Постанова

від 27.01.2009 по справі 37/127пд

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

37/127пд

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 27 січня 2009 р.                                                                                    № 37/127пд  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:суддів:Панової І.Ю.,Заріцької А.О.,Продаєвич Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Виробничо-комерційного приватного підприємства "Аква Віте Концерн", м. Маріуполь

на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 08.10.2008

у справі№37/127пд господарського суду Донецької області

за позовом

до

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаВиробничо-комерційного приватного підприємства "Аква Віте Концерн", м. МаріупольПриватного підприємства "Деметра",с. Македонівка, Донецька обл.Закрите акціонерне товариство "Донгорбанк" в особі філії у м. Маріуполі

 провизнання недійсним договору

за участю представників сторін:

від позивача:              від відповідача:     від ІІІ особи:     

Садіков В.В. за дов. від 23.01.2009 №13Сидорчук А.Я. за дов. від 26.01.2009не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Виробничо-комерційне приватне підприємство "Аква Віте Концерн" (надалі –ВКПП "Аква Віте Концерн") в особі арбітражного керуючого у липні 2008 року звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Приватного підприємства "Деметра" (надалі –ПП "Деметра") про визнання недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України укладеного між ВКПП "Аква Віте Концерн" та ПП "Деметра" договору про переведення боргу від 02.03.2006 року.

Позов вмотивований тим, що відповідно до пункту 1.31 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" спірний договір має ознаки договору купівлі-продажу та є недійсним у зв'язку з відсутністю нотаріального посвідчення відповідно до приписів статей 220, 657 Цивільного кодексу України та спрямованості на реальне настання правових наслідків згідно з частиною 5 статті 203 вказаного Кодексу, укладення якого призвело до збитків підприємства, а не отримання вигоди.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 24.07.2008 до участі в справі в якості третьої особи, яка  не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Закрите акціонерне товариство "Донгорбанк" в особі філії у м. Маріуполі (надалі –ЗАТ "Донгор-банк").

Рішенням господарського суду Донецької області від 04.09.2008 (суддя: Попков Д.О.) позов задоволено: визнано недійсним з моменту вчинення договір про переведення боргу від 02.03.2006, зобов'язано                    ПП "Деметра" повернути ВКПП "Аква Віте Концерн" нерухоме майно, транспортні засоби та обладнання, які вказані в акті приймання-передачі, складеному до вказаного договору.

Рішення суду першої інстанції вмотивоване тим, що відчуження майна позивачем на користь відповідача фактично здійснено у формі правочину купівлі-продажу, який є нікчемним у силу статті 220 Цивільного кодексу України у зв'язку з відсутністю нотаріального посвідчення угоди.

За апеляційними скаргами ПП "Деметра" та ЗАТ "Донгорбанк" указане судове рішення було переглянуто в апеляційному порядку та постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.10.2008 (судді: Мирошниченко С.В. –головуючий, Колядко Т.М., Скакун О.А.) скасоване, у позові відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції вмотивована тим, що договір про переведення боргу не суперечить цивільному законодавству, відсутні підстави відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання спірного договору недійсним.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, ВКПП "Аква Віте Концерн" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою про її скасування та залишення в силі рішення господарського суду Донецької області від 04.09.2008 року.

Скаржник вважає, що при прийнятті постанови апеляційним господар-ським судом неправильно застосовані та порушені норми матеріального права, неналежно досліджені умови спірного договору; та стверджує, що "висновки суду апеляційної інстанції про недостатність підстав для кваліфікації умов про відчуження майна в якості самостійної угоди з його відчуженням у формі купівлі-продажу є юридично неспроможні та спростовуються належним застосовуванням судом першої інстанції норм матеріального права".

У відзиві на касаційну скаргу ЗАТ "Донгорбанк" не погоджується з доводами скаржника стосовно того, що договір про переведення боргу містить у собі елементи договору купівлі-продажу, просить оскаржувану постанову залишити без змін, а скаргу –без задоволення.

У відзиві на касаційну скаргу ПП "Деметра" вважає, що оскаржувана постанова є законною, обґрунтованою, постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а касаційна скарга –незаконна та безпідставна, та просить постанову апеляційної інстанції залишити без змін, скаргу –без задоволення.

Відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу належним чином повідомлені про час і місце засідання суду (ухвала Вищого господарського суду України від 10.12.2008, надіслана сторонам у справі –11.12.2008 року).

Колегія суддів Вищого господарського суду України, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що судові рішення прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Матеріали справи свідчать про те, що господарський суд апеляційної інстанції у порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України повно та об'єктивно розглянув усі обставини справи, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази, зокрема, кредитні договори від 16.07.2003 №6 та від 29.06.2005 №14, укладені між ВКПП "Аква Віте Концерн" та ЗАТ "Донгорбанк", додаткові угоди до них, а також договір про переведення боргу від 02.03.2006, укладений між ВКПП "Аква Віте Концерн" (первісний боржник) та                     ПП "Деметра" (новий боржник), відповідно до умов якого первісний боржник переводить свій борг за вказаними кредитними договорами на нового боржника та зобов'язується сплатити новому боржникові визначену цим договором плату (об'єкти нерухомості, рухомого майна та обладнання), а новий боржник замінює первісного боржника у зобов'язанні і приймає на себе обов'язки первісного боржника за цими кредитними договорами.

Враховуючи наведені докази та проаналізувавши належним чином обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що договір про переведення боргу не суперечить цивільному законо-давству, форма правочину відповідає вимогам закону, правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а саме переводу-прийняття боргу; відповідно до статей 520, 521, 638 Цивільного кодексу України сторони уклали саме договір про заміну боржника у зобов'язанні (перевід боргу), досягнувши згоди з усіх істотних умов цього договору та отримавши згоду кредитора, у зв'язку з чим відсутні підстави відповідно до статей 203, 215 вказаного Кодексу для визнання спірного договору недійсним.

Наявність у договорі про перевід боргу елементу оплатності апеляційний господарський суд визнав таким, що не суперечить вимогам законодавства та не впливає на його дійсність або недійсність.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з даним висновком та зазначає наступне.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. До таких умов відносяться: законність змісту правочину, наявність в особи, яка його вчиняє, необхідного обсягу цивільної дієздатності, вільне волевиявлення учасника правочину, відповідність форми вчинення правочину вимогам закону, певна спрямованість правочину.

Згідно зі статтею 215 цього Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Ухвалюючи постанову про відмову в задоволенні позову про визнання спірного договору недійсним, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України підстав для визнання правочину недійсним.

За приписами статті 202 цього Кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 520 вказаного Кодексу боржник у зобов'язанні може бути за згодою кредитора замінений іншою особою (переведення боргу).

Виходячи із положень статей 513, 521 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни боржника у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому боржникові.

Отже, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку, що борг, який переданий за спірним договором, виник за кредитними договорами від 16.07.2003 №6 та від 29.06.2005 №14, у зв'язку з чим форма договору про переведення боргу повинна відповідати формі кредитного договору, яка встановлена статтею 1055 Цивільного кодексу України.

Зазначена стаття встановлює обов'язковість письмової форми кредит-ного договору і не вимагає нотаріального посвідчення для даного виду договору.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом апеляційної інстанції і не оспорюється сторонами, спірний договір укладений у письмовій формі відповідно до вимог чинного законодавства.

Доводи скаржника стосовно кваліфікації договору про переведення боргу, який містить елементи договору купівлі-продажу, з посиланням на оформлення права власності на отримане за актом приймання-передачі майно, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки відповідно до приписів статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; цивільно-правовим законодавством не передбачено набуття права власності тільки за договором купівлі-продажу.

Згідно з положеннями частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України та частин 1, 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням наведеного, колегія суддів касаційної інстанції вважає доводи, викладені в касаційній скарзі, непереконливими та такими, що не можуть бути підставами для скасування або зміни оскаржуваної постанови апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Виробничо-комерційного приватного підприємства "Аква Віте Концерн" –залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.10.2008 у справі №37/127пд –залишити без змін.

Головуючий:                                                                              І.Панова

Судді:                                                                                           А. Заріцька

                                                                                                     Л. Продаєвич