Постанова

від 15.07.2008 по справі 20-4/335

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

20-4/335

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 15 липня 2008 р.                                                                                    № 20-4/335  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Т.Б. Дроботової –головуючогоН.О. ВолковицькоїЛ.І. Рогач

за участю представників:

позивачаФілонов О.О., дов. від 26.08.2004р.

відповідача

третьої особине з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно)не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант плюс"

на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 09.04.2008 року

у справі№ 20-4/335 господарського суду міста Севастополя

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Гарант плюс"

До

треті особи на стороні відповідача, яка не заявляють самостійних вимог на предмет споруФонду комунального майна Севастопольської міської радиСевастопольська міська рада;Комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської ради

провизнання недійсним наказу начальника Управління з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гарант плюс" звернувся до господарського суду з позовом про визнання  недійсним наказу начальника Управління з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації від 17.06.2005р. № 482, як такого, що порушує право власності позивача.

Позивач зазначає, що за погодженням з орендодавцем ним було здійснено поліпшення приміщень, які складали предмет договору оренди, внаслідок чого створено нову річ; відповідно з моменту прийняття реконструйованого майна до експлуатації у позивача на підставі частин 1 та 4 статті 778 Цивільного кодексу України виникло право спільної часткової власності на спірне майно.

Відповідач заперечив проти позову, зазначивши, що передача майна в оренду не спричиняє припинення права власності на орендоване майно; доводи позивача про створення нової речі за наслідками проведеної реконструкції не доведено належними та допустимими доказами.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 07.02.2008 року (суддя Остапова К.А.) у задоволенні позову відмовлено повністю; судове рішення вмотивовано тим, що позивач не довів порушення оспорюваним наказом його прав. Посилаючись на статті 328 та 331 Цивільного кодексу України, суд встановив, що відсутні обставини, з якими законодавець пов'язує  момент набуття права власності на нерухоме майно (державна реєстрація права власності), а вимог про визнання права власності на частку у орендованому майні в даній справі не заявлено.

Також судове рішення обґрунтовано тим, що позивач не довів створення ним нової речі, а зміна цільового призначення використання нежитлового приміщення не означає, що створена нова річ.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.03.2008р. (судді: Андреєва Е.І –головуючий, Разюк Г.П., Ліпчанська Н.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості, відповідності встановленим обставинам справи та нормам чинного законодавства.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, до Вищого господарського суду України  звернувся позивач з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

При цьому скаржник покликається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, оскільки суди помилково не застосували приписи частини 4 статті 778 Цивільного кодексу України, якою передбачено законні підстави набуття права власності позивачем на спірне майно, що не суперечать положенням статей 331 та 332 Цивільного кодексу України. Також скаржник вважає, що у нього виникло право власності на новостворене нерухоме майно  з моменту прийняття його в експлуатацію згідно з частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України.

Відповідач не направив відзив по суті касаційної скарги, усно в попередньому судовому засіданні заперечив її доводи, як необґрунтовані.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням; також згідно статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право звернутися до суду за його захистом відповідно до встановлених способів захисту цивільних прав та інтересів судом.

Відтак, розглядаючи спір, господарський суд повинен встановити об'єктивну наявність порушення чи оспорювання цивільного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з позовом про захист наявного у нього права власності на об'єкти нерухомого майна.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, 27.06.2001р. позивачем та Управлінням з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації (правонаступником якого згідно рішення Севастопольської міської ради № 4657 від 31.01.2006р. є Фонд комунального майна Севастопольської міської ради) було укладено договір оренди № 154-01 (зі змінами відповідно до протоколу від 30.12.2004р.), предметом якого є оренда позивачем нерухомого майна –вбудованого приміщення цокольного поверху, загальною площею 37,60кв.м., що розташоване за адресою м. Севастополь, вул. В. Морська, 28.

Приміщення передано для використання його під офіс строком до 25.02.2005р.; за умовами договору передача майна в оренду не тягне передачі орендарю права власності на це майно.

Відповідно до пункту 2.6 договору вартість покращень, здійснених Орендарем за рахунок власних коштів, які неможливо відокремити без шкоди для майна, відшкодуванню Орендарю Орендодавцем не підлягають.

Також 11.01.2000р. вище вказаними сторонами було укладено договір оренди № 36-00 (зі змінами відповідно до протоколу від 30.12.2004р., предметом якого є оренда нерухомого майна –вбудованого приміщення магазину "Джулія", офісу, топлес-бару "Шок", загальною площею 125,9кв.м., що знаходяться за адресою м. Севастополь, вул. В. Морська, 32, для використання під магазин, офіс, бар строком до 27.02.2005р.

Наказами начальника Управління з питань майна комунальної власності № 388 та № 387 від 05.09.2002р. узгоджено проведення реконструкції нежитлових приміщень за адресою вул. В.Морська, 28 та вул. В. Морська, 32 у місті Севастополі за рахунок власних коштів позивача.

Розпорядженням голови Севастопольської міської державної адміністрації від 21.05.2004р. № 725-р затверджено акти від 17.05.2004р. державної комісії про прийняття до експлуатації закінчених реконструкцією об'єктів –нежитлового приміщення під офіс по вул. В. Морська, 28 та нежитлового приміщення під бар та продовольчий магазин по вул. В. Морська, 32.

Наказами начальника Управління з питань майна комунальної власності від 21.12.2004р. № 866 та 867 узгоджено обсяг невід'ємних покращень в орендованих об'єктах на 36618,80грн. та 4124грн.

31.05.2005р. позивач звернувся до Управління з питань майна комунальної власності із проханням  оформити право комунальної власності на вбудовані приміщення для нотаріального посвідчення договорів оренди; 17.06.2005р. начальником управління був виданий наказ № 482 про оформлення права комунальної власності територіальної громади в особі Севастопольської міської ради, з видачею свідоцтв на право власності на вбудовані у житловий будинок літ. "А" нежитлові приміщення офісу загальною площею 37,6 кв.м., розташовані по вул. В. Морська, 28, вбудовані у житловий будинок літ. "А" нежитлові приміщення магазину та офісу загальною площею 50,4 кв.м., бару загальною площею 75,5 кв.м., розташовані по вул. В. Морська, 32.

НА виконання вказаного наказу видані свідоцтва про право комунальної власності територіальної громади міста Севастополя в особі Севастопольської міської ради на зазначені об'єкти.  

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не довів виникнення у нього права власності на спірні приміщення в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Згідно статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, в тому числі з правочинів, внаслідок створення нового майна чи перероблення існуючої речі тощо.

Однак порядок набуття права власності, момент, з якого особа набуває це право, регулюються спеціальними нормами законодавства; так, статтею 331 Цивільного кодексу України визначено порядок та момент виникнення права власності на новостворене нерухоме майно, будівництво якого здійснювалось правомірно, з додержанням вимог законодавства.

За частиною 2 вказаної статті право власності на нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо ж договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, а якщо право власності на нього підлягає державній реєстрації –то відповідно з моменту його державної реєстрації.

Судами попередніх інстанцій встановлено, а позивачем не спростовано, що ним не здійснено реєстрації права власності на спірне майно у встановленому порядку на момент звернення з даним позовом; також позивачем не надано результатів вирішення спорів, предметом яких було б визнання права  спільної часткової власності на спірні приміщення.

Доводи касаційної скарги про виникнення у позивача права спільної часткової власності на спірні приміщення з моменту їх прийняття до експлуатації суперечать положенням частини 3 статті 331 Цивільного кодексу України, а посилання на частину 4 статті 778 Цивільного кодексу України не виключає застосування до позивача загального порядку виникнення права власності.

Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5  Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 101 Господарського процесуального кодексу України  розглядаючи справу, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; внаслідок чого їх висновки за наслідками розгляду позову та апеляційної скарги є законними та обґрунтованими.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями, рішення є законним  тоді,  коли  суд,  виконавши  всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і   правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскаржені судові рішення відповідають цим вимогам, відтак підстав для їх скасування не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант плюс" залишити без задоволення.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 09.04.2008р. у справі № 20-4/335 господарського суду міста Севастополя та рішення господарського суду міста Севастополя від 07.02.2008р. залишити без змін.

Головуючий                                                                               Т. Дроботова

Судді :                                                                                          Н. Волковицька    

                                                                                                      Л.Рогач