Рішення

від 18.06.2008 по справі 48/81

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

48/81

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№  48/81

18.06.08

За позовомСільськогосподарського виробничого кооперативу «Соснова»

ДоТовариства з обмеженою відповідальністю «Олто»

Провизнання недійсним договору № 03-3 від 03.03.06 р.

Суддя Сулім В.В.

Представники сторін:

Від позивача:

Від відповідача:

26.03.2008 року та  16.04.2008 року судові засідання відкладались відповідно до ст. ст. 77, 86 Господарського процесуального кодексу України. 06.05.2008 року у судовому засіданні оголошено перерву для виготовлення повного тексту рішення.

Обставини справи:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою про визнання недійсним договору №03-3 від 03.03.2006р. укладеного між Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Соснова»та  Товариством з обмеженою відповідальністю «Олто»про купівлю-продаж корів, телиць та телят у кількості 254 голів на загальну суму  594000,00 грн.

Свої позовні вимоги  позивач обґрунтовує тим, що спірний договір було підписано  позивачем в особі голови кооперативу Павлушо Юрія Івановича, що діяв на підставі статуту позивача, без погодження загальних зборів  членів кооперативу на укладення  договору, тобто не маючи  достатнього обсягу дієздатності. В той час як відповідно  до п.13.2.5. Статуту до надання  дозволів на укладення угод від  імені кооперативу  на суму, що  перевищує суму  еквівалентну 25000 доларів  США за  курсом Національного банку України на день укладення договору віднесено до виключної компетенції Загальних зборів кооперативу. Відповідно до п. 15.2.4. Статуту Голова правління приймає рішення  щодо розпорядження майном Кооперативу, включаючи  фінансові засоби у межах  встановлених Загальними зборами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2008 року було порушено провадження у справі по справі № 48/81 та призначено її до розгляду.

Перед початком розгляду справи по суті представника позивача ознайомлено з його правами та обов'язками у відповідності із ст.22 ГПК України.

Крім цього, представнику позивача у судовому засіданні роз'яснено вимоги ст.81-1 ГПК України.

Судом, у відповідності з вимогами ст.81-1 ГПК України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Враховуючи те, що представник відповідача не з'являється у судове засідання, а  матеріали справи містять докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час і місце судового засідання, суд вважає за можливе розглянути позовну заяву відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними матеріалами та без участі представника відповідача.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»). Крім того, матеріали справи містять довідку з Єдиного державного реєстру  юридичних  осіб та  фізичних  осіб підприємців щодо  місцезнаходження відповідача.

У судовому засідання представник позивач надав пояснення щодо відсутності  номера  договору, відповідно до яких між сторонами 03.03.2006р. не укладались інші договору, а нумерація на договорі була помилково не поставлена.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, прийнявши до уваги відзив відповідача, всебічно, повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.03.2006р. Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Соснова»(далі –позивач  або  Кооператив) в особі голови правління  Павлушко Юрія  Івановича, що  діяв на підставі статуту, та  Товариством з обмеженою відповідальністю «Олто»(ділі –відповідач),  в особі генерального директора Шинкаренка Анатолія  Івановича, що діяв на підставі статуту було укладеного договір (далі –Договір), відповідно до п. 1.1. якого  відповідач продає, а позивач - купує корів, телиць та телят, що надалі іменуються товаром, у кількості  254 голів на загальну суму  594000,00 грн. (розділ 2 Договору).

Відповідно до п. 2.4. Договору, з врахуванням внесених сторонами змін, розрахунок по договору  проводиться наступним чином: 200 000,00 грн. позивач повинен перерахувати до 18.03.2006р., а 394 000,00 грн. - до 31.03.2006р.

Позивач, відповідно до наданих платіжних доручень, перерахував на рахунок відповідача 519 000,00 грн.

03.03.2006р. відповідач передав позивачу відповідно до підписаної накладної та акту зважування тварин від 03.03.2006р. голів корів, вагою 73640 кг. Однак, як стверджує позивач, відповідач не передав позивачу  приналежні  до товару -  корів документи,  а саме паспорти на тварин.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору №03-3 від 03.03.2006р. укладеного між позивачем та відповідачем щодо купівлі-продажу  корів, телиць та телят на загальну суму  594000,00 грн., однак  до позовної заяви додав  договір без зазначення номера.

Враховуючи, що між сторонами 03.03.2006р. не укладалися інші договору, що сторони, предмет та ціна договорів №03-3 від  03.03.2006р. та №б/н від 03.03.2006р. співпадають, суд  дійшов  висновку, що це  один і той же договір.

Позивач посилається на порушення прав позивача встановленням односторонньої відповідальності щодо останнього в разі невиконання умов договору.

Відповідно до ч.2 ст.207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що:

- виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків;

- допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов;

- вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Відповідно до п. 4.1. Договору, з внесеними сторонами змінами, в разі невиконання  умов зазначених в п. 2.4. Договору позивач виплачує пеню в розмірі подвійної ставки Національного банку України від простроченої суми та штрафні, що становлять  10% вартості договору.

Відповідно до ст. 661 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Не встановлення  відповідальності за порушення зобов'язання договором не звільняє особу від понесення  нею відповідальності встановленої законом.

Враховуючи вище зазначене суд дійшов висновку про відсутність підстав визнання спірного договору недійсним саме з підстав наведених у ч. 2 ст. 207 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Оспорюваний договір було підписано від імені позивача головою кооперативу Павлушко Юрія Івановича, що діяв, як зазначено в договорі, на підставі Статуту позивача.

Відповідно до ст. 100 Господарського кодексу України майно виробничого кооперативу становить колективну власність; вищим органом управління кооперативу є загальні збори (ст. 101 Господарського кодексу України).

Аналогічні норми викладено і в статуті Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Соснова», що діяв на момент підписання оспорюваного договору (далі –статут)  в пунктах 5.2. та  13.1.  Статуту.

Так п. 13.1.Статуту визначено, що  вищим органом управління Кооперативу є Загальні збори засновників Кооперативу. Члени (засновники) Кооперативу несуть остаточну  відповідальність за прийняті  рішення  щодо  діяльності Кооперативу.

Статтею 15.2 Статуту передбачено, що Правління очолює голова кооперативу, який має наступні повноваження: зокрема згідно з п. 15.2.2 укладати угоди і вчиняти інші дії, що мають юридичне значення та відповідно до п. 15.2.4  приймати рішення щодо розпорядження майном кооперативу, включаючи фінансові засоби у межах, встановлених загальними зборами.

Пунктом 13.2 Статуту передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів засновників Кооперативу належать наступні повноваження: зокрема, згідно з п. 13.2.6. Статуту, надання дозволу на укладення угод від імені Кооперативу на суму, що перевищує суму еквівалентну 25000 доларів  США за курсом Національного банку України на день укладення договору.

Відповідно до розпорядження  Національного банку України, оприлюднене у «Віснику Національного банку України»від 03.03.2006р. курс долара США становить 5, 05 гривень.

Таким чином, на момент укладення договору (03.03.2006р.) голова правління мав право укладати договору без отримання дозволу Загальних зборів засновників Кооперативу на суми, що не перевищують 126 250,00 грн.

Вартість спірного договору становить 594 000,00 грн., що значно перевищує 126 000,00грн.

Як вбачається з пояснень позивача, витребуваних  судом документів і не спростовано відповідачем, спірний договір укладений головою правління кооперативу Павлушко Ю. І. без дозволу Загальних зборів засновників Кооперативу на укладення договору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, на відповідачі лежить обов'язок доведення наявності дозволу Загальних зборів засновників Кооперативу на укладення  спірного договору

Відповідно до п. 2 ст. 527 Цивільного кодексу України кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на те особою і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно зі ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником із перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права і обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Згідно зі ст. 207 Господарського кодексу України господарські зобов'язання, які укладені з порушенням господарської компетенції, можуть вважатись недійсними.

Таким чином, договір від 03.03.2006р. укладений від імені позивача головою правління кооперативу без додержання встановлених п. 2. ст. 203 ЦК України норм (особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності).

Крім того, судом встановлено, що товар (корови) передані позивачу за спірним договором, були набуті відповідачем відповідно до Договору №1/4 від 18.04.2005р. укладеним між Сільськогосподарським виробничім кооперативом «Нива»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Олто»про передачу поголів'я великої рогатої  худоби у кількості 205 голів.

Даний факт відповідачем не спростований.

Відповідно до рішення Господарського суду міста Києва №1/437 від 08.01.2008р. Договір 1/4 від 18.04.2005р. укладеним між Сільськогосподарським виробничім кооперативом «Нива»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Олто»про передачу поголів'я великої рогатої  худоби у кількості 205 голів було визнано недійсним.

Відповідно до ст. 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Таким чином,  у відповідача було відсутнє право продажу  зазначено у спірному  договорі майна, оскільки відсутнє право власності. А отже, відповідачем не додержано встановлених п. 2. ст. 203 Цивільного кодексу України норм (особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності).

Таким чином, з урахуванням ст. 203 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, та відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою —третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, спірний договір підлягає визнанню недійсним.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на заперечення позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 208 Господарського кодексу України в разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі —відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Згідно зі ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Позивач позовних вимог щодо застосування реституції не заявляє. Проте зазначені обставини не позбавляють сторін права в подальшому заявити відповідні вимоги.

Суд всебічно і ґрунтовно дослідивши всі обставини справи з врахуванням наданих доказів прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення.

Відповідно до ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем судові витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, сплати державного мита підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір від 03.03.2006р. укладений між Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Соснова»(08423, Київська область,  Переяслав-Хмельницький район, с. Соснова, ЄДРПОУ 03753450) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Олто» (03028, м. Київ,  вул. Велика Китаївська, 55-А, кв. 32, ЄДРПОУ 24744314).

3.  Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Олто»(03028, м. Київ,  вул. Велика Китаївська, 55-А, кв. 32, ЄДРПОУ 24744314) з будь-якого виявленого рахунку  на користь  Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Соснова»(08423, Київська область,  Переяслав-Хмельницький район, с. Соснова, ЄДРПОУ 03753450, р/р 2609354 в Яготинській  філії  «Райффайзен банк Аваль», МФО 321745 ) 85 (вісімдесят п'ять) гривень 00 коп.  державного мита  та 118 (сто  вісімнадцять) гривень 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя                                                                                                     Сулім В.В.