Рішення

від 24.11.2011 по справі 3/80/5022-1221/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" листопада 2011 р.

Справа № 3/80/5022-1221/2011

Господарський суд Тернопільської області

у складі < Список >  судді Турецького І.М.  , судді < заповнити при колегіальному розгляді >           

Розглянув справу

за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар Софт" вул. Шашкевича, 3/71, м. Тернопіль  (код ЄДРПОУ 21133679)    

до відповідачів:

1-го Публічного акціонерного товариства "Фольксбанк" вул. Грабовського, 11, м. Львів (код ЄДРПОУ 19358632)  

2-го Товариства з обмеженою відповідальністю "Дошкільний навчальний заклад (дитячий ясла-садок) "Затишок" вул. Качали, 1, м. Тернопіль (код ЄДРПОУ 25935890)

3-го Товариства з обмеженою відповідальністю "Свен" вул. Студинського, 14, м. Тернопіль  (код ЄДРПОУ 14039371)        

про визнання недійсними договорів

за   участю  представників  сторін :

від позивача:                    не з’явився          

від відповідачів:                    1-го  ОСОБА_1  –юрисконсульт  ,  представник  за   довіреністю  від 09.11.2010р.

                    2-го не з’явився

                    3-го не з’явився

Суть справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Стар Софт" " звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до відповідачів:

*Публічного акціонерного товариства "Фольксбанк", м. Львів,

* Товариства з обмеженою відповідальністю "Дошкільний навчальний заклад (дитячий ясла-садок) "Затишок", м. Тернопіль,

*Товариства з обмеженою відповідальністю "Свен", м. Тернопіль   , в  якій  просить:

-          визнати недійсним кредитний договір №КР23568 від 28.08.2007р., додаток №1 від 28.08.2007р., додаток №2 від 28.11.2007р., додаток №3 від 06.06.2008р. до кредитного договору №КР23568 від 28.08.2007р, укладені між ТзОВ "СтарСофт" та ПАТ "Фольксбанк" (правонаступник ВАТ "Електронбанк") з моменту їх укладення,

-          визнати недійсним договір іпотеки реєстровий номер 3966 від 31.08.2007р., договір про внесення змін до іпотечного договору реєстровий номер 1956 від 09.06.2008р., договір про задоволення вимог іпотекодержателя реєстровий номер 3969 від 31.08.2007р., договір про внесення змін до договору про задоволення вимог іпотекодержателя реєстровий номер 1957 від 09.06.2008р., укладені між  ТзОВ "Дошкільний навчальний заклад (дитячий ясла-садок) "Затишок" та  ПАТ "Фольксбанк" (правонаступник ВАТ "Електронбанк" ) з моменту їх укладення,

-          визнати недійсним договір іпотеки реєстровий номер 3964 від 31.08.2007р. та договір про внесення змін до іпотечного договору реєстровий номер 1958 від 09.06.2008р., договір про задоволення вимог іпотекодержателя реєстровий номер 3968   від 31.08.2007р. ,  укладені   між  ТзОВ "Свен"  та ПАТ "Фольксбанк" (правонаступник ВАТ "Електронбанк") з моменту їх укладення,

1-й Відповідач своїм конституційним правом на захист  скористався, явку свого представника в судове засідання  забезпечив, проти позову заперечує , з підстав викладених у письмовому  відзиві на позов № 02-4/26298  від 13.09.2011р. (вх.. № 15757) ,  в  якому  просить  суд  відмовити  у задоволенні  позовних  вимог   повністю.

2-й Відповідач своїм конституційним правом на захист не скористався. Явку у призначені судові засідання свого представника не забезпечив,  письмового  відзиву  на  позовну заяву  суду не надав,  хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином,  про  що  свідчать  повідомлення про вручення поштового відправлення (знаходяться  в матеріалах  справи), та  в порядку  передбаченому ст.ст. 64, 77 ГПК  України, пунктом 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002р. №75 та пунктом 19 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України,  порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" від 13.08.2008 р. № 01-8/482 .

3-й Відповідач своїм конституційним правом на захист не скористався. Явку у призначені судові засідання свого представника не забезпечив,  письмового  відзиву  на  позовну заяву  суду не надав,  хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином,  про  що  свідчать  повідомлення про вручення поштового відправлення (знаходяться  в матеріалах  справи), та  в порядку  передбаченому ст.ст. 64, 77 ГПК  України, пунктом 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002р. №75 та пунктом 19 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України,  порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" від 13.08.2008 р. № 01-8/482 .

Відповідно  до п.3.6. Роз’яснення  Вищого арбітражного суду України  від 18.09.1997 року №02-5/289 "Про деякі питання  практики застосування  Господарського  процесуального кодексу України",    у   випадку   нез'явлення  в  засідання  господарського  суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не  перешкоджає  вирішенню  спору.

Враховуючи зазначені обставини, беручи до уваги, що явка представників сторін не визнавалась судом обов’язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ст. 22 ГПК України, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, суд розглядає спір без участі представників 2-го та  3-го відповідачів за наявними в справі матеріалами,  відповідно до ст. 75 ГПК України.  

В судовому засіданні представникам сторін роз‘яснено  їх процесуальні права та обов’язки, передбачені статтями 20, 22,  81 –1 Господарського процесуального кодексу України.

 Технічна  фіксація (звукозапис) судового  процесу , в  порядку  ст.. 81-1  ГПК України,  не  здійснюється  із-за  відсутності     відповідного  клопотання  сторін.

Ухвалами суду від 22.09.2011р., від 06.10.2011р. , від 27.10.2011р. , в порядку  ст. 77   ГПК України  ,  розгляд  справи №3/80/5022-1221/2011 відкладався  відповідно   на   06  жовтня  2011  року  на 10:40 год. , на 27 жовтня 2011 року на 10:40 год.,  на 10 листопада 2011 року  на 10:40 год. .

У відповідності  до  ст..  77  ГПК України  ,   у судовому  засіданні  оголошувалась  перерва  до  17  листопада  2011  року  до 11 год.  30  хв. ,  про  що  свідчить  формуляр (протокол) судового  засідання  від  10.11.2011р.

Строк вирішення спору, в порядку ч. 3 ст. 69 ГПК України, було продовжено до 21.11.2011 року, про що винесено відповідну ухвалу від 27 жовтня  2011 року.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи та заперечення представників  сторін , оцінивши наявні у справі докази, суд встановив наступне:

28 серпня 2007 року між ВАТ "Електрон Банк" (правонаступником  якого  є ПАТ "Фольксбанк",  що  підтверджується   статутом  (нова  редакція),  затвердженим загальними   зборами   акціонерів  ВАТ "Фольксбанк"   - протокол  №39  від 03.08.2009р., погоджений  Управлінням  Національного  банку  України   у  Львівській  області   - 07 вересня 2009р. )   (як, Банк)  та ТзОВ "Стар Софт" (як, Позичальник) було укладено кредитний договір  №КР23568,  у відповідності якого Банк зобов’язався надати Позичальнику грошові  кошти   в сумі 990 000,00 доларів   строком   на 6  років ; Позичальник  зобов’язався    повернути  Банку   основну  суму  кредиту   частинами     відповідно  до  графіку    платежів    за  кредитом    ,  що   міститься   в  додатку  №1 до кредитного  договору  і  є його невід’ємною   частиною   та  сплатити    проценти    за  користування  кредитом  у строки   та  в   порядку   передбачених    кредитним  договором   , кінцевий   строк  погашення    кредиту   не пізніше  28 серпня 2013  року; процент  за користування  кредитом   встановлюється  в розмірі 12% річних . (п.1.1., п.1.2. , п.1.3. кредитного договору).

Згідно  п.2.1. кредитного договору , виконання  зобов’язань    Позичальника   за  цим   договором   забезпечується  іпотекою   офісного  приміщення  за  адресою   м. Тернопіль   вул. Ак. Студинського   14 , яке   належить  майновому    поручителю   ТзОВ "Свен"  та  іпотекою   нежитлового   приміщення    за  адресою   м. Тернопіль   вул. С. Качали , 1 , яке  належить   майновому   поручителю   ТзОВ "Дошкільний   навчальний   заклад   (дитячий  ясла-садок ) "Затишок".

06 червня 2008 року  ВАТ "Електрон Банк" (правонаступником  якого  є ПАТ "Фольксбанк",  що  підтверджується   статутом  (нова  редакція),  затвердженим загальними   зборами   акціонерів  ВАТ "Фольксбанк"   - протокол  №39  від 03.08.2009р., погоджений  Управлінням  Національного  банку  України   у  Львівській  області   - 07 вересня 2009р. )   (як, Банк)  та ТзОВ "Стар Софт" (як, Позичальник)   уклали  між  собою   додаток №3 до кредитного договору  №КР23568  від 28.08.2007р.,  згідно  якої  сума кредиту  була збільшена до 1 200 000,00 доларів США ,  за  користування    кредитом встановлено  процентна  ставка  у  розмірі 12,1% річних,   кінцевий  строк     погашення  кредиту    не  пізніше   28 серпня 2013 року ( п.2 Додатку)

В період з 06 вересня 2007 року по 02 жовтня 2008 року  Банком  видано , а  Позичальником  отримано  кредитні кошти в сумі 1 200 000,00 доларів США на розвиток  підприємства.

            В забезпечення вимог, що випливають з Кредитного договору, 31 серпня 2007 року між ВАТ "Електрон Банк" (правонаступником  якого  є ПАТ "Фольксбанк",  що  підтверджується   статутом  (нова  редакція),  затвердженим загальними   зборами   акціонерів  ВАТ "Фольксбанк"   - протокол  №39  від 03.08.2009р., погоджений  Управлінням  Національного  банку  України   у  Львівській  області   - 07 вересня 2009р. ),  як Іпотекодержатель  та TзOB "Дошкільний навчальний заклад (дитячий ясла-садок) "Затишок", як  Іпотекодавець –майновий поручитель було укладено іпотечні договори реєстровий номер 3964 та реєстровий  номер  3966 ;  договори про внесення змін до іпотечного договору за реєстровим номером 1958 від 09 червня 2008 року  та за  реєстровим  номером 1956  від 09  червня 2008 року, а також  договори про задоволення вимог іпотекодержателя за  реєстровим номером 3968 від 31 серпня 2007 року  та за  реєстровим номером 3969 від 31 серпня 2007 року.

          Причиною виникнення спору у даній справі є те, що на думку позивача видача банком кредиту та сплата процентів за їх користування у валюті відмінній від української гривні без наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України є порушенням валютного законодавства, що у свою чергу є підставою для визнання недійсним кредитного договору у якому зобов’язання між сторонами виражене в іноземній валюті.  

Правочин є юридичним фактом (ст. 11 ЦК України), що являє собою вольові дії, спрямовані на досягнення певного результату, тобто є обставиною, з настанням якої закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин.

Під недійсним правочином розуміють дії фізичних і юридичних осіб, які хоч і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, але не створюють цих наслідків через невідповідність вчинених дій вимогам законодавства. Тобто недійсний правочин не в змозі викликати правові наслідки, наступу яких бажають сторони, однак може викликати наслідки, наступу яких сторони не передбачали і не бажали (наприклад, повернення отриманого майна, виникнення обов'язку відшкодувати збитки, моральну шкоду).

Загальною підставою визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог закону щодо умов його дійсності, встановлених частинами 1-3, 5,6 ст. 203 ЦК України (ст. 215 ЦК України).

Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, також платіжних документів в іноземній валюті при здійснені розрахунків на території України за зобов’язаннями допускаються у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

В силу  статті  626  ЦК України, договором   є   домовленість   двох   або  більше  сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 627  ЦК України , вказує, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з   урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України,  визначено, що позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позичкодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

          В силу статті 1054 ЦК України,  за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до ст.345 Господарського кодексу України, кредитні  операції  полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі Законом України "Про банки і банківську діяльність". Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі; у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Відповідно до ч. З ст.346 ГК України, кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах; надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.

В розумінні ст. 2 Закону України “ Про банки і банківську діяльність ”  ,  кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 Закону України “ Про банки і банківську діяльність ” визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

          Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України “ Про систему валютного регулювання і валютного контролю ”.

          Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв‘язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

          При цьому суд приймає до уваги, що ні  на день укладення спірного кредитного договору ні на час вирішення даного спору  чинним законодавством України не встановлені  обмеження на терміни та суми отриманих кредитів в іноземній валюті, перевищення яких потребує отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

          Відповідно до ст. 11 Декрету Кабінету міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" Національний банк України у сфері валютного регулювання: видає у межах, передбачених цим Декретом, обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України; видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування.

          П. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу,  затвердженого Постановою Правління Національного банку України  від 14 жовтня 2004 року за № 483,  передбачено використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

          Згідно п. 1.10. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України  від 14 жовтня 2004 року за № 483, одержання ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. Тобто, наявність генеральної ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій у банку означає відсутність необхідності отримання індивідуальної ліцензії НБУ позичальником кредиту.

Як  вбачається  із  матеріалів    справи , на час укладення кредитного договору банк здійснював свою діяльність на підставі банківської ліцензії № 31 від 10.10.1991 року, виданої Національним банком України на право здійснювати банківські операції, визначених ч. 1 та п. п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України “ Про банки і банківську діяльність ”, Дозволу на здійснення банківських операцій №31-3 від 10.10.1991 року та додатку до Дозволу на  № 31-3  від 24.09.2009 року.

          З огляду на викладене, суд зазначає, що для здійснення залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України банки повинні мати банківську ліцензію та дозвіл Національного банку України на здійснення таких операцій.

          Наявність у банку такої ліцензії (дозволу) означає, що його клієнту, який отримав кредит в іноземній валюті, не потрібні окремі ліцензії на отримання такого кредиту, повернення його, оплату процентів та штрафних санкцій за неналежне виконання своїх зобов'язань за таким кредитним договором.

          За наведених обставин, посилання позивача на те, що кредитний договір слід визнати недійсним,  оскільки його зміст суперечить ЦК  України та іншим актам цивільного законодавства   є хибними.

За змістом ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України,  недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим кодексом.

Згідно ст. 575 Цивільного кодексу України , іпотека є окремим видом застав. Так, згідно з частиною першою зазначеної статті іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 576 Цивільного кодексу України,  предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Ст. 18 Закону  України  "Про  іпотеку" , зазначає , що іпотечний договір  укладається  між  одним   або   декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови:

    1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про:

    для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців;

    для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу;

    2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання;

    3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані. При іпотеці земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення;

    4) посилання на видачу заставної або її відсутність.

    У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

    Іпотечний договір може містити інші положення, зокрема, визначення вартості предмета іпотеки, посилання на документ, що підтверджує право власності іпотекодавця на предмет іпотеки, відомості про обмеження та обтяження прав іпотекодавця на предмет іпотеки, визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки.

    Іпотечний договір та договір, що обумовлює основне зобов'язання, можуть бути оформлені у вигляді одного документа. Цей документ за формою і змістом повинен відповідати вимогам, встановленим у цій статті, та вимогам, встановленим законом, для договору, який визначає основне зобов'язання.

    У разі якщо іпотекою забезпечується повернення позики, кредиту для придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку, договір купівлі-продажу цього нерухомого майна та іпотечний договір можуть укладатися одночасно.

    Згідно ст. 19  Закону  України "Про  іпотеку" , зміни   і   доповнення   до  іпотечного  договору  підлягають нотаріальному посвідченню. Відповідні відомості про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку. Після видачі заставної зміни і доповнення до іпотечного договору і договору, яким обумовлене основне зобов'язання, можуть вноситися лише після анулювання заставної і видачі нової заставної в порядку, встановленому частиною четвертою статті 20 цього Закону. Будь-яке збільшення основного зобов'язання або процентів за основним зобов'язанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою. Таке збільшення підпорядковується пріоритету вимоги за будь-яким іншим зобов'язанням, забезпеченим предметом іпотеки, яка була зареєстрована до реєстрації відповідної зміни умов обтяження нерухомого майна іпотекою. У разі коригування графіка виконання основного зобов'язання у зв'язку з його частковим достроковим погашенням анулювання заставної і видача нової заставної не є обов'язковими.          

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною необхідно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. (Роз’яснення  Вищого  Арбітражного  суду   України "Про  деякі  питання    практики    вирішення  спорів  ,  пов’язаних   з  визнанням  угод   недійсними"    за №02-5/111  від 12.03.1999р.)

Між тим, як зазначено раніше, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог щодо  визнання недійсним Кредитного договору, на забезпечення якого укладалися спірні  іпотечні договори.

          Всупереч вказаних норм,  належних та допустимих доказів, які б підтверджували порушення цивільного права, або інші протиправні дії з боку учасників договірних відносин товариством з обмеженою відповідальністю "Стар Софт"  суду не представлено, обставини, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними і настання певних юридичних наслідків для їхніх сторін, у встановленому порядку позивачем не доведено.

Крім  того ,  16 вересня 2011  року  ПАТ "Фольксбанк"   надав  суду  заяву  № 02-4/26298 від 13.09.2011р. про застосування  строків    позовної   давності  , оскільки  позивачем у даній  справі порушено вимоги ст.ст. 256, 257 ЦК України, які встановлюють певний строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття  256  ЦК України  ,  зазначає,  що позовна давність - це строк,  у  межах  якого  особа  може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України , загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до ст. 267 Цивільного кодексу України,  позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позивачем не наведено поважних причин пропуску позовної давності, з огляду на що та зважаючи на значний пропуск строку, суд не знаходить достатніх підстав для його відновлення.

Враховуючи дату звернення позивача з позовом до суду, наявність заяви відповідача про застосування строку позовної давності, суд вбачає підстави для застосування строку позовної давності щодо заявлених позовних вимог .

Аналогічної правової позиції дотримується Львівський  апеляційний   господарський суд у  своїй постанові    від 26.04.2011р.   у  справі №14/104-1979.

З  огляду  на  наведене,  суд  прийшов  до висновку ,  що позовні вимоги позивача   документально не обґрунтовані і такі що не підлягають задоволенню,  а тому  у задоволенні  позову слід  відмовити.

Відповідно вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі  яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Керуючись ст.ст. 22, 32, 33, 43, 49,  82 - 85 ГПК України, ст. ст. 345, 346 ГК України, Цивільним  кодексом  України, Законом  України  "Про іпотеку" ,  Законом  України  "Про  банки  і банківську  діяльність" , Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю",  Положенням про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу"  №483  від 14 жовтня 2004 року ,  Постановою   Пленуму  Верховного  суду  України   "Про  судову  практику   розгляду   цивільних  справ  про   визнання   правочинів   недійсними"  №9  від 06.11.2009р. ,   Роз’ясненням    Вищого  Арбітражного  суду   України "Про  деякі  питання    практики    вирішення  спорів  ,  пов’язаних   з  визнанням  угод   недійсними"    за №02-5/111  від 12.03.1999р., господарський суд

ВИРІШИВ:

1.          У задоволенні  позову  відмовити.

2.          На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення  "24" листопада 2011 року,  через місцевий господарський суд.

3.          Рішення направити  сторонам  у справі.

 Це поле друкуватися не буде !!! Інформацію НЕ ЗМІНЮВАТИ !!!переведено в чистовик -8884

Суддя                                                                                          І.М. Турецький