Постанова

від 22.12.2011 по справі 18/168пн/2011

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

18/168пн/2011

донецький апеляційний господарський суд

22.12.2011

Постанова

Іменем України

20.12.2011 р.           справа №18/168пн/2011

Донецький апеляційний господарський суд  у складі колегії суддів:

Головуючого:Діброви Г.І.

суддівБойченка К.І, Чернота Л.Ф.

при секретарі                          Клименко К.О.

від позивача:не з»явився

від відповідача:не з»явився

Розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуМіської громадської організації "Товариство телеглядачів "ЛКТ+Брянка", м. Брянка Луганської області

на рішення господарського суду

Луганської області

від15.11.2011 року

у справі№ 18/168пн/2011 (суддя Корнієнко В.В.)

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Контент ТВ",                м. Київ

до відповідача

Міської громадської організації "Товариство телеглядачів "ЛКТ+Брянка", м. Брянка Луганської області

проспонукання виконати певні дії та стягнення 23775 грн.                 53 коп.

ВСТАНОВИВ:

У 2011 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Контент ТВ", м. Київ звернулося до господарського суду Луганської області з позовною заявою до Міської громадської організації "Товариство телеглядачів "ЛКТ+Брянка", м. Брянка Луганської області про спонукання виконати певні дії та стягнення 23775 грн. 53 коп.

09.11.11 року позивач надав уточнення до позовної заяви, якими зменшив розмір штрафу до 550 грн. 00 коп., у зв»язку з поверненням відповідачем частини обладнання.

   Рішенням господарського суду Луганської області від 15.11.11 р. позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Контент ТВ", м. Київ були задоволені частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача борг у розмірі 18080 грн.00 коп. з оплати права на ретрансляцію каналів, пеню в розмірі 956 грн. 26 коп., штраф у розмірі 550 грн. 00 коп., інфляційні у розмірі                  53 грн. 61 коп., три відсотки річних у розмірі 177 грн. 90 коп. В решті позову було відмовлено.

    Відповідач, Міська громадська організація "Товариство телеглядачів "ЛКТ+Брянка",                          м. Брянка Луганської області, з прийнятим рішенням не згоден, вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права України. Тому він звернувся з апеляційною скаргою, якою просить Донецький апеляційний господарський суд рішення господарського суду Луганської області від 15.11.11 р. скасувати  та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Представники сторін до  судового засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Про причину неявки суд не повідомили, своїми процесуальними правами, передбаченими статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористалися, ніяких клопотань з цього приводу судовій колегії не надали, явка сторін ухвалою суду від 12.12.11р. не була визнана обов'язковою, неявка  без поважних причин у судове засідання представників сторін не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, тому справу розглянуто за наявними в ній матеріалами, а повний текст постанови направляється сторонам по справі в установленому порядку.

Судова   колегія   Донецького   апеляційного    господарського   суду    вважає   за   необхідне    розглянути   апеляційну   скаргу,  оскільки  для з'ясування  фактичних обставин  справи достатньо матеріалів, що знаходяться в матеріалах справи  № 18/168пн/2011.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає справу та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства України, виходячи з наступного.

        Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.10 року між сторонами було укладено договір надання невиключного права на ретрансляцію каналів № СТ-683 (з доповненням № 1 до нього), згідно умов якого позивач надав відповідачу права на ретрансляцію каналів «Драйв», «Охота и Рыбал ка», «Здоровое телевидение», «Ретро», «Усадьба-ТВ», в аналоговому форматі мовлення в ба гатоканальній мережі у м. Брянка, а відповідач зобов'язався сплачувати позивачу щомісячну винагороду за надання вказаних прав, в сумі 4520 грн. не пізніше 15-го числа місяця, наступного за зві тним на підставі рахунку позивача.

Позивач на виконання умов договору передав відповідачу обладнання - 5 електронних кар ток для доступу до сигналу каналу: № 40273284708; №40273284717; № 40273284725; №40273284733 та № 40273284758, що підтверджено актом приведення обладнання в робочий стан від 01.10.10 р.

Оскільки відповідач не здійснив оплату за права на ретрансляцію каналів за період з лютого по травень 2011 р., то у нього перед позивачем виник борг у розмірі 18080 грн. 00 коп.

Згідно п. 7.3. договору, у випадку закінчення строку дії договору або дострокового розірвання договору відповідач зобов'язується за свій рахунок і в строк не пізніше 15 робочих днів з моменту припинення договору, повернути підприємству все обладнання - електронні картки для доступу до сигналу каналу.

Сторони з 01.06.11 р. припинили дію договору за взаємною згодою, що підтверджено протоколом від 30.05.11 р., який підписано повноважними представника ми сторін та скріплено печатками підприємств. Втім відповідач не повернув позивачу обладнання - електронні картки, як це передбачено умовами договору.

Враховуючи наведене, позивач звернувся із позовом до господарського суду Луганської області про стягнення з відповідача боргу у розмірі 18080 грн. 00 коп., інфляційних у розмірі               470 грн. 56 коп., трьох відсотків річних у розмірі 251 грн. 13 коп., пені у розмірі 2223 грн. 84 коп. та штрафу у розмірі 550 грн. 00 коп. (з урахуванням уточнень до позовної заяви).

Дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія дійшла висновку, що:

Згідно ст. 173 Господарського  кодексу  України, господарським  визначається  зобов'язання,  що  виникає  між  суб'єктом  господарювання  та  іншим  учасником   відносин  у  сфері  господарювання з  підстав,  передбачених  господарським  кодексом,  в  силу  якого  один  суб'єкт (зобов'язана  сторона, у тому  числі  боржник)  зобов'язаний  вчинити  певну  дію  господарського  чи  управлінсько-господарського  характеру  на  користь   іншого  суб'єкта   (виконати  роботи, передати  майно, сплатити  гроші,  надати  інформацію тощо),  або  утриматись  від  певних  дій, а інший  суб'єкт  (управлена  сторона, у тому  числі  кредитор)  має  право  вимагати  від  зобов'язаної   сторони  виконання  її  обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші  учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних  вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до приписів ст. 509  Цивільного  кодексу  України, зобов'язанням є  правовідношення,  в  якому  одна  сторона (боржник)  зобов'язана  вчинити  на  користь  другої  сторони (кредитора)  певну    дію  (передати  майно, виконати    роботу,  надати  послугу,  сплатити  гроші  тощо)  або  утриматись  від  певної  дії,  а  кредитор  має  право  вимагати  від боржника  виконання  його  обов'язку

Згідно норм ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 11  Цивільного  кодексу  України,  підставами  виникнення  цивільних  прав  та обов'язків  є зокрема  договори  та  інші  правочини.

Умовами договору сторони передбачили, що відповідач зобов'язаний сплачувати позивачу щомісячну винагороду за надання прав на ретрансляцію каналів у розмірі 4520 грн. 00 коп. не пізніше 15-го числа місяця, наступного за зві тним на підставі рахунку позивача. Однак, відповідач, отримавши рахунки позивача, зокрема, за березень та травень 2011 р. (що підтверджено повідомленнями від 10.05.11 р. та 10.06.11 р.) не сплатив їх.

Враховуючи те, що на момент прийняття судом першої інстанції рішення по справі, відповідач, відповідно до вимог статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, не надав письмових належних та допустимих доказів погашення боргу за належним чином виставленими вимогами, Донецький апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції правомірно зроблений висновок про неналежне виконання відповідачем його договірних зобов'язань всупереч вимогам статей 525, 526, 530  Цивільного кодексу України.

Таким чином, судова колегія вважає, що судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 18080 грн. 00 коп.  

При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на його користь пеню у розмірі  2223 грн. 84 коп.

Згідно приписів ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

У відповідності до вимог ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами ст.ст. 216-218 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до вимог ст.ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов»язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов»язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно п. 9 доповнення № 1 до договору, у випадку несвоєчасної виплати підприємству повністю  або частини винагороди або первинної плати відповідно до даного доповнення, підприємство має право вимагати, а оператор буде зобов»язаний сплатити підприємству пеню в розмірі 0,1% від розмірі несвоєчасно виплаченої підприємству винагороди або первинної плати, виходячи з розрахунку за кожний день прострочення.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань»та ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України встановлено, що розмір пені  обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової стави Національного банку України (постанова Верховного Суду України від 07.11.11 р. по справі № 5002-2/5109-2010).

Згідно приписів ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Таким чином, судова колегія вважає, що судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача пеню лише у розмірі 956 грн. 26 коп. з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ.

Також позивач, звертаючись до суду із позовом просив стягнути з відповідача на користь позивача інфляційні у розмірі 470 грн. 56 коп. та 3% річних у розмірі 251 грн. 13 коп.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, господарський суд, правомірно стягнув з відповідача на користь позивача інфляційні лише у розмірі 53 грн. 61 коп., як збільшення  суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов»язання з причини девальвації грошової одиниці України за період з лютого 2011 р. по травень 2011 р. та 3% річних лише у розмірі 177 грн. 90 коп., як плату за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов»язання.

При зверненні до суду із позовом позивач також просив стягнути з відповідача на користь позивача штраф у розмірі 550 грн. 00 коп. (з урахуванням уточнень до позовної заяви).

       Відповідно до п. 10 доповнення № 1 до договору, у випадку неповернення обладнання,  пози вач має право вимагати, а відповідач зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 550 грн. 00 коп. за кожну одиницю обладнання.

        Оскільки відповідач в порушення умов договору повернув позивачу лише чотири картки, не повернувши одну одиницю, що підтверджено актом прийому-передачі, то судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача штраф у розмірі 550 грн. 00 коп.

Таким чином, судова колегія вважає, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги позивача лише частково та правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача борг у розмірі 18080 грн.00 коп. з оплати права на ретрансляцію каналів, пеню в розмірі 956 грн. 26 коп., штраф у розмірі 550 грн. 00 коп., інфляційні у розмірі 53 грн. 61 коп., три відсотки річних у розмірі 177 грн. 90 коп. з відмовою в іншій частині позову через невірний розрахунок позивача.

Доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи та не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення.

Отже, відповідно до статті 47 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення прийняте суддею за результатами дослідження усіх обставин справи.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Луганської області від 15.11.2011 р. у справі                                   № 18/168пн/2011 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права України, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору по апеляційній скарзі покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну  скаргу Міської громадської організації "Товариство телеглядачів "ЛКТ+Брянка", м. Брянка Луганської області на рішення господарського суду Луганської області від 15.11.2011 р. у справі № 18/168пн/2011 залишити без задоволення, рішення господарського суду Луганської області від 15.11.2011 р. у справі № 18/168пн/2011 –без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється сторонам по справі в триденний строк  та може бути оскаржена  до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.

Головуючий                                                                                      Г.І. Діброва                    

Судді                                                                                             К.І. Бойченко

                                                                                                    Л.Ф. Чернота

Надр. 5 прим:

1 –у справу;

2 –позивачу;

3 –відповідачу;

4 –ДАГС;  

5- ГС Луг. обл.

Ложка Н.Л.