Постанова

від 30.05.2008 по справі 47/594-07

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Україна

Харківський апеляційний

господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2008

р.                                                          

Справа № 47/594-07 

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.,

судді Плужник О.В. ,  Барбашова С.В.

при секретарі Чудновській І.І.

за

участю представників сторін:

Позивача: Сліденко А.В., 

Німий О.С.

1-го відповідача: Свіщов Р.В.

2-го відповідача: Крамська Т.Г.

3-го відповідача: Герих О.І.

4-го відповідача: не з'явився

3-тя особа - 1: не з'явився

3-тя особа - 2: не з'явився

3-тя особа - 3: ОСОБА_2.

Прокуратури: Мірошниченко М.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні

апеляційного господарського суду апеляційні скарги 1-го відповідача вх. №

1000Х/3-7 та 3-го відповідача вх. № 1001Х/3-7 на рішення

господарського суду Харківської області від 07.04.08 по справі № 47/594-07

за позовом Харківської

ОДПІ у Харківській області, м. Харків

до 1) Державного

підприємства "Навчально-дослідне господарство "Докучаєвське"

Харківського національного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва, смт.

Рогань

2) Фінансового управління

Харківської районної державної адміністрації Харківської області, м.

Харків 

3) ТОВ Агрофірма

"Рассвет", с. Тернова 

4) СПД - ФО ОСОБА_1, м. Харків

3-ті особи 1)

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області,

2) Міністерство аграрної політики;

3) арбітражний керуючий ОСОБА_2.

за участю Прокуратури

Харківської області

про визнання мирової угоди та

договорів про спільну діяльність недійсними -

встановила:

У грудні 2007 р. позивач -Харківська об'єднана державна податкова

інспекція, м. Харків звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив суд

визнати недійсною мирову угоду від 21.11.2006 р., укладену по справі господарського

суду Харківської області № Б-39/383-03 про банкрутство 1-го відповідача по

даній справі - ДП "НДГ "Докучаєвське" Харківського національного

аграрного університету ім. В.В. Докучаєва", між сторонами вказаної мирової

угоди - 1-м відповідачем та кредиторами в особі 2-го відповідача -Голови

комітету кредиторів Фінансового управління Харківської районної державної

адміністрації Харківської області; визнати недійсною угоду про спільну

діяльність № 1 від 21.11.2006 р., укладену між 1-м відповідачем та 3-м відповідачем

- ТОВ АФ "Рассвет", с. Тернова, Харківської області; визнати

недійсною угоду  про спільну діяльність №

2 від 21.11.2006 р., укладену між 1-м відповідачем та 4-м відповідачем -СПД ФО

ОСОБА_1., посилаючись при цьому на невідповідність означених правочинів вимогам

чинного законодавства України. Крім того позивач просив  стягнути з 2-го та 3-го відповідачів судові

витрати.

В процесі розгляду справи господарським судом до її участі в

якості 3-х осіб були залучені: Регіональне відділення Фонду державного майна

України (3-тя особа - 1), Міністерство Аграрної політики (3-тя особа - 2), та

арбітражного керуючого ДП "НДГ "Докучаєвське" Харківського

національного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва" (1-го

відповідача) ОСОБА_2. ((3-тя особа - 3).

Рішенням господарського суду Харківської області від 07.04.08 р.

(суддя Светлічний Ю.В.) по справі № 47/594-07 позов задоволено та визнано

недійсною мирову угоду від 21.11.2006р., укладену у справі господарського суду

Харківської області № Б-39/383-03 про банкрутство ДП "НДГ

"Докучаєвське" Харківського національного аграрного університету ім.

В. В. Докучаєва"; визнано недійсною угоду № 1 про спільну діяльність,

укладену 21.11.2006 р. між 1-м та 3-м відповідачами; визнано недійсною угоду №

2 про спільну діяльність, укладену 21.11.2006 р. між 1-м та 4-м відповідачами;

стягнуто з кожного з відповідачів до державного бюджету України по 63,75 грн.

державного мита та по 29,50 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення

судового  процесу.

Рішення мотивоване з тих підстав, що мирова угода від 21.11.2006р.

по справі № Б-39/383-03, договір про сумісну діяльність № 1 та договір про

сумісну діяльність № 2 укладені з порушенням публічного порядку, направлені на

порушення чинного законодавства про державно майно та посягають на

правовідносини щодо управляння та користування державним майном, а у сторін цих

правочинів був умисел на настання протиправних наслідків у вигляді

неправомірного заволодіння державним майном та ін.

1-й відповідач з рішенням господарського суду не погоджується,

вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та

процесуального права, подав апеляційну скаргу (вх.№ 1000Х), в якій просить

рішення скасувати та припинити провадження по справі. В обґрунтування своїх

вимог 1-й відповідач посилається на те, що суд 

не взяв до уваги той факт, що заявлені позивачем позовні вимоги фактично

містять декілька не зв'язаних між собою вимог, в зв'язку з чим, суд повинен був

повернути позовну заяву позивачеві відповідно до п. ч. 1 ст. 63 ПІК України.

1-й відповідач також  вказує на те, що

суд  безпідставно залишив без задоволення

подане ним клопотання про припинення провадження у справі, чим порушив вимоги

ст. 86 ГПК України; що суд фактично проігнорував рекомендації президії ВГСУ від

27.06.07 р. № 04-5/120 та всупереч вимогам ГПК України розглянув дану справу;

що в оскаржуваному рішенні суд не навів яким саме пунктам ст. 203, 215, 216 ЦК

України не відповідають спірні правочини, безпідставно проігнорував вимоги ст.

217 ЦК України, а вказаний договір і угоди при цьому були схвалені з

Мінагрополітики України та ін.

3-й відповідач з рішенням господарського суду  не погоджується, вважає його незаконним та

необґрунтованим, подав апеляційну скаргу (вх.№ 1001Х), в якій просить рішення

скасувати та припинити провадження по справі. В обґрунтування своїх вимог 3-й

відповідач посилається на те, що господарський суд при винесенні рішення

проігнорував те, що ні спірний договір, ні спірні угоди не містять положень про

перехід права власності на земельні ділянки до 3-го відповідача, а сам 3-й

відповідач відповідно до цих правочинів набуває лише права користування

земельними ділянками. При цьому суд, на думку 3-го відповідача, безпідставно не

врахував того, що спірні угоди укладені за схваленням Мінагрополітики України,

волевиявлення сторін було вільним, метою їх укладення було відновлення

платоспроможності боржника (1-го відповідача), ліквідація його заборгованості,

збереження як суб'єкта господарювання, а умисел сторін на укладення договору

спрямованого на порушення вимог чинного законодавства та неправомірне

заволодіння 3-м відповідачем державним майном позивачем не доведений та ін.

До початку розгляду судом апеляційної скарги по суті представник

прокуратури Харківської області заявила клопотання про її вступ до розгляду даної

справи.

Враховуючи те, що відповідно до ст. 29 ГПК України, прокурор може

вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на

будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або

держави, а також те, що розгляд даної справи пов'язаний з інтересами держави,

подане прокуратурою клопотання підлягає задоволенню.

Позивач та прокурор просять 

прийняте по справі рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без

задоволення, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

У відзиві на апеляційну скаргу арбітражний керуючий ОСОБА_2. (3-тя

особа - 3)  просить  рішення господарського суду залишити без

змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що мирова угода

від 21.11.2006р. по справі № Б-39/383-03, договір про сумісну діяльність № 1 та

договір про сумісну діяльність № 2 укладені з порушенням публічного порядку,

направлені на порушення чинного законодавства про державно майно та посягають

на правовідносини щодо управляння та користування державним майном; що під час

укладання вказаних угод її було введено в оману та ін.

4-й відповідач, 3-тя особа -1 та 3-тя особа - 2 в судове засідання

своїх представників не направили, відзивів по скарзі не надали.

Судова колегія, перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду

докази та доводи, встановила :

Суд першої інстанції правомірно встановив, що 22.11. 06 року між

1-м та 3-м відповідачами укладений договір про сумісну діяльність № 1 та між

1-м та 4-м відповідачем був укладений договір про сумісну діяльність № 2

строком на 25 років.

Пунктами 1.2 договорів передбачено, що за даними договорами всі

матеріальні та нематеріальні активи, в т.ч. земельні угіддя, лісополоси, сади,

які знаходяться в користування 1-го відповідача переходять в сумісне

користування сторонами за договором терміном на 25 років з моменту затвердження

господарським судом Харківської області по справі № 39/383-03 мирової угоди.

Згідно з вимогами п.п. 3.3. - 3.3.2 договорів, для досягнення мети

договору, 1-й відповідач зобов'язався в рамках даного договору зробити внески,

що складаються з основних засобів, відображених в додатку № 1 до договору

(майно) та передати в загальне користування означені в договорах земельні

ділянки.

Разом з тим, відповідно до вимог п. 3.4 -4.6 договорів 3-й та 4-й

відповідачі зобов'язалися в рамках даного договору пропорційно здійснити вклади

в грошових коштах в сумі, необхідній для погашення заборгованості 1-го

відповідача перед його кредиторами, передбачену п. 1.5 мирової угоди на протязі

30 днів з моменту її затвердження господарським судом. При цьому 1-й відповідач

на протязі 30 днів зобов'язався повернути отримані грошові кошти шляхом

передачі у власність 3-го та 4-го відповідачів основних засобів, передбачених

п. 4.1 мирової угоди.

Пунктами 6.9 договорів передбачено, що 3-й та 4-й відповідачі

набувають можливості переводу прав користування означеними в договорах

земельними ділянками, яка знаходиться в постійному користуванні 1-го

відповідача у встановленому законом порядку. Відповідно до п. 13.1 даних

договорів вони набирали законної сили та вважались укладеними з моменту

затвердження господарським судом Харківської області мирової угоди по справі №

Б-39/383-03. Крім того, цими пунктами зазначених договорів була передбачена

нотаріальна форма та реєстрація у відповідних органах (органах податкової

інспекції).

22.12.2006 р. ухвалою господарського суду Харківської області по

справі № Б-39/383-03 було затверджено мирову угоду від 22.11.2006 р. між 1-м

відповідачем (боржником), кредиторами, 3-м та 4-м відповідачами.

Відповідно до цієї угоди (п. 2.3) 3-й та 4-й відповідачі взяли на

себе зобов'язання на протязі 30 днів з моменту набрання чинності цієї угоди

погасити всю існуючу заборгованість боржника (1-го відповідача). Дана мирова

угода набрала чинності з моменту затвердження її судом. Пунктами 4.1-4.2

угоди  передбачено, що 3-й та 4-й

відповідачі набувають права переоформлення права власності на державне майно

1-го відповідача, за згоди з Міністерством аграрної політики України, а 3-й

відповідач крім того  набуває права

переводу прав користування земельними ділянками з садовими, рослинними

насадженнями, закріпленими за боржником, в відповідності з вимогами чинного

законодавства України.

Суд першої інстанції правомірно встановив, що умовами мирової

угоди та договорів про сумісну діяльність № 1 та № 2 (п.п.4.1-4.2 мирової

угоди, п.п.4.3.,4.4.,4.6.,6.9. договорів № 1 та № 2 про сумісну діяльність)

передбачений перехід до 3-го та 4-го відповідачів права власності та права

користування державним майном та землею під ним.

Отже, дані угоди фактично направлені на перехід майнових прав

держави в особі 1-го відповідача до 3-го та 4-го відповідачів з відповідною

зміною форми власності.

Відповідно до ст.ст. 13, 14 Конституції України, земля, її надра,

атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах

території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної

(морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною

держави. Право власності на землю гарантується, це право набувається і

реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до

закону.

Відповідно до ст. ст. 17,78-84 Земельного кодексу України право

власності або право користування землею, що знаходиться у державній власності

набувається в порядку встановленому земельним законодавством за рішенням

відповідних органів виконавчої влади (у даному випадку місцевої державної

адміністрації). При цьому, доказів узгодження з відповідним органом набуття

права власності та користування спірними земельними ділянками жоден з

відповідачів суду не надав.

Господарський суд правомірно зазначив, що договори про сумісну

діяльність № 1 та № 2, мирова угода по справі № Б-39/383-03  також протирічать вимогам Закону України „Про

управління об'єктами державної власності", зокрема цими правочинами прямо

порушено вимоги п. 18, ст. 11 вказаного закону в частині погодження з органами

Фонду державного майна України та державним органом з питань банкрутства

мирових угод та планів санації в процедурах банкрутства.

Судова колегія не приймає 

до уваги доводи заявників скарг про те, що згоду на укладання правочинів

надало Мінагрополітики, а при затвердженні мирової угоди господарським

судом  в судовому засіданні були присутні

представники Фонду державного майна України та державного органу з питань

банкрутства, оскільки по-перше обставини присутності представників та надання

ними згоди в судовому засіданні 1-м та 3-м відповідачами всупереч вимогам ст. 33

ГПК України жодним чином не доведені, і по-друге факт їх присутності з

урахуванням вимог ст. 34-35 ГПК України не може підтверджувати згоди

відповідних органів на укладання спірних правочинів. До того , в судовому

засіданні  затверджувалась лише мирова угода

і відповідачі жодним чином не довели узгодженості з відповідними органами

договорів № 1 та № 2 в частині переоформлення права користування державним

майном. Відсутність належного узгодження також підтверджується договорами № 1,

та № 2 про сумісну діяльність, в яких відсутні відмітки про узгодження

договорів з відповідними органами, зокрема Мінагрополітики.

Відповідно до вимог п. 1, 4 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не

може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також

моральним засадам суспільства. Правочин має вчинятися у формі, встановленій

законом.

Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що статтями 215, 216 ЦК

України встановлено підстави та наслідки визнання правочинів недійсними. Так,

підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину

стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою

та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо

його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі

визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках,

встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або

інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених

законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний

правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що

пов'язані з його недійсністю.

   З матеріалів справи

вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого

виходив з того, що мирова угода від 21.11.2006р. по справі № Б-39/383-03,

договір про сумісну діяльність № 1 та договір про сумісну діяльність № 2

укладені з порушенням публічного порядку, направлені на порушення чинного

законодавства про державно майно та посягають на правовідносини щодо управляння

та користування державним майном, а у сторін цих правочинів був умисел на

настання протиправних наслідків у вигляді неправомірного заволодіння державним

майном та ін.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що

порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних

прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або

юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади,

незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є

нікчемним.

При цьому, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її

укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та

наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

До таких угод належать, зокрема, угоди, спрямовані на незаконне відчуження або

незаконне користування, розпорядження об'єктами права власності українського

народу-землею, її надрами, іншими природними ресурсами. Дія норми про порушення

публічного порядку поширюється на угоди, які укладені з метою, завідомо

суперечною інтересам держави і суспільства, тобто порушують основні принципи

існуючого суспільного ладу. До них, зокрема, належать угоди, спрямовані на

використання всупереч закону, колективної, державної або чиєїсь приватної

вчасності з корисливою метою.

      Господарський суд

правомірно  задовольнив  позов про визнання недійсним мирової угоди

від 21.11.2006 р. по справі №Б-39/383-03, договору про сумісну діяльність № 1

та договору про сумісну діяльність № 2, оскільки вказані правочини були

укладені з порушенням публічного порядку, а саме направлені на порушення

чинного законодавства про державно майно та посягають на правовідносини щодо

управляння та користування державним майном. При цьому, у сторін цих правочинів

був умисел на настання протиправних наслідків у вигляді неправомірного

заволодіння державним майном, що підтверджується включенням уповноваженими

особами відповідачів до оскаржуваних правочинів завідомо протиправних пунктів,

а саме, п.п. 1.2, 4.1-4.2 мирової угоди, п.п. 1.2, 3.3.1, 3.3.2, 3.3.3, 4.2,

4.3. , 4.4., 4.6., 6.9. Договорів № 1 та № 2 про сумісну діяльність та ін.

Тобто в даному випадку суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про

наявність підстав для визнання оскаржуваних угод недійсними та застосування

наслідків передбачених ст.ст. 215, 216, 228 ЦК України.

     Суд першої

інстанції  правомірно зробив висновок про

те, що вимоги про визнання недійсними мирової угоди та взаємопов'язаних з нею

договорів про сумісну діяльність № 1 та № 2 повинні розглядатись господарським

судом в одному провадженні.

Як свідчать матеріали справи позивач є конкурсним кредитором 1-го

відповідача в межах справи про банкрутство останнього та не реалізує надані

йому законом владні повноваження.

Мирова угода в розумінні ст. 35 Закону України Про відновлення

платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та ст. 203 ЦК України

по своїй суті є правочином. 

Відповідно до ст. 1 ГПК України Підприємства, установи,

організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які

здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в

установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі

-підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду

згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх

порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для

вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання

правопорушенням.

Згідно зі ст. 4-1 цього 

кодексу господарські суди вирішують господарські спори у порядку

позовного провадження, передбаченому цим Кодексом. Господарські суди

розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим

Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України “Про

відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

При цьому, п. 1 ч. 1 ст. 12 ГПК України передбачено, що

господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні,

зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а

також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у

законодавстві, крім певних категорій спорів, зазначених в даній статті.

Відповідно до вимог ст. 16 ЦК України, кожна особа має право

звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права

та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може зокрема бути

визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України „Про відновлення

платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” за заявою будь-кого із

конкурсних кредиторів мирова угода може бути визнана господарським судом

недійсною, якщо існують підстави для визнання угоди недійсною, передбачені

цивільним законодавством України.

Разом з тим, ні положення цього закону, ні положення ГПК України

не передбачають обов'язку подання стороною, яка вважає своє право порушеним,

позову про визнання недійсною мирової угоди, укладеною в межах справи про

банкрутство, саме в межах цієї справи (тобто справи про банкрутство). Тобто

порядок подання такої заяви законом не врегульований та читко не встановлений,

з урахуванням чого, господарський суд не має права повертати відповідну позовну

заяву, подану не в межах справи про банкрутство, та зобов'язаний її вирішувати

по суті в порядку позовного провадження.

Таким чином, вказане спростовує доводи заявників апеляційної скарги

про те, що господарський суд безпідставно прийняв та розглянув в порядку

позовного провадження, а не в межах справи про банкрутство заявлені позивачем

вимоги про визнання недійсним мирової угоди, укладеної в справі про банкрутство

При цьому також не можуть бути задоволені вимоги заявників

апеляційної скарги про скасування судового рішення та припинення провадження по

справі на підставі ст. 80 ГПК України через те, що предметом розгляду справи №

Б-39/383-03 про банкрутство 1-го відповідача вже були вимоги про визнання

мирової угоди недійсною, оскільки, як вбачається з постанови Харківського

апеляційного господарського суду від 17.03.08 р. по вказаній справі, предметом

розгляду господарського суду є розірвання спірної мирової угоди, а не визнання

її недійсною.

Відповідно до вимог ст. 2 ГПК України господарський суд порушує

справи зокрема за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються

до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом

інтересів, державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у

випадках, передбачених законодавчими актами України.

Ст. 58 ГПК України встановлено, що в одній позовній заяві може

бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або

поданими доказами.

Відповідно до п. 4 Роз'яснення президії Вищого господарського суду

від 12.03.99 р. за № 02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів,

пов'язаних з визнання угод недійсними”, якщо чинне законодавство не визначає

кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням угод

недійсними, господарському  суду  для вирішення питання про прийняття позовної

заяви слід керуватися правилами статті 2 ГПК. Отже, крім контрагентів за  договором, прокурора, державних та інших

органів позивачем у справі може бути 

будь-яке підприємство, установа, організація, чиї права та охоронювані

законом інтереси порушує ця угода.

Як свідчать матеріали справи позивач при зверненні до суду

посилався на те, що мирова угода від 21.11.06 р. порушує його права як конкурсного

кредитора 1-го відповідача в справі про банкрутство. При цьому, спірна мирова

угода пов'язана з договорами про сумісну діяльність № 1 та № 2 від 21.11.06 р.,

оскільки по-перше метою укладання договорів було крім іншого виконання вказаної

мирової угоди в справі про банкрутство, по-друге, договори не можуть вступити в

дію без набрання чинності ухвали господарського суду про затвердження мирової

угоди (п. 13.1 договорів) по-третє укладання мирової угоди породжує обов'язок

1-го відповідача укласти з 3-м та 4-м відповідача відповідні договори про

сумісну діяльність (п. 1.2 мирової угоди), по-четверте означені договори

містять в собі положення (зокрема розділ 4 та ін.), які породжують для сторін

певні права та обов'язки за мировою угодою, та таким чином можуть впливати на

права та законні інтереси позивача як конкурсного кредитора 1-го відповідача в

справі про банкрутство.

Таким чином, заявлені позивачем вимоги про визнання недійсними

мирової угоди та договорів про сумісну діяльність № 1 та № 2 взаємопов'язані

між собою та об'єднані в одній позовній заяві без порушення встановлених ст. 58

ГПК України правил об'єднання позовних вимог, в зв'язку з чим посилання

заявників апеляційної скарги на порушення господарським судом при прийнятті

позову п. 5 ст. 63 ГПК України є безпідставними.

Так само безпідставними є вимоги заявників скарги про припинення

провадження по справі через відсутність предмету спору з тих підстав, що

позивач не є стороною за договорами про сумісну діяльність, оскільки зазначені

договори містять в собі положення (зокрема розділ 4 та ін.), які породжують для

сторін за мировою угодою певні права та обов'язки, та таким чином  впливають на права та законні інтереси

позивача як конкурсного кредитора 1-го відповідача в справі про банкрутство.

   Відповідно до  п. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд,

приймаючи рішення, крім іншого має право визнати недійсним повністю чи у певній

частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Судова колегія не приймає 

до уваги доводи 1-го та 3-го відповідачів про те, що суд визнаючи спірні

правочини в певній частині такими, що суперечать вимогам чинного законодавства,

безпідставно не застосував до правовідносин ст. 217 ЦК України, оскільки пункти

правочинів, які не відповідають вимогам закону прямо впливають на обсяг прав та

обов'язків сторін за цими правочинами, в зв'язку з чим, в даному випадку у суду

є підстави вважати, що спірні правочини не були б укладені без включення до них

частин, що суперечать закону. Вказане відповідає вимогам ст. 217 ЦК України,

згідно з якою недійсність окремої частини правочину не має наслідком

недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що

правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

     Судова колегія вважає

безпідставними  вимоги 1-го та 3-го

відповідачів про скасування судового рішення по мотивах того, що господарський

суд при розгляді справи нібито порушив норми процесуального права, оскільки

відповідно до ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування

норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни

судового рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття

неправильного рішення. При цьому ні 1-й ні 3-й відповідачі, не надали жодного

доказу того, що суд при винесенні рішення порушив норми процесуального права,

які могли б в будь-якому випадку бути підставою для скасування даного рішення.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду

відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а

мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для

його скасування.

Керуючись ст.. ст. 203.215.216 ЦК України, ст. 101, 102, п. 1 ст.

103, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

постановила:

Рішення господарського суду Харківської області від 07.04.08 р. по

справі № 47/594-07 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Повний текст постанови підписано 30.05.08 р.

         Головуючий суддя                                               

                    Могилєвкін

Ю.О. 

                                 Судді                                                                   

Плужник О.В. 

                                                                                                               Барбашова

С.В.