Рішення

від 10.01.2012 по справі 5/173пд/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ



ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.01.12                                                                                 Справа № 5/173пд/2011.

За позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю «Мономах», м. Попасна Луганської області

Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне управління», м. Лисичанськ, Луганської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод органічного синтезу», м. Рубіжне Луганської області

Приватного підприємства «Сєвєродонецький консервний завод», м. Сєвєродонецьк Луганської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів –Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська східна компанія», м. Рубіжне Луганської області

про  визнання договору недійсним

Суддя Васильченко Т.В.

від 1-го позивача - ОСОБА_1., юрисконсульт, довіреність №10 від 05.01.2012;

ОСОБА_2, довіреність №15 від 04.01.2012;

від 2-го позивача - ОСОБА_2, довіреність №1 від 04.01.2012.

від 1-го відповідача - Помьотов В.П., директор, наказ №1 від 05.05.06, ОСОБА_3, довіреність б/н від 10.01.2012

від 2-го відповідача - представник не прибув.

від 3-ї особи - представник не прибув.

Суть спору: товариство з обмеженою відповідальністю «Мономах»та товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне управління»звернулись до господарського суду Луганської області з позовом про, виходячи з додаткових пояснень по справі від 09.01.2012, визнання недійсним попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна та отримання завдатку від 28.07.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_4  № 4947, укладеного між відповідачами у справі.

В судовому засіданні позивачі підтримали позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач –1 в судовому засіданні 10.01.2012 надав заперечення по справі, в яких заперечив проти позовних вимог посилаючись на те, що ухвалу суду від 19.01.2007 по справі № 22/90б про банкрутство другого відповідача, якою заборонено будь-яким посадовим особам боржника –Приватного підприємства «Сєвєродонецький консервний завод»вчиняти будь-які дії по відчуженню активів (майна) боржника до введення процедури розпорядження майном та призначення розпорядника майна боржника, скасовано постановою Вищого господарського суду України від 13.05.2008. Також перший відповідач зазначив про пропуск позивачами строку позовної давності.

Другий відповідач та третя особа у справі в судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили.

Згідно ст. 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. У відповідності до ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України, дані про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру. Отже, виходячи з наведеного, місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації.

Відтак, оскільки другому відповідачу та третій особі була направлена кореспонденція про час та місце розгляду справи на юридичну адресу, яка визначена в довідках ЄДРПОУ №11712682 від 10.11.2011 та №12242362 від 07.12.2011, суд дійшов висновку, що другий відповідач та третя особа були повідомлені належним чином про час та місце судового розгляду справи.

Відзив на позовну заяву та інші витребувані судом матеріали другим відповідачем не надані, тому на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними матеріалами.

Ухвалою суду від 13.12.2011 за клопотанням першого позивача в порядку ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України було продовжено строк розгляду даного спору  на 15 днів.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, які приймали участь під час розгляду даної справи та оцінивши подані докази в їх сукупності, суд

в с т а н о в и в:

28.07.2008 року між Приватним підприємством «Сєвєродонецький консервний завод»(продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод органічного синтезу»(покупець) укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна і отримання завдатку згідно п. 1 якого покупець і продавець зобов'язуються в строк і на умовах, викладених нижче, укласти в майбутньому договір купівлі-продажу (основний договір) на нерухоме майно, що належить продавцеві: будівлі та споруди приватного підприємства «Сєвєродонецький консервний завод», за адресою: м.Сєвєродонецьк, вул. Механізаторів, 3.

Договір посвідчений приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 4947.

За умовами п. 4 попереднього договору ціна відчужуваного нерухомого майна, узгоджена продавцем і покупцем та складає 1058762,00 грн., які покупець зобов‘язується передати продавцеві у момент оформлення договору купівлі-продажу, за винятком суми завдатку, передбаченого цим договором, який зараховується в ціну нерухомого майна.

За змістом умов п. 6 попереднього договору основний договір повинен бути укладений в строк не пізніше за дату видачі комунальним підприємством «Сєвєродонецьке БТІ»Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, що належить продавцеві і вказане в п. 1.

Позивачі, посилаючись на те, що директор ПП «Сєвєродонецький консервний завод»ОСОБА_5 не мав права укладати вищевказаний попередній  договір, оскільки ухвалою господарського суду Луганської області від 05.12.2006 порушено провадження у справі №22/90б про банкрутство ПП «Сєвєродонецький консервний завод»і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звернувся до суду з позовом про визнання попереднього договору №4947 від 28.07.2008 недійсним, зазначивши про те, що цей договір порушує їх права як кредиторів у справі про банкрутство «ПП «Сєвєродонецький консервний завод» в частині права на належне виконання зобов‘язань і на грошову компенсацію за несвоєчасне виконання зобов‘язань.

Відповідно до ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом,  такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з абзацом 5 п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Отже, виходячи з наведених приписів, позивачі, звертаючись до суду з даним позовом та вимагаючи визнати недійсним попередній договір, не будучи сторонами за цим договором, зобов'язані довести, яким чином оспорюваний ним договір порушує їх права та законні інтереси.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими; обов'язком позивачів, відповідно до ст. 33 ГПК України є доведення/підтвердження/ в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання їх прав та інтересів.

Звертаючись до суду з даним позовом позивачі всупереч вимог ч.3 ст.215 ЦК України та ст.ст.1, 33 ГПК України не довели порушення їх прав при укладенні спірного попереднього договору, як і не довели обставин, з яких просять визнати договір недійсним.

Так, згідно  зі ст. 215 ЦК України,  підставою недійсності  правочину є недодержання в момент  вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені  ч.1-3,5,6 ст. 203 ЦК України.

          Згідно ст. 203 цього ж Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Як вбачається з матеріалів справи спірний попередній договір від імені ПП «Сєвєродонецький консервний завод»підписаний генеральним директором ОСОБА_5 та скріплений печаткою підприємства.

Пунктами 1.5, 5.5  Статуту  Приватного підприємства «Сєвєродонецький консервний завод»в редакції чинній на момент укладення спірного договору, який був наданий суду державним реєстратором, власником підприємства є ОСОБА_5, який здійснює свої права по управлінню підприємством  безпосередньо будучи одночасно генеральним директором підприємства.

За умовами п. 5.6 Статуту власник підприємства вирішує самостійно всі питання діяльності підприємства, без довіреності діє від імені підприємства, розпоряджається  майном підприємства, укладає договори, видає довіреність, відкриває в установах банків розрахункові і інші рахунки, користується правом розпорядження коштами, затверджує локальні акти підприємства, вирішує інші питання діяльності підприємства.

Отже, попередній договір підписаний уповноваженою на це установчими документами особою.

Доводи позивачів про те, що ОСОБА_5 не мав права укладати спірний договір, так як на дату його укладення була порушена справа про банкрутство підприємства, судом не може бути взято до уваги, оскільки порушення провадження у справі про банкрутство не припиняє автоматично повноважень керівника чи органу управління підприємства.

Доказів припинення повноважень директора ПП «Сєвєродонецький консервний завод»або встановлення обмежень його повноважень (введення процедури розпорядження майном) в процедурі провадження справи про його банкрутство на час укладення спірного попереднього договору позивачами не представлено, а судом не встановлено.

При цьому, ухвалою суду від 05.12.2006 про порушення провадження у справі №22/90б про банкрутство другого відповідача будь-яких заборон на відчуження активів (майна) ПП «Сєвєродонецький консервний завод»встановлено не було, а ухвалу суду від 19.01.2007, якою було заборонено будь-яким посадовим особам боржника –Приватного підприємства «Сєвєродонецький консервний завод»вчиняти будь-які дії по відчуженню активів (майна) боржника до введення процедури розпорядження майном та призначення розпорядника майна боржника скасовано постановою Вищого господарського суду України від 13.05.2008, тобто до дати укладення оскаржуваного договору.

Крім того, відповідно до абзаців 1, 2 ч. 1 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Частиною 1 статті 182 ГК України передбачено, що за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.

Тобто, виходячи з аналізу наведених норм попередній договір спрямований лише на встановлення організаційно-юридичних відносин його учасників з укладення основного договору в майбутньому. Майнові ж відносини (фактична передача майна) залишаються поза його рамками.

До того ж, зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

За умовами ст. 657 та ст. 210  ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації  і вчиненим такий правочин є з моменту його державної реєстрації.

Втім, доказів укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна у встановленому законом порядку відповідачами суду надано не було.

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку про недоведеність позивачами порушення  їх прав та/або інтересів під час укладення спірного попереднього договору та обставин, з яких подано даний позов.

При цьому, слід відзначити, що питання порушення прав кредитора у процедурах банкрутства розглядаються судом, у провадженні якого знаходиться справа по банкрутство, відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а за умовами ст. 25 вказаного Закону саме ліквідатор наділений правом  подання заяв про визнання угод недійсними в ліквідаційній процедурі.

Відтак, зважаючи на вищевикладене, в задоволенні позову слід відмовити.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

На підставі викладеного, керуючись  ст. ст. 1,  33, 43, 44, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

                                               в и р і ш и в :

1.           В задоволенні позову відмовити.

2.          Судові витрати покласти на позивачів.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано  16.01.2012

Суддя                                                                                 Т.В. Васильченко