Постанова

від 11.10.2006 по справі 15/9пд

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

15/9пд

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

11 жовтня 2006 р.                                                                                   № 15/9пд  

Вищий  господарський  суд  України  у  складі  колегії  суддів:

головуючого      Подоляк О.А.

суддів :Грека Б.М.,Дерепи В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

КСП “Агролюкс”

на постановувід 04.07.2006 р. Луганського апеляційного господарського суду

у справі№ 15/9пд

за позовом КСП “Агролюкс”(надалі –Підприємство)

доАППБ “Аваль” в особі Луганської обласної дирекції(надалі –Банк)

третя особа без самостійних вимог на стороні позивача

ПП “АНТК”

провизнання зобов'язань такими, що не підлягають виконанню

за участю представників:

від позивача -  не з'явились

від відповідача-  Іщенко Є.М., Тукман Ю.В.

від третьої особи-  не з'явились

В С Т А Н О В И В:

В березні 2006 р. Підприємство звернулось до суду з позовом до Банку про визнання зобов'язання за кредитним договором № 010/01-11/1801 від 10.06.2003 р., а також додаткових угод до нього від 20.06.2004 р., від 01.12.2004 р. та від 31.01.2005 р., такими, що не підлягають виконанню у зв'язку із припиненням зобов'язання; про визнання зобов'язання за договором застави майна реєстр № 3017 від 12.06.2003 р., угоди про внесення змін в договір застави реєстр № 6770 від 20.10.2003 р., угоди про внесення змін в договір застави реєстр № 1344 від 07.05.2004 р., такими,  що  не  підлягають виконанню  у  зв'язку  із припиненням зобов'язання.

В обґрунтування позовних вимог Підприємство посилалось на те, що 25.06.2005 р. у справі № 18/185 господарський суд Луганської області прийняв рішення, яке набрало законної сили 10.07.2005 р. У відповідності до цього рішення з ПП “АНТК” (поручителя Підприємства) було стягнуто на користь Банку 1775700 грн. заборгованості Підприємства по поверненню кредиту, 8756,09 грн. пені за прострочення повернення кредиту, 3835,47 грн. пені за прострочення виплати процентів за користування кредитними коштами. Підприємство вказувало на те, що заборгованість по сплаті кредиту та пені згаданим судовим рішенням за згодою Банку визнана субсидіарною відповідальністю ПП “АНТК”. У зв'язку з цим Підприємство вважало, що Банк добровільно, з власної ініціативи, згідно ст. 520 ЦК України, виявив згоду на заміну боржника в зобов'язанні з Підприємства на ПП “АНТК”. На думку Підприємства, у такому випадку були припинені зобов'язання Підприємства по кредитному договору № 010/01-11/1801 від 10.06.2003 р. та додаткових угод до нього. Тому, у випадку припинення забезпеченого заставою зобов'язання, незалежно від підстав припинення, зникають правові підстави для задоволення вимог, які ґрунтуються на договорі застави. Позовні вимоги вмотивовані посиланням на ст. ст. 520, 523, 528, 598, 651 ЦК України.

Банк проти пред'явленого позову заперечував та вказував на те, що в силу положень ст. 554 ЦК України у випадку порушення боржником (Підприємством) зобов'язання, забезпеченого поручительством, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, що і передбачено в договорі поруки; письмової угоди про заміну боржника у зобов'язанні сторони не укладали.  

Рішенням господарського суду Луганської області від 15.05.2006 р. (суддя Пономаренко Є.Ю.), залишеним без змін постановою Луганського апеляційного господарського суду від 04.07.2006 р. (судді: Бородіна Л.І., Іноземцева Л.В., Журавльова Л.І.), в позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановою, Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 10.06.2003 р. між Банком (кредитор) та Підприємством (позичальник) укладено кредитний договір № 010/01-11/1801, відповідно до умов якого кредитор відкрив позичальнику кредитну лінію в сумі 350000 грн. строком до 01.12.2004 р. із сплатою 15 % річних. Додатковою угодою від 20.06.2003 р. до кредитного договору сторонами збільшено загальний розмір кредитної лінії до 2000000 грн. Додатковою угодою від 01.12.2004 р. до кредитного договору сторонами продовжено строк погашення кредиту до 01.02.2005 р. Додатковою угодою від 31.01.2005 р. до кредитного договору сторони домовилися про продовження строку надання кредитної лінії до 30.11.2005 р. та встановили при цьому, що за умови непогашення в строк до 31.03.2005 р. відсотків по кредитному договору, строк дії кредиту встановлюється до 01.04.2005 р.

В забезпечення зобов'язань за кредитним договором, 12.06.2003 р. між Банком (заставодержатель) та Підприємством (заставодавець) укладено договір застави, що посвідчений нотаріально, відповідно до умов якого у заставу передано майно на загальну суму 4022740 грн. Угодою від 20.10.2003 р., що посвідчена нотаріально, сторони домовилися внести зміни в договір застави щодо частини заставленого майна та оцінили заставлене майно за договором застави на загальну суму 4026805 грн. Відповідно до внесених змін та доповнень до договору застави від 07.05.2004 р. сторони частково змінили предмет застави та оцінили заставлене майно за договором застави на загальну суму 4114805 грн.

Крім цього, 07.09.2004 р. сторонами укладено договір застави товарів в     обігу № 010/01-11/1801/1, відповідно до умов якого в заставу оформлено майбутній врожай 2004 р. соняшника на суму 1760000 грн.

Таким чином, усе заставлене майно оцінено сторонами на загальну суму 5874805 грн.

Крім того, з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Банком (кредитор) та ПП “АНТК” (поручитель) укладено договір поруки № 010/01-11/1801 від 05.04.2005 р. За даним договором поруки сторони визначили, що поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов'язання перед кредитором (відповідачем у справі) відповідати по зобов'язанням боржника (Підприємства), які виникають з кредитного договору від 10.06.2003 р., в повному обсязі цих зобов'язань.

В пункту 2.1 договору поруки сторони визначили, що у випадку невиконання боржником взятих на себе зобов'язань по кредитному договору, поручитель несе солідарну відповідальність перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу за кредитним договором, нарахованих відсотків за користування кредитом та неустойки.  

Судами встановлено, що Підприємством зобов'язання з вчасного та у повному обсязі повернення одержаного кредиту та сплати відсотків не виконано.

У зв'язку із невиконанням зобов'язань за кредитним договором за заявою Банку приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис з метою звернення стягнення на певне заставне майно.

Рішенням господарського суду Луганської області від 25.06.2005 р. у справі № 18/185 за позовом Банку до ПП “АНТК” за участю третьої особи Підприємства з відповідача присуджено до стягнення борг у сумі 1775700 грн. по поверненню кредиту, пеню у сумі 3835,47 грн. та судові витрати.

У зв'язку з цим позивач вважає, що відбулася заміна боржника, при цьому Підприємство не погоджується забезпечувати заставою виконання зобов'язання новим боржником - ПП “АНТК”, що стало підставою звернення Підприємства з позовом до господарського суду про визнання зобов'язань за кредитним договором та договором застави майна такими, що не підлягають виконанню у зв'язку із припиненням зобов'язань.

Приймаючи рішення та постанову суди виходили з того, що Підприємство (боржник) та ПП “АНТК” (поручитель) є солідарними боржниками і є зобов'язаними доти, доки їх обов'язок не буде виконаний у повному обсязі (543 ЦК України). Посилання Підприємства на заміну сторони у зобов'язанні не прийняті до уваги, оскільки такий правочин з урахуванням положень ст. 513 ЦК України повинен бути укладений у письмовій формі. Обраний позивачем матеріально-правовий спосіб захисту порушеного права не узгоджується із положеннями ст. 16 ЦК України.

Вказані висновки судів відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, є законними та обґрунтованими.

Відповідно до положень ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Згідно норм ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Таким чином, оскільки інше договором не встановлено, боржник і поручитель несуть солідарну відповідальність.

В силу ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Судами досліджено, що ані поручитель, ані боржник свій обов'язок у повному обсязі не виконали, а відтак останні залишаються зобов'язаними особами перед Банком.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Посилання позивача на заміну боржника у зобов'язанні правомірно не прийняті судами до уваги.

Відповідно до ст. 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.

Згідно ст. 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу, відповідно до положень якої правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Як встановлено судами, письмового правочину про заміну боржника у зобов'язанні сторонами не було укладено, а відтак підстави для застосування ст. 523 ЦК України відсутні.

Крім цього, висновки судів про неузгодженість заявлених позивачем вимог способам захисту цивільних (господарських) прав та інтересів (ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України) слід визнати обґрунтованими.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди в порядку ст. ст. 43, 47, 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін.

На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, обґрунтовано та правомірно відмовлено у позові.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, повторно розглядаючи справу, повно з'ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу КСП “Агролюкс” залишити без задоволення.

Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 04.07.2006 р. у справі № 15/9пд залишити без змін.

Головуючий, суддя                                                                      О. Подоляк

С у д д і:                                                                                          Б. Грек

                                                                                                        В. Дерепа