Постанова

від 28.12.2011 по справі 4/339

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.12.2011                                                                                           № 4/339

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Михальської  Ю.Б.

суддів:             

За участю представників:

від позивача       ОСОБА_1 - за дов. від 05.12.2011

від відповідача  ОСОБА_2  – за дов. від 10.01.2011

розглянувши апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю

на рішення          Господарського суду міста Києва від 22.09.2011

у справі          № 4/339 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом          Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю

до                    Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»

про                    визнання частково недійсним договору фінансового лізингу № 1289/04/2008

                                             В С Т А Н О В И В :

Фірма «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» визнання недійсними пунктів 6.1.2., 12.4., 12.5., 12.6., 12.8. Договору фінансового лізингу № 1289/04/2008 від 11.04.2008 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» та Фірмою «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.09.2011 у справі № 4/339 у задоволенні позовних вимог Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю відмовлено повністю.

          Вищезазначене рішення мотивовано тим, що наданими позивачем доказами не доведено, що існують правові підстави для визнання недійсними зазначених пунктів спірного Договору, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Фірма «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 1122.09.2011 у справі № 4/339 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

          Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення Господарського суду міста Києва прийнято внаслідок неповного з’ясування обставин, що мають значення справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи і не ґрунтуються на доказах, наявних у матеріалах справи.

Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечує, про що зазначив у відзиві на апеляційну скаргу, вважає її безпідставною, та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду просить залишити без змін.   

          Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, відзив на неї заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, судова колегія встановила наступне:

11.04.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (лізингодавець, відповідач у справі) та Фірмою «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю (лізингоодержувач, позивач у справі) був укладений Договір фінансового лізингу № 1289/04/2008 (надалі – Договір), відповідно до пункту 1.1. якого відповідач зобов’язався придбати у свою власність техніку (майно) у відповідності до встановленої позивачем специфікації:

Тип: Обладнання;

Марка, модель: ШТЕТТЕР – автобетонзміститель АМ 10 FHC (дві одиниці);

Заводській №: буде встановлений в акті здачі-приймання майна;

Рік випуску: 2008 рік;

Специфікація продавця: додаток до договору купівлі-продажу від 11.04.2008,

та передати його без надання послуг з керування та технічної експлуатації позивачу  у якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а позивач зобов’язується прийняти його на умовах даного договору.

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частина 2 статті 509 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу (стаття 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом (стаття 806 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього закону.

Статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

           Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільний кодекс України).

           Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов‘язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов‘язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Як вбачається з позовної заяви, позивач в обґрунтування вимог посилається на те, що пункт 6.1.2. та пункти 12.4., 12.5., 12.6., 12.8. Договору не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому є недійсними.

Згідно пункту 2.1. Договору майно придбається лізингодавцем у продавця майна на умовах договору купівлі-продажу для подальшої передачі його в лізинг.

Відповідно до пункту 2.6 Договору лізингоодержувач самостійно обрав предмет лізингу та продавця.

Предметом лізингу за даним договором є майно визначене сторонами в пункті 1 Договору.

Згідно пункту 2.3. Договору вартість майна, яке передається лізингодавцем лізингоодержувачу, складає суму еквівалентну 97 282,00 «у.о.», в тому числі ПДВ у розмірі 20% - 16 213,67 «у.о.», виражена у гривнях України. Вартість майна, що передається лізингодавцем лізингоодержувачу, в гривнях становить суму авансу, внесеного у відповідності до пункту 6.4. Договору, загальну  суму платежів  в погашення вартості майна, зазначену в Графі 4 Графіку внесення платежів (Додаток № 1 до Договору) по Курсу1 та викупну вартість, зазначену в Додатку № 1 до Договору по Курсу1.

Вартість переданого в лізинг майна, що становить загальну суму платежів  в погашення майна та його викупну вартість погоджено сторонами в Додатку № 1 – Графік внесення платежів, який є невід‘ємною частиною договору, тому помилковим є твердження позивача, що сторонами не визначено такої істотної умови як ціна договору.

Згідно пункту 6.1. Договору сторони погодили, що валютою договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, відображена в гривнях та дорівнює одному Євро по курсу згідно пункту 6.1.1. Договору.

Пунктом 6.1.1. Договору визначені такі поняття:

-  Курс1 - курс, встановлений НБУ для одного Євро станом на 31.07.2008;

- Курс2 - курс, встановлений НБУ для одного Євро, на дату, визначену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів (Додаток № 1) до даного договору.

Відповідно до пункту 6.1.2. Договору поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як добуток суми лізингового платежу відображеної в «у.о.», згідно Графи 3 Додатку № 1 на відповідну дату проведення платежу та Курсу 2. При цьому в погашення вартості майна відноситься сума, відображена в гривнях та розрахована як додаток відповідної суми в «у.о.», зазначеної в Графі 4 Додатку № 1 та Курсу1.

Різниця загальної суми поточного лізингового платежу, вираженого у гривнях та суми платежу, який відноситься в погашення вартості майна, вираженого в гривнях, вважається комісією лізингодавця.

У разі якщо сума поточного лізингового платежу розрахована у відповідності до абзацу першого цього пункту менша або дорівнює добутку відповідної суми в «у.о.» зазначеної в Графі 4 Додатку № 1 на відповідну дату та Курсу1, то поточний лізинговий платіж, що підлягає оплаті в гривнях, розраховується як добуток відповідної суми в «у.о.» зазначеної в Графі 4 Додатку № 1 на відповідну дату і Курсу1 та 20,00 грн. При цьому в погашення вартості майна відноситься сума, що виражена у гривнях та розрахована як добуток відповідної суми в «у.о.» зазначеної в Графі 4 Додатку № 1 і Курсу1, а різниця – в комісію лізингодавця.

Сторони домовились що комісія лізингодавця, розрахована у відповідності з правилами, зазначеними вище, протягом 2 періода (-ів) починаючи з 1 періоду збільшується на 1/2 грошової суми, яка у відповідності з умовами даного договору повинна бути внесена лізингоодержувачем як аванс комісії.

Комісія лізингодавця за кожний період лізингу розрахована у відповідності з даним пунктом договору, нараховується на відповідну дату, зазначену в Графі 2 Додатку № 1 даного договору.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що згідно умов спірного Договору сторонами було погоджено порядок розрахунків, який передбачає проведення коригування усіх лізингових платежів, які будуть перераховані позивачем саме на час здійснення відповідних розрахунків, таким чином момент коригування лізингового платежу пов‘язаний з моментом фактичного перерахування відповідачем грошових коштів на рахунок відповідача.

Твердження позивача, що здійснення конвертації на умовах пункту 6.1.2. Договору сум відшкодування вартості предмета лізингу виражених в «у.о.» по Курсу 2 в гривню у відповідності до курсових коливань призводить до зміни вартості предмета лізингу за договором не відповідає фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Згідно статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно частини 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці, а саме - зміна курсу гривні по відношенню до Євро, прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України, що підтверджується наступними нормами.

Згідно частини 1 статті 524 Цивільного кодексу України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті (частина 2 статті 524 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина 2 статті 533 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 189 Господарського кодексу України ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб’єкти господарювання.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна визначається в договорі у гривнях (частина 2 статті 189 Господарського кодексу України).

Згідно пункту 1 Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затверджених постановою Правління Національного Банку України від 04.02.1998 № 34, валюта Євро, віднесена до вільно конвертованої валюти, яка широко використовується для здійснення платежів за міжнародними операціями та продається на головних валютних ринках світу і дозволяється для здійснення інвестицій в Україну, та банківські метали (1 група).

Водночас, жодних обмежень можливості використовувати співвідношення курсу іноземної валюти при проведенні індексації плати за надання майна в користування нормами законодавства, не передбачено.

Отже, чинне законодавство обмежує застосування іноземної валюти лише як засобу платежу в розрахунках між резидентами і не містить приписів щодо заборони на вираження грошових зобов’язань і визначення ціни продукції, робіт чи послуг в іноземній валюті.

Таким чином, положення договору фінансового лізингу та Графіки сплати лізингових платежів повністю відповідають вимогам наведених вище норм чинного законодавства, оскільки визначають розмір лізингових платежів в гривнях та передбачають, що платежі мають сплачуватись в гривнях.

Пунктом 6.1.2. Договору передбачено, що сума зазначена у графі 4 Графіку, виражена у гривнях розраховується на Курс1 - станом на 31.07.2008, та є сумою що сплачується в погашення вартості майна, а отже є незмінною і не свідчить про зростання вартості майна. Таким чином, посилання позивача на зростання вартості майна переданого в лізинг не підтверджується фактичними обставинами справи.

Згідно пункту 12.4. Договору, вилучення майна із володіння та користування лізингоодержувача не тягне за собою припинення платіжних зобов‘язань лізингоодержувача, визначених умовами договору.

Відповідно до пункту 12.5. Договору, якщо порушення зобов‘язань, що стали підставою для  вилучення майна не усуваються в строк, встановлений лізингодавцем, або у визначений строк лізингоодержувач не передав майно лізингодавцю, то лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір, в письмовому вигляді повідомивши про це лізингоодержувача, продати майно за розумною ціною. Протягом 15 календарних днів з моменту розірвання договору лізингоодержувач має переважне право придбання майна.

Згідно пункту 12.6. Договору, отримана від продажу майна грошова сума направляється в погашення суми припинення договору, що включає поточний борг лізингоодержувача, несплачені лізингові платежі, строк оплати яких згідно графіку внесення платежів настав, штрафи та/або пені, що підлягають оплаті лізингоодержувачем на умовах договору станом на день розірвання договору, а також суми необхідної для покриття витрат та збитків лізингодавця, пов‘язаних з вилученням та реалізацією майна та погашенням можливих зобов‘язань лізингодавця перед третіми особами, що виникли внаслідок виконання договору. В разі якщо отримана від продажу майна грошова сума менше ніж сума припинення договору, то лізингодавець вправі вимагати від лізингоодержувача відшкодування цієї різниці.

Пунктом  12.8. Договору, передбачено, що у разі якщо договір порушується лізингоодержувачем, в тому числі у випадках, зазначених у пункті 12.1. Договору, лізингодавець має право в односторонньому порядку припинити права володіння та користування будь-яким майном, переданим лізингоодержувачу за будь-яким з договорів, укладених сторонами без виплати будь-яких компенсацій.

Стосовно тверджень позивача, що вказані пункти договору суперечать чинному законодавству, колегія суддів  зазначає наступне

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов‘язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:                     1) припинення зобов‘язання внаслідок односторонньої відмови від зобов‘язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов‘язання;                 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку.

Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Згідно пункту 3, 4 статті 10  Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом та вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

За таких обставин, умови пунктів 12.4., 12.5., 12.6., 12.8. Договору не суперечать вимогам чинного законодавства України.

Крім того, відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Договір було підписано та скріплено печаткою позивача без жодних застережень з його боку, що свідчить про розуміння останнім на момент укладення договору про можливі наслідки виконання та порушення зобов‘язань.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до статті 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п‘ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

         Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

         Так, частинами 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, скориставшись при цьому належним способом захисту, зокрема, наведеними статтею 16 Цивільного кодексу України: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право та ін.

Згідно роз’яснення Вищого господарського суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 «Про  деякі питання практики вирішення спорів, пов‘язаних з визнанням угод недійсними»вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, правові підстави для визнання пунктів 6.1.2., 12.4., 12.5., 12.6., 12.8. Договору фінансового лізингу № 1289/04/2008 від 11.04.2008 недійсними відсутні.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга позивача - Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –

                                                        П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2011 у справі № 4/339 залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2011 у справі № 4/339 залишити без змін.

Матеріали справи № 4/339 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                                      Михальська  Ю.Б.

Судді