Постанова

від 06.12.2011 по справі 24-28-31-15/291-07-7574

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

24-28-31-15/291-07-7574

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"06" грудня 2011 р. Справа № 24-28-31-15/291-07-7574

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Бєляновського В.В.,

                      Суддів: Мирошниченко М.А.,

                                    Шевченко В. В.,

при секретарі   -   Ткачук Є.О.

за участю представників:

Від позивача: Гоцуляк В.О.

Від відповідача: Саєнко Р.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Одеський завод „Строммашина”

на рішення господарського суду Одеської області

від 05.10.2011р.

по справі № 24-28-31-15/291-07-7574

за позовом: Відкритого акціонерного товариства „Одеський завод „Строммашина”  

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Нива-1”

про стягнення частини доходів, 34% отриманих від використання майна в період з 24.02.2004р. по 28.02.2011р.

ВСТАНОВИЛА:

          У вересні 2007 року ВАТ „Одеський завод „Строммашина” звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до ТОВ „Нива-1” про стягнення 34% доходів отриманих відповідачем від використання автозаправної станції в період з 24.02.2004 року по 25.07.2007 року у розмірі 646840 грн.

Позовні вимоги з посиланням на приписи ст. 359 ЦК України обґрунтовувалися належністю позивачеві на праві власності 34% автозаправної станції, придбаних 24.02.2004 року на прилюдних торгах, у зв'язку з чим позивач має право на отримання прибутку від використання цієї автозаправної станції пропорційно до своєї частки власності на неї за період з 24.02.2004 року по 25.07.2007 року у розмірі 646840 грн.

          Рішенням господарського суду Одеської області від 19.11.2007 року позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ „Нива-1” на користь ВАТ „Одеський завод „Строммашина” 623 487,51 грн. частини доходів від використання спільної власності та судові витрати по справі.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.03.2008 року рішення господарського суду Одеської області від 19.11.2007 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.07.2008 року вказані рішення господарського суду Одеської області від 19.11.2007 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.03.2008 року було скасовано, а справу № 15/291-07-7574 передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

          В процесі нового розгляду даної справи ВАТ „Одеський завод „Строммашина”  користуючись своїм правом, передбаченим ст. 22 ГПК України, подало до господарського суду Одеської області заяву від 28.04.2011 року про збільшення розміру позовних вимог, в якій просило господарський суд у відповідності до ст. 359 ЦК України стягнути з ТОВ „Нива-1” частину доходів, 34% отриманих від використання майна, що знаходиться в спільній частковій власності в період з 24.02.2004 року по 28.02.2011 року.

Одночасно позивач заявив клопотання в порядку ст. 38 ГПК України про витребування доказів, в якому просив суд витребувати з Головного управління статистики фінансові звіти (Форма № 1 та Форма № 2) ТОВ „Нива-1” за період з 24.02.2004 року по 28.02.2011 року; витребувати з податкової інспекції Малиновського району м. Одеси копії декларацій на прибуток підприємства ТОВ „Нива -1” за період з 24.02.2004 року по 28.02.2011 року; витребувати у відповідача всі документи, якими він обґрунтовує свої витрати на утримання спільного майна (АЗС 150 заправок на добу) з 24.02.2004 року по 28.02.2011 року, крім вже наданих до суду.

ТОВ „Нива-1” заперечувало проти позову посилаючись на те, що обраний позивачем спосіб судового захисту є неналежним, а позовні вимоги мають умовний характер, оскільки не спрямовані безпосередньо на захист та/або відновлення порушеного права.

За результатами нового розгляду даної справи господарський суд Одеської області постановив рішення від 05.10.2011 року (суддя –Оборотова О.Ю.), яким у задоволенні позову відмовив.

          Судове рішення з посиланням на приписи ст. 359 ЦК України, ст. ст. 32-34 ГПК України мотивовано неналежністю обраного позивачем способу судового захисту, необґрунтованістю та недоведеністю заявлених позовних вимог.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням ВАТ „Одеський завод „Строммашина” подало до Одеського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати у повному обсязі та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована порушенням норм процесуального та матеріального права. При цьому, свої вимоги скаржник мотивує тим, що по даній справі не була проведена експертиза, хоча він звертав увагу суду на цю обставину. В судовому порядку для з'ясування заборгованості по статті 359 ЦК України були витребувані докази з Головного управління статистики та податкової інспекції Малиновського району м. Одеси, а саме: фінансові звіти та декларації на прибуток, після ознайомлення з якими позивач прийшов до висновку, що відповідач не мав наміру розраховуватися з ним, а також порушував податкове законодавство. Зазначеним, на думку скаржника, спростовується посилання суду на те, що позов не направлений на захист порушеного права.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.          

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 24.02.2004 року ВАТ „Одеський завод „Строммашина” придбало на прилюдних торгах 34% автозаправної станції на 150 заправок на добу, яка розташована за адресою: м. Одеса, Перший Амурський провулок, 1-А та раніше належала ТОВ „Нива-1”.

25.02.2004 року ВАТ „Одеський завод „Строммашина” отримало свідоцтво про право власності на 34% зазначеної автозаправної станції, яке 06.04.2004 року було зареєстровано в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості за № 1218.

Таким чином, позивачеві на праві власності належить 34% автозаправної станції, а решта 66% зазначеної автозаправної станції належить на праві власності відповідачу, тобто вказана автозаправна станція належить позивачу і відповідачу на праві спільної часткової власності.  

Частиною 1 ст. 356 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно з ст. 359 ЦК України плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Збільшивши в процесі нового розгляду господарським судом даної справи по суті розмір своїх позовних вимог заявою від 28.04.2011р., позивач просив господарський суд на підставі ст. 359 ЦК України стягнути з відповідача частину доходів, 34% отриманих від використання майна, що знаходиться в спільній частковій власності в період з 24.02.2004 року по 28.02.2011 року.

          Одночасно позивач заявив клопотання в порядку ст. 38 ГПК України про витребування господарським судом доказів для проведення судово –бухгалтерської експертизи і з'ясування дійсного розміру заборгованості відповідача перед позивачем, а саме: витребувати з Головного управління статистики фінансові звіти (Форма № 1 та Форма № 2) ТОВ „Нива-1” за період з 24.02.2004 року по 28.02.2011 року; витребувати з податкової інспекції Малиновського району м. Одеси копії декларацій на прибуток підприємства ТОВ „Нива -1” за період з 24.02.2004 року по 28.02.2011 року; витребувати у відповідача всі документи, якими він обґрунтовує свої витрати на утримання спільного майна (АЗС 150 заправок на добу) з 24.02.2004 року по 28.02.2011 року, крім вже наданих до суду.

          Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Загальний перелік способів захисту прав та інтересів суб'єктів господарювання встановлений ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України. Окрім того, згідно з положеннями названих статей суд може захистити порушене право або інтерес й іншим способом, що встановлений законом.

За змістом ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Отже, з огляду на положення вказаної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, особа має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу. Але, особа, права якої, на її думку, порушено, може скористатися не будь - яким абстрактним, вигаданим нею самою, а цілком конкретним способом захисту свого права, який передбачений ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, або прямо визначається спеціальним законом, який регулює конкретну групу правовідносин.

Разом з тим, заявлена позивачем у даному випадку вимога про стягнення з відповідача частини доходів, 34% отриманих від використання майна, що знаходиться в спільній частковій власності в період з 24.02.2004 року по 28.02.2011 року, має умовний характер, оскільки фактично пов'язана зі стягненням невідомої позивачу станом на момент подання заяви про збільшення розміру позовних вимог суми, розмір якої позивач намагається встановити шляхом витребування господарським судом документів і матеріалів необхідних для проведення судово –бухгалтерської експертизи і з'ясування дійсного розміру заборгованості відповідача. Така вимога не спрямована безпосередньо на захист та/або відновлення порушеного права, а звернення з нею до суду має на меті лише збір відомостей для подальшого визначення можливих дійсних позовних вимог, пред'явлення яких на цій стадії має виключно ймовірний характер. Обрання позивачем невірного способу захисту і визначення предмета уточненого позову, який не відповідає встановленим законом способам захисту, унеможливлює задоволення такого позову.

Таким чином, оскільки помилкові посилання місцевого суду на необґрунтованість та недоведеність позовних вимог щодо стягнення 646840 грн. не призвели до прийняття неправильного судового рішення по суті даної справи, то передбачені законом підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення місцевого суду відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 ГПК України господарський суд призначає судову експертизу для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань. В процесі вирішення даного спору з урахуванням поданої позивачем 28.04.2011 року заяви про збільшення розміру своїх позовних вимог у суду  першої інстанції, як і у суду апеляційної інстанції, не виникло питань, для роз'яснення яких потребуються спеціальні знання. Позивач також не звертався до господарського суду з відповідним клопотанням про призначення у справі судової експертизи. За таких обставин призначення у справі судової експертизи не є необхідним.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи колегія суддів вважає, що доводи викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими,  оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону, що регулюють спірні правовідносини. Враховуючи вищевикладене колегія суддів не знаходить підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Керуючись  ст.ст.  99, 101-105  ГПК України, колегія суддів -,

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Одеської області від 05.10.2011 року у справі        № 24-28-31-15/291-07-7574 залишити без змін, а апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Одеський завод „Строммашина” - без задоволення.          

          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена  у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

 Головуючий  суддя:                                                           Бєляновський В.В.

 Судді:                                                                                    Мирошниченко М.А.

                                                                                                Шевченко В. В.