Рішення

від 17.11.2011 по справі 3/275

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  3/275

17.11.11

За позовом   Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської

                      державної адміністрації) «Київреклама»

До                  Товариства з обмеженою відповідальністю «УКС»

Про                стягнення 152 477,59 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача           ОСОБА_1 –по дов. № 196-506/КР від 16.02.2011  

Від відповідача       ОСОБА_2 –по дов. № 11/2011 від 09.11.2011

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама»про стягнення Товариства з обмеженою відповідальністю «УКС»124 790,12 грн. основного боргу, 3 752,96 грн. пені, 18 718,54 грн. штрафу, 3 727,55 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 1 488,42 грн. 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов‘язань згідно договору № 00407/08 від 20.06.2008 на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2011 було порушено провадження у справі № 3/275 та призначено її до розгляду на 10.11.2011.

Відповідач у поданому до відділу діловодства суду 10.11.2011 відзиві проти задоволення позовних вимог заперечує, оскільки частина вказаної в позовній заяві заборгованості виникла внаслідок неправомірного виставлення позивачем рахунків за місце, яке перебуває у приватні власності, інша частина виникла внаслідок несвоєчасного надання відповідачу рахунків на оплату. Звертає увагу суду на те, що об»єкти зовнішньої реклами мають характеристику «холдер», проте позивач у рахунках зазначає «прапорець», що призводить до застосування неправильного тарифу.

В судовому засіданні 10.11.2011 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 17.11.2011.

Позивачем в судовому засіданні 17.11.2011 подана заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 102 580,68 грн. грн. основного боргу, 1 631,43 грн. пені, 15 387,10 грн. штрафу, 101,39 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 345,87 грн. 3% річних.

В судовому засіданні 17.11.2011, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

20.06.2008 між Головним управлінням з питань реклами виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) (робочий орган), Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама»(підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Реклен»(розповсюджувач зовнішньої реклами) було укладено договір № 00537/08 на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва (далі –договір-1).

Відповідно до п. 2.1. договору-1, робочий орган надає розповсюджувачу зовнішньої реклами в тимчасове користування місця для розміщення рекламних засобів на підставі оформлених належним чином дозволів на розміщення зовнішньої реклами, а розповсюджувач зовнішньої реклами використовує надані місця відповідно до Типових правил розміщення зовнішньої реклами, Порядку розміщення зовнішньої реклами в м. Києві та здійснює оплату за його користування.

27.09.2010 розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 767 затверджено  Порядок розміщення зовнішньої реклами (далі - Порядок).

Відповідно до п. 2.2. вищевказаного розпорядження, договори на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва, укладені Розповсюджувачами зовнішньої реклами з КП «Київреклама»та Головним управлінням з питань реклами до набрання чинності цим розпорядженням, підлягають приведенню у відповідність до Порядку розміщення зовнішньої реклами в м. Києві, затвердженого цим розпорядженням.

Згідно п. 1.3. Порядку КП «Київреклама»- комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковане Головному управлінню з питань реклами та уповноважене виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) виконувати функції з укладення договорів, нарахування та отримання плати за право тимчасового користування місцями (для розміщення РЗ), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва (далі - комунальна власність територіальної громади м. Києві), здійснювати контроль за надходженням плати за договорами, організовувати або здійснювати власними силами та засобами демонтаж самовільно встановлених рекламних засобів, надавати платні послуги та виконувати інші повноваження, передбачені цим Порядком та Статутом підприємства.

З метою приведення договору-1 у відповідність до чинного законодавства 04.01.2011 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама»(підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКС»(розповсюджувач) був укладений договір № 109/767/11 на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва (далі-договір-2).

Відповідно до п. 1.1. договору-2 за цим договором на підставі відповідного наказу робочого органу про встановлення пріоритету на місце(-я) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), дозволу(-ів) на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого(-их) на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів) (далі - РЗ), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження яким(-и) здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва (далі - Право тимчасового користування), а розповсюджувач зобов‘язується користуватися наданим йому Правом тимчасового користування у відповідності до умов цього договору, Порядку, інших норм чинного законодавства України, що встановлюють вимоги до розміщення РЗ, своєчасно та згідно з умовами цього договору перераховувати плату за Право тимчасового користування виключно на поточний рахунок підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов'язки за цим договором та не зловживати наданими розповсюджувачу правами.

Спір виник в зв’язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договорів не було у повному обсязі сплачено кошти за право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення РЗ за період з 05.01.2010 по 08.09.2011, в зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 102 580,68 грн. За неналежне виконання зобов‘язань позивачем нарахована пеня в розмірі 1 631,43 грн., штраф в розмірі 15 387,10 грн., збитки від зміни індексу інфляції в розмірі 101,39 грн. та 3 % річних в сумі 345,87 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно п. 2.2. договору-1 місце (-я) для розміщення РЗ зазначається (-ються) в додаткових угодах до цього договору, які є його невід‘ємною частиною.

Відповідно до п. 4.1. договору-1 розмір плати за право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення РЗ встановлюється виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) та складається з базової плати, що включає в себе базові тарифи перемножені на коефіцієнт диференціації в залежності від зони розміщення РЗ, та коригуючих коефіцієнтів. Базова плата вказується в додаткових угодах до цього договору.

Додатковими угодами сторонами погоджено, що робочий орган надає розповсюджувачу зовнішньої реклами в тимчасове користування місця для розміщення рекламних засобів за адресами викладеними в цих додатках, що складають 882 одиниці.

Також цими додатковими угодами сторонами погоджено базові плати за кожне з вищевказаних місць.

Відповідно до п. 3.3.4 договору-1 підприємство наділено правом в односторонньому порядку змінювати тарифи, в порядку, передбаченому цим договором.

Відповідно до п. 3.4.1, п. 3.4.2 договору-1 підприємство зобов‘язано до 15 числа поточного місяця формувати рахунки на оплату права за тимчасове користування місцем (ями) для розміщення РЗ у відповідності до умов цього договору та до 5 числа наступного після звітного місяця надати акт приймання –передачі наданих послуг.

В свою чергу розповсюджувач зовнішньої реклами згідно п. 3.6.15 договору-1 зобов‘язаний щомісяця, не пізніше 15 числа поточного місяця, отримувати в підприємстві рахунки на оплату права за тимчасове користування місцями для розміщення РЗ, а у випадку, передбаченому п. 4.4 цього договору –на протязі 3 (трьох) днів з моменту прийняття рішення про встановлення чи продовження пріоритету.

Згідно п. 3.6.3. договору-1 розповсюджувач зовнішньої реклами зобов‘язаний отримати акт приймання-передачі наданих послуг до 5 числа наступного після звітного місяця та протягом 5 днів повернути підписаний акт прийому-передачі підприємству. Якщо розповсюджувач протягом вказаного періоду не поверне підписаний акт, то вважається, що послуги надані належним чином.

Отже, за умовами договору-1 обов‘язок по отриманню рахунків на оплату права за тимчасове користування місцем для розміщення РЗ та актів приймання-передачі наданих послуг покладено на відповідача.

Відповідно до п. 4.3 договору-1 розрахунки за цим договором здійснюються розповсюджувачем зовнішньої реклами щомісяця не пізніше 25-го поточного місяця на поточний рахунок підприємства.

Згідно п. 3.6.14. договору-1 розповсюджувач зовнішньої реклами зобов‘язався своєчасно та у повному обсязі вносити на поточний рахунок підприємства плату за право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення РЗ у порядку та в розмірах, передбачених розділом 4 договору.

Всупереч вищеназваному договірному зобов’язанню відповідач не виконав своїх обов’язків щодо внесення плати за право тимчасового користування місцями для розміщення РЗ за період січень, лютий 2010 року згідно виставлених рахунків 418, № 420 від 05.02.2010 та № 2330, № 2332 від 01.02.2010, за розрахунками позивача становить 714,00 грн.

Об‘єкти зовнішньої реклами, які містяться у вказаних рахунках, мають характеристику «холдер», проте позивач у вказаних рахунках зазначає об‘єкт «прапорець», що призвело до застосування неправильного тарифу.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 908 від 14.08.2009 була затверджена нова редакція «Порядку визначення розміру плати за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів». В новій редакції Порядку затверджено окремий тариф для такого об‘єкту зовнішньої реклами як «холдер», який суттєво відрізняється від тарифу «прапорця».

У зв‘язку з цим 13.10.2009 відповідач звертався до позивача з листом № 652-2/08-09 від 25.08.2009 з проханням внести зміни в підписаний сторонами договір-1 на право тимчасового користування місцями, які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, в частині, що характеризує вид об‘єкта зовнішньої реклами, а саме замінити «прапорці»на «холдер».

Прохання, висловлене відповідачем було прийнято до уваги позивачем, в рахунках на оплату послуг по договору почали зазначатися саме «холдери», а не «прапорці», на доказ чого відповідачем надано суду копії рахунків № 427 від 05.01.2010 та № 2348 від 01.02.2010.

Проте, в рахунках № 418 та № 420 від 05.01.2010, № 2330 та № 2332 від 01.02.2010 за використання місць зазначені саме «прапорці», а не «холдери», та відповідно розраховано послуги за користування цих місць за іншими тарифами.

Враховуючи викладене суд вважає, що суми зазначені в цих рахунках є безпідставними, а тому позовні вимоги в цій частині (714,00 грн.) задоволенню не підлягають.

Згідно п. 3.1. договору-2 адресні програми на пріоритет –це перелік місць для розміщення РЗ, на які розповсюджувачем встановлено пріоритет. Адресна програма на пріоритет має відображати перелік місць для розміщення РЗ, на які встановлено пріоритет, відомості про розповсюджувача, дату та строк дії пріоритету, відомості про базовий тариф.

З адресних програм до договору-2 вбачається, що розповсюджувачу ЗР надано право на тимчасове користування місцями загальною кількістю 882 одиниці. Також цими адресними програмами сторонами погоджено базові плати за кожне з вказаних місць.

За умовами п. 4.1.1. договору-2 підприємство має право нараховувати, своєчасно отримувати та вимагати від розповсюджувача плату за право тимчасового користування, сплати штрафів, пені, коригувати розмір несплаченої суми плати за право тимчасового користування з урахуванням індексу інфляції, у разі прострочення розповсюджувачем строків (термінів) оплати та порушення розповсюджувачем інших умов цього договору, здійснювати контроль за надходженням будь-яких платежів за цим договором.

Відповідно до п. 4.2.1. та 5.2.3. договору-2 підприємство зобов‘язане формувати рахунки на оплату за право тимчасового користування, інших платежів та компенсації витрат підприємства на організацію та проведення демонтажу РЗ, а розповсюджувач в свою чергу зобов‘язаний не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним, отримувати та сплачувати рахунки за право тимчасового користування

Отже, за умовами договору-2 обов‘язок по отриманню рахунків на оплату права за тимчасове користування місцем для розміщення РЗ також покладено на відповідача.

Згідно п. 5.2.4. договору-2 розповсюджувач зобов‘язався своєчасно та у повному обсязі сплачувати підприємству плату за право тимчасового користування.

Проте, як свідчать матеріали справи відповідач не виконав своїх обов’язків щодо внесення плати за право тимчасового користування місцями для розміщення РЗ за період липень, серпень та вересень 2011 року, в результаті чого виникла заборгованість, яка  за неоспореними відповідачем розрахунками позивача становить 101 866,68 грн.

Згідно п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо  у  зобов'язанні  встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 101 866,68 грн. основного боргу підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник  вважається  таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договорів, у визначені строки оплату за право розміщення реклами не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов‘язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність  за  правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку,  передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою  господарсько-правової відповідальності учасника господарських  відносин  є  вчинене  ним  правопорушення  у  сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними    санкціями    у   цьому   Кодексі   визнаються господарські санкції у вигляді грошової  суми  (неустойка,  штраф, пеня),  яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним  правил  здійснення  господарської  діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 Цивільного кодексу України є сплата боржником неустойки.

Відповідно до п. 7.4 договору-1, за несвоєчасне або неповне внесення плати розповсюджувач зовнішньої реклами сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на момент сплати пені, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Згідно п. 7.2. договору-2 за несвоєчасне або не повне внесення плати підприємство має право застосувати до розповсюджувача пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на момент сплати пені від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договорів сторони визначили відповідальність за порушення зобов’язання щодо внесення плати за право тимчасового користування місцями.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов‘язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов‘язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

В зв’язку з тим, що взяті на себе зобов’язання по сплаті за розміщення ЗР відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 7.4 договору-1 та п. 7.2. договору-2, розмір якої, за обґрунтованими розрахунками позивача становить 1 631,43 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 1 631,43 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Згідно п. 7.5. договору-1 за прострочення внесення платежів за тимчасове користування місцем (-ями) для розміщення РЗ, що складає більше 1 місяця, розповсюджувач зовнішньої реклами, додаткового сплачує штраф в розмірі 15 відсотків простроченої суми.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача 107,10 грн. штрафу, нарахованого згідно умов договору-1 задоволенню не підлягають, оскільки штраф розрахований на суму боргу в розмірі 714,00 грн. за прострочення виконання зобов‘язання по сплаті рахунків № 418 та № 420 від 05.01.2010, № 2330 та № 2332 від 01.02.2010, суми в яких як встановлено судом нараховані неправомірно.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 15 280,00 грн. нарахованого на підставі п. 7.3. договору-2 слід відзначити наступне

Пунктом 7.3. договору-2 визначено, що крім штрафних санкцій, підприємство має право нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за право тимчасового користування 15 відсотків річних від простроченої суми.

Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов‘язання.

Стаття 625 Цивільного кодексу України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже з урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що пунктом 7.3. договору-2 сторони узгодили інший розмір річних, сплата яких передбачена в порядку 625 Цивільного кодексу України.

Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов‘язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов‘язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Інших положень щодо узгодження сторонами відповідальності за неналежне внесення плати за право користування місцями у вигляді штрафу договір-2 не містить.

Враховуючи те, що неустойка, в даному випадку штраф, є договірною позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми штрафу, нарахованого на борг за договором-2, в розмірі 15 280,00 грн. безпідставні  та задоволенню не підлягають.

В зв’язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті платежів, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь  3% річних в розмірі 345,87 грн. та збитки від зміни індексу інфляції в розмірі 101,39 грн.

Розрахунок боргу з урахуванням індексу інфляції має бути здійснений у відповідності до листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ»відповідно до яких розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

Оскільки, у суду відсутні повноваження виходити за межі пред‘явлених позовних вимог суд погоджується із заявленим позивачем розміром 3% річних. При цьому суд вважає що 3% річних мають нараховуватись лише на суму боргу за договором-2.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 310,74 грн.

В частині позовних вимог про стягнення 3% річних в сумі 35,13 грн. та збитків від зміни індексу інфляції в розмірі 101,39 грн. в позові слід відмовити, оскільки згідно уточненого розрахунку позивача дані суми нараховані на суму боргу в розмірі 714,00 грн. за прострочення виконання зобов‘язання по сплаті рахунків № 418 та № 420 від 05.01.2010, № 2330 та № 2332 від 01.02.2010, суми в яких як встановлено судом нараховані неправомірно.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем не надав.

Таким чином, позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама»обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.  

Відповідно до п. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»зайво сплачене позивачем при звернення з даним позов до суду державне мито в розмірі 620 (шістсот двадцять) грн. 23 коп. підлягає поверненню з Державного бюджету України.

Враховуючи наведене та керуючись  ст. 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд -

                                                В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКС»(м. Київ, вул. Ф.Пушиної, 13, код ЄДРПОУ 33747635) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама»(м. Київ, вул. М. Коцюбинського, 12-А, код ЄДРПОУ 26199714) 101 866 (сто одну тисячу вісімсот шістдесят шість) грн. 68 коп. основного боргу, 1 631 (одну тисячу шістсот тридцять одну) грн. 43 коп. пені, 3% річних в розмірі 310 (триста десять) грн. 74 коп., 1 038 (одну тисячу тридцять вісім) грн. 08 коп. витрат по сплаті  державного мита та 204 (двісті чотири) грн. 07 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

4. Повернути Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама»(м. Київ, вул. М. Коцюбинського, 12-А, код ЄДРПОУ 26199714) з Державного бюджету України зайво сплачене державне мито в розмірі 620 (шістсот двадцять) грн. 23 коп., яке було сплачено платіжним дорученням № 751 від 09.06.2011. Платіжне доручення № 751 від 09.06.2011 залишити в матеріалах справи Господарського суду міста Києва № 3/275.

Суддя

                                                    В.В.Сівакова

Рішення підписано 23.11.2011.