Постанова

від 07.11.2011 по справі 56/02-12/44

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2011                                                                                           № 56/02-12/44

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Ткаченка Б.О.

суддів:            Федорчука  Р.В.

          Лобаня О.І.

при секретарі:           Криворотьку В.В.

за участю представників:

від позивача  -                    ОСОБА_1 – дов. б/н від 18.10.2011 р.;

від відповідача -                ОСОБА_2. – дов. б/н від 11.08.2011 р.;

розглянувши матеріали

апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аутсорсінгова компанія «СОВА»

на рішення Господарського суду м. Києва

від   26.08.2011 р.  

у справі № 56/02-12/44 (суддя – Прокопенко Л.В.)

за позовом Приватного підприємства «Охоронна компанія «Пересвіт»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аутсорсінгова компанія «СОВА»

про стягнення заборгованості в розмірі 6 655,61 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва № 56/02 від 06.08.2010 р. позовні вимоги задоволено частково.

Постановою Київського апеляційного господарського суду № 56/02 від 20.10.2010 р. рішення Господарського суду міста Києва № 56/02 від 06.08.2010 р. змінено.

Постановою Вищого господарського суду України № 56/02 від 17.01.2011 р. рішення Господарського суду міста Києва № 56/02 від 06.08.2010 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду № 56/02 від 20.10.2010 р. скасовано, справу № 56/02 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.08.2011 року у справі                      № 56/02-12/44 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аутсорсінгова компанія «СОВА» на користь Приватного підприємства «Охоронна компанія «Пересвіт» суму заборгованості у розмірі 5326,56 грн., пеню у розмірі 560,81 грн., інфляційні нарахування у розмірі 486,39 грн., 3% річних у розмірі 147,54 грн., державне мито у розмірі 99,94 грн. та 231,23 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Аутсорсінгова компанія «СОВА» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 26.08.2011 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

       Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення по суті спору.

Представник відповідача в поясненнях наданих у судовому засіданні, підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, просив суд скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 26.08.2011 р. у справі № 56/02-12/44 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник позивача в поясненнях, наданих в судовому засіданні, заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

20.11.2007 р. між позивачем  та відповідачем було укладено Договір № 18 про надання послуг з охорони.

Відповідно до п.п. 1.1, 4.1.1 відповідач доручає, а позивач бере на себе зобов'язання по охороні приміщень, матеріальних цінностей, транспорту, персоналу та внутрішньої території відповідача від проникнення третіх осіб на об'єкт, який розташований за адресою: м. Київ, вул. Горького 11, оф.2, а замовник (відповідач) зобов'язався своєчасно оплачувати надані послуги.

Згідно з пунктом 2.1 Договору, вартість послуг позивача визначається виходячи із кількості відпрацьованих людино/годин протягом місяця і складає суму, яка визначена в Протоколі погодження про розмір домовленої вартості наданих послуг з охорони (Додаток № 1) та в Акті про виставлення постів охорони на об'єкті (Додаток № 3).

Відповідно до п.п. 7.1 Договору фактичне виконання позивачем робіт фіксується сторонами у двосторонньому Акті прийому-передачі виконаних робіт, який складається та узгоджується не пізніше останнього числа звітного місяця.

Згідно з п. 7.2 Договору, акти прийому-здачі виконаних робіт та Додаток 1 є підставою для взаємних розрахунків та платежів між відповідачем і позивачем.

Пунктом 7.3 Договору сторони передбачили, що оплата послуг проводиться відповідачем щомісячними платежами протягом 10 днів після підписання обома сторонами Актів прийому-здачі виконаних робіт згідно виставлених позивачем рахунків-фактур, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору,  він надав відповідачу послуги з охорони у січні 2008 році, які відповідач не оплатив.

Спір між позивачем та відповідачем щодо оплати вартості послуг у січні 2008 року по договору № 18 виник у 2008 році.

Частина 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Стаття 628 ЦК України визначає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Виходячи зі змісту укладеного між сторонами договору, останній за своєю правовою природою є договором про надання послуг, за яким одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина 1 статті 901 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 90 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Судом апеляційної інстанції під час розгляду справи №25/366-26/87 встановлено, що акт виконаних робіт та рахунок-фактура були направлені відповідачу 26.05.2009.

Враховуючи нормативи перебігу по місту Києву, а також 10- денний строк на оплату відповідно до п.п. 7.1, п. 7.2, п. 7.3 договору, зобов‘язання з оплати отриманих послуг мало б було виконано відповідачем в строк до 08.06.2009 р.

За таких обставин, факт надіслання позивачем акту передачі-приймання виконаних послуг за січень 2008 р., строк до якого відповідач повинен був оплатити вартість послуг отриманих від позивача за січень 2008 р., а саме до 08.06.2009 р., не доводиться знову під час вирішення справи № 56/02.

Відповідач доказів виконання зобов‘язання по договору № 18  за отримані послуги у січні 2008 року на загальну суму 5326,56 грн. у строк до 08.06.2009 так і на момент вирішення справи судом, до суду не надав.

Факт порушення відповідачем договірних зобов’язань підтверджується матеріалами справи.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 5 326,56 грн. суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

За прострочення грошового зобов’язання позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 604,25 грн., 3% річних у розмірі 151,06 грн., інфляційних втрат у розмірі 573,74 грн.

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 5.1.2 Договору у випадку прострочення платежів, відповідач виплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

За порушення п. 3.1 Договору покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Колегія суддів погоджується з перерахунком місцевого господарського суду та задоволенням позовних вимог про стягнення пені частково, а саме на суму 560,81 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи перерахунок місцевого суду, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню частково, а саме на суму 486,39 грн., 3% річних на суму 147,54 грн.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона  посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2011р. у справі № 56/02-12/44 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

  1.          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аутсорсінгова компанія «СОВА» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2011р. у справі № 56/02-12/44 – залишити без змін.

2.          Матеріали справи № 56/02-12/44 повернути до Господарського суду міста Києва.

3.          Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      Ткаченко Б.О.

Судді                                                                                          Федорчук  Р.В.

                                                                                          Лобань О.І.