Рішення

від 15.11.2011 по справі 33/230

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  33/230

15.11.11

Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом   прокурора Сихівського району міста Львова в інтересах Львівської міської ради в особі Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго»

до                    концерну «Військторгсервіс»

про                     стягнення 7 073,52 грн.

За участю представників сторін:

прокуратури: ОСОБА_1- посвідчення № 214 від 24.06.2010 року;

від позивача: не з’явився;

від відповідача: не з’явився.                       

встановив :

          Прокурор Сихівського району міста Львова в інтересах Львівської міської ради в особі Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго»звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до концерну «Військторгсервіс»про стягнення 7 073,52 грн.

          Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 01.12.2010 року між Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго»та концерном «Військторгсервіс»в особі Хмельницької філії укладено договір № 4831/А про постачання теплової енергії в гарячій воді, згідно з п. 1. якого, позивач бере на себе зобов’язання постачати відповідачу теплову енергію для опалення та здійснювати гаряче водопостачання в потрібних йому обсягах, а відповідач зобов’язується отримувати та оплачувати одержану теплову енергію для опалення та гаряче водопостачання за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Згідно з п.п. 3.2.2. договору споживач зобов’язується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені даним договором.

Пунктом 6.3. договору встановлено, що споживач до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, сплачує теплопостачальній організації вартість гарячого водопостачання, фактично спожитої теплової енергії для опалення та щомісячну величину за приєднане теплове навантаження.

Однак свої зобов’язання за зазначеним договором відповідач не виконує, внаслідок  чого станом на 01.05.2011 року утворилась заборгованість за використану теплову енергію в розмірі 6 831,34 грн.

Керуючись п. 7.2.3 договору позивач нарахував відповідачеві пеню в сумі 136,55 грн.

Також, керуючись ч.2 ст. 625 ЦК України позивач нарахував відповідачеві індекс інфляції у сумі 76,71 грн., 3% річних в сумі 28,92 грн.

В зв’язку з вищевикладеним, позивач звернувся до суду.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 29.09.2011 року порушено провадження у справі № 33/230, розгляд справи призначено на 10.10.2011 року.

В судове засідання 10.10.2011 року представники сторін не з’явились. Представник відповідача вимоги ухвали Господарського суду м. Києва про порушення провадження у справі № 33/230 від 29.09.2011 року не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив. Але до загального відділу діловодства господарського суду м. Києва надійшло клопотання від позивача про долучення до матеріалів справи документів   та заява про розгляд справи за відсутності позивача.

Відповідно до ст. ст. 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, у зв’язку з неявкою в судове засідання представників сторін, суд відклав розгляд справи на 31.10.2011 року.

В судове засідання 31.10.2011 року представники позивача та відповідача не з’явились, вимоги ухвали Господарського суду м. Києва про порушення провадження у справі № 33/230 від 29.09.2011 року не виконали, про поважні причини неявки суд не повідомили, хоча про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення за № 1667823, № 1667820, № 1667824, але до загального відділу діловодства надійшла заява відповідача про відкладення розгляду справи.

Представник прокуратури в судове засідання 31.10.2011 року з’явився, але вимоги ухвали Господарського суду м. Києва про порушення провадження у справі № 33/230 від 29.09.2011 року не виконав.

Відповідно до ст. ст. 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, у зв’язку з неявкою в судове засідання представників позивача та відповідача, суд відклав розгляд справи на 15.11.2011 року.

В судове засідання 15.11.2011 року представники позивача та відповідача не з’явились, про поважні причини неявки суд не повідомили, хоча про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення за № 1667968, № 1667967, № 1667966, але до загального відділу діловодства господарського суду м. Києва надійшли докази по справі від позивача.

Представник прокуратури в судове засідання з’явився, в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд стягнути з концерну «Військторгсервіс»заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 6 831,34 грн., пеню в сумі 136,55 грн., індекс інфляції у сумі 76,71 грн., 3% річних в сумі 28,92 грн.

Відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника прокуратури, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.12.2010 року між Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго»(теплопостачальна організація) та концерном «Військторгсервіс»в особі Хмельницької філії (споживач) укладено договір № 4831/А про постачання теплової енергії в гарячій воді, згідно з п. 1. якого, позивач бере на себе зобов’язання постачати відповідачу теплову енергію для опалення та здійснювати гаряче водопостачання в потрібних йому обсягах, а відповідач зобов’язується отримувати та оплачувати одержану теплову енергію для опалення та гаряче водопостачання за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Згідно з п.п. 3.2.2. договору, споживач зобов’язується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені даним договором.

Відповідно до п. 6.1. договору, розрахунки за гаряче водопостачання та теплову енергію для опалення проводяться в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів та іншими незабороненими законодавством формами.

Відповідно до п. 6.2. договору, розрахунковим періодом є календарний місяць.

П. 6.3. договору передбачено, що споживач до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, сплачує теплопостачальній організації вартість гарячого водопостачання, фактично спожитої теплової енергії для опалення та щомісячну величину плати за приєднане теплове навантаження.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення умов договору та чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов’язання по оплаті отриманої енергії, у зв’язку з чим у останнього, виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка станом на 01.05.2011 року становить 6 831,34 грн.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

В матеріалах справи наявні рахунки № 4831А-2 за лютий 2011 року, № 4831А-3 за березень 2011 року, № 4831А-4 за квітень 2011 року та копії корінців, як доказ отримання рахунків повноважним представником відповідача. А також в матеріалах справи наявні лист від 02.12.2010 року Начальника Хмельницької філії Концерну «Військторгсервіс»з проханням укласти договір на постачання теплової енергії до приміщення кафе-магазину по АДРЕСА_1 за підписом ОСОБА_2 та довіреність від 17.12.2009 року відповідно до якої ОСОБА_2 надані повноваження на укладення від імені відповідача укладати усі господарські договори без отримання попереднього письмового погодження від концерну «Військторгсервіс».

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).   

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до положень ч. 6. та ч. 7 ст. 276 ГК України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно ст. 20 Закону України «Про теплопостачання», тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором про постачання теплової енергії у гарячій воді № 4831/А від 01.12.2010 року у відповідача перед позивачем в сумі 6 831,34 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 7.2.3. договору за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію споживач сплачує теплопостачальній організації пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який стягується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Позивач просить стягнути з відповідача пеню з 16.03.2011  року по 15.05.2011 року у сумі 136,55 грн.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.1 статті 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч.6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки п. 6.3. договору передбачено здійснення оплати до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, позивачем правомірно нарахована пеня з 16.03.2011 року.

Вимога позивача щодо стягнення пені у сумі 136,55 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Позивач також нарахував відповідачеві індекс інфляції у сумі 76,71 грн. та  3% річних в сумі 28,92 грн.

Частина 2 статті 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вимога позивача щодо стягнення індексу інфляції у сумі 76,71 грн. та  3% річних в сумі 28,92 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з статтею 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Державне мито і судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України,  покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч.5 ст. 49, ст.ст. 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з концерну «Військторгсервіс»(03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, буд. 28а; р/р 26001060101505 в ХФ КБ «Приватбанк», МФО 315405, код ЄДРПОУ 33689922) на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго»(79000, м. Львів, вул. Данила Апостола, б. 1; р/р 260022777 у ЛОД АППБ «Аваль», МФО 325570; код ЄДРПОУ 05506460) суму основного боргу в розмірі 6 831 (шість тисяч вісімсот тридцять одну) грн. 34 коп., пеню в розмірі 136 (сто тридцять шість) грн. 55 коп.,  індекс інфляції у розмірі 76 (сімдесят шість) грн. 71 коп., три проценти  річних в розмірі 28 (двадцять вісім) грн. 92 коп.

3. Стягнути з концерну «Військторгсервіс»(03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, буд. 28а; р/р 26001060101505 в ХФ КБ «Приватбанк», МФО 315405, код ЄДРПОУ 33689922) в доход Державного бюджету України (р/р 31210206700001 Банк: ГУ ДКУ у м. Києві, Одержувач: ГУ ДКУ у м. Києві, МФО 820019, код ЄДРПОУ 24262621, код платежу: 22030001, символ звітності: 206) витрати по сплаті державного мита в сумі 102 (сто дві) грн. 00 коп. та  236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.       

Суддя                                                                                                        С.М.Мудрий

Дата підписання рішення: 21.11.2011 року.