Постанова

від 30.07.2008 по справі 13/702

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

13/702

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 30 липня 2008 р.                                                                                    № 13/702  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С. –головуючого,

Костенко Т.Ф.,Коробенко Г.П.

розглянувши матеріали касаційної скарги

Державного підприємства "Вугілля України", м. Київ

на постановуЛуганського апеляційного господарського суду від 03.04.2008 р.

у справігосподарського суду Луганської області

за позовомДержавного підприємства "Вугілля України", м. Київ

доВідкритого акціонерного товариства "Групова збагачувальна фабрика "Білоріченська", смт. Білоріченський Лутугінського району Луганської області

за участюПрокуратури Луганської області

простягнення 1 777 863 грн. 44 коп.

за участю представників сторін:

позивача: Тимошенко О.Л. за дов. від 11.01.08р. № 11-01/4-Д,

відповідача: Дуба М.В. за дов. від 08.01.2008р. №18,

прокурора ГПУ: Громадський С.О. за посв. від 10.02.05р. №76

ВСТАНОВИВ:

          Державне підприємство "Вугілля України" звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до відкритого акціонерного товариства "Групова збагачувальна фабрика "Білоріченська" про стягнення з відповідача суми збитків у розмірі 1 138 364 грн. 04 коп., суми інфляційних нарахувань у розмірі 522 930 грн. 53 коп. та трьох відсотків річних у розмірі 116 568 грн. 51 коп., що разом становить 1 777 863 грн. 44 коп.

             Рішенням господарського суду Луганської області від 14 лютого 2008 року у справі №13/702, залишеним без змін постановою Луганського апеляційного господарського суду від 03 квітня 2008 року у задоволенні позову відмовлено повністю в зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності, з посиланням на ст. 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України.  

          Не погоджуючись з вказаним рішенням та постановою у даній справі, ДП "Вугілля України" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить вказані судові акти скасувати та прийняти нове рішення, мотивуючи скаргу невірним застосуванням судами норм матеріального права, а саме: ст. ст. 11, 261, 509, 625 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових  актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

          Як вбачається з матеріалів справи, між ВАТ "Групова збагачувальна фабрика "Білоріченська" та ВАТ "Луганськвуглепереробка" укладений договір №94/3005 від 30.05.2002 року, згідно якого ТОВ "Луганськвуглепереробка" передало відповідачу вугілля, а відповідач переробляв його на концентрат і відправляв за реквізитами наданими товариством.

  В порушення п.3.4 вказаного договору за відсутністю гарантійних листів платника залізничного тарифу, у березні - квітні 2004 року відповідач заповнив залізничні накладні з внесенням до них інформації про платника залізничного тарифу ДП "Вугілля України" та відвантажив до ТЕС ВАТ "Західенерго" 27890 тонн вугілля, що належало ДП "Краснодонвугілля", з яким у позивача відсутні договірні відносини.

  Донецька залізниця списала з рахунку ДП "Вугілля України" суму у розмірі 1 138 364 грн. 40 коп. з ПДВ залізничного тарифу за перевезення 27890 тонн вугілля від ВАТ "ГЗФ "Білоріченська" до вантажоотримувачів - Ладижинської та Бурштинської ТЕС ВАТ "Західенерго", що підтверджується відповідними залізничними накладними.

  Відповідно до ст. 23 та 24 Статуту залізниць України та Правил оформлення перевізних документів, внесення відомостей до перевізних документів та відповідальність за їх достовірність покладається на відправника вантажу.

  З огляду  на  встановлене  та  приписи зазначених  норм  матеріального  права, господарські суди дійшли вірного висновку, що відповідач, приймаючи до виконання лист ТОВ "Луганськвуглепереробка" №543 від 26 лютого 2004 року в частині зазначення платника залізничного тарифу на позивача, порушив господарське зобов'язання, самостійно змінивши умови договору, за що встановлена відповідальність відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України та ст. 224 Господарського кодексу України у вигляді  відшкодування збитків.

          Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

          Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

          Статтею 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

          Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач щомісяця отримував від Донецької залізниці через ТехПД виписку з рахунку, у якій зазначено суми зняті з даного рахунку підприємства, з огляду на що суди    дійшли висновку, що про списання коштів за спірними накладними позивачу стало відомо після перевезення вантажу у квітні та травні 2004 року, а отже строки позовної давності на вимогу про стягнення збитків сплинули у квітні та травні 2007 року.

          Крім того, за висновками суду, про обізнаність позивача щодо порушення його права свідчить звернення останнього з претензією до ВП "Луганськвуглепостачання" від 13.10.2004р.  

     Відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності, а позивачем не заявлено клопотання про відновлення строку.          

  За таких обставин, враховуючи, що позов подано до суду 30.10.2007р.,   висновок місцевого та апеляційного господарського суду про відмову у задоволенні позову за пропуском строку позовної давності колегія суддів визнає правомірним та обґрунтованим.

  Відповідно до частини 1, 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення  касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, або перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

  Місцевим та апеляційним господарським судом встановлені  обставини справи, що підтверджуються певними доказами, яким попередні  суди дали належну оцінку, правом переоцінки яких касаційна інстанція не наділена.

   Наведене спростовує доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування господарським судом норм матеріального права, які по суті зводяться до оспорювання висновку суду стосовно доведеності обставин справи та намагань позивача надати перевагу його доказам над іншими, що суперечить вимогам ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, а тому не можуть впливати на правильність та законність судового рішення.

         Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

                                        ПОСТАНОВИВ:

           В задоволенні касаційної скарги відмовити.

          Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 03.04.2008р. у справі № 13/702 залишити без змін.  

Головуючий суддя                                                                В.С. Божок          

                     Судді:                                                       Т.Ф. Костенко   

                                                                                        Г.П. Коробенко