Постанова

від 19.06.2008 по справі 11/305

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ

АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025, 

м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К

Р А Ї Н И

(ВСТУПНА

ТА РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА)

м.

Київ

 19.06.2008 р.                                                                                                    

№ 11/305 

За

позовом

ОСОБА_1

ОСОБА_2 

до

1)

Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної у

місті Києві державної адміністрації  2)

Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат

про

стягнення

недоотриманих сум щорічної допомоги на оздоровлення

         Суддя        Винокуров К.С.

Секретар судового засідання 

Давиденко Д.В.

Позивачі:                    ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1)

                                     ОСОБА_2

(паспорт серії НОМЕР_2)

Представники:

від

відповідача 1 від відповідача 2

не

з'явився  Фортуненко Т.П. (довіреність

№ 09/2150-11 від 26.12.2007 р.)

На

підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 19.06.2008 р. о 13 год.

00 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення

постанови у повному обсязі відкладено на 01.07.2008 р., про що повідомлено

сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому

засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач

-ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління праці та соціального

захисту населення Подільської районної у місті Києві державної адміністрації

про стягнення недоотриманих належних сум щорічної допомоги на оздоровлення за

2004 - 2007 роки в розмірі 5 164,50,50 грн. на підставі абзацу 3 ч. 4 ст. 48

Закону України «Про статус і соціальної захист громадян, які постраждали

внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Одночасно

до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_2 із позовною

заявою до того ж відповідача про стягнення недоотриманих сум щорічної допомоги

на оздоровлення в сумі 6 493,30 грн.

Ухвалами

суду від 07.12.2007 р. провадження у справах за вказаними адміністративними

справами було відкрито, закінчене підготовче провадження та призначено судовий

розгляд на 17.01.2008 р.

Ухвалами

суду від 17.01.2008 р. залучено до участі у справі в якості співвідповідача

Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (далі

відповідач 2).

Ухвалою

суду від 23.04.2008 року об'єднано в одне провадження справи за позовом ОСОБА_1

і ОСОБА_2 з присвоєнням їм єдиного номеру 11/305.

Позивачі

підтримали позов у повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог Позивач

зазначав, що відповідачі своїми діями порушили вимоги ст.ст. 21, 22, 24, 46, 55

Конституції України та ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист

громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991

р. № 796-ХІІ (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 796-ХІІ), що призвело

до відмови в перерахунку сум щорічної допомоги на оздоровлення.

Відповідач

1 позов не визнав, подав заперечення на позов та вважає його необґрунтованим

виходячи з наступного.

На

підставі ст. 117 Конституції України та ст.ст. 62, 67 Закону, Кабінет Міністрів

України видав постанову від 12.07.2005 р. № 562 «Про щорічну допомогу на

оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,

якою встановив такі розміри щорічної допомоги на оздоровлення, а саме -

учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС І категорії III

групи - 90 грн., а учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

2 категорії - 100 гривень.

До

набрання чинності вищезазначеної постанови виплата щорічної допомоги на

оздоровлення провадилась відповідно до підпункту «є»пункту 1 Постанови КМУ від

26.07.1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали

внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою передбачалась виплата щорічної

допомоги на оздоровлення як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС І

категорії III групи інвалідності в розмірі 21 грн. 50 коп., а учаснику

ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС ІІ категорії -26,70 грн.

Статтю

48 Закону доповнено частиною сьомою згідно із Законом від 06.06.1996 р. №

230/96-ВР, в якій зазначено, що розмір мінімальної заробітної плати

визначається на момент виплати.

На

час прийняття та вступу в дію Постанови КМУ № 836 на момент внесення доповнень

до Закону діяла Постанова Верховної Ради України від 20.02.1996 року № 49/96 ВР

«Про порядок введення в дію статей 10, 33, 31 Закону «Про оплату праці та

встановлення мінімального розміру пенсії за віком», пунктом третім якої

передбачено, що до внесення відповідних змін до чинного законодавства виплати,

крім пенсій, тарифні ставки та оклади розраховані на основі мінімальної

заробітної плати, здійснюються (застосовуються ) у розмірах, які діють станом

на І лютого 1996 року.

Пунктом

І Постанови Верховної Ради України від 20.02.1996 року № 49/96 встановлено з

01.03.1996 року мінімальний розмір заробітної плати у розмірі 1 млн. 500 тисяч

карбованців, а згідно Указу Президента України від 25 серпня 1996 року «Про

грошову реформу в Україні»- 15 грн.

В

подальшому розміри мінімальної заробітної плати підвищувались Законами України.

Отже,

слід врахувати, що законами щодо зміни розміру мінімальної заробітної плати,

які були введені в дію після прийняття верховною Радою України постанови від 20

лютого 1996 року, зміни до чинного законодавства щодо визначення цією

постановою розрахункової величини для обрахування розміру соціальних виплат

(крім пенсій) не вносились.

Також

не вносились зміни і до постанови

КМУ від 29.07.1996 року № 836 (крім пп. «є»пункту 1), яка визначала розмір

щорічної допомоги на оздоровлення в певній грошові сумі. Таким чином, на

сьогоднішній день чинним законодавством не передбачено порядок відшкодування та

механізм сплати недоотриманих сум коштів на оздоровлення управліннями праці та

соціального захисту населення за рахунок коштів Державного бюджету. Крім того, Державним

бюджетом не передбачені кошти на покриття витрат даного типу. А відповідно до

статті 51 Бюджетного кодексу України будь-які зобов'язання, взяті фізичними та

юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних

бюджетних асигнувань або ж перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом

та законом про Державний бюджет України не вважаються бюджетними

зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не

можуть здійснюватися.

Оскільки

не було внесено змін, то відповідно застосовуються чинні на час прийняття та

застосування відповідних законів норми законодавства України. Позивач в

позовній заяві посилається на статтю 71 Закону України «Про внесення змін до

Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали

внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 05.10.2006р. №231-V. Дія цієї статті

набула чинності лише з 01.01.2007 року і зворотної сили не має.

За

таких обставин, Управління праці та соціального захисту населення Подільського

району вважає, що діяло в межах правового поля і не мало законних підстав для

нарахування різниці суми щорічної допомоги на оздоровлення, право позивачів на

одноразову допомогу не порушено, оскільки їм були виплачені всі суми,

встановлені Кабінетом Міністрів України, а тому просило в позові відмовити.

Відповідач

2 заперечує проти позовних вимог з тих же підстав, також посилається, на те, що

щорічна допомога на оздоровлення виплачувалась Київським міським центром по

нарахуванню та здійсненню соціальних виплат по особовому рахунку ОСОБА_1 №

701624/108 за 2004-2006 роки, по особовому рахунку ОСОБА_2 № 701662/108 на

підставі розпорядження Управління праці та соціального захисту населення

Подільської районної у м. Києві державної адміністрації. Відповідач 2 зазначає,

що законами щодо зміни розміру мінімальної 

заробітної плати, які були введені в дію після прийняття Верховною Радою

України постанови від 20.02.1996 р. № 49/96 “Про порядок введення в дію статей

10, 33, 34  Закону “Про оплату праці” та

встановлення мінімального розміру пенсії за віком”, зміни до чинного

законодавства щодо визначення цією постановою розрахункової величини для

обрахування розміру соціальних виплат (крім пенсій) не вносились.

Крім

того, представник відповідача 2 просила суд врахувати, що відповідно до ст. 99

Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до

адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлено

річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була

дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Позивачі протягом

2000-2006 рр. одержували нараховані їм виплати, заперечень щодо їх розміру не

заявляли, законодавчо встановлені розміри компенсаційних виплат повинні були

знати, так як Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які

постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»офіційно оприлюднений.

Розглянувши

подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивачів і представників

відповідачів, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується

позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду

справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач

ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ групи, перебуває на обліку в Управлінні праці та

соціального захисту населення Подільської районної у місті Києві державної

адміністрації з 2000 року, як учасник ліквідації наслідків аварії на

Чорнобильській атомній електростанції 1 категорії, про що їй видане посвідчення

НОМЕР_4

Позивач

ОСОБА_2 перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення

Подільської районної у місті Києві державної адміністрації з 2001 року, як

учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції ІІ

категорії, про що йому видане посвідчення НОМЕР_5

Згідно

пункту 1 частини четвертої статті 48 Закону України “Про статус і соціальний

захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи”, інвалідам

третьої групи щорічна допомога на оздоровлення виплачується у розмірі чотирьох

мінімальних заробітних плат, а учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС 2 категорії

у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

Відповідачі

не заперечують стосовно того, що позивачі є особами, які постраждали внаслідок

Чорнобильської катастрофи і мають статус ліквідаторів аварії на ЧАЕС категорії

1 та є інвалідом ІІІ групи, та категорії 2, а відтак дійсно мають право на

отримання щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 48 Закону №

796-XII.

Законом

України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок

Чорнобильської катастрофи” не уповноважено Кабінет Міністрів України зменшувати

конкретні суми компенсацій і допомоги, змінювати розмір допомоги на

оздоровлення, встановлений Законом.

Частиною

1 статті 67 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які

постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” було встановлено, що конкретні

розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій (передбачених цим Законом)

підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості

життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Враховуючи

особливий статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи,

та обумовлену цим необхідність їх адекватного соціального захисту, Верховна

Рада України вже у 2006 році доповнила Закон України “Про статус і соціальний

захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” статтею

71, в якій встановлено, що дія положень цього Закону не може призупинятися

іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону (Закон № 231-V

від 5 жовтня 2006 року).

Відповідно

до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами

визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а статтею 75 Конституції

встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент -

Верховна Рада України. Конституція не надавала права парламенту делегувати свої

повноваження іншим державним органам, а останнім - своїми нормативно-правовими

актами змінювати положення законів.

Верховною

Радою України дію абзацу 3, 4 частини четвертої статті 48 зупинено на 2007 рік

в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної

заробітної плати згідно із Законом України від 19.12.2006 р. № 489-V «Про

Державний Бюджет на 2007 рік». Проте зупинення дії абзацу 3, 4 частини

четвертої статті 48 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є

неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від

09.07.2007 р. № 6-рп/2007.

Враховуючи

Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року та його

обов'язковість до виконання, суд вважає, що положення Закону № 796-XII не є

призупиненими на цей час та підлягають застосуванню при розгляді справи.

Суд

звертає увагу сторін на те, що реалізація особою права, що пов'язане з

отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час

виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного

законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань,

тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання

своїх зобов'язань судом не приймається до уваги. Так, наприклад, у справі

“Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає

аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не

можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх

зобов'язань.  

Правовідносини,

що виникають в процесі реалізації права на отримання допомоги на оздоровлення

основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє

державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає

механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та

інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home

Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності

означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання,

взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті,

який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу

пов'язана з іншим принципом -відповідальності держави, який полягає у тому, що

держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання

відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили

певну концепцію, в даному випадку це надання допомоги на оздоровлення особам,

які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, така держава чи орган

вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої

політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення

про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи

поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб

стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи

поведінки. 

Відносини,

що склалися між позивачами та відповідачами є публічно-правовими відносинами,

виходячи із змісту статті 3 та пункту 2 частини 1 статті 17 Кодексу

адміністративного судочинства України.

Як

зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року     № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і

щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це

умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини,

необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини -

це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його

множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних

одиницях виміру.

Звуження

змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик

можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто

якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола

суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких

інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх

кількісної характеристики.

Враховуючи

те, що позивачі є особами, яка постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи,

вони наділені державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на

додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання щорічної

допомоги на оздоровлення у відповідному розмірі.

Наділивши

зазначеною соціальною гарантією осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити

належний матеріальний рівень цих осіб.

Тобто,

між позивачами і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній

сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави

забезпечити соціальний захист осіб, які постраждали і є інвалідами внаслідок

Чорнобильської катастрофи.

Згідно

зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і

не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до

чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і

свобод.

Відповідачі,

заперечуючи на позов, зазначали, що згідно з ст. 101 Закону України «Про

Державний бюджет України на 2007 рік»право встановлювати розміри соціальних

виплат було надано Кабінету Міністрів України.

Проте,

заперечення відповідача не приймаються судом до уваги в зв'язку з тим, що

незважаючи на право, яке було надано Кабінету Міністрів України відповідно до

положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», Кабінет

Міністрів України не реалізував це право та не встановив розмір соціальних

виплат саме на 2007 рік ні шляхом видання окремого нормативного акту, ні шляхом

внесення змін в діючий нормативно-правовий акт.

Відповідно

до частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України

завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів

фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових

відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого

самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при

здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому

числі на виконання делегованих повноважень.

До

адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи

бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких

рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший

порядок судового провадження.

Відповідно

до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна

сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та

заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною

2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в

адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності

суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого

рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти

адміністративного позову.

Під

час судового розгляду адміністративної справи, представником відповідача 2

заявлено клопотання про застосування строків позовної давності, оскільки

позивач протягом 2004-2006 рр. одержував нараховані йому виплати, заперечень

щодо їх розміру не заявляв, законодавчо встановлені розміри компенсаційних

виплат повинен був знати, так як Закон України «Про статус і соціальний захист

громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»офіційно

оприлюднений.

Відповідно

до ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав,

свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не

встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була

дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом

встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався

цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду

починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних

повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або

бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

З

огляду на те, що позивачами був пропущений річний строк для звернення до

адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів, встановлений ст.

99 КАС України, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення недоотриманих

належних сум щорічної допомоги на оздоровлення за 2004 - 2006 роки не

підлягають задоволенню, застосовуючи наслідки статті 100 КАС України.

Аналізуючи

зміст наведених нормативно-правових актів, суд приходить до висновку, що

оскільки редакція абзацу 3, 4 частини 4 статті 48 Закону була чинною до

внесення відповідних змін згідно з Законом № 107-VI від 28.12.2007 року,

нарахування компенсації позивачам має здійснюватися виходячи із розміру,

передбаченого Законом № 796-XII. Отже, вимоги позивачів про протиправність дій

щодо невиплати ОСОБА_1  та ОСОБА_2 сум

щорічної допомоги на оздоровлення, виходячи із суми мінімальної заробітної плати,

а також стягнення сум щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік виходячи з

розміру мінімальної заробітної плати підлягають задоволенню.

Таким

чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень

чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що

викладені в позовній заяві доводи позивачів є частково обґрунтованими та

відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно

до вимог частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України

якщо  адміністративний  позов задоволено частково, судові витрати,

здійснені позивачем,  присуджуються

йому  відповідно  до задоволених  вимог, 

а  відповідачу  - 

відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивачі,

як інваліди-ліквідатори аварії на Чорнобильській атомній електростанції,

звільнені від сплати судових витрат.

Керуючись

ст.ст. 71, 158, 160-163, 167, 254  КАС

України, адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.

Позов задовольнити частково.

2.

Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Подільської

районної у м. Києві державної адміністрації (04071, м. Київ, вул. Ярославська,

буд. 31-б, код 03193488) щодо невиплати ОСОБА_1 (паспорт серія НОМЕР_1,

АДРЕСА_1, ід. код НОМЕР_3) та ОСОБА_2 (паспорт НОМЕР_2, АДРЕСА_1, ід. код

НОМЕР_4) суми щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої абзацом третім

частини четвертої статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист

громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»за 2007 рік,

виходячи із суми мінімальної заробітної плати на момент виникнення права на

виплату, за виключенням сум фактично проведеної виплати, протиправними.

3.

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Подільської

районної у м. Києві державної адміністрації (04071, м. Київ, вул. Ярославська,

буд. 31-б, код 03193488) виплатити ОСОБА_1 (паспорт серія НОМЕР_1, АДРЕСА_1,

ід. код НОМЕР_3) та ОСОБА_2 (паспорт НОМЕР_2, АДРЕСА_1, ід. код НОМЕР_4) суму

щорічної допомоги на оздоровлення, передбачену абзацом третім частини четвертої

статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які

постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»за 2007 рік, виходячи із суми

мінімальної заробітної плати на момент виникнення права на виплату, за

виключенням сум фактично проведеної виплати.

4. В

іншій частині позову відмовити.

Постанова

набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне

оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу

адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в

апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного

судочинства України.

Суддя                                                                                                          

К.С. Винокуров

Дата складення та

підписання постанови в повному обсязі -01.07.2008.