Постанова

від 16.01.2012 по справі 3/80/5022-1221/2011

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

3/80/5022-1221/2011

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

                                                                                                                                            ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.12                                                                                           Справа  № 3/80/5022-1221/2011

Львівський апеляційний господарський суд,  в складі колегії:

головуючого-судді:                 Якімець Г.Г.,

суддів:                                       Хабіб М.І.,

                                                  Юрченка Я.О.,

при секретарі   Олійник І.О.,

за участю представників:

від позивача (скаржник) –не з'явився

від відповідача-1 –Солтис Б.М.

від відповідача-2 –не з'явився

від відповідача-3 –не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Стар Софт», вих. № 73 від 05.12.2011 року

на рішення  господарського суду Тернопільської області від 17.11.2011 року (підписане 24.11.2011 року), суддя Турецький І.М.

у справі № 3/80/5022-1221/2011

за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю «Стар Софт», м. Тернопіль

до відповідача 1 Публічного акціонерного товариства «Фольксбанк», м. Львів,

до відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Дошкільний навчальний заклад (дитячий ясла-садок) «Затишок», м. Тернопіль,

до відповідача 3 Товариства з обмеженою відповідальністю «Свен», м. Тернопіль

про  визнання недійсними договорів

в с т а н о в и в :

рішенням господарського суду Тернопільської області від 17.11.2011 року по справі №3/80/5022-1221/2011 відмовлено в задоволенні позову ТзОВ «Стар Софт»про визнання недійсними: - кредитного договору  №КР23568 від 28.08.2007р., додатку №1 від 28.08.2007р., додатку №2 від 28.11.2007р., додатку №3 від 06.06.2008р. до кредитного договору №КР23568 від 28.08.2007р., укладених між ТзОВ "СтарСофт" та ПАТ "Фольксбанк" (правонаступник ВАТ "Електронбанк"); - договору іпотеки за реєстровим номером 3966 від 31.08.2007р., договору про внесення змін до іпотечного договору реєстровий номер 1956 від 09.06.2008р., договору про задоволення вимог іпотекодержателя за реєстровим номером 3969 від 31.08.2007р., договору про внесення змін до договору про задоволення вимог іпотекодержателя за реєстровим номером 1957 від 09.06.2008р., укладених між  ТзОВ "Дошкільний навчальний заклад (дитячий ясла-садок) "Затишок" та  ПАТ "Фольксбанк" (правонаступник ВАТ "Електронбанк" ); - договору іпотеки за реєстровим номером 3964 від 31.08.2007р. та договору про внесення змін до іпотечного договору за реєстровим номером 1958 від 09.06.2008р., договору про задоволення вимог іпотекодержателя за реєстровим номером 3968 від 31.08.2007р.,  укладених   між  ТзОВ "Свен"  та ПАТ "Фольксбанк" (правонаступник ВАТ "Електронбанк").

Суд у рішенні посилаючись на положення ст.ст.11, 203, 215, 533, 548, 575, 576, 626, 627, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст.345, 346 ГК України, Закону України «Про банки і банківську дільяність», Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Положення про порядок видачі Національним банком України  індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затв. Постановою Правління НБУ від 14.10.2004 року за №483, Закону України «Про іпотеку»зазначаючи про те, що позивачем не представлено суду доказів та не доведено обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними і настання певних юридичних наслідків для їхніх сторін, прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Поряд з цим, суд враховуючи ст.ст.256, 257, 267 ЦК України та заяву відповідача-1 про застосування строків позовної давності, зазначаючи про пропуск позивачем строків позовної давності, вказує про наявність підстав для застосування строку позовної давності.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТзОВ «Стар Софт»подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Тернопільської області від 17.11.2011 року по справі №3/80/5022-1221/2011, прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги, вказуючи на порушення норм матеріального права. Зокрема, зазначає, що при наданні відповідачем та отриманні позивачем кредиту в іноземній валюті порушено положення ст.99 Конституції України, ст.524 ЦК України, ст.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в України», Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, з огляду на що підлягає задоволенню позов про визнання недійсним кредитного договору та додатків до нього. Поряд з цим, апелянт зазначаючи про те, що у відповідності до ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню та, що недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, вважає, що спірні договори іпотеки та додатки підлягають визнанню недійсними.

Представники позивача (скаржника) та відповідачів-2,3 в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, які долучені до матеріалів справи.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін, вказуючи на відсутність підстав для визнання недійсними спірних договорів. Зокрема, зазначаючи про те, що відповідно до чинного законодавства уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті. Разом з тим, представник відповідача-1 звертає увагу суду на те, що у ПАТ «Фольксбанк»наявні генеральна ліцензія та письмовий дозвіл НБУ, а відтак здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам законодавства.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача-1, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 28.08.2007 року між ВАТ «Електрон Банк»(правонаступником  якого  є ПАТ «Фольксбанк») (в тексті договору –банк) та ТзОВ «Стар Софт»(в тексті договору - позичальник) укладено кредитний договір  №КР23568,  у відповідності до умов якого, а саме п.п.1.1., 1.2, 1.3 банк зобов'язався надати позичальнику грошові  кошти   в сумі 990 000,00 доларів   строком   на 6  років. Позичальник зобов'язався повернути банку основну суму кредиту частинами відповідно до графіку платежів за кредитом, що міститься в додатку №1 до кредитного договору і є його невід'ємною частиною та сплатити проценти за користування кредитом у строки та  в порядку передбачених кредитним договором, кінцевий строк погашення кредиту не пізніше 28.08.2013 року; процент за користування кредитом встановлюється в розмірі 12% річних.

Пунктом 2.1. вказаного кредитного договору передбачено, що виконання зобов'язань позичальника за цим договором забезпечується іпотекою офісного приміщення за адресою м. Тернопіль вул. Ак. Студинського,14, яке належить майновому поручителю ТзОВ "Свен" та іпотекою нежитлового приміщення за адресою м. Тернопіль вул. С.Качали,1, яке належить майновому поручителю ТзОВ «Дошкільний навчальний заклад (дитячий  ясла-садок ) «Затишок».

Поряд з цим, сторонами зазначеного договору підписано: додаток №1 від 28.08.2007р., додаток №2 від 28.11.2007р., додаток №3 від 06.06.2008р. до кредитного договору №КР23568 від 28.08.2007року.

Згідно додатку №3 від 06.06.2008 року до кредитного договору №КР23568 від 28.08.2007 року, укладеного між позивачем та відповідачем-1, збільшено суму кредиту  до 1200000 доларів США, за користування кредитом та встановлено процентну  ставку в розмірі - 12,1% річних, кінцевий строк погашення кредиту не пізніше 28.08.2013 року ( п.2 додатку).

Протягом періоду з 06.09.2007 року по 02.10.2008 року відповідачем-1 видано позивачу кредитні кошти в сумі 1 200 000,00 доларів США на розвиток підприємства.

В забезпечення вимог, що випливають з кредитного договору №КР23568 від 28.08.2007 року: 31.08.2007 року між ВАТ «Електрон Банк»(правонаступником  якого  є ПАТ «Фольксбанк»(в тексті договору –іпотекодержатель)  та TзOB «Дошкільний навчальний заклад (дитячий ясла-садок) «Затишок»(в тексті договору –іпотекодавець - майновий поручитель) укладено іпотечні договори за реєстровим номером 3964 та реєстровим номером  3966, а в подальшому договори про внесення змін до іпотечного договору за реєстровим номером 1958 від 09.06.2008 року  та за  реєстровим  номером 1956  від 09.06.2008 року,

Поряд з цим, вказаними сторонами укладено договори про задоволення вимог іпотекодержателя за  реєстровим номером 3968 від 31.08.2007 року  та за  реєстровим номером 3969 від 31.08.2007 року.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.509 ЦК України  зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, а згідно ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст.626  ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, також платіжних документів в іноземній валюті при здійснені розрахунків на території України за зобов'язаннями допускаються у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Стаття 627  ЦК України , вказує, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з   урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У частині 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позичкодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором, а згідно із ст.1054 ЦК України,  за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Пунктом 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою - третьою і п'ятою статті 203 цього Кодексу: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно статті 345 ГК України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом України “Про банки і банківську діяльність.”

У відповідності до ст. 2 Закону України “ Про банки і банківську діяльність”,  кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Судом відзначено, що позивач у даній справі звернувся до суду з позовом, оскільки, на його думку видача банком кредиту та сплата процентів за їх користування у валюті відмінній від української гривні без наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України є порушенням валютного законодавства, що у свою чергу є підставою для визнання недійсним кредитного договору у якому зобов'язання між сторонами виражене в іноземній валюті.  

Згідно із ст. 11 Декрету Кабінету міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" Національний банк України у сфері валютного регулювання: видає у межах, передбачених цим Декретом, обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України; видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв‘язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затверджено постановою Правління НБУ від 17.07.2001 № 275 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21.08.2001 за № 730/5921 

У пункті 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу,  затвердженого Постановою Правління Національного банку України  від 14 жовтня 2004 року за № 483,  передбачено використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

          Згідно п. 1.10. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України  від 14 жовтня 2004 року за № 483, одержання ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. Тобто, наявність генеральної ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій у банку означає відсутність необхідності отримання індивідуальної ліцензії НБУ позичальником кредиту.

Судом встановлено, що Національним банком України 10.10.1991 року ПАТ «Фольксбанк»видана банківська ліцензія № 31 з дозволом № 31-3 від 10.10.1991 року (і додатком до нього від 24.09.2009 року) на право здійснення операцій, визначених ч. 1 та п. п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України “ Про банки і банківську діяльність ”, відповідно до якої банк має право здійснювати, зокрема, операції з валютними цінностями щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України

Враховуючи наведене, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про відсутність підстав для визнання недійсним кредитного договору.

Статтею 546  ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема - заставою. У ст. 572 ЦК України наведено поняття застави, а саме в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Одночасно, за змістом ч. 1 ст. 575 ЦК України одним із видів договору застави є іпотека. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 576 Цивільного кодексу України,  предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

У статті. 18 Закону  України  «Про  іпотеку»передбачено, що іпотечний договір  укладається  між  одним   або   декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: 1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про:  для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців; для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; 2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; 3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані. При іпотеці земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення; 4) посилання на видачу заставної або її відсутність.

У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Іпотечний договір може містити інші положення, зокрема, визначення вартості предмета іпотеки, посилання на документ, що підтверджує право власності іпотекодавця на предмет іпотеки, відомості про обмеження та обтяження прав іпотекодавця на предмет іпотеки, визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки.

Іпотечний договір та договір, що обумовлює основне зобов'язання, можуть бути оформлені у вигляді одного документа. Цей документ за формою і змістом повинен відповідати вимогам, встановленим у цій статті, та вимогам, встановленим законом, для договору, який визначає основне зобов'язання.

У разі якщо іпотекою забезпечується повернення позики, кредиту для придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку, договір купівлі-продажу цього нерухомого майна та іпотечний договір можуть укладатися одночасно.

Статтею ст. 19  Закону  України «Про  іпотеку»передбачено, що зміни і   доповнення   до  іпотечного  договору  підлягають нотаріальному посвідченню. Відповідні відомості про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку. Після видачі заставної зміни і доповнення до іпотечного договору і договору, яким обумовлене основне зобов'язання, можуть вноситися лише після анулювання заставної і видачі нової заставної в порядку, встановленому частиною четвертою статті 20 цього Закону. Будь-яке збільшення основного зобов'язання або процентів за основним зобов'язанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою. Таке збільшення підпорядковується пріоритету вимоги за будь-яким іншим зобов'язанням, забезпеченим предметом іпотеки, яка була зареєстрована до реєстрації відповідної зміни умов обтяження нерухомого майна іпотекою. У разі коригування графіка виконання основного зобов'язання у зв'язку з його частковим достроковим погашенням анулювання заставної і видача нової заставної не є обов'язковими.          

Позивач (скаржник) подаючи позов щодо визнання недійсними договорів іпотеки посилається на те, що у відповідності до ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню та, що недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, вважає, що спірні договори іпотеки та додатки до них також підлягають визнанню недійсними, однак, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог щодо  визнання недійсним кредитного договору, на забезпечення якого укладалися спірні  іпотечні договори.

Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції вказує на те, що всупереч вказаних норм,  належних та допустимих доказів, які б підтверджували порушення цивільного права, або інші протиправні дії з боку учасників договірних відносин ТзОВ «Стар Софт» суду не представлено, обставини, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними і настання певних юридичних наслідків для їхніх сторін, у встановленому порядку позивачем не доведено.

Поряд з цим, посилаючись на те, що 16.09.2011  року  ПАТ «Фольксбанк»подано заяву № 02-4/26298 від 13.09.2011р. про застосування  строків позовної давності, обґрунтовуючи таку тим, що позивачем у даній справі порушено вимоги ст.ст. 256, 257 ЦК України, які встановлюють певний строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, господарський суд вказуючи, що позивачем не наведено поважних причин пропуску позовної давності, зважаючи на значний пропуск строку та відсутність підстав для його відновлення, прийшов до висновку для наявності підстав для застосування строку позовної давності щодо заявлених позовних вимог.

Зазначаючи про пропуск позивачем строку позовної давності суд також вказує на те, що позовні вимоги ТзОВ «СтарСофт»документально не обґрунтовані та є такими, що не підлягають задоволенню,  а тому  у задоволенні  позову слід  відмовити.

Колегією суддів відзначено, що у випадку, коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право позивача, про захист якого він просить, відповідачем не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку позовної давності. Якщо ж буде встановлено, що таке право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд ухвалює рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку давності, а при визнанні причини пропуску цього строку поважною порушене право має бути захищене (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 11.12.2007 у справі № 17/255-15/389).

Таким чином, в даному випадку, апеляційний господарський суд, погоджується із висновком суду першої інстанції, що право позивача, про захист якого він просить, не порушено і обґрунтовано відмовляє в позові.

З огляду на наведене, з мотивувальної частини рішення підлягає виключення обґрунтування щодо строку позовної давності, оскільки встановивши, що позов безпідставний суд зазначає про відмову в задоволенні позову з цих підстав, а не за пропуском строку позовної давності.

Враховуючи наведене, доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.

Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст.101,103,105 ГПК України, суд,                                                         

                                                      постановив:

Рішення господарського суду Тернопільської області від 17.11.2011 року по справі №3/80/5022-1221/2011  залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Стар Софт»без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Матеріали справи  повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий-суддя:                                                                                  Якімець Г.Г.

Судді:                                                                                                          Хабіб М.І.

Юрченко Я.О.