Постанова

від 17.10.2006 по справі 36/465

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

36/465

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

17 жовтня 2006 р.                                                                                   № 36/465  

        Вищий господарський суд України у складі колегії  суддів :

головуючого      Овечкіна  В.Е.,

суддівЧернова     Є.В.,

Цвігун В.Л.,

за   участю   представників:

позивача   - Кузьменкова Ю.М.,

відповідача   - Татура І.А.,

розглянувши у  відкритому судовому засіданні  касаційну скаргу

ТОВ "Стоїк-Авто"

на постановувід 13.03.2006 Київського апеляційного господарського суду

у справі№36/465

за  позовом Київської міської ради

доТОВ "Стоїк-Авто"

про  звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 19.12.2005, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2006, позов задоволено –на підставі ст.ст.116, 124, 125, 212 Земельного кодексу України зобов'язано відповідача звільнити земельну ділянку площею 0,042 га, яка розташована за адресою: м. Київ,  вул. Приозерна, 2 в Оболонському районі м.Києва, та привести її у придатний для використання стан.

ТОВ “Стоїк-Авто” в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові, оскільки вважає, що він придбав нежилі приміщення загальною площею 418 кв. м. по вул. Приозерна, 2, м. Київ за договором купівлі-продажу від 29 червня 2000 року, укладеним з ТОВ «Укрлада». Відповідно до ч.ч.1,3 ст.30 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року, який діяв на момент придбання приміщень, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених ст.67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди. При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель і споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди. Таким чином, згідно з наведеною нормою відповідач автоматично набув право користування земельною ділянкою за адресою: вул. Приозерна, 2, м.Київ.

Норма, яку містить ч.4 ст.30 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року, зазначає про те, що право користування, яке виникло у перелічених у цій статті випадках, посвідчується відповідною радою. Тобто документ, виданий радою, лише посвідчує право, саме ж право виникає в силу фактів, визначених наведеною нижче нормою, тобто в силу переходу права власності на будівлю.

Оскільки, відповідно до норм Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року, чинного на момент придбання частини будівлі, право користування земельною ділянкою виникло, то незважаючи на прийняття у подальшому нового Земельного кодексу, підстави для припинення зазначеного права відсутні.

Таким чином, висновок суду про відсутність прав на земельну ділянку у відповідача не відповідає обставинам справи та нормам матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет повноти їх встановлення і правильності юридичної оцінки судами першої та апеляційної інстанцій і заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

Відповідно до статті 189 Земельного кодексу України самоврядний контроль за використанням та охороною земель в місті Києві здійснюється Київською міською радою.

При здійсненні Київською міською радою вищезазначених повноважень встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Стоїк-Авто»самовільно, без правовстановлюючих документів, відповідно до яких право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації, а право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації, використовує земельну ділянку площею 0,042 га, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Приозерна,2 в Оболонському районі м. Києва під прибудову до салону —магазину, що є порушенням вимог ст.ст. 125, 126, Земельного кодексу України. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Відповідно до актів перевірки дотримання вимог земельного законодавства Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації № 145/05 від 12.02.2005 р. та № 412/05 від 29.03.2005 р. було встановлено, що у відповідача відсутні будь - які документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою ділянку площею 0,042 га, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Приозерна,2 в Оболонському районі м. Києва.

23.02.2005р. відповідачу було вручено вказівку про усунення порушення земельного законодавства - оформити документи на право користування даною земельною ділянкою в місячний термін, або звільнити земельну ділянку.

Як вбачається з висновку Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради від 11.04.2005 р. №08-55/10448 земельна ділянка площею 418,53 кв. м., яка розташована за вищезазначеною адресою використовується Товариством з обмеженою відповідальністю „Стоїк - Авто" самовільно, без законних підстав, з порушенням визначеного порядку надання земельних ділянок, без відведення землі в натурі й одержання документа, що засвідчує право на землю.

Нормами статті 212 Земельного кодексу України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або користувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Відповідно до п. 38 рішення Київської міської ради від 26.09.2002 р.№20/180 «Про погодження місць розташування об'єктів»Товариству з обмеженою відповідальністю «Стоїк-Авто»було погоджено місце розташування прибудови до автосалону для підготовки автомобілів для реалізації на вул. Приозерній,2 в Оболонському районі м, Києва на землях міської забудови орієнтовною площею 0,04 га.

20.05.2003р. між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стоїк-Авто»був укладений договір резервування земельної ділянки. Згідно умов даного договору за товариством з обмеженою відповідальністю «Стоїк-Авто»було зарезервовано земельну ділянку площею 0,0419га для розташування прибудови до автосалону для підготовки автомобілів для реалізації  на вул. Приозерній, 2 в Оболонському районі м. Києва. Термін резервування земельної ділянки визначений до 26.09.2005р.

Однак, відповідно до норм чинного законодавства зазначене рішення Київської міської ради від 26.09.2002 р.№20/180 «Про погодження місць розташування об'єктів»та договір резервування земельної ділянки від 20.05.2003р. не є документами, що посвідчує право власності або користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України підставами для набуття права на землю є рішення органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Відповідно до пункту 1 статті 124 Земельного кодексу України передача земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до пунктів 2, 3 статті 125 Земельного кодексу України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Таким чином, матеріалами справи встановлено, що відповідач безпідставно займає земельну ділянку, чим порушує інтереси держави щодо регулювання державою земельних відносин з метою створення умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання.

Слід зазначити, що відповідно до частини 3 пункту 1 статті 211 Земельного кодексу України у разі самовільного зайняття земельних ділянок громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.

Пунктом 1 статті 212 Земельного кодексу України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат понесених за час незаконного користування ними.

Однак, колегія не може погодитися з висновками суду з огляду на таке.

Судами попередніх  інстанцій залишено поза увагою ті обставини, що згідно копії наявного у справі поповерхового плану будівлі літ. “А” по вул. Приозерна, 2 в м.Києві станом на 17.09.1999р. (а.с.64) прибудова до салону-магазину вже існувала на момент придбання відповідачем частини нежилої будівлі (нежилих приміщень) загальною площею 418 кв. м за цією ж адресою за договором купівлі-продажу від 29.06.2000, укладеним з ТОВ “Укрлада”. Зазначена прибудова розташована на спірній земельній ділянці, що встановлено судами.

Однак, судами не з'ясовано питання наявності чи відсутності входження цієї прибудови до складу придбаної відповідачем частини нежилої будівлі по вул.Приозерна, 2, в м.Києві,  що має істотне значення для правильного вирішення даного спору.

Адже, в разі встановлення факту включення прибудови до належного товариству на праві власності об'єкта нерухомості вбачається помилкове надання судами попередніх інстанцій зворотної дії нормам Земельного кодексу України (ст.ст.116, 124, 125, 212), що набрав чинності з 1 січня 2002 року, оскільки право власності на частину будівлі товариство набуло ще у червні 2000 року.

Наведене свідчить про неповне з'ясування судом обставин справи та є підставою для її передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Водночас касаційна інстанція вважає за необхідне на підставі ст.11112 Господарського процесуального кодексу України доручити суду першої інстанції при новому розгляді справи врахувати встановлені частинами 1 та 3 ст.30 чинного на той час Земельного кодексу України (в редакції від 18.12.1990) підстави переходу до нового власника будівлі (споруди) права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться зазначена будівля (споруда). Тим більше, що надання земельної ділянки у користування в порядку відведення передбачено здійснювати лише у разі зміни цільового призначення земельної ділянки, на якій знаходиться придбана будівля (споруда).

Окрім того, судами попередніх інстанцій не враховано пункти 6, 7  Перехідних положень Земельного кодексу України від 25.10.2001, згідно яких юридичним особам, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, надано певний термін (до 1 січня 2008 року) для переоформлення права оренди на ці ділянки.

Якщо ж юридична особа одержала земельну ділянку у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, то така юридична особа зберігає право користування цією ділянкою.

Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета даного господарського спору, судами першої та апеляційної інстанції всупереч вимогам ст.43 Господарського процесуального кодексу України не надано ретельної правової оцінки, а згідно імперативних вимог ч.2 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у справі докази.

Зважаючи на викладене, касаційна інстанція на підставі ч.2 ст.1115 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам справи, в зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування інших обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ “Стоїк-Авто” задовольнити частково.

Рішення господарського суду м.Києва від 19.12.2005 та постанову  Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2006 у справі №36/465 скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Головуючий, суддя                    В.Овечкін

Судді:                        Є. Чернов

                                                                                                                       В. Цвігун