Рішення

від 04.09.2008 по справі 37/127пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

37/127пд

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

04.09.08 р.                                                                                                    Справа № 37/127пд                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О.,

присекретарі Паліводі Ю.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Виробничо-комерційного приватного підприємства „Аква Віте Концерн”, м. Маріуполь, ідентифікаційний код 02790383, в особі ліквідатора Корчагіна Юрія Володимировича, м. Маріуполь

до відповідача Приватного підприємства „Деметра”, с. Македонівка Володарського району Донецької області, ідентифікаційний код 30942622

про визнання недійсним договору про переведення боргу б/н від 02.03.2006р.

із залученням третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Закритого акціонерного товариства „Донгорбанк” в особі філії у м. Маріуполі

за участю:

представника Позивача – Корчагіна Ю.В. (ліквідатор згідно ухвали Господарського суду Донецької області від 05.02.2008р. у справі № 27/256 Б), Федорова Д.О.(довіреність б/н від 23.06.2008р.;

представника Відповідача – не з'явився;

представника Третьої особи – Троян В.В. (довіреність №3734 від 05.08.2008р.),2. Бурко Т.О. (довіреність №8251 від 12.08.2008р.)

Відповідно до вимог ст.4-4 ГПК України, п.7 ст. 129 Конституції України судовий розгляд здійснювався з фіксацією технічними засобами аудиозапису.

Згідно із ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався з 24.07.2008р. на 12.08.2008р., з 12.08.2008р. на 04.09.2008р.

СУТЬ СПРАВИ:

Виробничо-комерційне приватне підприємство „Аква Віте Концерн”, м. Маріуполь,  в особі ліквідатора Корчагіна Юрія Володимировича, м. Маріуполь (далі – Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Приватного підприємства „Деметра”, с. Македонівна Володарського району Донецької області (далі – Відповідач)  про визнання недійсним договору про переведення боргу б/н від 02.03.2006р.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на фактичне вчинення шляхом укладання спірного договору угоди купівлі-продажу майна із недотриманням встановленої законом форми такої угоди; укладання спірного договору на вкрай невигідних для Позивача умовах; нездійснення обов'язкових податкових платежів, державного мита та внеску до Пенсійного фонду України, пов'язаних із відчуженням майна за спірним договором; відсутність спрямованості на реальне настання правових наслідків за спірним договором.

На  підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір про переведення боргу б/н від 02.03.2006р. з додатком № 1  та актом приймання-передачі до нього, аудиторську довідку № 49 від 07.05.2008р.,  листи КП БТІ № 48 від 11.05.2007р. та № 44 від 11.09.2007р., свідоцтва про право власності Відповідача на нерухоме майно, рішення Виконавчого комітету Зорянської сільради № 27 від 07.03.2006р., лист ВРЕР від 07.02.2008р., баланс Позивача за 2005р., ухвали Господарського суду Донецької області від 21.08.2007р. та від 05.02.2008р. у справі № 27/256Б.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст. ст. 203, 215, 220, 513, 521, 657 Цивільного кодексу України, абз. 12 ч. 1 ст. 25 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, ч. 2 п. 8 Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок.

Клопотанням б/н від 12.08.2008р. у судовому засіданні представником Позивача були надані до матеріалів справи документи, витребувані судом (а.с.а.с.1-28 т.2)

Відповідач надав відзив на позовну заяву б/н та б/д (а.с. 54 т.1), в якому у зв'язку із неотриманням позовної заяви та відсутністю документу на підтвердження повноважень ліквідатора Позивача з 10.06.2008р. вимагав припинення провадження у справі та відмову у розгляді позову.

Заявою № 1/0708 від 07.08.2008р. Відповідач просив відкласти судове засідання, призначене на 12.08.2008р., у зв'язку із відпусткою представника.

Заявою б/н та б/д, яка надійшла до канцелярії суду 26.08.2008р. (а.с. 39 т.2), Відповідач просив відкласти судове засідання, призначене на 04.09.2008р., у зв'язку із участю в чемпіонаті миру по юніорам з паверліфтінгу у якості президента національної федерації.

Ухвалою суду від 24.07.2008р. до участі у справу у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Закрите акціонерне товариство „Донгорбанк” в особі філії у м. Маріуполі (далі – Третя особа).

Третьою особою у судовому засіданні 12.08.2008р. надані пояснення б/н та б/д (а.с.195 т.1), відповідно до яких заявлені позовні вимоги вважаються безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав: відсутності у ліквідатора повноважень на подання позову про визнання недійсним договору, укладеного і виконаного до початку ліквідаційної процедури; не встановленої чинним законодавством обов'язковості нотаріального посвідчення  та державної реєстрації договору про переведення боргу; не наведення Позивачем жодних посилань на норму закону, порушення якої  має наслідком визнання судом правочину недійним.

Крім того, Третьою особою надані витребувані судому документи (а.с.а.с. 62 – 194 т. 1), а саме: кредитний договір № 6 від 16.07.2003р. з додатковими угодами, кредитний договір № 14 від 29.06.2005р. з додатковими угодами, довідка № 3791 від 08.08.2008р., довіреність від 20.04.2005р., виписки по рахунках за кредитними договорами № 6 від 16.07.2003р. та № 14 від 29.06.2005р., договори застави №№ 6/1 від 16.07.2003р., 6/3 від 25.12.2003р., , 14/3 від 29.06.2005р., 14/1 від 02.03.2006р. з витягами про державну реєстрацію, іпотечні договори №№ 14/1 від 29.06.2005р., 14/2 від 31.03.2006р. з витягами про державну реєстрацію.

Представники учасників справи у судових засіданнях підтримали свою позицію, викладену письмово.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а окремі ненадані учасниками справи документи, визначені в ухвалі від 12.08.2008р., не вливають на таку кваліфікацію.

Вислухавши у судовому засіданні представників учасників, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду сторонами докази в порядку ст. 43 ГПК України, суд

ВСТАНОВИВ:

16.07.2003р. між Позивачем як позичальником та Третьою особою як позикодавцем укладено кредитний договір № 6, згідно п.1.1. якого Третя особа зобов'язалась надати Позивачеві кредит у вигляді безвідкличної кредитної лінії у сумі 1000000 гривень.

Умовами додаткових угод № 1 від 22.09.2003р., № 2 від 30.09.2003р., № 3 від 30.09.2003р., № 4 від 25.12.2003р., № 5 від 30.12.2003р., № 6 від 13.02.2004р., №7 від 10.03.2004р., №8 від 20.04.2004р., №9 від 23.04.2004р., №10 від 26.04.2004р., №11 від 30.04.2004р., №12 від 31.08.2004р., №12 від 15.03.2005р., №13 від 09.09.2005р., №14 від 23.09.2005р., №15 від 23.12.2005р. сторони змінювали певні положення зазначеного кредитного договору.

29.06.2005р. між вказаними особами укладено кредитний договір № 14, згідно п. 1.1. якого Третя особа зобов'язалась надати Позивачеві кредит у вигляді безвідкличної кредитної лінії з максимальною сумою заборгованості у розмірі 2275000 гривень.

Умовами додаткових угод №2 від 30.09.2006р., №3 від 29.12.2005р., №4 від 29.01.2006р. сторони змінювали певні положення зазначеного кредитного договору.

Як зазначеного представником Третьої особи у судовому засіданні 04.09.2008р. відповідно до зазначених кредитних договорів (далі – кредитні договори) Третя особа надала Позивачеві кредит на загальну суму 4275000 гривень.

Задля забезпечення зобов'язання Позивача перед Третьою особою за вказаними кредитними договорами, між ними були укладені договори застави №6/1 від 16.07.2003р. (із додатковими угодами №1 від 27.12.2004р., № 2 від 15.03.2005р., №3 від 21.03.2005р., №3 від 09.09.2005р., №4 від 23.09.2005р., №5 від 23.12.2005р.), №6/3 від 25.12.2003р. (із додатковими угодами №1 від 27.12.2004р., №2 від 15.03.2005р., №3 від 21.03.2005р., №3 від 09.09.2005р., №4 від 23.09.2005р., №5 від 23.12.2005р.), №14/3 від 29.06.2005р., №14/2 від 29.06.2005р., а також – іпотечні договори № 14/1 від 29.06.2005р. та № 14/2 від 31.03.2006р.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 25.12.2006р. порушена справа  № 27/256 Б про банкрутство Виробничо-комерційного приватного підприємства „Аква Віте Концерн”, м. Маріуполь

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 21.08.2007р. у справі № 27/256 Б ліквідатором Позивача призначено Корчагіна Ю.В. (ліцензія № 116192) та встановлено строк ліквідаційної процедури до 20.12.2007р.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 05.02.2008р. у справі № 27/256 Б ліквідаційну процедуру продовжено до 10.06.2008р.

Згідно із Ухвалою Господарського суду Донецької області від 18.07.2008р. у справі №27/256Б  повноваження ліквідатора Позивача Корчагіна Ю.В. продовжені до 10.12.2008р.

02.03.2006р. між Позивачем як первісним боржником та Відповідачем як новим боржником був укладений договір про переведення боргу (далі – спірний договір), згідно п.п. 1.1., 2.1 якого Позивач переводить свій борг перед Третьою особою  у розмірі 2 544 740, 76 гривень за кредитними договорами на Відповідача та зобов'язується сплатити за прийняття боргу останньому шляхом передання майна (об'єкти нерухомості, рухоме майно та обладнання).

Як вбачається із наданої Третьою особою довідки № 3791 від 08.08.2008р. (а.с.113 т.1) на дату укладання спірного договору загальна сума заборгованості Позивача за кредитними договорами складала саме 2 544 740, 76 гривень

Відповідно до п. 6.1. спірного договору, він набирає чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення печатками та за умов надання Третьою особою згоди на укладання.

Перелік майна, що має бути передано Позивачем у власність Відповідачу у якості плати за переведення боргу визначений у додатку № 1 до спірного договору.

Актом приймання-передачі Позивач передав, а Відповідач прийняв   майно, визначене у додатку № 1 до спірного договору.

Спірний договір, додаток № 1 до нього та акт приймання-передачі погоджений із Третьою особою як кредитором в особі директора філії у м. Маріуполі  Ульяницької Н.С. Отже, зобов'язання сторін за спірним договором набрали чинності 02.03.2006р. та з боку Позивача виконані у повному обсягу.

В свою чергу,  згідно із наданої Третьою особою довідки № 4103 від 03.09.2008р. станом на 03.09.2008р. зобов'язання Відповідача як нового боржника за прийнятим від Позивачем боргом перед Третьою особою за кредитним договором № 6 від 16.07.2008р. погашені у повному обсягу, за кредитним договором № 14 від 29.06.2005р. – становлять 1445385,07 гривень.

Після укладання спірного договору Відповідачем та Третьою особою додатковими угодами №18 від 02.03.2006р., №19 від 16.07.2003р., №21 від 24.07.2006р., №22 від 31.08.2006р. змінювалися певні умови кредитного договору №6 від 16.07.2003р. та додатковою угодою №5 від 02.03.2006р. – умови кредитного договору №14 від 29.06.2005р.

Крім того, задля забезпечення виконання зобов'язань за вказаними кредитними договорам між Відповідачем та Третьою особою 02.03.2006р. був укладений договір застави обладнання № 14/1.

На підставі спірного договору рішенням виконавчого комітету Зорянської сільської ради Володарського  району Донецької області від 07.03.2006р. № 27 вирішено: оформити право власності Приватного підприємства „Деметра”  на об'єкти нерухомості, зазначені в акті приймання-передачі.

На підставі зазначеного рішення виконкому були видані свідоцтва про права власності (а.с.а.с.17-19 т.1 ) на наступне нерухоме майно:

-          нежитлова будівля борошномельного цеху загальною площею 840,6 кв.м., розташована за адресою: Донецька область, Володарський район, с. Зоря, вул. Степова, б.2;  

-          нежитлова  будівля круп'яного цеху загальною площею 366,1 кв.м., розташована за адресою: Донецька область, Володарський район, с. Зоря, вул. Степова, б.2а;

-          нежитлова будівля цеху по виробництву макаронних виробів загальною площею 257,1 кв.м., розташована за адресою: Донецька область, Володарський район, с. Зоря, вул. Степова, б.2б.

Як вказує Позивач, спірний договір укладений з порушеннями діючого законодавства, у зв'язку із чим має бути визнаний недійсним, з підстав, вказаних у позовній заяві.

Відповідач проти позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву б/н та б/д (а.с. 54 т.1).

Третя особа проти позовних вимог заперечує з підстав, викладених у пояснення б/н та б/д (а.с.195 т.1)

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача  такими, що підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

Згідно із ч. 1 ст. 25 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” ліквідатором здійснюються зокрема такі повноваження, як формування ліквідаційної маси, подання заяв про визнання недійсним угод боржника, вжиття заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб тощо. Сукупний аналіз зазначених положень чинного законодавства дає підстави для висновку щодо наявності у Позивача  права у розумінні ст.ст. 1, 2 Господарського процесуального кодексу України ініціювати провадження за заявленими позовними вимогами.

Заперечення Третьої особи щодо відсутності у ліквідатора повноважень подавати позовні заяви про визнання договорів недійсними, що були укладені та виконані до початку ліквідаційної процедури, аргументовані посиланнями на ст. 17 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” судом до уваги не приймаються, оскільки викладені аргументи стосуються умов, за яких угода за заявою ліквідатора може бути визнана судом недійсною в межах справи про банкрутство – підстави тлумачити відповідні приписи Закону як обмеження юридичної особи, що знаходиться в стадії ліквідації в межах справи про банкрутство, у праві ініціювати позовні провадження відсутні.

Дійсно, відповідно до ст. 55 Конституції України, ст. 6 ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р. кожній особі (у тому числі – юридичній, оскільки останні відповідно до ч. 1 ст.91 Цивільного кодексу України здатні мати такі ж права та обов'язки, як і фізичні, крім тих, які за своєю природою можуть належать лише людині) належить невід'ємне право на судовий захист своїх прав та інтересів.

Вказані положення Основного закону України та міжнародного права  в контексті висновків суду у повній мірі відображені в ст.ст.15,16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, ст. 1 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із ч. 4 ст. 91 Цивільного кодексу України правоздатність юридичної особи припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення. Між тим, як вбачається із наданої Позивачем виписки з Єдиного державного реєстру від 12.08.2008р. Виробничо-комерційне приватне підприємство „Аква Віте Концерн”  лише перебуває в стані припинення підприємницької діяльності, а отже – на момент розгляду справи не втратило статусу юридичної особи у розумінні ч. 2  ст. 33 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” з усіма притаманними правами.

За змістом ч.2 ст. 23 та ч.2 ст. 25 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом” з моменту відкриття ліквідаційної процедури всі повноваження керівника та органів управління боржника переходять до ліквідатора.

Таким чином, ліквідатор в силу закону управнений від імені юридичної особи – боржника здійснювати її права на судовий захист шляхом подання відповідних позовних заяв, у тому числі – і розглядуваного позову.

При цьому заперечення щодо неможливості розгляду такого позову, викладені у відзиві Відповідача, щодо відсутність доказів наявності  повноважень ліквідатора з 10.06.2008р., судом відхиляються як юридично неспроможні, оскільки в силу ч.3 ст. 24 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”  ліквідатор здійснює свої повноваження до завершення ліквідаційної процедури  у встановленому порядку, докази чого (завершення) Відповідачем до матеріалів справи не надані. Більш того, Ухвалою Господарського суду Донецької області від 18.07.2008р. у справі №27/256Б  повноваження ліквідатора Позивача Корчагіна Ю.В. продовжені до 10.12.2008р.

Як зазначено в абз. 2 п. 2 Постанови Пленуму ВСУ „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” від 28.04.1978р. № 3, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків. З огляду на це, та враховуючи критерії обґрунтованості судового рішення, визначені  в абз. 3 п. 1 Постанови Пленуму ВСУ „Про судове рішення” від 29.12.1976р. № 11, предметом судової оцінки, спрямованої на з'ясування законності спірного договору,  мають бути фактичні обставини спірних правовідносин учасників справи.

Відповідно до ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України, підставою виникнення правовідносин (прав та обов'язків) є, зокрема,  договір. Аналогічні положення закріплені і ст.ст. 144, 173, 174 Господарського кодексу України.  

Згідно із ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними зокрема у визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Заміна сторони у зобов'язані шляхом переведення боргу унормована положеннями ст.ст. 513, 520, 521 Цивільного кодексу України, відповідно до яких переведення боргу відбувається лише за згодою кредитора та у формі правочину, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, борг за яким переводиться новому боржнику.

З огляду на наявність відміток на спірному договорі, додатку № 1  та акту приймання-передачі до нього про погодження з боку ЗАТ „Донгорбанк” в особі директора філії у м. Маріуполь, на здійснення якого вона уповноважена згідно із довіреністю від 21.04.2005р. (а.с.114 т.1), та вчинення спірного договору у письмовій формі, як і кредитні договори, заборгованість за якими передається, суд дійшов висновку про відповідність угоди про переведення боргу, що міститься у спірному договорі, згаданим вище вимогам ст.ст. 513, 520, 521 Цивільного кодексу України, у зв'язку із чим протилежні твердження Позивача до уваги не приймаються.

Разом із цим, п.п. 1.1. та п. 2.1. спірного договору містять умови про відплатність переведення боргу, що хоча і безпосередньо не передбачена положеннями ст.ст. 513, 520, 521 Цивільного кодексу України, але за своїм змістом узгоджується із положеннями ст. 627 цього Кодексу.

На думку суду, положення згаданих пунктів спірного договору про відплатність переведення боргу у сукупності із додатком № 1 та актом приймання-передачі дають підстави для висновку про фактичне вчинення  відчуження майна Позивачем на користь Відповідача у формі правочину з купівлі-продажу.

Дійсно, виходячи із суті правовідносин купівлі-продажу, визначеної ст. 655 Цивільного кодексу України, кваліфікуючими ознаками відповідного договору насамперед є: передача майна у власність покупцеві та надання останнім зустрічної компенсації у якості плати.

Так, у розглядуваному випадку передача майна, яке цілком відповідає вимогам ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України щодо предмету договору купівлі-продажу з урахуванням положень ст.ст. 177, 178 цього Кодексу, у власність Відповідача відбулася за компенсацію у вигляді звільнення Позивача від обов'язку сплачувати заборгованість за кредитними договорами шляхом переведення цієї заборгованості Відповідачу, який виступає набувачем майна.

Висновок суду  щодо передачі майна саме у власність Відповідачу зумовлений наслідками такої передачі для Позивача у вигляді припинення права власності у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 346 Цивільного кодексу України та його (права) виникнення у Відповідача, що підтверджується рішенням   виконавчого комітету Зорянської сільської ради Володарського  району Донецької області від 07.03.2006р. № 27 та відповідними свідоцтва про право власності на нерухоме майно, фактом укладання Відповідачем від свого імені договору застави обладнання №14/1 від 02.03.2006р. (а.с.а.с.169-175 т.1), зміст яких вказує, що їх наявність зумовлена саме наявністю спірного договору (інший правових підстав щодо відчуження нерухомості та обладнання до матеріалів справи не надано). Спрямованість дій Відповідача на оформлення права власності на отримане за актом приймання-передачі майно, складеним на виконання  спірного договору, у якості наслідку його вчинення також розцінюється судом як кваліфікуюча ознака договору купівлі-продажу.

Визначеність суми боргу, що переводиться, розміром заборгованості за кредитними договорами дозволяє стверджувати про встановлення відповідної ціни об'єкту продажу у розумінні ст. 691 Цивільного кодексу України.

Враховуючи, що відповідно до п. 6.1. спірного договору останній набув чинності 02.03.2006р., а отже за змістом ст. 520 Цивільного кодексу України  статус Позивача як зобов'язаної  перед кредитором особи припинився, зобов'язання з оплати придбаного майна у Відповідача перед Позивачем також припинені – фактична сплата заборгованості Відповідачем на користь Третьої особи  за кредитними договорами не вливає на правовідносини купівлі-продажу між Позивачем і Відповідачем та стосується виключно правовідносин останнього із Третьою особою.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що спірний договір містить у собі угоду про переведення боргу та угоду з купівлі-продажу, умови яких є взаємопов'язаними.  З урахуванням цього висновку суд не приймає до уваги аргументи Позивача щодо фіктивності спірного договору як такого, що укриває за переведенням боргу угоду про купівлю-продаж – обидві ці угоди існують в спірному договорі одночасно.

Можливість укладання змішаних договорів, що містять у собі елементи різних договорів, передбачена ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України. Зважаючи на положення зазначеної норми  у розглядуваному спорі суд має дати оцінку законності змісту спірного договору в контексті вимог законодавства, що регламентує кожний вид угоди, що містить у собі спірний змішаний  договір. Аналогічної позиції дотримується і Вищий господарський суд України, що вбачається із змісту    п. 16 Роз'яснення  „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. № 02-5/111.

Враховуючи викладені вище висновки суду щодо відповідності чинному законодавству самої угоди про переведення боргу, оцінка обґрунтованості позовних вимог здійснюється відносно угоди купівлі-продажу спірного майна, що містить спірний договір. При цьому, аргументи Третьої особи щодо дотримання вимог законодавства відносно форми угоди про переведення боргу в контексті її (форми) відповідності формі кредитних договорів, до уваги не приймаються, оскільки жодною мірою не стосуються угоди купівлі-продажу, наявність якої у спірному договорі встановив суд.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 та ст. 657 Цивільного кодексу України правочин щодо нерухомого майна, зокрема купівля-продаж, має здійснюватися в нотаріальній формі та підлягати державній реєстрації. Аналогічні положення закріплені ч. 1 ст. 209 Цивільного кодексу України з урахуванням ч. 1 ст. 55 Закону України „Про нотаріат”.

Державна реєстрація правочинів здійснюється нотаріусами відповідно до Тимчасового порядку, затвердженого Постановою КМУ від 26.05.2004р. № 671 шляхом внесення запису до Державного реєстру правочинів одночасно із нотаріальним посвідченням такого правочину.

Між тим, як вбачається із матеріалів справи, спірний договір нотаріально не посвідчувався, а отже його державна реєстрація не проводилася.

З додатку № 1 та акту приймання-передачі майна, складених сторонами  спірного договору, вбачається, що серед об'єктів купівлі-продажу було і нерухоме майно, зокрема:

- нежитлова будівля борошномельного цеху;  

- нежитлова  будівля круп'яного цеху;

- нежитлова будівля цеху по виробництву макаронних виробів.

Недотримання наведених вимог законодавства щодо нотаріального посвідчення угоди купівлі-продажу нерухомого майна згідно ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України зумовлює висновок суду про нікчемність такої угоди.

Суд звертає увагу, що посилання Третьої особи на не наведення Позивачем жодного посилання на норму закону, порушення якої має наслідком визнання правочину недійсним, спростовується змістом позовної заяви.

Відповідно до ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Між тим, в розглядуваному випадку, нікчемність угоди купівлі-продажу об'єктів нерухомості зумовлює недійсність спірного договору в цілому, оскільки зазначена угода уособлює у собі умови відплатності за переведення боргу, які (умови) є істотними у розумінні ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України для правовідносин між Позивачем та Відповідачем щодо заміну боржника за кредитними договорами, та за відсутністю яких спірний договір не укладався би.

При цьому судом враховується і позиція Третьої особи, яка погоджувала спірний договір, щодо оцінки цієї умови як істотної, оголошена у судовому засіданні 12.08.2008р.

Аналогічного висновку щодо необхідності визнання договору недійсним в цілому з огляду на недійсність певних його положень, що містили істотні умови, дотримується і Вищий господарський суд України (див. Постанова від 31.07.2006р. у справі № 16/30пд).

Згідно із ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України спірний договір є недійсним з момент його вчинення, а відповідно до ч. 1 ст. 216 цього Кодексу такий договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У світлі зазначених положень спірний договір не може вважатися належною підставою у розумінні ст. 328 Цивільного кодексу України для набуття Відповідачем права власності на майно Позивача, перелічене в додатку № 1, а, відтак – не є він і  належною підставою для припинення права власності Позивача відносно цього майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Як встановлено судом, майновий обіг за спірним договором, відносно якого можливо ставити питання про повернення у натурі у якості наслідку недійсності договору, здійснювався виключно з боку Позивача на користь Відповідача шляхом передачі майна за актом приймання-передачі, складаним до спірного договору.

Враховуючи вимоги абз. 3 п. 2 та абз. 1 п. 17 Постанови Пленуму ВСУ „Про  судову практику в справах про визнання угод недійсними” від 28.04.1978р. № 3 щодо необхідності в одному рішення вирішувати питання про щодо визнання договору недійсним та застосування передбачених законом наслідків, а також з огляду на те, що майно передавалося за нікчемною угодою купівлі-продажу як складовою частиною спірного договору в цілому, а згідно ч.5 ст. 216 Цивільного кодексу України суд управнений  застосовувати наслідки нікчемного правочину з власної ініціативи, суд вважає за необхідне зобов'язати Відповідача повернути Позивачеві майно, отримане від останнього за актом приймання-передачі, складеним на виконання спірного договору.

Отже, за висновками суду, порушені права Позивача підлягають захисту способами, передбаченими ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, зокрема –  шляхом визнання спірного договору недійсним та відновлення становища, що існувало до його вчинення, у вигляді застосування реституційних наслідків.

Вказані способи судового захисту є співмірними та адекватними наявному порушенню прав Позивача, а отже – відповідають вимогам ефективного захисту, встановленим ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 04.11.1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р.

Суд відмовляє у задоволенні клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи, викладене у  заяві б/н та б/д, що надійшла до канцелярії суду 26.08.2008р., та вважає за можливе розглянути справи та прийняти рішення без участі у судових засіданнях представника Відповідача, з огляду на наступне:

- по-перше, факт подання Відповідачем до матеріалів справи відзиву (а.с.54 т.1) та заяв (а.с. 61 т.1, а.с.39 т.2)  безумовно підтверджує обізнаність останнього про сутність розглядуваного спору та призначені судові засідання;

- по-друге, за змістом ст. 22 Господарського процесуального кодексу України участь у судових засіданнях є правом, а не обов'язком сторони;

- по-третє, наведена Відповідачем підстава для відкладення не може вважатися поважною, оскільки відповідно до ст. 28 Господарського процесуального кодексу України з моменту порушення провадження у розглядуваній справі Відповідач, як юридична особа, міг скористатися можливістю брати участь у судових засіданнях через уповноваженого на підставі довіреності представника (особиста участь керівника не вимагається);

- по-четверте, протягом всього періоду часу провадження у справі Відповідач не був обмежений у можливості письмово довести суду свою позицію (незалежно від участю у судових засіданнях) стосовно розглядуваного питання, тим більше, що наявний в матеріалах справи опис вкладеного (а.с.47 т.1) підтверджує факт надсилання Позивачем позовної заяви на адресу ПП „Деметра”.

У відповідності до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на відповідача повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 4-2 - 4-6, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Виробничо-комерційного приватного підприємства „Аква Віте Концерн”, м. Маріуполь, в особі ліквідатора Корчагіна Юрія Володимировича до Приватного підприємства „Деметра”, с. Македонівка Володарського району Донецької області,   задовольнити повністю.

Визнати недійсним з моменту вчинення договір про переведення боргу б/н, укладений 02.03.2006р. між  Виробничо-комерційним приватним підприємством „Аква Віте Концерн” та Приватним підприємством „Деметра”.  

Зобов'язати Приватне підприємство „Деметра”,  с. Македонівка Володарського району Донецької області (ідентифікаційний код 30942622) повернути Виробничо-комерційному приватному підприємству „Аква Віте Концерн”, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 02790383) нерухоме майно, транспортні засоби та обладнання, що  вказане в акті приймання-передачі, складеному до договору про переведення боргу б/н від 02.03.2006р.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Приватного підприємства „Деметра”, с. Македонівка Володарського району Донецької області (ідентифікаційний код 30942622)  на користь Виробничо-комерційному приватному підприємству „Аква Віте Концерн”, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 02790383)  витрати по сплаті державного мита в сумі 85 грн. 00 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118  грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його прийняття, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення  підписано та оголошено  у судовому засіданні 04.09.2008р.

Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його прийняття або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання ним законної сили.

               Суддя