Рішення

від 02.12.2011 по справі 22/426

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  22/426

02.12.11

За позовом  Відкритого акціонерного товариства «Спеціалізоване будівельно-монтажне

                     управління»

до                  Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»

про                визнання недійсним п. 7.5, 7.6 кредитного договору № 012/96-03/315 від 28.11.2006р.

                                                                                                                                       суддя Самсін Р.І.

Представники сторін:

від позивача:         ОСОБА_1 (довіреність № 5 від 20.11.2010р.);    

від відповідача:     ОСОБА_2. (довіреність від 02.11.2011р.);

02.12.2011р. в судовому засіданні, у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Відкрите акціонерне товариство «Спеціалізоване будівельно-монтажне управління»(надалі ВАТ «Спеціалізоване будівельно-монтажне управління», позивач) звернулось до суду з позовом про визнання недійсним п. 7.5, 7.6 кредитного договору № 012/96-03/315 від 28.11.2006р., укладеного з Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль»(надалі відповідач).

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що оскаржувані пункти договору не відповідають вимогам законодавства, оскільки всупереч положень п. 26.2 ст. 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», п. 6.2 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.2004р. № 22 в договорі не передбачено достатнього обсягу інформації, необхідного для належного виконання банком договірного списання, а саме не вказано конкретні обставини, за яких банк має право здійснювати договірне списання, не зазначено реквізити рахунка з якого має здійснюватися договірне списання, у зв'язку з чим позивач вважає наявними підстави для визнання їх недійсними в судовому порядку.

Клопотання позивача про відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи договорів на здійснення розрахунково-касового обслуговування, а також про оголошення перерви в судовому засіданні з метою надання можливості позивачеві ознайомитися із змістом відзиву відповідача та викласти відповідні пояснення, судом відхилені, оскільки матеріали справи є достатніми для прийняття рішення за заявленими позовними вимогами, підстави передбачені ст. 77 ГПК України для відкладення розгляду справи відсутні, представнику була надана можливість в судовому засіданні ознайомитись із наданим відзивом, а необхідність у наданні відповідних документів до матеріалів справи визначена виключно позивачем, що не позбавляє його у вказаному праві і після проведення судового засідання.

При цьому, враховуючи твердження представника позивача щодо порушення його процесуальних прав, суд відзначає, що метою звернення до суду є насамперед вирішення спору в судовому порядку, а не відкладення розгляду справи, чи розгляд справи у іншу визначену позивачем дату пізніше призначеного судового засідання, що в свою чергу, можливо згідно норм ГПК України (ст. 77), саме, у разі коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

У позовній заяві викладені підстави з яких позивач звернувся до суду з даним позовом, які суду є зрозумілими, усі необхідні для вирішення спору документи наявні в матеріалах справи дозволяють прийняти рішення у справі по заявленому предмету позову та при визначених позивачем підставах позовних вимог.

Господарський процесуальний кодекс України, визначає обов'язок суду розглянути клопотання, а не в обов'язковому порядку задовольнити його; оголошення перерви в судовому засіданні є правом суду, що не ставиться в залежність від наявності клопотання сторони тощо.

          Таким чином, розгляд судом клопотань позивача та їх відхилення, проведення судового засідання при повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, що мають відношення до суті спору, однак всупереч бажанню представника позивача, не є порушенням норм процесуального закону.

Відповідачем позову не визнано, заперечення викладені у відзиві на позов, який залучений до матеріалів справи разом із документами, на які зроблено посилання.

Розглянувши подані документи, дослідивши наявні у справі докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

28 листопада 2006р. між ВАТ «Раффайзен Банк Аваль»та ВАТ «Спеціалізоване будівельно-монтажне управління» укладено кредитний договір № 012/96-03/315, пункти 7.5, 7.6 якого, за твердженням позивача суперечать вимогам законодавства, у зв'язку з чим мають бути визнані недійсними в судовому порядку.

Так, у розділі 7 договору визначені права, якими наділений кредитор за договором, і відповідно до п. 7.5 кредитор має право у разі несвоєчасного погашення позичальником кредиту або процентів за його користування у відповідності до ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»видавати наказ про примусову оплату боргового зобовязання, та на підставі такого наказу здійснювати погашення заборгованості за кредитом за рахунок коштів позичальника, що знаходяться на його рахунках; у випадку якщо валюта кредиту не співпадає з валютою коштів, які знаходяться на рахунках позичальника, кредитор має право самостійно здійснити конвертацію таких коштів у валюту кредиту на міжбанківському валютному ринку України та отриману суму направити на погашення кредиту.

Згідно з п. 7.6 кредитного договору:

з підписанням цього договору позичальник надає кредитору доручення на договірне списання коштів з поточних рахунків позичальника; таке доручення підлягає виконанню кредитором за умови настання строку виконання зобов'язань, з моменту настання строку виконання зобов'язань і в сумі, яка дорівнює сумі зобов'язань, строк виконання яких настав, чи отримання кредитором письмового повідомлення (заяви) позичальника про дострокове погашення зобов'язань в сумі та у строки, які зазначені в письмовому повідомленні (заяві);

Оформлення  договірного списання коштів на підставі цього договору з рахунку позичальника здійснюється меморіальним ордером кредитора;

Отримувачем коштів по вказаному договірному списанню є кредитор; договірне списання може здійснюватися з будь-якого рахунку позичальника, відкритого на балансі кредитора, реквізити якого відомі сторонам; для валютних кредитів розрахунок суми списання здійснюється виходячи з курсу, встановленого на Міжбанківському валютному ринку України на день списання.

Підставою для недійсності вказаних пунктів договору позивач зазначає, що всупереч положень п. 26.2 ст. 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», п. 6.2 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.2004р. № 22 в договорі не передбачено достатнього обсягу інформації, необхідного для належного виконання банком договірного списання, а саме не вказано конкретні обставини, за яких банк має право здійснювати договірне списання, не зазначено реквізити рахунка з якого має здійснюватися договірне списання.

За твердженням позивача, п. 7.5, 7.6 договору не відповідають загальній вимозі, додержання якої є необхідною умовою для чинності правочину, передбаченого ч. 1 ст. 203 ЦК України, згідно з якою зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства.

Згідно ст. 202, ст. 203, 205, 207  ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків; зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин може вчинятися  усно або в письмовій формі; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Підставою недійсності договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) істотних умов встановлених законом. Істотними вважаються насамперед ті умови, що визнані такими за законом та потрібні для договору відповідного виду, а отже коло таких умов можна визначити проаналізувавши норми діючих на момент укладення договору, чи вчинення іншого правочину, нормативних актів, у зв'язку з чим при вирішенні спору підлягають застосуванню норми ЦК України та ГК України, які набрали чинності з 01.01.2004р..

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі; у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Оспорюваний договір за своєю природою є кредитним договором та містить погодження з усіх істотних умов характерних даному виду договорів.

Згідно положень статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В свою чергу, у ч. 3 ст. 6 ЦК України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

У п. 7.6 кредитного договору, при погодженій умові щодо права банку здійснити договірне списання коштів, серед іншого, зокрема зазначено, що отримувачем коштів по вказаному договірному списанню є кредитор; договірне списання може здійснюватися з будь-якого рахунку позичальника, відкритого на балансі кредитора, реквізити якого відомі сторонам…

Таким чином, посилання позивача на наявність підстав для визнання недійсним п. 7.5, 7.6 кредитного договору через нібито суперечність вимогам п. 26.2 ст. 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», п. 6.2 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.2004р. № 22 суд визнає необгрунтованими та безпідставними, оскільки положення закону не містять заборони щодо неможливості викладення в договорі умов договірного списання в такому вигляді як те передбачено п. 7.5, 7.6 договору.

Умови щодо договірного списання коштів, передбачені договором повністю відповідають положенням ст. 26 Закону України, оскільки визначають:

-  обставини, за яких банк має здійснити (здійснювати) договірне списання (п. 7.5 договору - у разі несвоєчасного погашення позичальником кредиту або процентів за його користування…);

- найменування отримувача та банку отримувача (п. 7.6 договору - таким є кредитор за договором, і закон жодним чином не забороняє сторонам погодити зазначене питання шляхом посилання на сторону договору,  найменування та реквізити якої містяться в договорі);

- реквізити рахунка, з якого має здійснюватися договірне списання (п. 7.6 договору - з будь-якого рахунку позичальника, відкритого на балансі кредитора, реквізити якого відомі сторонам).

При цьому судом відхиляються доводи позивача з приводу неможливості погодження сторонами кредитного договору умови щодо договірного списання коштів, оскільки чинне законодавство не містить заборони зазначеного, а кредитний договір, в розумінні положень п. 26.4 ст. 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», п. 6.2 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.2004р. № 22 є іншим договором про надання банківських послуг.

          У п. 26.4 ст. 26 Закону зазначено, що, у разі, якщо кредитором за договором є обслуговуючий платника банк, право банку на проведення договірного списання передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування або в іншому договорі про надання банківських послуг.

Умови договірного списання коштів з рахунку були погоджені в договорі № 012/96-03/315 від 28.11.2006р., тобто в цьому питанні сторонами досягнуто згоди на їх врегулювання шляхом викладення в договорі саме таких положень, а при виконанні договору сторони керуються нормами закону.

Таким чином обставини які наводяться позивачем у позовній заяві не відповідають дійсності, оскільки при укладенні договору сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах, врегулювання яких шляхом внесення змін до договору не заборонено законом, а питання які виникли при виконанні умов договору сторонами не свідчать про недійсність договору, не є предметом оцінки при вирішенні даного спору.

Посилання позивача, на неправомірні дії банку щодо договірного списання коштів згідно п. 7.5, 7.6 договору № 012/96-03/315 від 28.11.2006р. не мають жодного відношення до предмету даного спору, оскільки підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 Роз'яснення ВАСУ від 12.03.1999р. № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними», невиконання чи неналежне виконання угоди не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною.

Таким чином, обставини на які посилається позивач заявляючи вимоги про недійсність положень договору свідчать лише про незгоду позивача з умовами укладеного договору або ж про необхідність створення відповідного судового процесу задля затягування вирішення інших питань, в тому числі пов'язаних із договором.

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Позивач у своїй позовній заяві не вказує та не конкретизує у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов'язане із непогодженням станом на час розгляду справи з умовами договору по яким досягнуто згоди при його укладенні тощо.

Заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі,  оскільки, відсутні визначені законом підстави для визнання його недійсним з тих підстав про які зазначає позивач.

Керуючись  ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                                                                                            Р.І. Самсін

                                                                                             дата підписання рішення 05.12.2011