створену розпорядженням №237 від 11.09.1991р. Кабінету Міністрів України, Фонд державного майна України та органи державного управління України, у відання яких переходять зазначені підприємства.

За таких обставин, стосовно статусу Української республіканської ради профспілок та Української республіканської ради по туризму та екскурсіям в системі профспілок СРСР та спірного майна,  вказана нерухомість не могла перейти у власність Федерації незалежних профспілок України (а згодом і ПрАТ «Укрпрофтур»), оскільки перейшло у державну власність відповідно до викладених вище положень нормативно-правових актів.

Відповідно до Закону України  від 16.06.1992р. “Про об'єднання громадян” об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.  Об'єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до цього Закону визнається політичною партією або громадською організацією. Особливості правового регулювання діяльності профспілок визначаються Законом України про профспілки.

Особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок в Україні були визначені Законом України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” від  15.09.1999р. Дія цього Закону поширюється на діяльність профспілок, їх організацій, об'єднання профспілок, профспілкових органів і на профспілкових представників у межах їх повноважень, на роботодавців, їх об'єднання, а також на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно із ст.21 Закону України “Про об'єднання громадян” об'єднання громадян може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної діяльності. Об'єднання громадян набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом.

Статтею 20 Закону України “Про власність” було визначено, що професійні спілки та їхні громадські об’єднання є суб’єктами права колективної власності.   

Відповідно до ст.21 Закону України “Про власність” право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.

Таким чином, вказаними нормативно-правовими актами не передбачено можливості набуття права власності новоствореним профспілковим об’єднанням  від організацій союзного підпорядкування в порядку правонаступництва.

Враховуючи наведені нормативні акти стосовно права власності держави Україна після розпаду СРСР, історії створення спірного майна та створення і перетворення відповідача та третьої особи, за висновками суду, з проголошенням незалежності 24 серпня 1991 року право власності на спірний об'єкт набула держава Україна в особі  органу, якому відповідно до Постанов Верховної Ради України від 10.04.1992 року №2268-ХІІ та від 01.03.1994 року №3943-ХІІ надані повноваження прийняти це майно та розпоряджатись ним до визначення суб'єктів його права, тобто Фонду державного майна України - позивача.

Як було зазначено вище, відповідно до статуту профспілок СРСР, до 1990р. профспілки були загальносоюзною громадською організацією в єдиній системі профспілок колишнього СРСР. Українська республіканська профрада представляла республіканську організацію з статусом юридичної особи.

Особливості правового регулювання діяльності профспілок визначаються Законом України про профспілки.

Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" №1045-ХІV був прийнятий 15.09.1999р., тобто значно пізніше від дати укладення договору про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном (18.11.1991р.)

Отже, до набуття чинності цим Законом діяльність професійних спілок України була врегульована положеннями Закону України "Про об'єднання громадян".

Чинне на момент передачі майна законодавство УРСР та України не передбачало та не врегульовувало такої  підстави виникнення права власності  майна громадського об'єднання як передача майна загальносоюзною   громадською організацією створеній громадській організації держави України.

Окрім того, спірне майно не було об'єктом права власності профспілок України, оскільки вони відповідно до положень Закону України "Про профспілки" не є правонаступником професійних спілок СРСР.

Відтак, з врахуванням наведених правових норм, спірний об'єкт мав статус державної (загальнодержавної) власності, в зв'язку з чим здійснення будь-яких дій щодо зміни власника цього майна є неправомірним.

Відповідно до Указу Президії Верховної Ради України  від 30.08.1991р. №1452 "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави", Закону України від 10.09.1991р. №1540 "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю України, в зв'язку з чим рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форми власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття Постанови ВРУ від 24.08.1991р. "Про проголошення незалежності України" без узгодження з відповідними органами, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

Статтею 41 Конституції України та ст.231 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. (ст.392 ЦК України).

Статтею 658 ЦК України (ст.225 ЦК УРСР) встановлено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо покупець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Відповідно до ст.387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За правилами п.3 ч.1 ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати ( добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Спірний об'єкт з володіння держави вибув не з їх волі, іншим шляхом.

Згідно із довідкою №33528 від 08.07.2011р. Комунального підприємства “Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна” на теперішній час право власності на готельний комплекс «Турист» по вул.Окіпної Раїси, 2 літ А зареєстровано за Українським закритим акціонерним товариством по туризму і екскурсіях «Укрпрофтур».

Проте, як встановлено судом вище, власником спірного майна є держава в особі органу уповноваженого управляти державним майном Фонду державного майна України, який Федерації професійних спілок України, як особі, що передала нерухоме майно відповідачу,  нежилий виробничо-адміністративний будинок не передавав та право на його відчуження не надавав, внаслідок чого спірне майно вибуло із володіння держави поза її волею.

Відтак, позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

Водночас су звертає увагу на неправомірність застосування до спірних правовідносин приписів постанови №506 від 29.11.1990р. Верховної Ради УРСР  “Про захист суверенних прав власності Української РСР”виходячи з того, що вказаний нормативно-правовий акт спрямований на заборону відчуження державного майна за ініціативи чи за участі органів державної влади, в той час, як в даному випадку зміна форми власності державного майна відбулася без участі органів державної влади.

Посилання прокурора на постанову №606 від 23.04.1960р. Ради Міністрів охорони здоров’я  УРСР “Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров’я  УРСР” суд вважає безпідставним з огляду на те, що за змістом наданих до матеріалів справи документів спірне майно було побудовано вже після прийняття вказаного нормативно-правового акту.

Не можуть бути взяті до уваги посилання відповідача щодо пропуску строку позовної давності, встановленого для захисту порушеного права, оскільки позов заявлений прокурором в інтересах ФДМУ за наслідками проведеної за завданням Генеральної прокуратури України перевірки законності відчуження Федерацією профспілок України нерухомого майна та ліквідації профспілкових підприємств (лист Генеральної прокуратури України від 31.05.11 №07/2/1-220 вих 25880кв-11).

Порушення, що були підставою для звернення  з позовом, були встановлені і стали відомі прокурору під час здійснення перевірки. За правилами, встановленими ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого право або про особу, яка його порушила.

Відтак, позов заявлений в межах встановленого законом строку позовної давності, який для даної категорії спору становить 3 роки, тому порушене право підлягає захисту.

Не можуть бути судом взяті до уваги з урахування преюдиційності факти, встановлені рішенням Вищого арбітражного суду України у справі №138/7 оскільки по-перше у цих двох справах різний суб’єктний склад, Фонд соціального страхування України не бере участі у даній справі, а  по-друге, названий спір не вирішував питань пов’язаних із спірним об’єктом за наведеними у даному спорі обставинами, а посилання у вказаному судовому рішенні про власника певного майна є оціночним судженням суду, висновком, зробленим судом за результатами надання оцінки наявним у матеріалах конкретної справи документів, проте не є встановленим фактом.

При цьому предметом дослідження було встановлення статусу майна переданого Федерації Незалежних профспілок України на підставі затвердженого Президією Ради Загальної конфедерації  професійних спілок договору про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном від 18.11.1991р., до переліку  якого увійшов також і спірний об'єкт.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, розподіл тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов‘язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Всупереч названим нормам законодавства відповідачем та третьою особою не подано  належних, допустимих і переконливих доказів спростування права державної власності на спірне майно.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача на користь державного бюджету підлягають стягненню судові витрати у даній справі.

Керуючись ст. ст. 22, 27, 29, 32-34, 36, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати за державою в особі Фонду державного майна України, 01601, м. Київ133, вул. Кутузова, 18/9, код ЄДРПОУ 00032945 право власності на готельний комплекс «Турист" загальною площею 18270,80 кв.м. по який розташований у м. Києві за адресою вул. Окіпної Раїси, 2 літера А.

3. Витребувати у власність держави в особі Фонду державного майна України, 01601, м. Київ133, вул. Кутузова, 18/9, код ЄДРПОУ 00032945 готельний комплекс «Турист»загальною площею 18270,80 кв.м. по який розташований у м. Києві за адресою вул. Окіпної Раїси, 2 літера А з незаконного володіння Приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур»(02002, м. Київ, вул.Раїси Окіпної, 2, код 02605473)

4.  Стягнути з  Приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» (02002, м. Київ, вул.Раїси Окіпної, 2, код 02605473) в доход державного бюджету України 85,00 грн. державного мита на рахунок 31110095700011, одержувач УДК у Шевченківському р-ні м. Києва, банк одержувача ГУ ДКУ у м. Києві МФО 820019, код ЄДРПОУ 26077968 код бюджетної класифікації 22090200 та 236 (двісті тридцять шість ) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на рахунок 31218264700001, одержувач ГУ ДКУ у м. Києві код ЄДРПОУ 24262621, банк одержувача ГУ ДКУ у м. Києві МФО 820019, код бюджетної класифікації 22050003.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                                              І.Д. Курдельчук

дата складення 18.11.11