Рішення

від 23.06.2008 по справі 8/466-07/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

     ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД 

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

      01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                    

тел. 230-31-77

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

23.06.08                                                                     

Справа №  8/466-07/17

За

позовом      Товариства з обмеженою

відповідальністю “Побут ЛТД”

до

                     Суб'єкта підприємницької

діяльності ОСОБА_1

про                    розірвання договору оренди та

виселення

     Суддя 

В.Г. Суховий

Представники:

згідно з протоколом

судового засідання

СУТЬ

СПОРУ:

До

господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з

обмеженою відповідальністю “Побут ЛТД” (далі -Позивач) до Суб'єкта

підприємницької діяльності ОСОБА_1 (далі -Відповідач) про розірвання договору

оренди від 01.07.2000р. та виселення відповідача з нежитлового приміщення.

Ухвалою

господарського суду Київської області від 12.11.2007р. порушено провадження у справі

та призначено до розгляду.

Позивач

обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що 01.07.2000р. між позивачем та

відповідачем було укладено договір оренди № 7 нежитлового приміщення загальною

площею 53,2 кв.м., яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Однак, починаючи з

01.01.2007р. відповідач не сплачує орендну плату за користування орендованим

приміщенням. Крім того, відповідачем не виконано п. 2.2 договору щодо підтримки

орендованого приміщення в справному стані, про що свідчить припис відділу

Державного пожежного нагляду Києво-Святошинського району винесений за

результатами перевірки приміщення.

Таким

чином, позивач, керуючись пунктом 4.1 Договору, який передбачає розірвання

договору в разі несплати платежів більше двох місяців, просить суд розірвати

договір оренди № 7 від 01.07.2000р. Крім того, у зв'язку з розірванням договору

оренди від 01.07.2000р. позивач просить суд на підставі ст. 653 ЦК України

виселити відповідача з займаного орендованого приміщення.

Відповідач

у відзиві на позовну заяву (а.с. 65-67) позовні вимоги не визнає та просить суд

відмовити позивачу в позові, посилаючись на те, що з квітня 2006 року позивачем

з невідомих причин не виставлялися рахунки для сплати орендних платежів.

У

зв'язку з неявкою представників сторін, необхідністю витребування додаткових

доказів розгляд справи неодноразово відкладався.

21.04.2008р.

представником відповідача було подано заяву про визнання позову (а.с. 159), в

якій відповідач керуючись правом, передбаченим ч.5 ст. 78 ГПК України визнає

заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

23.06.2008р.

в судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, вважає їх

обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у

позовній заяві.

Представник

відповідача проти задоволення позову не заперечив.

Дослідивши

матеріали справи, у тому числі подані сторонами докази, заслухавши пояснення

представників сторін, суд встановив, що позовні вимоги Товариства з обмеженою

відповідальністю “Побут ЛТД” (позивач) є необґрунтованими і задоволенню не підлягають

виходячи з наступного.

Підставою

позовних вимог позивача є невиконання відповідачем умов договору щодо сплати

орендних платежів (п.п. 3.1, 3.3) та підтримки орендованого приміщення в

справному стані (п. 2.2), у зв'язку з чим на підставі п. 4.1 Договору та п.3

ст. 783 ЦК України просить суд розірвати договір оренди № 7 від 01.07.2000р.

А

відповідно у зв'язку з розірванням (припиненням) договору оренди позивач на

підставі ст. 653 ЦК України просить суд виселити відповідача (СПД ОСОБА_1.) з

орендованого приміщення.

В

процесі розгляду справи позивач не подавав заяви про зміну підстав або предмету

позову згідно зі ст. 22 ГПК України.

Згідно

з ст. 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній

у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є

ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів

даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно

бути досягнуто згоди.

За

змістом статті 256 ЦК УРСР за договором майнового найму наймодавець

зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату.

Отже,

однією з істотних умов договору найму (оренди) є ціна, тобто орендна плата, яку

повинен сплачувати орендар за орендоване майно.

Відповідно

до п. 3.1 (порядок розрахунків) Договору оренди № 7 від 01.07.2000р., який, за

посиланням позивача укладений між ТОВ “Побут ЛТД” та СПД ОСОБА_1., щомісячно не

пізніше 10-го числа наступного за минулим місяцем відповідач (орендар) сплачує

на утримання позивача плату, розмір якої буде розшифрований в доданій до даного

Договору калькуляції.

Ухвалами

суду від 11.02.2008р. та від 05.03.2008р. позивача було зобов'язано подати

калькуляцію (п. 3.1 Договору). Проте, позивачем витребувану калькуляцію, яка є

невід'ємною частиною Договору, суду не було надано.

Представником

позивача були надані пояснення, відповідно до яких зазначена в п. 3.1 Договору

калькуляція існувала, проте на даний час позивач її не має, тому і не в змозі

надати.

Представник

відповідача в судовому засіданні пояснив, що даної калькуляції не існує,

оскільки вона не підписувалася сторонами.

Таким

чином, суд дійшов висновку, що сторонами при укладанні договору оренди № 7 від

01.07.2000р. не було досягнуто згоди щодо такої істотної умови як ціна (розмір

орендної плати).

Крім

того, відповідно до п. 1.1 Договору оренди № 7 від 01.07.2000р., позивач надає,

а відповідач отримує в користування площу в розмірі 53,2 м2 згідно

доданого плану та акту по закріпленню площ за засновниками товариства, які є

невід'ємною частиною даного Договору.

Пунктом

1.2 Договору визначено, що позивач надає в користування відповідача обладнання

та приміщення за актом приймання -передачі, якій є невід'ємною частиною даного

Договору. 

Ухвалою

суду від 26.05.2008р. позивача було зобов'язано подати суду додатки до Договору

№ 7 від 01.07.2000р., а саме  план та акт

по закріпленню площ за засновниками товариства, які є невід'ємною частиною

Договору № 7 від 01.07.2000р. (п. 1.1 Договору від 01.07.2000р.); акт приймання

-передачі обладнання та приміщення (п. 1.2 Договору від 01.07.2000р.).

Однак,

витребуваного плану та акту по закріпленню площ, а також акту приймання

-передачі обладнання та приміщення позивачем суду не подано.

Представник

відповідача в судовому засіданні пояснив, що зазначених плану та акту по

закріпленню площ, а також акту приймання -передачі обладнання також не існує,

оскільки вони не склалися і не підписувалися сторонами.

Таким

чином, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що:

1)          сторонами при укладанні договору

оренди № 7 від 01.07.2000р. не досягнуто згоди щодо такої істотної умови

договору як ціна;

2)          відсутні докази фактичної передачі

позивачем відповідачу майна в оренду (відсутній план та акт по закріпленню

площ, відсутній акт приймання -передачі обладнання).

Отже,

суд дійшов висновку, що договір № 7 між Товариством з обмеженою

відповідальністю “Побут ЛТД” та Суб'єктом підприємницької діяльності

ОСОБА_1  від 01.07.2000р. не може

вважатися укладеним.

Висновок

про те, що договір не є укладеним, свідчить про відсутність відповідного

договору між сторонами.

Тому

вимога про розірвання договору оренди, який не є укладеним, задоволенню не

підлягає, оскільки не можна розірвати договір, якого не існує.

Щодо

позовних вимог позивача в частині виселення відповідача з нежитлового

приміщення загальною площею 53,2 кв.м., яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1,

суд зазначає наступне.

Підставою

позовних вимог позивача в цій частині є посилання на ст. 653 ЦК України,

відповідно до якої у зв'язку з розірванням Договору оренди позивач просить суд

виселити відповідача (СПД ОСОБА_1.) з орендованого приміщення.

Відповідно

до ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін

припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або

припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання

договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його

зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку,

зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про

зміну або розірвання договору законної сили.

Згідно

зі ч.4 ст. 291 ГК України правові наслідки припинення договору оренди

визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом

України.

У ч.1

ст. 785 ЦК України зазначено, що у разі припинення договору найму наймач

зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була

одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в

договорі. 

Отже,

підставою позовної вимоги про виселення відповідача є припинення (розірвання)

Договору оренди.

Однак,

у зв'язку з тим, що Договір № 7 від 01.07.2000р. не є укладеним, то і вимога

позивача про виконання зобов'язання орендарем щодо повернення орендованого

майна (виселення) є неправомірною і задоволенню не підлягає, оскільки обов'язок

повернути майно виникає як наслідок розірвання (припинення) договору оренди.

Таким

чином, вимога позивача про виселення СПД ОСОБА_1. з нежитлового

приміщення, як вимога про виконання передбаченого у ст. 785 ЦК України

зобов'язання повернути орендоване майно, не підлягає задоволенню з огляду на

неукладеність договору № 7 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Побут

ЛТД” та Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 від 01.07.2000р.

Представником

відповідача було подано заяву про визнання позову (а.с. 159), в якій відповідач

керуючись правом, передбаченим ч.5 ст. 78 ГПК України визнає заявлені позовні

вимоги в повному обсязі.

Згідно

з ч.5 ст. 22 ГПК України відповідач має право визнати позов повністю або

частково.

Водночас,

у даній нормі ГПК України зазначено, що господарський суд не приймає відмови

від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем,

якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і

охоронювані законом інтереси.

Суд

дійшов висновку, що визнання відповідачем позову суперечить законодавству, а

саме ст.ст. 151, 153 ЦК УРСР, ст.ст. 653, 783, 785 ЦК України, щодо заявлених

позивачем вимог з підстав, які можуть виникати лише з наявних договірних

орендних правовідносин. З огляду на неукладення договору оренди визнання такого

позову суперечить законодавству.

З

урахуванням наведеного позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не

підлягають.

На

підставі ст. 49 ГПК України судові (господарські) витрати покладаються на

позивача.

Керуючись

ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

        1. В позові Товариства з обмеженою

відповідальністю “Побут ЛТД”  до Суб'єкта

підприємницької діяльності ОСОБА_1 про розірвання договору № 7 від 01.07.2000р.  - 

відмовити повністю.

2. В

позові Товариства з обмеженою відповідальністю “Побут ЛТД”  до Суб'єкта підприємницької діяльності

ОСОБА_1 про виселення з нежитлового приміщення загальною площею 53,2 кв.м., яке

знаходиться за адресою АДРЕСА_1 - відмовити повністю.

Суддя                                                                                         

Суховий В. Г.