Рішення

від 10.01.2012 по справі 9/393

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  9/393

10.01.12

За позовом          Відкритого акціонерного товариства "Бориславський експериментальний

                       ливарно-механічний завод"

До                    Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

про                     визнання частково недійсним договору купівлі-продажу

Суддя   Бондаренко Г.П.

 Представники сторін:

 Від позивача          ОСОБА_1 (дов. б/н від 05.10.2011 року)

 Від відповідача     ОСОБА_2 (дов. № юр-808/д від 11.07.2011 року)

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні  10 січня 2012 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Відкрите акціонерне товариство "Бориславський експериментальний ливарно-механічний завод" (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (далі по тексту-відповідач), у відповідності до якої просить суд:

- визнати частково недійсним договір купівлі-продажу №20/1192-МТр від 18.05.2010р., укладений між Відкритим акціонерним товариством “Бориславський експериментальний ливарно-механічний завод"( постачальник) і Публічним акціонерним товариством “Укрнафтра”(покупець), а саме визнати недійним п. 7.7. вказаного договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2011 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №9/393, розгляд справи призначено на 20.12.2011 року.

16.12.2011 року через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язка з необхідністю вирішення питань щодо об'єднання справ, які знаходяться в провадженні різних суддів.

В судове засідання 20.12.2011 року представники сторін не з'явилися, вимоги ухвали Господарського суду від 28.11.2011 року не виконали, про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2011 року розгляд справи було відкладено на 10.01.2012 року, у зв'язку з неявкою представників сторін в судове засідання та невиконанням сторонами вимог ухвали суду, клопотанням відповідача про відкладення розгляду справи.

Представник позивача у судовому засіданні 10.01.2012 року вимоги ухвали суду від 20.12.2011 року виконав, надав додаткові матеріали по справі та усні пояснення по суті позовної заяви, в яких просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У судовому засіданні 10.01.2012 року представником відповідача надано усні пояснення та заперечення по суті спору, в яких просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва –

ВСТАНОВИВ:

18 травня 2010 року між Відкритим акціонерним товариством “Бориславський експериментальний ливарно-механічний завод” (постачальник) і Публічним акціонерним товариством “Укрнафтра” (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу №20/1192-МТр. (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору продавець передає, а покупець приймає та оплачує продукцію, іменовану надалі як "Товар", відповідно до додатку, що є його невід'ємною частиною.

Умови постачання Товару, перелік вантажовідправників та вантажоотримувачів вказуються у додатку, що є його невід'ємною частиною. Датою поставки Товару вважається дата підписання акту прийому - передачі Товару, якщо виникла необхідність його складання, а в інших випадках - відмітка на отримання товаросупровідних документах (п.п. 3.1, 3.2 Договору).

Згідно з п. 4.3 Договору Загальна вартість Договору визначається загальною вартістю Товару відповідно до додатку, що є його невід'ємною частиною.

Пунктом 7.7. Договору (оскаржуваний пункт) сторони передбачили, що за порушення терміну поставки або недопоставки Товару, продавець виплачує штраф у розмірі 15% від суми простроченого або недопоставленого Товару.

Позивач вважає, що вказаний пункт Договору встановлює невиправдано сувору і односторонню відповідальність постачальника, чим порушує встановлені законодавством вимоги про добросовісність і справедливість зобов'язань сторін, а саме порушує:

- ч. 3 ст. 509 ЦК України, згідно якої зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

- ч.1 ст. 627 ЦК України, згідно якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору [однак] з урахуванням вимог розумності та справедливості.

- п.6) ст. З ЦК України, згідно якої "справедливість, добросовісність та розумність" є загальною засадою цивільного законодавства взагалі.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що у Договорі відсутня будь-яка кореспондуюча відповідальність самого покупця за порушення строків розрахунків, відсутній сам строк розрахунків, а також відсутня будь-яка інша відповідальність покупця.  

Окрім того, позивач стверджує, що у покупця відсутній реальний інтерес якому б справедливо відповідав значний штраф при незначному порушенні в даній ситуації, оскільки, не дивлячись на такі що виникали порушення графіку поетапної поставки до договору №20/365- МТР від 01.04.2010, №20/609 - МТР від 26.04.2010р., які були укладені між сторонами, покупець не вживав жодних заходів щодо захисту своїх мнимих інтересів по дотриманню строків поставки і запобігання щонайменших порушень строків поставки в майбутньому - наприклад не направив постачальнику вимогу про сплату штрафу після перших порушень, не направив постачальнику попередження про наступне пред'явлення таких штрафів у майбутньому у випадку подальшого порушення графіку поставки, тощо.

Зважаючи на вищенаведене, позивач просить суд визнати частково недійсним Договір купівлі-продажу №20/1192-МТр від 18.05.2010р., укладений між Відкритим акціонерним товариством “Бориславський експериментальний ливарно-механічний завод” і Публічним акціонерним товариством “Укрнафтра”, а саме визнати недійним п. 7.7. вказаного Договору.

Відповідач проти заявлених позовних вимог в усному порядку заперечував, посилаючись на те, що сторони при укладення договору є вільними в обранні контрагентів, укладенні договору, а також можуть  надсилати свої заперечення щодо  норм та умов договору шляхом надання протоколу розбіжностей та узгодженням умов договору відповідно до  принципів справедливості, добросовісності та розумності, чого позивачем у справі на стадії укладення договору зроблено не було.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не   підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

В силу положень ст. 4 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, встановлених Господарським кодексом.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, свобод договору проявляється в таких аспектах як право самостійно вирішувати вступати чи не вступати в договір,  відсутність примусу контрагента до укладення договору, право вільного вибору контрагента,  надання сторонам широкого розсуду при визначенні конкретних умов договору, право вибору виду договору і право укладати змішаний договір, право укладати як передбачені законодавством договори, так і інші види договорів тощо...

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України визначає, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов‘язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов‘язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Порядок укладення договору регулюється главою  53 ЦК України. Так, в порядку ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, як встановлено ст.  646 ЦК України,  відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.

Відповідач, у разі не згоди з п. 7.7 договору, міг запропонувати укласти договір на інших, відмінних умовах, в порядку ст. 646 ЦК України, чим відповідач не скористався.

Відповідно до ч. 2 ст. 649 ЦК України, розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.

Пунктом 7.7 Договору сторони погодили забезпечення виконання зобов'язань позивача за Договором купівлі-продажу, а саме: за порушення терміну поставки або недопоставки Товару, продавець виплачує штраф у розмірі 15% від суми простроченого або недопоставленого Товару.

Договір було підписано та скріплено печаткою позивача без жодних застережень з його боку, що свідчить про розуміння останнім на момент укладення договору про можливі наслідки виконання та порушення зобов‘язань.

При підписанні договору позивач мав час та можливість відмовитися від підписання спірного Договору, однак питання про визнання недійсним п. 7.7. Договору виникли у продавця більш ніж через півтора року після його укладення.

Підписуючи редакцію Договору купівлі-продажу №20/1192-МТр від 18.05.2010р.,  позивач фактично погодився з передбаченими цим Договором умовами. Позивач на момент укладення договору не скористався наданим йому законом  правом,  за  наявності  заперечень  щодо  окремих  умов договору, скласти протокол розбіжностей (ч. 4 ст. 181 Господарського кодексу України).

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п‘ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

          Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, скориставшись при цьому належним способом захисту, зокрема, наведеними статтею 16 ЦК України: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право та ін.

Згідно роз'яснення Вищого господарського суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 року "Про  деякі питання практики вирішення спорів, пов‘язаних з визнанням угод недійсними" вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

З огляду на викладене, судом встановлено, що правові підстави для визнання п. 7.7 Договору купівлі-продажу №20/1192-МТр від 18.05.2010р.,  недійсним відсутні.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В порушення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем не доведено у спосіб встановлений ст. 34 цього ж Кодексу законних підстав для задоволення позовних вимог.

Таким чином, витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                                                          Г.П. Бондаренко

Рішення підписано 13.01.2012 року